Каталог статей

Я є працетерапевтом із 10-ти річним стажем роботи з дітьми, батьками та вчителями. Я повністю погоджуюсь із цим вчительським посланням, що наші діти стають все гіршими і гіршими у багатьох аспектах. Я чую теж постійне послання від всіх вчителів, яких зустрічаю. Дійсно, впродовж десяти років моєї діяльності в якості праце-терапевта я бачила і продовжую бачити погіршення у соціальному, емоційному та академічному функціонуванні дітей, а також різке збільшення у складнощах у навчанні та інших діагнозах.

Сьогодні діти приходять до школи емоційно не готовими до навчання і в нашому сучасному житті існує багато факторів, які роблять в це свій внесок. Як нам відомо, мозок є пластичним. Використовуючи середовище, ми можемо зробити мозок «сильнішим» або «слабшим». Я щиро вірю, що, незважаючи на всі наші чудові винаходи, ми, на жаль, переформовуємо мозок наших дітей у неправильному напрямку. І ось чому:

1. Технології

Використання технологічних досягнень як «безоплатної няні» є в дійсності зовсім не безплатним. Плата чекає вас відразу за рогом. Ми платимо нервовими системами наших дітей, їх увагою, і їх здатністю до віддаленої винагороди. У порівнянні із віртуальною реальністю буденне життя нудне. Коли діти приходять до класу, вони піддаються впливу людських голосів та адекватній візуальній стимуляції на противагу до бомбардування графічними вибухами і спеціальними ефектами, які використовуються для перегляду на екранах. Після годин віртуальної реальності, обробка інформації у класі стає надзвичайним викликом, оскільки їхній мозок звик до високих рівнів стимуляції, які існують у відео-іграх. Нездатність обробляти нижчі рівні стимуляції робить дітей уразливими перед академічними  викликами. Технології також емоційно від’єднують нас від наших дітей та наших сімей.

ЕМОЦІЙНА ДОСТУПНІСТЬ БАТЬКІВ Є ГОЛОВНОЮ ЖИВИЛЬНОЮ РЕЧОВИНОЮ ДЛЯ МОЗКУ ДИТИНИ.

На жаль, ми поступово позбавляємо наших дітей цієї речовини.

2. Діти отримують все, чого вони хочуть у той же момент як вони цього хочуть

«Я голодний!» «Через секунду я під’їду до кафе для авто.» «Я пити хочу!» «Ось торговий автомат.» «Мені нудно!» «Візьми мій телефон!» Здатність до віддаленої винагороди є ключовим фактором у майбутньому успіху. У нас найкращі наміри – зробити наших дітей щасливими – але, нажаль, ми робимо їх щасливими на цей момент та нещасними у довгій перспективі.

ЗДАТНІСТЬ ВІДКЛАДАТИ ВИНАГОРОДУ ОЗНАЧАЄ ВМІННЯ ДІЯТИ В УМОВАХ СТРЕСУ.

Поступово наші діти все менше отримують інструментів для того, щоб справлятися хоч із невеликими стресорами, що, очевидно, стає величезною перепоною у їх житті.

Нездатність до віддаленої винагороди часто помітна в класах, супермаркетах, ресторанах та іграшкових магазинах у ту хвилину, коли дитина чує «Ні.», оскільки батьки навчили мозок дитини відразу отримувати те, що хочеться.

3. Діти керують світом

«Мій син не любить овочі.» «Вона не любить рано лягати спати.» «Він не любить снідати.» «Вона не любить іграшки, вона так гарно грається на своєму iPad-і.» «Він не хоче самостійно вдягатися.» «Вона занадто лінива, щоб їсти самостійно.» Це те, що я постійно чую від батьків. З якого це часу діти вказують нам як їх ростити? Якщо ми залишимо все на їхній розсуд, то все, що вони робитимуть – це їстимуть макарони з сиром, та рогалики з вершковим сиром, дивитимуться телевізор, гратимуться на своїх планшетах і ніколи не лягатимуть спати. Що хорошого ми робимо для них, коли даємо їм те, чого вони ХОЧУТЬ, коли знаємо, що це не ДОБРЕ для них? Без належного харчування та якісного нічного сну наші діти приходять до школи роздратованими, тривожними та неуважними. На додачу, ми посилаємо їм неправильне послання. Вони навчаються того, що можуть робити все, що завгодно не робити те, чого вони робити не хочуть. Концепція «треба зробити» відсутня. Наприклад, якщо дитина хоче бути відмінником, їй треба важко навчатися. Якщо вона хоче бути успішним футболістом, їй треба тренуватися щодня.

НАШІ ДІТИ ДУЖЕ ДОБРЕ ЗНАЮТЬ, ЧОГО ВОНИ ХОЧУТЬ, АЛЕ ДЛЯ НИХ НАСТАЮТЬ ДУЖЕ ВАЖКІ ЧАСИ, КОЛИ НЕОБХІДНО ЩОСЬ РОБИТИ ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ ЦИХ ЦІЛЕЙ.

Результатом стають недосяжні цілі і це залишає дітей розчарованими.

4. Безкінечні веселощі

Ми створили для наших дітей штучний світ веселощів. Жодної хвилинки нудьги. В ту секунду, коли дитина заспокоюється, ми біжимо, щоб знову розважити її, оскільки інакше, ми почуваємось, наче не виконуємо наших батьківських обов’язків. Ми живемо в двох відокремлених світах. У них їхній «світ розваг», а у нас наш «світ роботи». Чому діти не допомагають нам на кухні чи з пранням білизни? Чому вони не прибирають своїх іграшок? Це базова рутинна робота, яка тренує мозок бути в робочому стані та прцювати і в умовах «нудьги», що є таким же м’язом, від якого, зрештою, вимагають бути здатним до навчання у школі. Коли вони приходять до школи і настає час писати рукою, вони кажуть: «Я не можу. Це занадто важко. Надто нудно.» Чому? Тому що робочий м’яз не тренується у безкінечних веселощах. Він тренується працею.

5. Обмежена соціальна взаємодія

Ми всі – зайняті люди, тож даємо нашим дітям гаджети і теж їх «займаємо». Раніше діти гралися на вулиці, де у неструктурованому природному оточенні вони вивчали та відпрацьовували свої соціальні навички. На жаль, технології витіснили час, який дитина проводила на вулиці. Також, технологія зробила батьків менш доступними для соціальної взаємодії зі своїми дітьми. Очевидно, що діти відстають у розвитку… нянька-гаджет не обладнаний програмою розвитку соціальних навичок. Найуспішніші люди володіють розвиненими соціальними навичками. Це пріоритет!

Мозок схожий на м’яз, який тренується і перетреновується. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина могла їздити на велосипеді, ви розвиваєте її здібності велосипедної їзди. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина вміла чекати, ви вчите її терпінню. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина змогла соціалізуватися, вам треба навчати її соціальних навичок. Ніякої різниці тут немає!

ВИ МОЖЕТЕ ЗМІНИТИ ЖИТТЯ ВАШОЇ ДИТИНИ НА КРАЩЕ, ТРЕНУЮЧИ МОЗОК ВАШОЇ ДИТИНИ

таким чином, щоб ваша дитина успішно функціонувала на соціальному, емоційному та академічному рівнях. І ось як:

1. Обмежте використання технологій і відновіть емоційний зв’язок зі своєю дитиною

• Дивуйте їх квітами, обмінюйтесь посмішками, лоскочіть їх, покладіть записку зі словами любові їм в рюкзак чи під подушку, здивуйте їх, забравши на обід протягом навчального дня у школі, потанцюйте разом, поповзайте разом, побийтеся подушками.
• Влаштовуйте сімейні обіди, вечори настільних ігор (подивіться список моїх улюблених настільних ігор в моєму попередньому пості), покатайтеся на велосипедах, сходіть на вечірню прогулянку з ручним ліхтарем.

2. Тренуйте здатність до віддаленої винагороди

• Примусьте їх чекати!!! Нормально провести час під гаслом «Мені нудно» – це перший крок до творчої діяльності.
• Поступово збільшуйте час між «я хочу» та «яо отримую».
• Уникайте використання технологій в машині та в ресторанах та натомість навчіть їх чекати розмовляючи чи граючись.
• Обмежте постійні перекуси.

3. Не бійтеся встановлювати межі. Діти потребують меж, щоб рости щасливими та здоровими!!

• Складіть розклад для часу прийому їжі, сну, технологій.
• Подумайте, що КОРИСНО для них – а не проте, чого вони ХОЧУТЬ / НЕ ХОЧУТЬ. Пізніше вони подякують вам за це. Батьківство – це важка праця. Вам доведеться виявляти творчий підхід, щоб примусити їх робити те, що корисно для них, тому що, більшість часу, це буде зовсім не те, чого вони хочуть.
• Діти повинні снідати та споживати поживну їжу. Їм треба проводити час надворі і лягати спати в один і той же час, щоб наступного дня приходити до школи здатними до навчання!
• Перетворюйте речі, які вони не люблять робити чи пробувати у веселу, емоційно стимулюючу гру.

4. Навчайте своїх дітей займатися монотонною роботу з найперших років життя, оскільки це основа майбутньої «працездатності»

Складання білизни, прибирання іграшок, розпакування покупок, накривання на стіл, приготування обіду, розпакування обіднього пакунку, застилання ліжка.
Використовуйте творчий підхід. Спочатку робіть це стимулююче і весело, так, щоб їх мозок асоціював це з чимось позитивним.

5. Навчайте соціальним навичкам

Навчайте їх черговості, вмінню ділитися, програвати / перемагати, йти на компроміс, говорити люб’язності іншим, використовувати слова «будь-ласка» та «дякую».
З мого досвіду працетерапевта, діти змінюються в ту хвилину, коли батьки змінюють своє бачення батьківства. Допоможіть вашим дітям досягти успіху в житті, тренуючи та посилюючи їхній мозок – і чим скоріше, тим краще!

 Про автора: Вікторія Прудей – зареєстрований працетерапевт з величезним досвідом роботи з дітьми, батьками та вчителями. Вікторія є засновницею та клінічним директором багатогалузевої клініки для дітей з поведінковими порушеннями, порушеннями уваги, соціальними та емоційними труднощами та складнощами в навчанні.

Вікторія володіє глибокими знаннями щодо особливостей розвитку дитячого мозку та його нейропластичності. Своєю роботою вона знову й знову доводить, що мозок схожий на м’яз, який, за умови належного вправляння та виховання та збалансованого навколишнього середовища, досягає значного зростання та змін.

Виховання дітей у сучасному світі надмірного достатку стає все більш і більш складним. Глибоке переконання Вікторії полягає у тому, що перший крок допомоги дітям починається із допомоги батькам. Своєю роботою Вікторія допомагає батькам побачити, який вплив має сучасний технологічний світ на нервову систему їх дітей та надає їм інструменти для успішного батьківства. Вона допомагає батькам зрозуміти своїх дітей і знайти ключик, щоб розкрити потенціал дитини. Шляхом індивідуальної, групової терапії та консультацій для батьків Вікторія та її команда допомагають дітям посилити їх нервову систему та покращити свої досягнення в школі, вдома та грі.

Вікторія отримала ступінь магістра із працетерапії у Медичнії школі при Університеті Торонто та ступінь бакалавра з кінезіології та медико-санітарних наук у Йоркському Університеті. Вона працювала в Шкільній раді Торонто та Реабілітаційному Інституті Торонто. Віторія допомогла сотням сімей по всій Канаді та у всьому світі та є часто запрошуваним лектором для вчителів, батьків та професійних працівників.

Джерело: http://yourot.com

Перепосилання