Хто такий вчитель? - Для душі... - Вчитель вчителю - Каталог статей - Вчитель вчителю, учням та батькам

Каталог статей

Головна » Статті » Вчитель вчителю » Для душі... [ Додати статтю ]

Хто такий вчитель?

Учитель, педагог, наставник … Як часто, відправляючи своє улюблене чадо на перший в його житті урок, ми разом з ним радісно передчуваємо, що зустріч з вчителем буде світла і радісна, що вчитель буде не тільки давати знання малюкові, але і дарувати частинку своєї душі і тепла, навчить не тільки читати і писати, але й любити, відчувати, співпереживати … Навчить доброго і прекрасного – адже, вчитель від слова «вчить», і не тільки читання та математики, він вчить життя!

День Вчителя. Скільки прекрасних слів почують вчителя в цей день, скільки віршів і пісень написано для них і про них, скільки пронизливих і добрих фільмів знято! А скільки квітів і подарунків отримують вчителі у своє професійне свято!

Чому ж так часто діти не хочуть йти в школу, адже вони так рвалися туди, поки були в дитячому садку? Чому ж пропало бажання вчитися, адже дитячий розум так допитливий і жадає нових знань? Чому найперша рима, яка приходить на розум до слова «вчитель» – не «батько», не «мислитель» і навіть не «дарувальник» (що дарує знання і частинку свого життєвого досвіду і душі), а «мучитель»? Чому так рідкісні тепер випадки, коли колишні випускники відвідують своїх старих вчителів? Чому зустрічі випускників воліють проводити поза стінами школи, і без участі своїх педагогів? Чи не занадто ми ідеалізуємо професію вчителя?

Я не пам’ятаю про свою першу вчительку нічого, крім того, що вона сильно червоніла, коли починала кричати на нас, а також те, що вона карала мене за те, що мені було нецікаво читати разом з усіма буквар. Я читала книжку, поклавши її під парту, і потихеньку рухала її, щоб побачити потрібну строчку в просвіт між кришкою і самої партою.
Пам’ятаю, що це був «Овід» Войнич, а також пам’ятаю, що, будучи викритої в неуважності до уроку, я отримала тоді двійку з читання (!). Зате мені повезло з іншими вчителями, коли мене перевели в іншу школу.

Тут ніхто не лаявся за знання «понад програму», навпаки, програма уроку була розрахована так, щоб зацікавити кожного учня з різним рівнем підготовки. Нам просто не давали можливості байдикувати, адже, виконавши всі завдання уроку, ми звільнялися від домашнього завдання. Або, що теж цікаво, нам давали можливість «проявити себе», вирішивши завдання підвищеної складності, які спеціально готувалися вчителем. Пам’ятаю, що такі завдання вчителька давала переписувати зі своєї особистої зошити, і за право першим отримати заповітну зошит кращі уми нашого класу боролися кожен урок. Добре вчитися було не тільки вигідно і почесно, але і престижно!

Так само була справа і в інших, більш старших, класах. Наших вчителів ми поважали, хоча і трохи побоювалися. Вони не опускалися до панібратства з нами, були суворі і тримали дистанцію, але, коли вони раптом захворювали, ми їм щиро співчували (хоча і раділи спочатку, якщо урок скасовувався), і ходили відвідувати їх не тільки додому, але і в лікарню. Як же було дивно бачити їх у домашньому, в колі своєї родини! Виявляється, вони теж могли бентежитися, посміхатися і навіть пити чай разом з нами, спустившись на хвилинку зі свого вчительського Олімпу!

На жаль, такі вчителі сьогодні – рідкість. Сьогодні вчителі – предметники найчастіше тільки відбувають свій годинник, бездушно, як роботи, викладають весь матеріал, який заготовили до уроку, і швиденько видаляються в святая святих – вчительську. Ні, не як роботи – адже роботи не вміють сердитися, коли їх відволікають, не вміють вони і вимагати до себе поваги. Дивне не тільки для вчителя, але і для звичайної людини, це словосполучення – вимагати поваги. Дивне, якщо не сказати більше, але виражене в шанобливому до себе відношенні і регулярних підношення у вигляді цінних подарунків.

З реформою школи і освіти ми всі якось забули про особисте факторі: як не облаштовувати школу, ні оснащується її комп’ютерами та інтерактивними дошками, головними вчителями таки залишаються живі люди. Вчителі, які отримують свої подарунки і слова визнання не тому, що зажадали цього від своїх учнів, а тому, що учні самі захотіли висловити їм свою повагу та вдячність за їх самовіддану працю і увагу до кожного учня. За те, що в маленькій людині зуміли розгледіти особистість.

Категорія: Для душі... | Додав: lesiachviruk (10.12.2014) | Автор: Чвирук Леся Миколаївна
Переглядів: 899 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Никнейм Кащенко Ірина Петрівна (ADM[Irina]) зарегистрирован!