Каталог статей

Бойко Наталія Леонідівна, заступник директора з навчально-виховної роботи, Звенигородська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 Звенигородської районної ради Черкаської області

     ТЕХНОЛОГІЇ ТА ПРАКТИЧНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ УЧНІВ НА УРОКАХ «Я У СВІТІ»

Мета школи – привчити до життя, розуміти його, знайти в ньому своє місце. Для цього слід розвивати самостійність дитини.
                                                                                  Софія Русова
 

«Я у світі» – новий навчальний предмет, який справедливо називають першим курсом громадянської освіти. Його опановуватимуть третьокласники вже наступного навчального року. Даний курс школярі вивчатимуть два роки: 35 навчальних годин у третьому класі й 35 – у четвертому і охоплює такі теми: «Людина»; «Людина серед людей»; «Людина у суспільстві»; «Людина у світі». Дані теми сприяють поетапному усвідомленню учнями єдності компонентів «Я – сім’я – школа – рідний край – Україна – світ»; розкриває взаємодію людей у сім’ї, колективі, суспільстві; передбачає активне спілкування дітей із природним і соціальним оточеннями, набуття досвіду особистісного ставлення до системи цінностей демократичного суспільства.[5, с.205] Суспільствознавча галузь у державних стандартах освіти розгортається на всьому діапазоні шкільної освіти – від першого до одинадцятого класу, що створює реальні можливості для цілеспрямованого формування системи ставлень учнів до навколишнього світу, умови для вибору ними суспільних цінностей, норм поведінки, ідеалів.
Ця галузь у старшій школі охоплює різні системи знань: історичні,
правові, політологічні, економічні, соціологічні, етичні і реалізується через
окремі предмети, зокрема: історія України, всесвітня історія, правознавство,
економіка та ін.
У початкових класах через введення предмета «Я у світі» готується
підґрунтя для диференційованого вивчення суспільствознавчої галузі на наступних ланках школи. Метою предмета у 3-4 класах є особистісний розвиток учня, формування його соціальної і життєвої компетентностей на основі поетапного засвоєння різних видів соціального досвіду, який охоплює загальнолюдські, загальнокультурні і національні цінності, соціальні норми, громадянську активність, практику прийнятої в суспільстві поведінки, толерантного ставлення до відмінностей культур, традицій, різних точок зору.
Ця мета досягається шляхом реалізації таких завдань:
формування життєвих, соціальних, громадянських компетентностей молодших школярів у їх ставленні до природи, суспільства, інших людей і самих себе, а також найважливіших людських якостей, необхідних у власному житті, в різних сферах діяльності й співіснуванні з іншими живими істотами;
виховання гуманної, соціально активної особистості, яка усвідомлює свою належність до різних елементів етносоціального й соціально-культурного середовища, здатної розуміти значення життя як найвищої цінності; усвідомлювати переваги чеснот, норм, установок та якостей, притаманних громадянинові демократичного суспільства;
оволодіння способами діяльності і моделями поведінки, які відповідають чинному законодавству України, враховують інтереси і потреби громадян, передбачають повагу і взаєморозуміння між людьми;
розвиток навичок взаємодії у сім’ї, колективі, суспільстві через активне спілкування з соціальним оточенням, накопичення досвіду комунікативної діяльності, толерантної поведінки, співпереживання і солідарності з іншими людьми;
формування основ споживчої культури, вміння самостійно прийняти рішення щодо власної поведінки у різноманітних життєвих ситуаціях;
випробування соціальних ролей, де можна виявити навички соціально бажаної поведінки як громадянина, члена громади, дитячого колективу, як споживача, як учасника соціальних, культурних, природозахисних акцій тощо.
Програмою визначено що у дидактико-методичній систематизації навчального матеріалу особливо важливого значення надається зв’язку його з життям, оскільки обмеженість відповідного досвіду учнів потребує постійного залучення й аналізу життєвих вражень − цієї головної чуттєвої опори набутих знань. Це ж стосується принципу поєднання методів і прийомів навчання − він передбачає активне й свідоме нагромадження, а відтак − і узагальнення вражень із різних джерел, доцільну організацію самостійної й пошукової діяльності учнів. Це сприятиме пізнанню самими учням свого довкілля і самовизначенню у ньому, дасть можливість формувати у них елементарні навички дослідницької роботи, співпраці з іншим людьми і виробляти зацікавлене практичне ставлення до пізнаваних об’єктів. [5, с.205]
Уроки можуть бути досить різноманітними як за формами роботи, так і за змістом, вдалим буде використання парних, групових форм роботи тощо.
Для реалізації розвивальної функції слід використовувати завдання, спрямовані на формування особистісних якостей дитини – допитливості, цілеспрямованості, вольової й емоційної сфер, досвіду творчої діяльності. Зокрема завдання і вправи, які передбачають рефлексивні дії учнів, тренування поведінкових еталонів, оцінку й вибір оптимального розв’язку з-поміж запропонованих.
Для мотивації варто включати ігрові і практичні ситуації, дослідницько-пошукові і творчі завдання. Надзвичайно важливо, щоб учні мали змогу бути почутими, коли переживатимуть ситуацію успіху, будуть поставлені в ситуацію вибору змісту, форми діяльності, виду завдань партнерів для їх виконання з позиції конструкторів знань, а не пасивних спостерігачів.
Можна використовувати особистісно-орієнтовані технології навчання (за О.Савченко), зокрема:
• діагностична основа навчання;
• зосередження на потребах учнів;
• гуманізація навчального спілкування;
• співпраця, співтворчість між учнями і вчителем;
• переважання навчального діалогу;
• турбота про фізичне й емоційне благополуччя;
• стимулювання розвитку, саморозвитку і відповідальності учнів. [6]
Чим більше вправ на осмислення себе, своїх перспектив, тим гнучкішою й еластичнішою стає психіка дитини, тим успішніше вона входить у соціальні зв’язки.
Коли висуваються гіпотези про об’єкт пізнання, розв’язуються прогностичні задачі; учні вступають у діалог щодо засадничих істин у системі: я – інший, я – навколишній світ; правда –неправда, добро – зло. Саме діяльність учня поєднує в єдине ціле множину процесів, які зумовлюють появу й функціонування нового знання, дають змогу розкрити неоднозначність впливу різноманітних умов. Тому варто приділяти увагу прийомам, які допомагають накопичувати якомога більше прикладів таких діяльностей, які формують досвід: описати гарне в іншій людині; дати характеристику партнеру, визначити функцію об’єкта; розгорнути критичну характеристику явища, спробувати на щось подивитись з іншого боку, з іншої точки зору; передбачити різні варіанти розвитку подій тощо.
Під час практичної чи творчої самореалізації учня, доцільно використовувати прийоми типу: навчи мене. Це презентації соціальних проектів, участь у колективних справах, іграх тощо. Як мовиться в одному з прислів’їв народів світу «Той, кого несуть на руках, не знає, яким довгим є шлях до міста». Тож лише через подолання пізнавальних утруднень, проблем, через власні дії учень набуває соціального досвіду. Проблематизація навчального матеріалу через систему задач-ситуацій допомагає учням ув’язати розрізнені явища-деталі в широку картину уявлень про світ, життя людини, а моральні висновки і особистісні цінності перетворити на соціально значущі.
Під час організації пошуково-дослідницької роботи учні розмірковуватимуть над запитаннями: «Що може бути наслідком таких вчинків: узяти чуже; зіпсувати якусь річ; вдарити меншого за себе?». Оскільки основним методом накопичення конкретних знань з курсу є безпосередні спостереження учнів, практична й дослідницька діяльність, то основна роль предмета полягає в систематизації знань учнів, навчанні школярів зв’язувати окремі факти в ціле, розкривати їх у взаємозв’язках і взаємозалежностях.
Конкретні знання постають як засіб пізнання світу і життєтворчості, а не як кінцева мета. Саме тому основним завданням є забезпечення активної позиції учня у набутті особистісних цінностей. А через них – суспільно значущих.
Формування особистісно значущої картини світу здійснюється за рахунок максимальної опори на життєвий досвід, який розвивається у процесі взаємодії учня з навколишнім світом. Це стає можливим лише за умови створення такого соціокультурного середовища, в якому учні мають змогу пропустити через себе норми, приписи, правила, які прийняті в суспільному житті. Тож важливо практикувати розгляд світу і його подій з різних точок зору, з різних рольових позицій: свідка події; учасника; того, хто сумнівається; того, хто не сумнівається; історика; учня; вчителя; директора та ін. Тут буде доцільним і використання технологій критичного мислення.
Постійна зміна ролей зумовлює широту поглядів на світ людей, вчинків, поведінки, дає змогу їх розглядати як взаємозумовлені, залежні одне від одного, створює умови для координації різних позицій.
Важливо всіляко заохочувати звернення учня до власного «Я», до використання життєвого досвіду, до проб, подолання труднощів, творення нового знання. Як показує практика, типовим недоліком у проведенні уроків з соціальної тематики є зловживання словесними методами, коли ефект засвоєння змісту пов’язується з добрим розтлумаченням норми. За такого розуміння пріоритетним стає слово. А має бути «менше вчителя» – «більше учня!», діалог – звернення до іншого, жива взаємодія, яка породжує партнерські стосунки.
Для педагога важливими стає уміння розподіляти активність – свою власну і школярів шляхом розгортання різних видів діалогічних форм. Домінуюча ж позиція вчителя знижує навчально-виховний ефект, не залишаючи часу не обдумування, нав’язує учням свою точку зору, ігнорує їхню активність. Натомість і зміст уроку, і методи його проведення мають актуалізувати рефлексивні шари свідомості учня, спрямувати кожного прагнути більшого: більше знати, читати, уміти.
Учитель віднайде такі прийоми роботи в методичному апараті підручника. Їх необхідно колекціонувати, випробовувати. Створюючи образ предмета, який і в змісті, і в процесі містить мотивацію до дії, спонукає до партнерських взаємин у спільній роботі, до самовираження в різних формах активності.
Такими будуть завдання типу:
• Придумай іншу кінцівку історії…
• Візьміть інтерв’ю в учня, який…
• Знайдіть докази «за» і «проти»…
• Висуньте припущення про те, що могло б трапитись, якби…
• Зробіть діораму улюбленої сцени на столі…
• Перелічіть причини, чому сподобалась і чому не сподобалась…
• Організуйте аукціон добрих справ…
• Придумайте нове призначення для…
• Складіть оголошення про…
• Придумайте рекламу…
Безумовно, необхідним елементом побудови навчального процесу є правильне оцінювання діяльності учнів, створення ситуацій успіху в процесі оволодіння програмовим матеріалом.
Орієнтуючись на підручник, учителеві легко буде дозувати навчальний
матеріал, організовувати практичну та пошуково-дослідницьку роботу.
Підручник передбачає діалог з учнем, розгортає тему як пошукову задачу
(Маленька Україна чи велика? Звідки походять назви наших міст? Яким бути? Як досягти успіху?). Через опору на позитивне підкріплення, стимулювання добрих намірів і вчинків школярі освоюватимуть моральні норми і правила співжиття в суспільстві («Про добро і зло»; «Про доброту: щедрість і жадібність»; «Про правопорушення»; «Умій відмовляти»; «Чому не можна підглядати» та ін.).
Помічено: у молодшому шкільному віці важко передбачати можливі наслідки вчинків, тому послідовно вводяться прогностичні задачі типу: «Що буде, якщо…»; проектні завдання, які потребують планування спільних дій, розподілу ролей і досягнення бажаного результату. У такий спосіб діяльність
учнів спрямовується на спільне вироблення правил, створення власного
життєпису, накопичення інформації про людей, які досягли успіхів ужитті.
Таким чином, використовуючи технології особистісно орієнтованого навчання, спрямовується на вироблення траєкторії саморозвитку учня. Учителеві важливо збагатити навчальний матеріал конкретними фактами, які близькі й зрозумілі школярам певного класу, збалансувати питому вагу інформативного й діяльнісного компонентів навчання.
Ілюстрації, які вчитель планує використовувати на цих уроках мають бути функціональними, реалістично відображати зв’язки й залежності в навколишній дійсності, приваблювати учнів естетикою зображення, стимулювати інтерес до теми.[1]
Можливим було б використання і тренінгових технологій, спрямованих на розвиток творчого мислення, комунікативності. Тренінг спонукає дитину звертатись до свого внутрішнього світу, оцінювати свої позитивні надбання і невикористані можливості, вибудовувати індивідуальну програму життєдіяльності на близьку і віддалену перспективу. Проте під час проведення тренінгів слід дотримуватися всіх вимог до їх проведення, оскільки буде втрачатися результативність. [4, с.418-427]
Оскільки у змісті предмета «Я у світі» першочерговими є формування системи ставлень учнів до навколишнього світу, створення умов для вибору ними суспільних цінностей, формування соціальної, громадянської компетентностей та вміння вчитися, то і кожен урок вчителя має бути нестандартним, позбавленим знаннєцентричності, направленим здобуття дитиною практичних навиків.
 

Список використаної літератури
1. Бібік, Н. М. «Я у світі»: зміст і методичні підходи реалізації [Текст] /
Н. М. Бібік // Методичний коментар до навчальних програм для 1–4 класів :
Дайджест / [укл. О. В. Онопрієнко]. – Донецьк, 2012. – С. 84–90.
2. Бібік Н.М. Я у світі.3 клас: підруч. для загально освіт. навч. закл. / Н.М. Бібік. – Х.: Вид. група «Основа», 2013. – 160 с.:іл.
3. Дещо про предмет «Я у світі» та новий підручник // Початкове навчання та виховання, №10-11 2014, с.77-79.
4. Життєва компетентність особистості: від теорії до практики: Науково-методичний посібник / За ред.. І.Г. Єрмакова – Запоріжжя: Центріон, 2005. –с.418-427.
5. Навчальні програми для загальноосвітніх навч. закл. із навчанням українською мовою. 1-4 класи. – К.: Видавничий дім «Освіта», 2012. – с.204-211.
6. Савченко О. Я. Дидактика початкової освіти: підручн. –К. : Грамота, 2012. – 504 с.
7.Савченко О.Я. Виховний потенціал початкової освіти: посібник для вчителів і методистів початкового навчання/ О.Я. Савченко. – 2-ге вид., доповн., переробл. – К.: Богданова А.М., 2009. – 226 с.