Каталог статей

Головна » Статті » Вчитель вчителю » "Методична скарбничка" [ Додати статтю ]

Контрольні диктанти для 4 класу

Контрольні диктанти для 4 класу
 

                                                                Великдень

Разом з пробудженням природи від зимового сну на нашій землі починається цикл народних весняних свят. Ці свята пов’язані з стародавніми віруваннями, звичаями.
Народ наш у своїх казках створив чудовий образ весни – гарної молодої дівчини з вінком квітів на голові. Весна – бажаний гість, її закликають дівчата піснями – веснянками.
Народний образ весни – це образ краси, сили, надії.
Головним святом весни є Великдень. У цей день ми з глибокою вірою висловлюємо слова” Воскресне Україна!”

                                                             Запорожці

Запорожці – це народ , на всякі діла здатний. Були такі, що й грамоти не вчилися. Зате читали так добре, що й учений так не прочитає.
А сила яка в них була! Хоч у старого, хоч у малого!
Воювали вони так.
Стануть, а проти них двадцять ворожих полків вийдуть. Полки самі себе поріжуть, а запорожцям байдуже! Стоять та сміються.
Запорожців не зігнали з Січі, а вони самі пішли кудись на райські острови. Там і живуть.

                                                               Кобзарі

Кобзарі – та мандрівні музики – співці. Вони були зовсім маленькою, але особливою часточкою нашого народу.
Кобзарі не мали ласки від долі – майже всі були невидющі, їх водили білим світом хлопчики – поводирі.
Ходив кобзар від міста до міста, від села до села, наслухав, як живуть прості люди, і оспівував їхні жалі й радощі у своїх піснях.
Часто кобзарів брали з собою в бойові походи козаки. Кобзарева пісня була сильнішою за будь-які зброю.

                                                       Лелеки (Легенда)

Давно це було. На українську землю нападали орди кочівників. Налетять, підпалять хати, заберуть у полон жінок. А малюків на згарищах залишали. Це побачили лелеки. Стукотом дзьобів вони кликали козаків на допомогу. Козаки були далеко, не почули лелек. Тоді птахи підхопили на крила малят, піднялися високо над землею. Почули своїх дітей козаки і кинулися наздоганяти ворогів. Лелеки кружляли, вказуючи дорогу. Наздогнали козаки завойовників і порубали. З того часу лелекам в Україні завжди раді.

                                                   Народний герой

Це було ще за часів кріпацтва. Кармелюк ненавидів панів і завжди допомагав бідним людям.
Часто якийсь бідак виходить було у двір, а під порогом у хусточці лежать гроші.
Радіють люди, що Кармелюк приніс їм гостинець. Одного разу бідна вдова із своєю дочкою вели на ярмарок продавати останню корову. Зустрів їх Кармелюк. Він дізнався, що вдова немає й шматочка хліба для маленьких дітей, а тому веде продавати останню корову.
Кармелюк дав вдові грошей, щоб та купила дітям хліба, а корову щоб не продавала.
Багатьох людей врятував Кармелюк від голодної смерті. Про нього народ складав пісні.

                                                         Рідна земля

Рідний край !. Дорога серцю земля наша. Безмежні степи, зелені ліси й доли, високі і блакитні небеса ! Хіба є що на світі краще за це довкілля ? Хіба є що на світі дорожче за Вітчизну ?
Рідний дім, гостинна ласкава оселя. Тут ти народився, вперше побачив світ, уперше ступив крок.
А за порогом відкрився чарівний світ. Коло вікна ростуть мальви, соняшник, вишня.
Ти розумієш, що це – твоя Батьківщина !
Від батьківського порога вона бере свій початок.

                                                           Рідна мова

Мово рідна! Ти безконечна, могутня, глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм нема кінця краю.
Красо моя! В тобі мудрість віків і пам'ять тисячоліть.
Скарбе мій єдиний, з тобою я найбагатший і найдужчий у світі. Без тебе – перекоти-поле, що його вітер несе у сіру безвість.
Світлоносна! Ти завжди вабиш, чаруєш , кличеш на теплі й могутні хвилі свої. Єдина печаль проймає, що не вистачить життя, аби переплисти твій мовний океан.

                                                      Річка Либідь

Річка Либідь пішла від сліз Либеді, дочки якогось київського князя. Вона була чудова. З усіх країв світу з’їжджались молоді лицарі, князі й королевичі просити її руки. Та княжна й чути не хотіла про весілля. Королевичі порадились між собою, здвигнули плечима, припоясали булатні мечі, сіли на своїх вірних коней і роз’їхалися.
Пусто й сумно зробилося в княжому палаці. Не стало ні хоробрих лицарів, не прекрасних королевичів. Минуло кілька літ. Помер князь. Сумним було життя молодої дівчини. Дні й ночі вона плакала. З цих сліз і пішов струмочок, який називається Либіддю.

                                                           Річка Стугна

Під Києвом заліг змій. Жителі села Трипілля та міста Києва щодня мусили давати дітей на обід цьому змієві.
От настала черга вести дочку й київському князю. І хоч побивався він дуже та не хотів, а таки віддав дитину душогубові. Але змій князівну ту не з’їв. Сподобалася йому дівчина. Вона ж довідалася, як можна цього змія вбити, написала листа, прив’язала до голуба та й відправила в Київ. У Києві ковалі Дем’ян та Кузьма викували великого плуга, запрягли у цього плуга змія і почали ним орати.

                                                               Степи

Степи нашої країни дуже видозмінені. Внаслідок обробітку грунту , сінокосіння , створення лісосмуг дуже змінилися рослинний і грунтовий покрив , тваринний світ.
Рослинний покрив значною мірою замінений посівами озимої і ярої пшениці, кукурудзи , соняшнику , проса, розвинуто баштанництво і садівництво, в заплавах – овочівництво.
Фауна степів немає нічого спільного з фауною лісової зони , проте лисицю, вовка , барсука можна зустріти всюди.Серед гризунів найпоширеніші ховрахи. Часто зустрічаються полівка , хом'як , тушканчик, степовий тхір.
З птахів характерні жайворонок , дрохва , степовий орел , перепел , степовий лунь.
У степах основну господарську цінність являють орні землі, сінокоси і водні ресурси.

                                                             Україна

Україна... В одному вже тільки цьому слові і для нашого вуха, і для нашого вуха, і для вуха чужинців бринить ціла музика смутку і жалю... Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю...
Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медові та молочні ріки...
Україна – розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять золоті зорі.
Поема жалю і смутку, краси і недолі...

                                                     Українська піч

Краса супроводжує українця протягом усього життя. Гордістю кожної оселі була піч. Майстрував її найкращий пічник на селі. Піч займала багато місця, але його ніхто не шкодував, бо піч і обігріє, й нагодує, й обсушить. А як гарно пахне від неї стравами, сушеними яблуками, насінням. А ще піч важлива тому, що пече хліб. Хліб пекла мати чи бабуся в середу або в п’ятницю. Тоді він особливо вдавався. Готові паляниці складали на столі, прикривали рушником.

                                                       Українська мова

Наша рідна мова – така милозвучна, недаремно її називають мовою солов’їв або солов’їною мовою. Вона така дорога і рідна для нас. Така багата, різноманітна, кольорова.

Наша мова – це скарб нашої нації. Скарб, в якому зберігається вся краса душі нашого народу, його знання, досягнення і досвід. Скарб, у якому відображено найцікавіші, найстаріші і найновіші традиції; в якому ми можемо побачити нашу культуру ще з давніх-давен і до сьогодні.

Ми всі любимо, бережемо і спілкуємося нашою рідною материнською мовою.

                                                Український віночок

Український віночок – не просто краса, а й оберіг, „знахар душі”, бо в ньому є така чаклунська сила, що болі знімає, волосся береже.
Впліталося до віночка багато квітів, вишня, ружа, калина, безсмертник, деревій, незабудки, чорнобривці, любисток, волошка, ромашка.
Найпочесніше місце належало деревію. Ці дрібненькі маленькі квіточки здалеку нагадують велику квітку, її називають у народі деревцем. Коли квіти перецвітають вітер розносить насіння далеко-далеко.
Та хоч би де проросла ця рослина, вона завше цвіте. Тому й люди шанують її як символ нескореності.
А барвінок до людської оселі, до городу тягнеться. Взимку відвар барвінку п’ють від простуди, влітку барвінком прикрашають святковий хліб, хату, плетуть весільні букетики. У народі його вважають символом життя.
А безсмертник дарує здоров’я нашому роду людському Квіти вишні та яблуні - символ материнської любові. А калина – символ краси та дівочої вроди, символ України.

                                                  Ярославова слава

Широко й далеко линула Ярославова слава. Дбав він про військо, дбав про школи й церкви, щоб ширити слово Боже. Робив заклики, щоб батьки посилали дітей у школу. Заясніли вершки Києва золотими банями церков, між якими найславнішою була — собор св. Софії. І заходив Ярослав у келії до ченців, що писали книжки-літописи. Найславніший між ними був Остромир. Остромир допоміг князеві списати закони в одну книжку, що звалася "Руська Правда": списане право, що ним князі мали правити й судити.
Мудрий і запопадливий був Ярослав. Любили його кияни, як батька рідного, так само, як любили його батька Володимира Великого.

Червона калина

Споконвіку любили українці калину. Росте вона розлогим кущем і полюбляє місця з добре зволоженим ґрунтом. З давніх-давен вирощують калину в селі.

У калини гарний білий цвіт, пахучий, рясний. А ще більше милують око червоні ягоди.

Калина здавна вважалася однією з найцінніших лікарських рослин. Коли ти простудишся, попий чаю калинового. І одужаєш, здоровий будеш.

Калина оспівана в багатьох народних піснях, її порівнюють з дівочою вродою. Сьогодні червона калина є символом України.

Український віночок

Мабуть, кожна дівчина плела віночок – із жовтих сонечок кульбаб, кленових листочків – короною, чи просто з’єднувала в барвисте коло лісові й лугові квіти.

Впліталося до віночка багато квітів: калина, безсмертник і деревій, незабудки, чорнобривці, любисток, волошки, ромашки.

Всього в українському віночку дванадцять квіточок. Наші прабабусі знали, як і коли слід плести віночок, як зберігати квіти у вінку. Де відшукати той рецепт, за яким квіти замочували в рослинних соках, аби довший час були свіжими? Може, твоя бабуся знає?

Кобзар

Шевченко був славетним поетом і художником. Він писав щиро, правдиво, чесно. Мав красивий голос, знав багато народних пісень. Він любив кобзарів, бандуристів. І сам грав на кобзі й скрипці. Тільки життя в нього було важке. Рано залишився сиротою. Не мав власного кутка. Але з кобзою не розлучався. З кобзою завжди одведе душу. Велику силу духу він мав. Тарас Григорович і свою книгу назвав „Кобзар”. Він був справжнім співцем свого народу, знедоленої України. Його пісні повік не забудуть.

                                                             Ти і твій хліб

Куди б не закинуло тебе життя – пам’ятай про хліб, яким тебе годували. Твої батько і мати дали тобі перший хліб. Твій обов’язок – дати їм останній.

З дитинства навчайся бачити в хлібові живу душу рідної землі, рідного сонця і неба, навчайся бачити в ньому працю всіх, хто віддає твоєму хлібові все своє життя.

Старі люди вміють шанувати хліб – поважай їх за це, вчися в них. Пам’ятай: твоє ставлення до хліба виховує інших.

Диктант

Сьогодні видався морозний день. Білий сніг сліпить очі. Мереживом висить на деревах іній.

Важко взимку пташкам добувати їжу. Ось горобці: знайшли скоринку хліба і б’ються за неї. А ворона прилетіла, схопила скоринку своїм довгим дзьобом і злетіла на товсту гілку дуба. Вертляві синички пильно оглядають кожну гілочку, кожну тріщинку в корі дерев. Весь зимовий день проходить у птахів у пошуках їжі.

Діти допомагають пташкам. Вони роблять годівниці, розвішують їх на деревах.



Джерело: http://ridna-mova.com.ua/ukrainski-duktantu-na-rizni-tematuku/9-kontroln-diktanti-dlya-4-klasu.html
Категорія: "Методична скарбничка" | Додав: (07.11.2015) | Автор: Інетка
Переглядів: 56035 | Рейтинг: 3.5/40
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Никнейм Кащенко Ірина Петрівна (ADM[Irina]) зарегистрирован!