Л Е К Ц І Я «Поведінка дітей та її різні прояви" - Поради батькам - Поради психолога - Каталог статей - Вчитель вчителю, учням та батькам

Каталог статей

Головна » Статті » Поради психолога » Поради батькам [ Додати статтю ]

Л Е К Ц І Я «Поведінка дітей та її різні прояви"

Л Е К Ц І Я
«Поведінка дітей та її різні прояви"

 

Питання дане, пропонується вашій увазі, шановні батьки, невипадково. Бо через поведінку дітей, батьки вивчають їх і, аналізуючи ті чи інші поступки, ми дізнаємося хто є наші діти.
Я впевнена, що серед батьків, сидячих у цьому залі, немає байдужих до долі своїх дітей - всі ми хочемо, щоб вони були вихованими, чесними, з високим духовним потенціалом і досягли набагато більше у житті, ніж ми, батьки.
Та часто, не задумуючись, наносимо великі душевні травми своїм дітям. А вони заліковуються надто довго. І починається відчуження, замкнутість маленької дитини.
Дитячий вік - це довгі і важкі роки у житті людини. І ми, батьки, повинні пам’ятати про це.
Дитина має право рости і зріти.А наша мета - усіма силами допомагати їм стати людьми - у повному розумінні цього слова.
Ви вправі мені заперечити: мовляв, як у країні з повним розвалом економіки, духовності можна виховувати своїх дітей, і чи висока духовність допоможе їм у майбутньому, або навпаки, почне заважати?
Немало таких розмов є серед нас, дорослих. Але хто цікавиться історією і культурою людства, починаючи з давніх давен, впевнена, зі мною згодиться з тим, що у всі віки порядність, людяність, доброта чесність були і є гордістю кожної людини.
Хочу зупинитись на деяких проявах поведінки дітей і постараюсь проаналізувати їх.
Часто діти починають обманювати нас, дорослих.
Не спішіть наказувати їх, бо вони обманюють з різних причин. Обманюють - коли бояться і знають, що правда не вийде назовні. Обманюють - коли буває соромно. Або коли ми, дорослі, домагаємося правди, яку вони не хочуть, або не можуть сказати. Обманюють, коли їм здається, що так треба.
Треба дозволяти дитині мати "тайну" і якщо ми їй даємо право сказати: "Знаю, але не скажу" - повірте, вона не стане обманювати.
Ми, дорослі, хочемо і стараємося своїх дітей під’єнувати під одну мірку. А це дуже велика помилка. Ми, дорослі, всі різні. У одних один тип характеру, у інших - зовсім протилежний. І ми вважаємо, що це є нормальним явищем. А от коли це стосується дітей - у нас думки швидко міняються.
Візьмемо приклад:
- Батько: Я хочу, щоб ти був схожий на ... І ми забуваємо при цьому, що діти зовсім різні. Одні спокійні. Інші з швидким темпераментом. Мовчазний ніколи не буде говірким і навпаки. А що ж виходить після розмови: у більшості дитина починає пристосовуватись. У школі одна, дома інша. Час проходить. Вона починає шукати віддушину і найбільше де вона знаходить її - це вулиця. Там є діти, які сприймають дитину, такою, якою вона є.
Проходять роки. І батьки дивуються, де ж такий узявся , звідки, такий син, адже такий слухняний був.
А сину надокучило пристосовуватись, і настав час, коли він став собою. А виховувала його декілька років вулиця. А вулиця - це група таких же дітей, яких у свій час не зрозуміли батьки.
От виходить, що самі батьки стали причиною такого стану справ.
Хочу зупинитися ще на одному аспекті виховання. Це «крик»
Я впевнена, що крик - наша слабість. І ніякого виховного моменту він не дає.
Ось приклад:
Молодша сестричка пожалілась матері, що її образив старший брат.
І ми, не задумуючись, починаємо кричати на сина. А чи варто? Можливо, потрібно розібратися, хто ж винен? І в більшості буде винна менша.
Або ще: дитина зробила якийсь проступок. Батько довго кричить. Реакція дитини: стоїть посупившись, зла, мовчить.
А коли почати ласкаву розмову "Ось бачиш і самому важко і всім з тобою важко. Більше так не роби!" Дивись і сльози появляються у дитини, вона починає розуміти - доходять до неї слова батька.
Хочу торкнутися питання заповнення вільного часу.
Одні діти люблять самотність, інші - колектив, один - тишу, інші - шум. Кожна дитина любить щось своє. То ж, мабуть, напевне нам, дорослим, треба вмішуватись до них.
Ось, наприклад:
Батьки виганяють дитину на прогулянку, а вона не хоче, бо любить посидіти з мамою. Дайте їй таку можливість, бо дитина має право вибирати.
Ваші діти знаходяться у такому віці, що отримують велике задоволення від ігор. Не завжаймо їм гратися. Дома, коли дитина готує уроки, ми стараємося зробити все можливе, щоб не турбувати. А от, коли вона починає гратися - тут ми вільні у своїх діях і поступках.І нерідко заважаємо або небажано втручаємося в ігри. Не можна цього робити - це не менш важливо, ніж у навчанні.
І ще один негативний момент виховання:
Не можна висміювати дітей! Один хлопчик сказав:" Краще б убили, лиш би не сміялись!"
Ми, дорослі, теж далеко не ідеали. Але ми навчились прикривати свої негативні риси і поступки, як, ох як нерідко, заслуговують покарання. Критикувати і помічати наші не дуже гарні особливості, дурні звички, смішні сторони дітям не дозволяється.
Трапляється в сім"ї існує дві моралі: Одна для дорослих, друга - для маленьких.
Наприклад: дитині забороняємо те, що дозволяємо собі. "Тобі не можна - ти маленький, а нам можна - ми дорослі."
№1. Хлопчик сідає до столу з книжкою. Мати робить зауваження.
- Коли їдять, сторонніми справами не займаються. Це не можна.
Син заперечує.
- А чому татові можна? Він завжди за столом газету читає!
- То тато, а то - ти: тато дорослий, а ти маленький. Так забороняти, значить мимоволі давати дитині хибну
програму на майбутнє: дорослим усе можна.
№2. Ліна наштовхнулась у дверях на бабусю і мало не розбила тарілку. Дівчинка від несподіванки стояла червона і зніяковіла.
- Ну чого ти мовчиш? Треба вибачатись за свою необачність, - підказує бабуся.
- Вибач мені, будь ласка, я випадково...- поспіхом говорить Ліна.
Мама і Ліна накривають на стіл. Мама незграбно повернулась і розлила із чашки компот просто дочці на плаття. Дівчинка очікувано дивиться на матір, а потім говорить:
- Мамусенько, адже вибачатись треба...
- Крутишся тут під ногами! І без твоєї допомоги обійшлась би...Ще грубить: вибачитись треба...Це перед ким?
Виявляється, дорослому бути ввічливим необов’язково.
Педагогіка не визнає фальші ні у чому, навіть у "незначному". Неодмінною умовою прищеплення дитині поняття чесності, справедливості, доброти є принциповість у вимогах, судженнях, що стосується як маленьких так і дорослих членів сім'ї.
Діти заслуговують поваги, довір’я, уваги і дружнього відношення. То ж будьмо для них щирими друзями, мудрими порадниками і наставниками.
І звернемось до Біблії, до ІV заповіді Божої - зміцнення пошанного ставлення дітей до батьків і батьків до дітей.
Батьки, не дратуйте дітей своїх- щоб на дусі не впали вони.

- Відповідайте на кожне запитання дитини . Тільки в цьому випадку п пізнавальним інтерес ніколи не вгасне.
- Постарайтеся хоч інколи дивитися на світ очима Вашого малюка. Бачити світ очима іншого - основа для взаєморозуміння.
- Частіше хваліть дитину . На скарги про те , що щось не виходить, відповідайте : „Вийде обов'язково , тільки потрібно ще раз спробувати" . - Формуйте високий рівень домагань . І самі вірте , що Ваша дитина може все , потрібно лише їй допомогти . Хваліть словом , усмішкою , ласкою і ніжністю.
- Не будуйте Ваші взаємини з дитиною на заборонах . Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини Ваших вимог, якщо можливо , запропонуйте альтернативу . Повага до дитини зараз - фундамент шанобливого ставлення до Вас тепер і в майбутньому.
Пам’ятки батькам від психолога: магічне «можна» і «не можна».
- Виховуємо у дошкільника свідоме ставлення до себе.
Привчаємо дитину уважно ставитися до себе, виявляти інтерес до своїх особливостей, станів, якостей, поведінки, результатів праці тощо.
Вправляємо в умінні спостерігати за собою в різних життєвих ситуаціях, порівнювати різні враження про себе, радіти більшості з них.
- Надаємо перевагу запитальній формі звернень до дитини: "А ти як вважаєш?", "Якої ти думки про це?", "Ти зі мною згоден?", "Чому так?", "Чому ні?" тощо.
- З розумінням ставимось до намагань малюка з'ясувати в дорослого, чому слід виконувати те чи інше завдання, яка з цього користь для нього самого та інших людей.
- Культивуємо самостійну поведінку: прийняття власного рішення, відповідальність за його наслідки, об'єктивну оцінку результатів своєї праці, якостей, вчинків, надання комуь-чомусь переваг та відмова від них.
- Надаємо часом дошкільникові можливість самому обирати вид діяльності, складність варіанта та спосіб виконання, манеру оформлення кінцевого продукта.
- Привчаємо виробляти прогностичне та ретроспективне самооцінне судження, сприяємо формуванню позитивного образу - Я, підтримуємо віру дитини в себе, висловлюємо довіру до її можливостей та намірів.
- Заохочуємо робити припущення, обґрунтовувати та висловлювати власну думку.
- Завжди відповідаємо на запитання дитини, не уникаємо складних, незручних длясебе.
- Надаємо вихованцю можливість усамітнитися, засередитися на своїх думках і переживаннях, поважаємо його прагнення розпорядитися собою на власний розсуд.
- Плекаємо мовлену особистість.
- Дбаємо про розвиток мовленої особистості, намагаємося не уподібнювати зайняття з мови урокам.
- Ставимося до слова не лише як до інструмента відтворення почутої від дорослого мови, а як до дійства розкриття свого внутрішнього світу, свого ставлення до людей, що навколо та самої себе.
- Пам'ятаємо: слово - категорія індивідуальна, різні характеристики мовленнєвої діяльності притаманні дівчаткам та хлопчикам, "жвавчикам" та "млявчикам", розкутим та сором'язливим малюкам.
- Диференціюємо поняття "мова" та "мовлення"; надаємо приоритет мовленнєвому розвитку дошкільнят, навчаємо їх висловлюватися, передавати словом різноманітні життєві враження.
- Намагаємося не вказувати щоразу дитині на мовленнєві недоліки та вади, повсякчас виправляти недоречності або помилки: мова - не самоціль, а важливий засіб спілкування.
- Не орієнтуємося на активний словник як на основний показник мовленнєвого розвтику дошкільника. Пасивний словник може лишитися неоціненним, тоді як саме він є важливим показником особистісного ставлення вихованця.
- Розвиваємо мовленнєву особистість у широкому життєвому контексті.
Не центруємося на проблемі "навчити читати", бо ж навченний не означає "розумніший" чи "щасливіший" за інших. Якщо дитина схильна до читання - вчимо її цього та радіємо разом з нею; не хоче - терпляче чекаємо, заохочуємо, запрошуємо, не вдаємося до примусу. Головне - розуміти, що навчаються читати усі, а от чи полюбить дитина читати, чи зможе винести для себе щось корисне з примусового читання?
- Сприяємо фізичному зростанню дошкільника
- Пов'язуємо фізичне не лише з розвитком м'язів, а й з предметно-практичною діяльністю дитини.
- Спокійно розглядаємо разом з дитиною людьське тіло, повідомляємо елементарну інформацію про призначення різних його частин, органів.
- Говоримо дитині правду (адаптовану для віку) про зародження нового життя, призначення статевих органів, про взаємини чоловіка та жінки, навчаємо диференціювати статеву належність людини.
- Навчаємо малюка орієнтуватись в основних ознаках здоров'я та хвороби, самостійно виявляти їх, повідомляти дорослому про нездужання та неблагополуччя.
- Вчимо орієнтуватися в безпечному-небезпечному, корисному-шкідливому, для життя і здоров'я; обігруємо непрості життєві ситуації, пропонуємо дитині апробувати елементарні способи виходу з них.
- Виховуємо основні фізичні якості: вправність, витривалість, доступні вікові силу та швидкість, схильність до рухової активності.
- Підтримуємо інтерес дитини до здорового способу життя, виробляємо в неї звички протистояти нездоровим впливам.
- Привчаємо розуміти значення міцного здоров'я, виховуємо бажання берегти, підтримувати, доступними способами поліпшувати його. Громадянське виховання
Обов'язок - громадянська необхідність відповідати за свої дії, вчинки.
Видатний німецький мислитель Г. Гегель відокремив чотири різновиди обов'язків:
Обов'язок перед самим собою;
Перед сім'єю;
Перед державою;
Перед іншими людьми.
Які ж обов'язки мають діти, чи взаємопов'язані права та обов'язки? От на що пропонував звернути увагу видатний педагог В. Сухомлинський:
Десять НЕ МОЖНА Сухомлинського:
не можна байдикувати, коли всі працюють;
не можна сміятися над старістю;
не можна вступати в суперечки з дорослими;
не можна виявляти невдоволення через те, що в тебе немає якоїсь речі;
не можна допускати, щоб мати давала тобі те, що вона не може дати собі;
не можна робити те, що засуджують старші;
не можна залишати літню людину самотньою, якщо в неї немає нікого, крім тебе;
не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу дорослих; не можна сидіти обідати, не запросивши старшого; не можна чекати, доки з тобою привітається старший, ти повинен привітатися першим.

Категорія: Поради батькам | Додав: olgatalakh75 (03.03.2016) | Автор: Талах О.П.
Переглядів: 502 | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Никнейм Кащенко Ірина Петрівна (ADM[Irina]) зарегистрирован!