Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Класні виховні заходи | [ Додати статтю ] |
„НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ, НІЩО НЕ ЗАБУТЕ”
| „НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ, НІЩО НЕ ЗАБУТЕ” (Година слави та мужності) Кучерявий Є.І., заступник директора з навчально-виховної роботи Ужгородського вищого професійного училища торгівлі та технологій харчування Мусієнко З.Л., бібліотекар Ужгородського ВПУ ТТХ …Ота сльоза ніколи не зітреться, Що в правді нашій і чужій вині... лишила Батьківщина біля серця Своїх синів, загиблих на війні. Мета: Вшанувати світлу пам’ять героїв Великої вітчизняної війни. Ознайомити учнів з історичними передумовами виникнення війни, подвигами воїнів, які поклали свої життя за Перемоги. Виховувати почуття патріотизму, національної свідомості та гідності. Обладнання: 1. Інформаційний стенд, мультимедійні презентації. 2. На столі старі фото з військовою тематикою, у підсвічнику горить свічка. 3. Книжкова виставка «Минуле стукає в наші серця». 4. Музичні записи. 5. Напис «День великої Перемоги» 6. Використання технічних засобів: комп’ютер, мультимедійний проектор. На його фоні – голос диктора: Ніхто не забутий... На попіл ніхто не згорів! Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть... І доки є пам’ять в людей і серця в матерів, Доти й сини, що спіткнулись об кулі, живуть. ( п а у з а ) Ніхто не забутий! На попіл ніхто не згорів! (У кінці вірша, поступово наростаючи, звучить мелодія). Виходять ведучі. Ведуча: Травень... Це місяць буяння садів, місяць по-літньому теплих ночей і нескінченних солов’їних пісень... А ще це місяць, коли змовкли останні постріли гармат, настала тиша і прийшов довгожданий, вистражданий, оплачений дорогою ціною мир. З того часу промайнуло багато років, які невпинно відлітають у вічність... Все далі і далі відходять від нас грізні і важкі роки Другої світової війни, але не згасає пам’ять про тих, хто ціною власного життя захистив нашу країну від гітлерівської агресії. Розпочинаємо нашу годину слави і мужності „Ніхто не забутий, і ніщо не забуте!..” Ведучий: Щороку в травні ми відзначаємо День перемоги. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашніший за всю світову історію війні 1941-1945 рр. Чи не щезне в пам'яті, людських серцях, не піде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу - його битва, його перемога над фашистами. „Ніхто не забутий, і ніщо не забуте!..”.(звучить мелодія вальсу, кілька пар танцює вальс, ведуча та ведучий сидять за столиком імпровізованого кафе. Звучить голос диктора). Диктор: 22 червня 1941 року… Догорав рожевий світанок в обіймах спраглої ночі, він пив теплу росу із трав і замріяно слухав мелодію шкільного вальсу… (мелодія вальсу переривається повідомленням Левітана про початок війни) Ведуча: Так, двадцять друге червня 1941 року – це перший день Великої Вітчизняної Війни. Саме з нього Друга світова війна для нашого народу бере свій відлік довжиною у одну тисячу чотириста вісімнадцять кривавих днів і ночей – до великої Перемоги… (Звучить пісня „Эх, дороги”. Маршовим кроком заходять хлопці та дівчата у військовій формі. Освітлення змінюється – імітація горіння багаття. Бійці розташовуються на сцені. Привал) 1 -й боєць Привал!... Між тишею й війною якихось 5 хвилин! Як тихо, як незвично тихо, А недалеко десь чатує лихо. О, скільки ж то до Перемоги йшли! 2 -й боєць Вдалося нам відвоювати Батьківщину, Та попереду ще шляхи, шляхи… Назад на Україну. Травнева тиха ніч пливе. Поля притихли, мов пусті вокзали… Погляньте, друзі, в небі журавлі! 3 -й боєць Хоч би щасливо всі подолітали, Щоб у дорозі десь не заблукали Чи не потрапили в якусь біду… Медсестра Які сумні, тужливі їхні крики – На стогін чимось схожі… А чи чули ви, що люди кажуть Ніби журавлі, то воїни, Що нагло були вбиті. То наші друзі, сумом оповиті, Летять в вечірній сивій вишині. (звучить пісня „Журавлі”) 4 -й боєць У битві друзі наші полягли. Не мали іншого ні вибору, ні змоги. Вони загинули, але перемогли, Бо відділи життя для Перемоги. Медсестра Та серце затискається в солдата. Зруйнована, розтоптана, розп’ята Земля Вкраїнська під ногою ката. А десь стоїть біленька гарна хата, І біля неї мати вигляда, Чекає із війни свого солдата. 5 -й боєць Когось чекають діти і дружина, А мене – моя ненька мила і єдина. (пише лист, промовляючи вголос слова) «Та не можу прийти я, не клич. Від жалю своїх губ не криви. Я страшною дорогою йду, Стигне кров по моєму сліду. Я від куль не зведу голови, Я не можу прийти, не зови. Упаду – ти за мною не плач І за все мені, мамо, пробач: Що невчасно писав я листи, Що любов я не зміг донести… Від жалю своїх губ не криви, Я не можу прийти, не зови. (звучить уривок з пісні „В землянке”) (Виходять ведуча та ведучий. Звучить легка тиха музика, на задньому плані демонстрація презентації з фотографіями воєнних часів із зображеннями матері). Ведуча: Не легкою була доля жінки-матері у часи війни. Відомо, що мама закладає в душу своєї дитини найважливіші для людини і громадянина якості. Матері радянських воїнів так виховували своїх дітей, що їх не зломили ні жахи, ні лиха війни. Ведучий: З ім’ям матері на вустах йшли в бій солдати: матері-Батьківщини, своєї мами. В ім’я матері, в ім’я життя кували перемогу. Ведуча: Найважче було бачити смерть дітей своїми очима. Бачити і не мати можливості допомогти їм… Учень Сонце палило нестерпно, Гнулось у саду гілля: Падали яблука в серпень, Глухо стогнала земля. Рвали снаряди їй груди, Всюди гриміла війна, Падали скошені люди, Їх не щадила вона. Бій розгортався лютий, Кулі, неначе град, Тихо, вітри і люди, Впав у траву солдат. Учень Вдарило хлопця в груди, Вибухнув поруч снаряд, Тихо, вітри і люди, Вмер молодий солдат. Мати довіку буде Сина свого виглядать. Тихо, вітри і люди, Син її – той солдат. Ведучий: Сотні тисяч матерів проводжали своїх синів на фронт: відмінників і двієчників, «зразкових» і не дуже. Ішли поети, талановиті юнаки, вчорашні школярі і школярки, але не всім судилося повернутися до рідної оселі. (виходить дівчина, яка виконує роль матері, на голові чорна хустина) Мати Помилуй його, куле, обмини… Невже тобі так хочеться убити? Він молодий, не має ще жони, Лиш Батьківщину вміє він любити Та батька, матір… Батько на війні – Обом повоювати довелося… Ти пролети, свинцева, по стерні, Зітни при стежці сонях чи колосся. Ну зачекай…Помилуй…він іще Зустріне у житті свою кохану. Не обминеш, то розсічи плече, Він у шпиталі вигоїть ту рану… А куля пролетіла навпрошки, Не слухала вмовлянь моїх, проклята, І в саме серце влучила-таки Ще юного, безвусого солдата… Ведуча: Сивіють від горя матері. Ніякою мірою не виміряти втрат, нічим не вилікувати незагойних ран материнської душ. Ведучий: Низький уклін і наша скорбота матерям, чиї діти загинули в жорстокому вирі життєвих незгод. Ніхто не вміє так чекати, як матір. І чи треба говорити, яке несказанне щастя для матері, коли діти повертаються живі з війни (звучить пісня „Мама моя” Л.Лещенка.На сцену виходять учні, які по черзі декламують вірші) Учень Весна іде, і переможним кроком В тюльпановому вічному вогні Йде травень крізь хвилини, дні і роки, Несе нащадкам спогади свої. Учень Весна іде квітчасто, гордо, юно, Як втілення найчарівніших снів. О весно красна, ти ще не забула В історії своїх жахливих днів?! Учень Із року в рік часопис віддаляє Своїх нащадків далі від війни. Та травень знов і знову нагадає, Як із життя ішли його сини. Учень Буяють мирно квіти на могилах, До сонця красного метелики летять, А ті, кому війна зламала крила, - Священним вічним сном в могилах сплять. (Звучить фрагмент із пісні Є. Аграновича „Офіцери”) Ведучий: Можна по-різному ставитися до війни, по-різному її називати – Великою Вітчизняною, Другою Світовою, але хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя заради щастя інших. Ведуча: Страшні сліди залишила ця війна у всьому світі… Лише на території України в руїни та згарища німці перетворили сто чотирнадцять міст і двадцять вісім тисяч сіл…Чотири роки… Тридцять чотири тисячі годин… Дві тисячі шістсот кілометрів від Москви до Берліна…Так мало?! Дійсно, якщо літаком – то всього-на-всього три години польоту, а перебіжками, по-пластунськи – аж чотири роки… Довгих тяжких чотири роки… (Звучить пісня ”Катюша”) Учень Ніхто не забутий, На попіл ніхто не згорів: Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть, І доки є пам’ять в людей, І доки живуть матері, Доти й сини, що спіткнулись об кулі, живуть. Учень Їх прийняла війна, Залишивши списки загиблих у праведнім бою, Застигли в тузі обеліски, В гранітнім кам’янім строю. Пам’ятайте, друзі, цих людей довіку, Тих, хто повернувся й хто поліг у боях. Тож вклонімось всі ми низько до землі їм, Й квітами устелимо їх тернистий шлях. Ведуча. Тисячами обелісків і братських могил нагадує і донині про себе Велика Вітчизняна війна. Вони – святиня нашої пам’яті. Поклонімося ж тим, хто поліг у бою Хто покрив землю рідну собою, Поклонімося всім, хто впав у бою, Хто відстояв нашу свободу. Це потрібно не мертвим, Це потрібно живим. Ведучий. Хвилина мовчання… Вона більше нам розкаже, Ніж тисячі, а чи мільйони слів… Про подвиг безіменний всього не вимовить словами, Лиш тільки серце може розказати про нього, Але воно, на жаль, не має мови, Лиш має біль, тому я прошу всіх вшанувати пам’ять полеглих співвітчизників хвилиною мовчання. Хвилина мовчання (дзвін-набат або стукіт серця. Учні вручають присутнім ветеранам квіти. | |
| Переглядів: 3722 | Рейтинг: 2.0/1 |
| Всього коментарів: 0 | |