Проблеми шкільної освіти України мовою цифр - Вчительська - Вчитель вчителю - Каталог статей - Вчитель вчителю, учням та батькам

Каталог статей

Головна » Статті » Вчитель вчителю » Вчительська [ Додати статтю ]

Проблеми шкільної освіти України мовою цифр

Проблеми шкільної освіти України мовою цифр

Мало які теми викликають в українців більше емоцій та бажання висловитись, ніж школа. На жаль, украй рідко критика супроводжується хоча б якимись аргументами, окрім власного досвіду чи розповідей знайомих. Це стосується не лише розмови, підслуханої в маршрутці. Навіть експерти і самі освітяни часто оперують суто загальновідомими фактами, а Міністерство освіти має дуже мало докладної інформації про школи та учнів.

Проблема існує не лише зі збором даних, але й з доступом до них. Кабмін ще минулого року ухвалив постанову про відкриття сотень масивів даних, але освіта поки що пасе задніх — жоден набір даних з цієї сфери ще не виклали. До того ж, практика показує, що відкритість ще не гарантує доступності та легкості у користуванні. Держстат та більшість інших відомств досі не мають сучасних сайтів із зручним інтерфейсом, із якими міг би працювати кожен – а звичайній людині навряд чи багато користі від невідсортованих “простирадл” із цифрами.

Проте, саме дані дозволять подивитись глибше на проблеми освіти в контексті роботи над законами про середню освіту та дискусії про оптимізацію бюджетних видатків, яка призведе до неминучого закриття деяких шкіл. Отож, що нам можуть розповісти цифри?

Демографічна криза у школі

Демографічна криза болюче вплинула на середню освіту. За даними Держстату, кількість шкіл в Україні досягла максимуму в 1994 році, коли функціонувало близько 22 300 закладів. У них навчалось понад 7 мільйонів 100 тисяч учнів, тобто в середньому 320 учнів на школу. У 2013 р. було вже 19 300 шкіл і лише 4 мільйони 200 тисяч учнів, тобто 217 на кожен заклад.

Як бачимо, “оптимізація” проводилась усі ці 20 років і призвела до закриття 3 тисяч шкіл, але кількість дітей зменшувалась значно швидшими темпами. Українські школи стають дедалі більш порожніми.

Але чи багато нам скаже така “середня температура по палаті”? Шкільна демографія разюче відрізняється залежно від того, сільська це школа чи міська. І між маленькими, середніми та великими містами теж є відчутна різниця. Наприклад, у селах типова школа має лише близько 100 учнів. У середніх містах у такій школі вчиться вже більше 300 учнів, а у великих – понад 500.

Різниця в кількості класів та вчителів не настільки сильно залежить від типу населеного пункту. Завдяки цьому класи в містах більш наповнені, а на кожного вчителя припадає більше учнів. У типовому сільському класі навчається 11 учнів, у великому місті такий клас має 25 учнів. Навіть 25 – це вже досить багато і стомливо для вчителя, як багато хто може згадати із власного досвіду. А у великих містах, таких як Київ і Харків, майже дві третини всіх класів мають більш ніж 27 учнів. Для порівняння, в селах таких переповнених класів трохи більше 1%.

Ще один важливий показник - “кількість учнів на одного вчителя. Міжнародні організації відстежують його в усіх країнах. Деякі західні фахівці вважають, що він може вказувати на якість освіти. Адже чим менше дітей потрібно навчити викладачу, тим більше уваги можна приділити кожному учневі. Середньоукраїнський показник – 9 учнів на одного вчителя – є одним із найнижчих у Європі. У сільських школах цей показник становить трохи більше 5 дітей. Чи означає це, що в селах учнів краще навчають? На жаль, ні.

Однаковий тест, різні результати

Про навчальні досягенння українських школярів найкраще з наявних даних може розповісти результат ЗНО. У містах випускники мають вищі бали ЗНО, ніж у селах, а найкращі результати зазвичай отримують у найбільших містах. У відкритому доступі немає даних по середньому балу для кожної школи. Тому в якості показника високого результату ми можемо назвати частку учнів, які склали предмет щонайменше на 173 бали (із 200 можливих). У 2014 р. серед сільських учнів ця частка становила 8% на тестах з математики та української мови, і лише 4% на тесті з англійської мови. У великих містах, натомість, хорошу оцінку отримали 23% учнів з української мови, 24% з англійської та 27% на тесті з математики. Середні міста здали тест краще, ніж села, але гірше, ніж великі. Київ отримав у середньому найвищий бал кожного предмету серед інших регіонів України.

Іншими словами, затишність напівпорожніх сільських класів та купа часу для індивідуальної роботи вчителя з учнем, на жаль, не сприяють більш якісній освіті в Україні. Тут західна теорія не застосовується до української реальності. Чинники, якими можна пояснити розрив у навчальних досягненнях між містом і селом, практично неможливо знайти в статистиці. Зрозуміло, що у містах значно простіше знайти репетитора. До того ж, міські батьки заробляють більше і можуть дозволити додаткові заняття та книжки для дітей. У них вищі очікування та вимоги до шкіл і до самих дітей. Численні наукові дослідження показують, що статки батьків, їхня освіта, їхні уявлення про майбутнє дітей впливають на освітні результати. Інший фактор впливу — мотивація та компетентність учителів. Скажімо, у Фінляндії майбутні педагоги проходять суворий відбір, багато з найкращих випускників університетів стають вчителями; вони мають дуже сприятливі умови для праці і отримують високі зарплати. Цього не можна сказати про вчителів в Україні.

Справа техніки

Щодо технічного забезпечення вчителів у школах. Чи є тут значні відмінності між містом та селом? Можна поглянути на статистику з кількості комп’ютерів у школах. Сільські школи мають в середньому 9 комп’ютерів на заклад, порівняно з 22 у середніх містах та 28 у великих. Однак і учнів у селах менше, тож ця нестача не мала би бути відчутною. Інша річ, скільки з цих комп’ютерів підключені до інтернету. 19% сільських шкіл досі не мають жодного комп’ютера, підключеного до всесвітньої мережі. У великих містах таких шкіл менше 2%. Брак доступу до інтернету ще більше гальмує освітній прогрес за межами міст.

У містах і селах працюють різні за віком вчителі. Як не дивно, села не мають більше вчителів старшого віку.

Навпаки: частка вчителів віком до 30 найвища саме у сільських школах, майже 22%. У містах молодих лише 16-18%. Натомість учителів, яким за 60, найбільше у великих містах – в середньому 13%. У селах цей показник становить лише 8%. Важко сказати, чи впливає це якось на якість викладання. Можливо, брак досвіду молодих сільських вчителів також дається взнаки.

Ще один аспект, у якому сільські вчителі разюче відрізняються – вони читають понад 3 предмети. Таких навантажених учителів у селах 15%, порівняно з 5% у великих та середніх містах. Очевидно, в селах просто важче знайти спеціаліста на кожен предмет. Це може позначитись на якості викладання. Часто вчитель просто не встигає якісно підготувати уроки з усіх своїх предметів або взагалі читає не дуже знайому для себе дисципліну, оскільки школа не може знайти відповідного фахівця.

Бідні школи обходяться найдорожче

Відмінності у наповнюваності класів та завантаженості вчителів не можуть не впливати на фінансування шкіл. Сільський учень “дорожчий” для держави, ніж міський. Хоча Мінфін подає розподіл лише на рівні областей, районів та міст обласного значення, а не на рівні окремих шкіл, цього достатньо щоб побачити залежність: що більш урбанізований регіон, то менше держава витрачає коштів на кожного окремого учня. Приміром, у Івано-Франківській області 2014 р. витрачено в середньому 15 тисяч гривень на учня, у Закарпатській – 12 тисяч. У Харківській, натомість, витрачено майже вдвічі менше, близько 8 500 на учня. Ще більші відмінності існують на рівні районів.

“Дорожнеча” сільських шкіл, як і інших державних закладів у сільській місцевості, неминуча. Навряд чи є країна, яка настільки ж ефективно наповнює сільські класи, як і міські. Нещодавно Хіларі Клінтон, кандидатка у президенти США, пообіцяла виборцям Айови допомогти невеликим сільським школам, які місцева влада хоче закрити. Таких закладів там не дуже багато: CША славляться своїми гігантськими школами, у які більшість учнів змушені їхати автобусом чи батьківським автомобілем (ми всі бачили це у фільмах). В американській школі навчається в середньому 510 учнів. Виявляється, втім, що і американці свого часу пережили оптимізацію навчальних закладів. У 1929 р. у країні було 248 тисяч шкіл, тоді як зараз лише 98 тисяч. Шкіл стало у 2,5 рази менше, тоді як населення країни зросло у 2,5 рази!

Навряд чи Україні підійде така жорстка оптимізація – хоча б тому, що батьківського автомобіля у більшості родин немає. Але автобуси, імовірно, доведеться використовувати більш активно. Наведена вище статистика показує, що маленькі класи самі по собі не роблять освіту якіснішою. А в Україні навіть навпаки - у більш наповнених школах навчальні результати кращі. Тому закриття найменших сільських шкіл і переведення учнів у сусідні заклади ( за наявності шкільного автобуса) навряд чи погіршить якість освіти для цих дітей. Натомість ті школи, де навчатимуться ці діти, простіше буде переобладнати, підключити до інтернету і забезпечити кваліфікованими педагогами.

Така реформа може бути болючою для села. Але, якщо відійти від освітньої тематики і подивитись на демографічні та економічні тенденції, стає зрозуміло, що село занепадає і без жодних реформ. Це процес, через який пройшли усі розвинені країни: промисловість та продуктивні підприємства сектору послуг зосереджуються в містах, тоді як сільське господарство механізується і вимагає дедалі менше працівників.

На жаль, лише руйнівними для економіки заходами можна повернути в село ту молодь, яка його покидає.

Освітня політика має брати до уваги ці тенденції та використовувати світовий досвід оптимізації шкіл. Не лише американський, звісно: навіть скандинавські країни, що славляться своєю соціальною відповідальністю, мусили скорочувати шкільну мережу. До того ж, треба завжди пам’ятати, що в Україні не держава має приймати рішення про те, скільки саме шкіл закрити. Завдання держави - матеріальна і організаційна підтримка місцевих громад, які самостійно прийматимуть рішення, найкращі для їхніх дітей, хай навіть у складних економічних умовах.

Відкриті дані для відкритих рішень

Ми зосередили увагу на тих даних, які дозволяють краще зрозуміти дещо контрінтуїтивну ідею, що за закриттям шкіл стоїть не бажання скоротити видатки на освіту, а спроба більш ефективно використовувати кошти та організовувати роботу вчителів в умовах дуже обмежених ресурсів. Це лише один приклад того, як відкриті дані можуть оголювати проблему для політиків, чиновників та громадськості заради прийняття кращих рішень.

Не вся шкільна статистика зручно зібрана, однаково корисна або цікава. І все ж інформацію можна дістати – і дізнатись із неї багато цікавого. Є щорічні звіти на Держстаті, результати ЗНО на сайті Українського центру оцінювання освіти, а також дещо більш важкодоступні таблиці від Міністерства фінансів та “Інформаційної системи управління освітою” - системи, куди більшість українських шкіл щороку подає деталізовану статистику. Втім, треба бути дуже зацікавленим у питаннях освіти, а також мати час, щоб відкопати ці дані, звести їх докупи та позбутись численних помилок. Для зручності зацікавлених користувачів — батьків, журналістів, громадських активістів, освітніх чиновників та усіх інших — всю наявну шкільну статистику було об’єднано на веб-сторінці “Шкільна карта України”.

На жаль, таких наборів даних усе ще мало, хоч активісти разом з урядом працюють над відкриттям для загалу нової статистики на різноманітні теми. Окрім “відкриття” даних, потрібно, щоб громадськість ними користувалась. Будемо сподіватись, обговорення всіх нагальних питань у найближчому майбутньому будуть супроводжуватись посиланнями на факти і дослідження. Адже без кількісних даних не може бути якісної дискусії.

Ігор Самохін, експерт Аналітичного центру CEDOS для lb.ua



Джерело: http://osvita.ua/school/49694/
Категорія: Вчительська | Додав: Natali (31.01.2016) | Автор: Osvita.ua
Переглядів: 280 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Никнейм Кащенко Ірина Петрівна (ADM[Irina]) зарегистрирован!