ПРОБЛЕМИ СПІЛКУВАННЯ БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ. ШЛЯХИ ЇХНЬОГО ВИРІШЕННЯ - Готуємось до батьківських зборів - Вчитель вчителю - Каталог статей - Вчитель вчителю, учням та батькам

Каталог статей

Головна » Статті » Вчитель вчителю » Готуємось до батьківських зборів [ Додати статтю ]

ПРОБЛЕМИ СПІЛКУВАННЯ БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ. ШЛЯХИ ЇХНЬОГО ВИРІШЕННЯ

Бутко Оксана Миколаївна,
с. Красноріченське, Кремінський район, Луганська область

Тема: ПРОБЛЕМИ СПІЛКУВАННЯ БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ. ШЛЯХИ ЇХНЬОГО ВИРІШЕННЯ
Мета. Заохотити відкрите ставлення батьків і сприяти спілкуванню між ними; створити для учасників можливість навчатися, бути соціально згуртованими у вирішень проблеми спілкування батьків і дітей; пробудження в учасників інтересу до теми завдяки використанню інтерактивних методів, заохочення учасників навчального процесу до аналізу власних сильних і слабких сторін, а також надання їм підтримки у разі зміни їхніх звичок і ставлень; налагодження зворотного зв'язку.
Методи і прийоми: інтерактивні технології, «Культура добросусідства», ІКТ.
Форма проведення: загальношкільні батьківські збори в інтерактивній формі
Учасники: батьки учнів 1-4 класів (60 учасників), соціальний педагог, психолог, класні керівники, адміністрація школи.
Обладнання: фліпчарт, ватмани, маркери, роздатковий матеріал для самоосвіти батьків, ІКТ.
Час: 100-120 хв.
Місце проведення: рекреація початкових класів.

Хід батьківських зборів

I. Налаштування на роботу. Мотивація учасників

II. Вправа «Знайомство». Очікування
Кожен учасник називає ім'я, прізвище, власні очікування від зборів.

III. Складання правил роботи в групі

IV. Навчальний блок
1. Вчитель
Проблеми спілкування між батьками та дітьми хвилюють суспільство вже не перше століття, бо те провалля, що існує між ними, нічим неможливо заповнити. І те, що сварки непорозуміння виникають у вашій родині, не означає, що вона нещаслива. Це природне адже батьки завжди будуть батьками, а діти - дітьми. Але інколи атмосфера в сім'ї стає настільки напруженою, що необхідно негайно переглянути свою поведінку як дітям, так дорослим. Кропива росте сама, а з культурними рослинами доводиться поморочитися. Так і зі злом. Воно росте саме, а добро вирощують. Як до дикого сіянця прищеплюють пагін культурної яблуні, так і маленькій людині потрібно прищепити хоча б бруньку з великого дерева людської культури, щоб вона змогла стати «Зі століттям нарівні». Але й потім деревце потрібно доглядати - удобрювати, доглядати крону, видаляючи зайві пагони, боротися зі шкідниками - одне слово, виховувати. Усі без винятку батьки і матері хочуть дітям добра, але кожен розуміє його по-своєму й по-різному уявляє, як зрощував це добро. Однак якщо люди сходяться в оцінці добра і зла (а більшість у цьому все-таки єдині), то в методах виховання розбіжності просто приголомшливі. Одні вважають, ще достатньо лише годувати й одягати дитину, а решта додасться. Інші проводять політику батога і пряника. Треті - лише батога, четверті - тільки пряника. П'яті - прихильники «вільного виховання», без певних моральних орієнтирів і обмежень. Шості прищеплюють чадам переконаність у їхній винятковості... Де ж орієнтир? І чи існує він? Відсутність спілкування вносить неабиякий дисбаланс у стосунки батьків і дітей. Поки батьки майже весь день на роботі, займаються своїми справами, а діти - у школі, виховання неможливе. Вдома його, як правило, заміняють засоби масової інформації: телевізор, комп'ютер, друзі. У такому середовищі цілком відсутня гармонія взаємин батьків і дітей. Два важливі принципи здорових стосунків - рівності (на противагу батьківській зверхності) та дружби. Тобто батьки не диктують свою волю егоїстично, не прагнуть робити лише те, що їм до вподоби, не ставлять своїх дітей на сто сходинок нижче від себе. Навпаки, дають доцільну, врівноважену, а найголовніше - засвідчену власним досвідом пораду. Якоюсь мірою такі стосунки можна описати як дружні, толерантні.

2 Вправа «Мозковий штурм»
Батьки озвучують причини їхніх конфліктів із власними дітьми. (Всі відповіді записуються).

3. Вчитель
Горезвісна проблема батьків і дітей - це зовсім не інтрига чергового роману: письменники тільки формулюють проблему. Реально ж між поколіннями батьків і дітей конфлікти існують постійно. Більшою чи меншою мірою, але вони починаються вже з того моменту, коли дитина, ще зовсім маленька, осмислює себе як «я», як особистість. Дитина росте, одні проблеми в спілкуванні долаються, але їм на зміну приходять інші. Ми, батьки, виховуємо дітей, орієнтуючись на виховання наших бабусь, батьків, тобто на виховання, якє було важливим у 20 столітті. А зараз вже XXI. Дуже часто ми чуємо такі вислови: АТОМНІ діти», «їм нічого не потрібно», «годинами сидить за комп'ютером», «мене зовсім не слухається» та інші. Дуже часто батьки не в змозі налагодити процес спілкування: зникають роздратованість, злість, відчуття неспроможності, часто кричимо на дитину, не вислухавши її, може бути навіть побиття, ляпаси. А проблеми не вирішуються, їх стає ще більше. Дитина стає замкненою і ще більше робить поганих вчинків. Як бути батькам у таких ситуаціях, як вирішити проблеми в спілкування з власними дітьми? Сьогодні ми і зібралися для вирішення цих питань. Тож почнемо з себе, бо тільки коли ми самі змінимося, почнемо думати інакше, враховуючи думки інших, тільки тоді можна досягти позитивних результатів.
3 досвіду відомо, що спілкування батьків і дітей має сильні і слабкі сторони, дає певні можливості і, але може бути й загрозою.

4. Робота в групах (поділ за кольорами)
Вправа «СВОТ-аналіз» (кожна група на ватмані записує, замальовує схематично: сильна сторона, слабка сторона, можливості, загрози у спілкуванні батьків і дітей, тобто візуалізує спілкування).
Презентація роботи у групах

5. Вчитель
Пропоную розглянути проблеми у спілкуванні батьків та дітей ширше, звернувшись до знань про півкулі мозку та їхнє дослідження науковцями.
Мозок людини має дві півкулі, кожній з яких притаманний ряд основних функцій. Поділ мозку на дві частини - це влучна метафора, якою описують зміни, свідками яких люди стають сьогодні. Функції, за які відповідає ліва півкуля, являють собою компетенції, що були важливими у XX столітті, коли зразковим кінцевим результатом системи освіти був індивід із добре розвинутим логічним мисленням та аналітичними навичками, уважний до деталей, котрий уміє структурувати інформацію, має розвинені вербальні навички і не наражається на зайвий ризик. Саме такі компетенції були затребувані на ринку праці у XX столітті й дотепер домінують у багатьох суспільних сферах. Проте цих компетенцій недостатньо для того, щоб досягти успіху у XXI сторіччі. Відбулося кілька змін, а саме біографії більшості людей не такі прямолінійні, як були раніше. Колись середньостатистична людина здобувала освіту, далі влаштовувалася на роботу, рухалася кар'єрними сходами, створювала сім'ю і, зрештою, йшла на пенсію. Сьогодні життєві стежки багатьох людей набагато менш стандартні. Обсяг доступної інформації став занадто широким і складним, щоб організувати її у певну ієрархію чи дослідити, використовуючи традиційні методи аналізу.
Дедалі більше робочих процесів виконують комп'ютери або дешевша робоча сила, а це означає, що навіть некваліфіковані види робіт потребують опанування додаткових компетенцій, як-от: робота в колективі, базове володіння іноземною мовою і комп'ютерна грамотність.
Ці перетворення зумовлюють підвищення важливості функцій, за які типово відповідає права півкуля мозку. У наш час люди повинні користуватися доступними можливостями і застосовувати навички вирішення проблем, щоб навчитися орієнтуватися у великому океані інформації, яка перебуває у відкритому доступі.
Основні компетенції
Ці зміни також відображені в рекомендаціях Європейського парламенту та Ради Європи від 2006 року, заснованих на ідеї того, що кожна людина має набути вісім основних компетенцій, щоб відповідати потребам інформаційного суспільства, у якому ми живемо.
1. Спілкування рідною мовою - це можливість виражати і пояснювати поняття думки, почуття, факти та погляди як в усній, так і в письмовій формах (сприймання на слух, монологічне мовлення, читання і письмо) і відповідно творчо взаємодіяти на мовному рівні в усіх соціальних і культурних контекстах.
2. Спілкування іноземною мовою, яке також передбачає, на додачу до основних комунікативних умінь рідної мови, такі знання, як посередництво та вміння порозумітись у міжкультурному середовищі. Рівень мовних умінь особи залежить від кількох факторів, а також від таких навичок, як сприймання на слух, монологічне мовлення, читання, письмо.
3. Знання математики та основних компетенцій у сфері науки і техніки. Знання математики - це можливість розвивати і застосовувати математичне мислення для розв'язання низки завдань у повсякденних ситуаціях, причому процес і діяльність важливі так само, як і знання. Знання у сфері науки означають здатність і готовність опановувати і використовувати знання та методології для пояснення світу природи. Ці компетенції передбачають розуміння змін, спричинених людською діяльністю, відповідальність кожного громадянина.
4. Компетенції роботи з цифровими носіями передбачають впевнене і критичне використання технологій інформаційного суспільства (ТІС), а отже, базові навички у сфері інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ).
5. Навчання заради здобуття знань стосується учіння. Це здатність досягати результатів у процесі навчання як індивідуально, так і в групах відповідно до власних потреб, а також обізнаність про методи та існуючі можливості.
6. Компетенції соціального і громадянського характеру. Ці знання включають уміння особистого, міжособистісного та міжкультурного характеру і стосуються всіх форч поведінки, які використовуються для ефективної та конструктивної участі особи у соціальному і трудовому житті. Ці компетенції пов'язані з особистим і соціальним добробутом. Розуміння соціальних кодів поведінки і загальноприйнятих у різних суспільствах і середовищах, у яких функціонує індивід, звичаїв - обов'язкове.
Компетенції громадського характеру, а саме знання соціальних і політичних концепцій та гоуктур (демократія, справедливість, рівність, громадянство та громадські права), величезною мірою допомагають стати учасником громадянського життя та демократичного тоцесу.
7. Ініціативність і практичність передбачають вміння особи втілювати в життя ідеї. СЮДИ належать творчість, інноваційний ПІДХІД І ризикованість, так само як і вміння планувати та організовувати проекти для досягнення цілей. Ці компетенції допомагають особам не тільки у громадському житті, а й на робочому місці визначити середовище та використовувати наявні можливості. Такі компетенції правлять основою для конкретніших навичок і знань, необхідних для тих, хто ініціює чи підтримує соціальну та комерційну діяльність. Ці компетенції також містять усвідомлення етичних цінностей і допомагають в ефективному управлінні.
8. Обізнаність у сфері культури та вміння творчо самовиражатися, яке охоплює опанування важливості творчого втілення ідей, досвіду та емоцій у ряді видів засобів масової інформації (музика, прикладні різновиди мистецтв, література та образотворче мистецтво).
У документі наголошується, що всі основні компетенції - незалежні, і в кожному випадку акцент робиться на критичному мисленні, творчості, ініціативності, розв'язанні завдань, оцінці ризику, прийнятті рішень, а також конструктивному керуванні почуттями.
У школі під час навчально-виховного процесу діти поступово оволодівають цими компетенціями. Та їм часто потрібна допомога з боку батьків. А у батьків, у свою чергу, виникають проблеми у наданні допомоги, бо вони просто не знають, як правильно це зробити.
Сучасні проблеми батьків і дітей
На сьогоднішній день конфлікти поколінь існують так само, як і багато років тому. Причинами розбіжностей є різниця інтересів, поглядів, різне виховання батьків і дітей, квартирне питання... (Повернення до записів вправи «Мозковий штурм»). Ніхто так не прагне довести свою правоту опоненту, як батьки і діти. Проблема взаємовідносин криється часто в небажанні розуміти, враховувати потреби одне одного. Батьки і діти ніби говорять різними мовами. Дітям слід з повагою ставитися до батьків. Поважати їхній досвід і мудрість, не соромитися переймати якісь корисні навички. Батькам же піде на користь щире, довірливе спілкування з дітьми. А з чого починається щире, довірливе спілкування? Звичайно з довіри.

6. Вправа «Довіра», «Займи позицію»
Всі учасники вибирають відповідь на запитання: що означає «довіра».
Учасники пояснюють, чому саме цю позицію вони зайняли. Після цього розходяться на свої місця.

7. Вчитель
Відносини довіри - це якісні відносини. І щоб їх сформувати, потрібно сформувати довіру. Щойно ми обмінялися думками, які базуються на власному досвіді. У кожного з вас були рівні можливості висловити власну думку, ви говорили від «себе», з власного досвіду, "бачення" від першої особи відчували себе безпечно. Це все принципи побудови діалогу. Діалог- глибокий процес обміну сенсами. Він суттєвим чином відрізняється від багатьох інших форм людської взаємодії (і в першу чергу тим, що діалог - це особливий підхід до взаємодїї між людьми. Для діалогу важливі всі 4 цінності. Довіра починається з розуміння і чим далі вона йде (на стіні, підлозі тренер викладає по порядку цінності: розуміння - повага - підтримка і турбота - відповідальність), тим вона сильніша
Відомо, що довірливі стосунки можливі тільки при спілкуванні, побудові діалогу. Під час спілкування батьки мають виявляти повагу та позитивне ставлення до своїх дітей, приймати всі їхні думки, розуміти, вміти ставити себе на їхнє місце. Завдяки цьому сторони мають змогу вислухати, зрозуміти та сприйняти одна одну. Більша роль у цьому випадку віддається батькам. Так, їм дається можливість пізнати мотиви поведінки та вчинків дитини, вияснити суть її особистісних рис і таким чином врегулювати певні мотиви та переконання. Таке спілкування є головним засобом для вирішення будь-яких проблем або хоча б створення компромісів при неможливості їхнього вирішення. На жаль, не у всіх сім'ях спостерігається така взаємодія. Як наслідок - стосунки можуть лише погіршуватись, проблеми - лише накопичуватись, а виховна робота зовсім забута.

V. Аналіз анкетування учнів та батьків
Часто нам не вистачає знань, такту для того, щоб зрозуміти іншу людину, відчути те, що її тривожить.
Як показати перешкоди, що не дають змоги зрозуміти сутність думок, почуттів, вчинків, стосунків? Для цього треба усвідомити потребу у самопізнанні, самооцінці, бути готовим до неприємної ситуації для себе.
Батькам надаються запитання анкети, які читає вчитель (див. Додаток 2). Вони відповідають письмово, не розголошуючи результатів. Заздалегідь психологом або класним керівником проводиться анкетування дітей за такими ж питаннями.
Після анкетування батьків оголошується аналіз анкетування дітей (по класах окремо; окремо для хлопчиків і дівчаток).

VI. Аналіз і розв'язання ситуацій
А тепер переходимо до нашої практичної частини. Кожному учаснику роздаються тільки ситуації, які вони читають. Вчитель разом із учасниками аналізує 2 ситуації, третю пропонує розіграти. Якщо ситуація не вирішується, вчитель бере роль батька/матері на себе і продовжує розігрування.
Ситуація 1
Дитина не вміє вчитися. Ходить півгодини по кімнаті, себе й батьків мучить поки не сяде за стіл, висовує-засовує шухляди, шукає ручку і т. ін.
Причина. Навчання страждає через те, що дитина не вміє управляти своєю поведінкою, а батьки не допомагали їй навчитися цього; навпаки, своїми діями збільшували труднощі. Випадок цей не поодинокий. Дитина сама страждає більше за всіх. Що ж порадити, якщо дитина не може посадити сама себе за уроки?
1. Почати з ігор, які мають підтримувати увагу: лото, шашки, доміно. Частіше використовувати тихі настільні ігри: «Магазин», «Лікарня», «Вартовий».
2. Виконувати спільні справи з дорослими (помити посуд, витерти пил і т. ін.) Важпиво також виробити в дитини звичку швидко переключатися з однієї справи на іншу (якщо кличуть їсти, дитина повинна припинити гру, прибрати все за собою і йти до столу.
3. Давати самостійні доручення, потім перевести їх в обов'язки (сходити за хлібом, принести і т. ін.). Головне - старші не повинні робити за дитину те, що вона забула або можливо не захотіла зробити. Людина, яка повинна зробити багато справ упродовж дня, вміє цінувати час.
Ситуація 2
Ви незадоволені своїм сином: він почав гірше навчатися, до школи й зі школи аятоється, у щоденнику багато зауважень. Так більше тривати не може, - вирішуєте і запрошуєте на серйозну розмову.
Ви уявили, що очікує від вас хлопчик? Рекомендуємо зробити так.
Сядьте на стілець. Хлопчика попросіть стати напроти вас. Почніть його розглядати, промовляючи приблизно таке: «Очі мої. Вуха стирчать так само, як на моїх дитячих фотографіях. Господи, а коліна ж які подряпані! Мене мама теж за брудні коліна лаяла. А виріс то, сорочка мала зовсім)... і т.д.
Батьки, які пробували так чинити, розповідають приблизно одне й те саме. Діти не »-димували. А що відбувалося?
«Ой, він як кинеться мені на шию, розревівся й закричав: Матусю, миленька, як я тебе люблю, що хочеш для тебе зроблю!»
-А ви?
- Я теж розревілася. А потім ми виконали усі уроки.
- Спокійно?
- Спокійно. Чистенько, швидко й правильно. Він потім схопив сумку й запитує: "Давай ще до магазину сходжу. Що купити треба?»
- А лаятися більше не хотілося?
- Яке там лаятися, бідолашна дитина, зовсім відвикла, коли до неї по-доброму, з повагою, з любов'ю.
Аналіз ситуації. Будь-яка дитина, що провинилася, жаліє себе. Вона нічим не гірша за інших і не може зрозуміти, у чому причина її невдач. Вона хоче співчуття і не чекає на нього. Весь досвід підказує: мама буде незадоволена. А мама не виправдала очікувань сина. Мама зробила те, чого дуже хотіла дитина, але на що вона найменше очікувала. Потрясіння стало наслідком розв'язанням цієї суперечності - між бажаним і очікуваним. Але й мама зоажена не менше. Вона, як і будь-яка жінка, хотіла б чути слова любові, але ніяк не очікувала почути їх саме в цій ситуації. У результаті замість конфронтації установився зовсім інший контакт у взаєминах (дитині схотілося зробити мамі приємне - сходити до магазину).
Ситуація 3
«О 13 годині уроки зазвичай закінчуються. Уже 14 година. 15 година. О 16 годині- дзвінок у двері. Уявляєте, наскільки я готова до зустрічі? Відчиняю двері - стоїть мій хлопець. Штани облиті клеєм, клей устиг якісно висохнути. Знімає куртку, а під нею сорочка, яку я дала йому для участі в конкурсі. А де ж його сорочка?
А вона, виявляється, загубилася. Ключ від дому теж загублений. Можете уявити мою першу реакцію? Не знаю, як тільки стрималася. Повернулася, нічого не кажучи, пішла до своєї кімнати. Мене трясло всю. Але нічого, посиділа у своїй кімнаті, уявила, як він ішов зі школи додому, як боявся зустрічі зі мною. Згадала його у дверях - замкнутий, напружений. Думаю, піду пожалію. Заходжу до нього, пригорнула до себе: “Засмутився, Антоне? Та хай йому грець - спробуємо штани відіпрати, сорочку нову купимо”. Він як заревів, уявляєте? У нього такі сльози горохом котяться: “Ти, - каже, - знаєш, адже ми перше місце зайняли на конкурсі віршів”.
Я ніколи не бачила Антона таким. Я й сама так до сина ніколи не ставилася: до цього ми були просто мамою й сином. А цього вечора, якщо, звичайно, так можна сказати, стали друзями».
Наведені приклади показують, як потенційні конфлікти розв'язалися швидко й ефективно. І головне - їхнє подолання не відштовхнуло, а зблизило дітей і дорослих. У момент гніву необхідно вберегти дитину від нашого роздратування, на якийсь час піти від неї. Оцінивши ситуацію, спробуйте уявити очікування дитини. Чого вона у цей момент найбільше боїться? До якої батьківської реакції готова? Чого хотіла б, але ніяк від нас не очікує? Після цього приймайте рішення.
Вірним помічником для вас можуть стати твори відомого педагога Василя Олександровича Сухомлинського.
З раннього дитинства малюка виховує все, що його оточує: люди, речі, природа суспільні явища. Але у всі періоди дитинства і юності, незважаючи на різноманітні впливи, найвідповідальнішою є роль батьків.
Сім'я - особлива атмосфера, куди дитина несе свою радість і горе, роздуми і сумніви. І якщо учень не ділиться з батьками своїми помислами, не розказує про свої справи, батькам варто задуматися над тим, чи справна їхня «машина сімейного виховання».
Сімейне спілкування... Від цих слів віє теплотою і сердечністю, турботою про дітей доброзичливістю і чуйністю. Психологи стверджують, що правильно організоване спілкування - запорука доброго настрою, душевного спокою. З другого боку, встановлене, що ніде люди не ранять одне одного так боляче, як вдома, у сімейних конфліктах.
Правильно роблять ті дорослі, які велику увагу приділяють повсякденному спілкуванню з дитиною. Вони розповідають багато цікавого, читають книжки, складають казки, обговорюють події дня.
Виявляється, що вмінням говорити з дитиною, правильно будувати спілкувань: володіють не всі батьки. Розмовляючи з колегою по роботі, ми відповідним чином підбираємо слова, намагаємося передбачити реакцію співбесідника, а спілкуючись з власними дітьми, керуємось, як правило, принципом: кажу все, що хочу.
Слово - могутній засіб виховання, тому і користуватися ним слід дуже обережне особливо в конфліктних ситуаціях.
В. О. Сухомлинський підкреслював, що від того, яким буде слово у матері - лагідним добрим, уважним, розумним, сердечним чи дратівливим, злим, - залежить почуття відповідальності у дітей.
Відомий педагог неодноразово вказував на емоційність мовлення. «Як важливе - підкреслював він, - щоб у кожному слові вихователя трепетала, хвилювалась, раділа, обурювалася жива людська пристрасть! Бо хоч який високий буде зміст слів, що їхня дитина, вони залишаться для неї мертвими, поки в них не займеться вогник почуття, не запульсує кров. Цю душевну повноту і насиченість слова не можна почерпнути ні з яких книжок, посібників, вказівок. Вона дається тільки життям...»
Стежте за власним мовленням. Пам'ятайте, що воно - відображення вашої особистості. Намагайтесь говорити спокійно, доброзичливо. Не зловживайте слова «повинен», «треба». Зверніть увагу на те, чи говорите дітям «дякую», «вибач», чи вистачає вам терпіння шукати все нові і нові слова для роз'яснення і переконання.
Звичайно, спілкування не виключає вимогливості, але вона не повинна домінувати у відносинах дітей і батьків. «Дрібниці» слід виправляти, реагувати на них, але інколи вмійте і не бачити.
Пам'ятайте, що діти люблять не тільки слухати, а й думати, висловлювати власні бачення, тобто вони хочуть брати участь у спілкуванні. Будьте уважними до мовлення, адже мова, як відомо, - знаряддя культури спілкування. Ненав'язливо поправте того, який неправильно промовив слово чи побудував фразу, причому краще робити це у ході розмови, так, щоб не переривати спілкування.

Міні-анкета «Спілкування дітей та батьків у сім'ї»
Шановні батьки! Уважно подивіться на мімічні вирази обличчя і дайте відповідь на запитання:
1.3 яким обличчям ви частіше всього спілкуєтеся зі своєю дитиною?
2.3 яким обличчям спілкується частіше за все з вами ваша дитина?
3. Яким, на вашу думку, має бути обличчя вашої дитини під час спілкування з вами? Проаналізуйте свої відповіді).

VII. Підсумок. Результати
(Зображення настроїв: радість, байдужість, сум...)
Вправа «Незакінчені речення»
• що я перестану робити;
• що я продовжу робити;
• що я почну робити.
«Щоб мати доступ до чудового палацу, ім'я якому - дитина, ми повинні перевтілюватися, ставати в деякій мірі дітьми. Тільки тоді ми зможемо зрозуміти справжнє щастя дитини» (Василь Сухомлинський).

Список використаних джерел:
1. Батьківські збори. Випуск 3 / Укладач Локтєва А.М. -X.: Вид. група «Основа»,2012. - Серія «Класний керівник»),
2. Матеріали тренерів проекту- М. Араджионі, Н. Гущиної, А. Гусєва, О. Мітькова.
3. Урдзе Томе. Посібник для фахівців з навчання дорослих. - К. : ТОВ «Контекст «<раїна», 2016.—84 є.

Додаток 1
Запрошення!
Запрошуємо (Вас на загальношкільні батьківські зборитза темою «Проблеми спілкування батьків і дітей.тШляхи їх вирішення», які відбудутьсяи3_лютого 2017 року о 14 год 10 хв.
Місце проведення: Красноріченська ЗОШ, рекреація початкових класів.

Додаток 2
АНКЕТА «СПІЛКУВАННЯ ДІТЕЙ І БАТЬКІВ У СІМ'Ї»
Анкета для дітей
1. Скільки часу батьки витрачають на спілкування на теми, що тебе турбують, про твої життєві проблеми, інтереси:
• у будень - 
• у вихідний день  - 
2. З ким із членів родини спілкуєшся частіше: мама, тато, бабуся, дідусь, сестра брат? (Підкреслити потрібне).
3. Чи знають батьки про те, які проблеми тебе хвилюють?
4. Чи знають твої батьки, які телепередачі ти дивишся або що робиш на комп'ютері?
5. Як ти ставишся до матеріального становища вашої сім'ї?

Додаток 3
СПОСОБИ ПОЗИТИВНОГО СПІЛКУВАННЯ З ДІТЬМИ
Починайте ефективно спілкуватися з дітьми, коли вони ще маленькі. Перш ніж батьки та їхні діти зможуть почати спілкуватись повноцінно, обидві сторони цього процесу повинні відчути себе досить комфортно, щоб зробити крок назустріч одне одному. Доки діти зовсім маленькі, батькам необхідно вдумливо підготуватись до створення сприятливих умов для відкритої, ефективної комунікації. Батьки можуть забезпечити І стаючи відкритими ДЛЯ спілкування ЗІ СВОЇМИ ДІТЬМИ, особливо КОЛИ в НИХ виникають ЯК ці запитання чи вони просто хочуть порозмовляти. Крім того, батьки, які дарують своїм дітям багато любові, розуміння та сприйняття, допомагають створити сприятлив. атмосферу для відкритого спілкування. Діти, які відчувають себе зігрітими батьківського любов'ю і приймаються своїми батьками, мають більше шансів розкритись і поділитися: ними своїми думками, почуттями, проблемами.
Але іноді батькам легше на рівні почуттів сприймати своїх дітей, ніж висловити їм на ділі. Батькам важливо демонструвати своїм дітям, що вони люблять і приймають: Батьки можуть зробити це як вербальним (словесним), так і невербальним способом Вербально вони можуть просто розповісти своїм дітям про те, що приймають їх такими якими вони є. При цьому важливо акцентувати увагу на позитивному сприйня - Наприклад, коли дитина сама прибирає свої іграшки після того, як закінчила гратися батьки можуть сказати про те, що вони цінують її: «Я дуже ціную, коли ти прибирає, іграшки без підказки». Під час розмови з дітьми батькам слід бути обережними в тому, що вони кажуть і як вони це кажуть. Усе, що батьки кажуть своїм дітям, указує на те, що вони відчувають до них. Наприклад, якщо батько каже щось на зразок: «Не заважай мені зараз: Я зайнятий!», діти можуть подумати, що їхні бажання й потреби неважливі.
Невербально батьки можуть продемонструвати дітям своє прийняття їх за допомогою жестів, міміки та інших несловесних форм зовнішнього вираження почуттів. Батькам необхідно постаратись усунути такі прояви, як крик та імітована байдужість, коли вони не звертають увагу на своїх дітей. Така поведінка заважає ефективному спілкуванню. Батькам належить навчитись демонструвати своє прийняття тими способами, які їхні діти зможуть зрозуміти правильно. Практика неодмінно приведе вас до досконалості.

Спілкуйтесь на рівні вашої дитини.

Коли батьки спілкуються зі своїми дітьми, їм треба спуститись до їхнього дитячого рівня як словесно, так і фізично. Вербально треба використовувати відповідну віковим особливостям мову, яку їхні діти можуть зрозуміти без зусиль. З дітьми молодшого віку це можна зробити, використовуючи слова. Наприклад, малюки найкраще зрозуміють таку форму, як «не бий свою сестру" замість «абсолютно неприйнятно бити сестру». Батькам варто спробувати підговувати різні формулювання, щоб дізнатися, що саме їхні діти здатні зрозуміти, при цьому тих форм спілкування, які свідомо залишаться незрозумілими. Батьки не повинні, наприклад, підніматись над своїми дітьми під час розмови, для цього їм слід опуститися донизу, щоби стати приблизно того ж «зросту», що і їхні діти, посадити на коліна, сісти навпочіпки, сісти на стілець, зігнутись і т. п. Це забезпечить V зоровий контакт із дитиною, який легше буде підтримувати протягом бесіди, крім того, якщо діти дивляться прямо в обличчя батьку (бачать його погляд), вони будуть боятись його слів.
Навчіться слухати по-справжньому. Уважно слухати - це навичка, якої необхідно вчитись і практикувати її використання. Вона є невід'ємною частиною ефективного спілкування. Коли батьки слухають своїх дітей, вони виявляють свій інтерес до них і увагу до їх висловлювань. Ось кілька важливих кроків, щоби стати хорошим слухачем:
• Установіть і підтримуйте зоровий контакт. Батьки, яким це вдається, хизують своїм дітям, що вони захоплені й зацікавлені. Діти можуть відчути прямо протилежний ефект, тобто що їхні батьки не зацікавлені в тому, що кажуть діти, якщо готовий контакт установлений на мінімальному рівні.
• Усуньте всі відволікаючі фактори. Коли діти хочуть розмовляти, батьки повинні продемонструвати їм свою стовідсоткову увагу. Вони повинні відкласти вбік усе, чим займалися, повернутися обличчям до своєї дитини і щиро дослухатись до дитячих слів.

•Якщо батьки, наприклад, продовжуватимуть читати газету або дивитися телевізор у той час, як їхні діти будуть намагатися спілкуватися з ними, це підштовхне малечу до висновку, що їхні батьки не зацікавлені в тому, що вони кажуть, або що їхні слова неважливі. Якщо діти висловлюють бажання поспілкуватись, коли у батьків невідкладні справи, треба неодмінно виділити інший час для дружньої розмови.
• Слухайте, тримаючи язик за зубами. Батьки повинні постаратися звести до мінімуму свої спроби перервати дитину, поки вона буде висловлювати все, що вважає за потрібне. Вони можуть висловити своє схвалення, наприклад, за допомогою усмішки або мужнього дотику, але не переривати. Переривання часто порушує хід думки дитини, що може бути дуже прикрим явищем.
• Нехай ваші діти знають, що їх почули. Після того як діти закінчили висловлюватись, батьки можуть переконати їх у тому, що слухали уважно, повторивши сказане трохи іншими словами. Наприклад, «Синочку, схоже, ти дуже добре провів свій день у дитячому садку». Крім того, що це дозволить дитині переконатися, що батьки слухали її уважно, це також дасть дитині можливість з'ясувати і виправити неточно зитлумачений батьками зміст розповіді.
Нехай ваші розмови будуть короткими. Чим дитина менша за віком, тим важче для неї витримувати довгі промови. Є одне чудове правило для батьків - говорити маленьким дітям не довше 30 секунд, потім попросити прокоментувати сказане. Тобто завдання батьків полягає в тому, щоб передавати за раз невелику порцію інформації, перевіряючи при цьому, чи утримують діти свою увагу і чи розуміють те, про що їм кажуть.
Батьки також повинні дати своїм дітям право вирішувати, коли варто зупинитися. При цьому дорослим учасникам діалогу важливо звертати увагу на ті підказки, які допоможуть зрозуміти, що дітям вже достатньо отриманої інформації. Деякі підказки - непосидючість, відсутність зорового контакту, відволікання та ін. Батьки повинні знати не тільки те, коли спілкуватися зі своїми дітьми, а й коли їм треба припинити розмову.

Формулюйте правильні запитання.

Деякі запитання сприяють тривалій і плідній бесіді, у той час як інші можуть зупинити спілкування, відбивши будь-яке бажання продовжувати розмову. Батькам важливо постаратися при спілкуванні зі своїми дітьми ставити відкриті запитання. Саме вони часто вимагають ґрунтовної відповіді, яка буде продовженням бесіди. Відкриті запитання, що починаються зі слів «що», «куди», «хто» або «як», часто дуже корисні для того, щоб допомогти дітям краще розкритись. Батьки повинні уникати запитань, які потребують формальної відповіді «так» чи «ні» (тобто закритих запитань). Уміння ставити правильні запитання всіляко сприяє розмові, але батькам слід проявити обережність, щоб у ході спілкування зі своїми дітьми не поставити занадто багато запитань. Коли це відбувається, розмова швидко стає схожою на допит, дітям стає дуже складно розкритись.
При спілкуванні з дітьми висловлюйте власні почуття та ідеї. Для ефективного спілкування необхідний «двосторонній рух». Не тільки батьки повинні бути доступними та уважно слухати дітей, а й у дітей повинна бути така ж можливість, а тому батьки завжди повинні бути готовими поділитися своїми думками й почуттями. Саме у процес двостороннього діалогу вони можуть багато чого навчити своїх дітей, наприклад родинних цінностей і моралі. Однак і тут батькам необхідно бути обережними, щоб не проявити засудження або зарозумілість. Цілком логічно, що чим більше батьки відкриваються своїм дітям, тим більше їхні діти будуть відкриті для них.

Плануйте та систематично проводьте сімейні зустрічі або виділяйте час для спілкування.

Є один дуже корисний інструмент спілкування для сімей з дорослими дітьми - це заздалегідь запланований час для нього. При цьому можна використовувати різні варіанти. Насамперед це сімейна рада, яка може скликатись, наприклад, раз на тиждень або коли є привід обговорити щось у родинному колі. Сім'ї можуть використовувати час для сімейних зустрічей, щоб налагодити повсякденне життя наприклад, розподілити обов'язки в домі або визначити час відходу до сну. Час сімейної ради можна використовувати також для того, щоб висловити образи, скарги, незадоволення і порозмовляти про існуючі проблеми. Цей час можна провести і за розмовою про позитивні моменти, які відбулися протягом останнього тижня. Важливо те, що кожному члену сім'ї дається час висловитися, щоб його почули інші.
Час, відведений для сімейного спілкування, не обов'язково повинен бути таким «офіційним», як на сімейній раді. Наприклад, сім'я може використовувати час ввечері, щоби «зловити» одне одного в метушні дня. Або ж батьки можуть виділити час, щоб пограти в комунікативні ігри, такі як, наприклад, вибір конкретних тем для обговорення - надання кожному члену сім'ї можливості висловити свою думку. Важливо, щоб сім'я виділяла для цього час систематично, тоді спілкування буде плідним і повноцінним.
Зізнайтесь, якщо ви чогось не знаєте. Коли діти ставлять запитання, на які їх батьки відповісти не можуть, варто визнати, що це запитання потребує вивчення. Батьки можуть використовувати такі випадки, як отримання спільного (з дитиною) досвіду навчання. Наприклад, батьки можуть навчити своїх дітей того, як отримати інформацію, взявши їх у бібліотеку, відкривши для них енциклопедію або сторінку в Інтернеті. Також набагато краще буде показати своїм дітям, що вони люди і тому не можуть знати абсолютно все, ніж давати неточні відповіді.
Постарайтеся, щоб ваші пояснення були повноцінними. Відповідаючи на запитання дітей, батьки повинні постаратись дати їм стільки інформації, скільки потрібно,  якщо тема така, що, обговорюючи її, батьки відчувають дискомфорт. Це не означає, що вони повинні вдаватись в усі можливі подробиці. Просто важливо, щоб батьки знали, який обсяг інформації потрібен їхнім дітям, а потім давали його. Важливо, щоб батьки переконалися, що інформація, яку вони надають, відповідає їхньому віку.  Також батьки повинні заохочувати дітей формулювати запитання. Це допоможе взнавати, чим вони цікавляться. Якщо дітям не надавати достатньо інформації, вони буть робити певні висновки, які можуть виявитися хибними.
Види помилокту вихованні
А. Гурецька у своїй книзі описує дев'ять помилок виховання. Першою з них є надмірна суворість, тобто рішуче зобов'язання виконання дитиною завдань і доручень, скрупульозне оцінювання, постановка непомірних і надзвичайно точно позначених вимог, відсутність свободи, контроль над поведінкою дитини й вимога беззаперечного послуху. Дитина ототожнюється із завданням, його виконання та результати є пріоритетними.
Друга помилка - це агресія, тобто словесні, фізичні або символічні нападки, які загрожують дитині чи принижують її. Син або дочка розглядаються як непотрібний, сопіткий та обтяжливий елемент, а також як людина, яка певним чином загрожує стабільності в житті.
Наступна виховна помилка - це гальмування активності, що проявляється в пересуванні, забороні та зміні (без поважних причин) активності дитини за допомогою фізичної або символічної поведінки батьків. Діяльність дитини вважається марною й неважливою, звідси і явище маргіналізації (соціологічне поняття, що означає проміжне становище людини між будь-якими соціальними групами, її погану соціальну адаптацію і втрату соціального статусу). При цьому потреби або цілі дорослого ставляться на перше місце.
Четверта помилка - це байдужість. Корисна дистанція між батьками і дитиною включаючи її справи й діяльність, що дозволяє їй вільно самовиражатися, легко підміняється проявом відсутності зацікавленості в її особистості. Батько/мати розцінює потреби й активність дитини як незначні, несуттєві особисто для нього/неї, вважає, що вони не потребують його/їі уваги або емоційної участі. Такий батько/мати може сприймати їх також як дуже обтяжливі, тому дистанціювання є його/її формою захисту.
Наступною помилкою є експонування себе, під яким мається на увазі маніпулювання увагою дитини так, щоб вона бачила переваги батьків, їхні потреби й успіхи; це бажання бути в центрі уваги та імпонувати (відносини вибудовуються заради власного відчуття позитиву й комфортності), всіляке виправдання й «відбілювання» своїх вчинків, а також образа на дитину. Дорослий вважає себе найважливішою людиною у стосунках, впевнений у тому, що дитина слабка і її значущість зросте тільки завдяки ретельно продуманому вихованню.
Ще одна помилка - це потурання (безпорадність), яка характеризується безумовним виконанням всіх забаганок дитини і відсутністю вимог до неї. Батьки показують свою безпорадність і вважають виховання чимось таким, що перевершує їхні сили й можливості, і, відповідно, не можуть впоратися з ним. Таким чином, єдиним виходом для них є уникання і віддалення від дитини.
Сьома помилка виховання - це заміна дитини у всіх її діях і обов’язках. Батьки не допускають її самостійності, не дозволяють їй самій реалізувати поставлені перед нею завдання. Дорослий розглядає дитину як слабку, пасивну, перевтомлену, яка вимагає допомоги, захисту й опіки, при цьому діяльність батьків стосовно дитини стає найважливішою справою, заради якої варто жертвувати іншими справами.
Передостанньою помилкою є ідеалізація дитини, сприйняття її як найбільшого блага, ототожнення себе з нею, надмірна й безперервна зацікавленість нею і всіма її справами. Це постійний контроль над її безпекою, навіть якщо для цього немає ніяких підстав, невизнання в ній якостей і поведінки, які перебувають у суперечності з уявним (прекрасним) образом її особистості, створеним батьками, відсутність критичного сприйняття. Батьки зменшують кількість зауважень як стосовно дій дитини, так і щодо її справ і занять і всі свої дії підпорядковують створеному ідеалу.
Остання помилка виховання - це непослідовність, тобто мінливість своїх батьківських оцінок, реакцій, коментарів, відчуттів або почуттів у ставленні до дитини та її вчинків.
Існують помилки, наприклад вербальна агресія або суворість, які більшість людей визнали б неприйнятними, проте є безліч неоднозначних ситуацій, у яких важко судити про те, чи було це помилкою, чи ні, чи, можливо, це було ситуативно виправдано та доцільно. Існує навіть поняття релятивності (відносності) помилки виховання: те, що одними людьми розцінюється виховною помилкою, інші вважають правильним рішенням.

Категорія: Готуємось до батьківських зборів | Додав: (08.05.2018) | Автор: Бутко Оксана Миколаївна
Переглядів: 57 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Никнейм Кащенко Ірина Петрівна (ADM[Irina]) зарегистрирован!