Життя, як вища духовна цінність. Християнські аспекти - "Методична скарбничка" - Вчитель вчителю - Каталог статей - Вчитель вчителю, учням та батькам

Каталог статей

Головна » Статті » Вчитель вчителю » "Методична скарбничка" [ Додати статтю ]

Життя, як вища духовна цінність. Християнські аспекти

Міністерство освіти і науки України
Департамент освіти і науки Дніпропетровської облдержадміністрації між
Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Кафедра філософії освіти

Курси вчителів етики та основи християнської етики
Курсова робота на тему:
Життя, як вища духовна цінність.
Християнські аспекти


 

Слухач: Пруднікова Я.С.
вчитель КЗШ № 19
Саксаганського району
Дніпропетровськ – Кривий Ріг


Людина є не тільки мікрочастинкою космосу, але й велетенським, дуже складним, багато в чому ще невідомим нам світом. Внутрішній або духовний світ людини – це безмір найрізноманітніших почуттів і відчуттів, емоцій і настроїв, задумів та ідей, понять і образів, фантазій та ідеалів, цінностей та теорій. Тому пізнання внутрішнього світу людини не менш необхідне й важливе ніж пізнання оточуючої дійсності. Духовність — фундамент поняття «особистість». Поняття «духовність» у педагогічному словнику тлумачиться, як індивідуальна вираженість особистості у системі двох фундаментальних потреб:
• потреби пізнання світу, себе, сенсу й призначення свого життя;
• соціальної потреби жити, діяти для інших (готовність прийти на допомогу, розділити радість і горе).
Духовна людина завжди живе за законами Істини, Добра і Краси. Критерієм для оцінювання моральності та духовності людини є десять заповідей Закону Божого. У Книзі Життя — Біблії, що є словом Самого Бога до людини, викладено зміст духовних цінностей. Це — християнські чесноти: покора, щедрість, цнотливість доброзичливість, поміркованість, лагідність, працьовитість. Духовні цінності зумовлюють усі інші цінності і людини, і суспільства. Головні якості духовної людини: любов, радість, спокій, терплячість, доброта, милосердя, віра, стриманість.
Що означають поняття «цінність», «духовні цінності»?
Цінністю називається те, що здатне задовольняти людські потреби. Отже, цінність речі визначається як її властивостями, так і її відношенням до потреб та інтересів людини. Речі, явища стають цінностями, оскільки вони втягуються у сферу людського існування й діяльності. Цінності поділяються на матеріальні й духовні — так само, як і діяльність, культура, бо культура — це і є сукупність цінностей, створених самою людиною, людським співтовариством.
Духовна цінність – це те, що має зв’язок з внутрішнім психологічним життям людини, те, що ми високо цінуємо, це те, що варте поваги. Здавна наші пращури склали символічну систему духовних цінностей, яка передається від покоління до покоління. З часом вона змінюється, доповнюється, але основою її являється – ЛЮБОВ. В систему загальнолюдських цінностей входить: віра в Бога, пошана батьків, святість, постійність, наполегливість, альтруїзм, гуманність, чесність, старанність, щирість, доброта, любов, мораль, милосердя, відповідальність, совість, мужність, людяність, сила волі, свобода, гідність, честь, вміння творчо вдосконалювати світ, усвідомлення самого себе, вміння керувати своїми вчинками. Чим внутрішньо красивішою буде людина, тим більше буде перелік духовних цінностей.
Як же виникають ці духовні цінності? У формуванні духовних цінностей важливу роль відіграє не тільки соціальне середовище, а й сім’я при чому саме вона має чи не найбільший вплив, особливо в дитинстві. Від сім’ї значною мірою залежить не тільки те, чи буде людина духовно багатою та здоровою, але й те, як зможуть розкритися її задатки, здібності, який у неї характер, як вона ставитиметься до інших людей, і нарешті, чи зможе бути здоровою та щасливою.
Геніальний філософ Г.Сковорода писав, що людина народжується двічі: фізично й духовно. Біля духовної колиски стоять духовні наставники – спочатку родина, а потім вчитель, який стає дитині другим батьком, матір’ю, бо прищеплює її душі високі моральні якості віри, надії, любові, глибокої поваги до рідної землі, свого роду, народу, держави.
Духовне народження Г.Сковорода вважав істинним, оскільки людина осягає "божественне в собі”, а зародки її духовності є в серці від народження, але вони не одразу усвідомлюються, бо їй протистоять могутні сили темної тілесності. Духовну людину, на думку Г.Сковороди та інших українських мислителів, творить шлях добра: через пізнання, усвідомлення й розуміння своєї істинної духовної природи, свого призначення в світі.

Духовне життя переважно охоплює процеси виховання, освіти, науки, культури, літератури, мистецтва і відображається в поглядах, думках, концепціях, суспільних процесах і явищах, у реалізації духовних потреб та інтересів людини. Духовність – це спосіб розбудови особистості, це, образно кажучи, зустріч із самим собою – своєю душею, внутрішнім "Я”, вихід до ціннісних інстанцій формування особистості та її менталітету; провідний фактор смислової гармонізації, поєднання образу світу з моральними законами.
Розвиток духовності полягає в процесі позитивних якісних та кількісних змін, досягнення цілісності та гармонії всіх її структурних характеристик.
Психічними проявами духовності, за думкою О. Зеліченка, є любов, творчість, пошук, розвиток, релігійність. Він детально описує їх, зводячи усі ці форми індивідуальних станів до єдиної спільної домінанти – духовності.

Любов – це і творчість, і пошук, і розвиток, бо вона весь час сама розвивається, формується, шукає нові форми вияву.
Розвиток, пошук реалізують прагнення людини до гармонії, рефлексії (знання, розуміння), виходу за чуттєві межі, до духовного.
Творчість – це вияв прагнення до поширення себе на світ (втілення себе у матеріальній формі - матеріалізації), до гармонії, до рефлексії, до духовного. Релігійність, життя з Богом, реалізує прагнення до виходу за чуттєві межі, до духовного.
Духовний стрижень особистості – його життєвий ідеал. Духовність людини визначається тим, якою мірою вона вимірює себе, свої вчинки, на кого рівняється, до яких висот прагне. Щоб підтримувати прагнення дитини бути здоровою, педагогам корисно звертатися по приклади до історії людства. Такі відомі випадки, коли люди від природи слабкі або з різними фізичними вадами завдяки наполегливій праці досягали визнання та слави (О.В. Суворов, В. Дикуль, Л. Українка та інші), надають дитині впевненості розвивають самоповагу, допомагають розкрити її здібності та таланти. Однією з провідних духовних цінностей є освіта. Завдяки її опануванню дитина залучається до кращих надбань людства в усіх сферах духовності, усвідомлює цінність традицій та історії власного народу. Важливим елементом формування духовного світу дитини є залучення її до культурного надбання своєї батьківщини світової і вітчизняної духовної спадщини. Тому так важливо з дітьми відвідувати культурно-мистецькі заходи: виставки, концерти, театральні вистави. Це потребує духовної концентрації і сприяє духовному зростанню дитини.
В останні роки відбувається радикальна зміна пріоритетів у структурі системи цінностей усього людства, та розпадається почуттєва система, самознищується, народжуючи із своїх надр культуру нового циклу із цінністю надчуттєвої реальності - через Бога, душу, моральний закон. Підростаюче покоління має виконати особливу місію - гідно перейти з епохи раціоналізму до епохи духовності з пріоритетом духовного над матеріальним, подолати кризу людини, бо духовно-матеріальна проблема породжує великі труднощі і негативно відбивається на житті суспільства, природи, призводить до планування егоїзму в політиці, нестримного прагнення до влади й збагачення.
Новий етап духовного розвитку дарує людині стійкий сенс життя.
Сенс життя – як той «духовний об'єкт», до якого в самих різних обставинах прагне людська душа.
Коли у людини є сенс, він не замислюється про нього, а просто живе, працює, творить, не помічаючи його, як повітря, яким ми дихаємо, як природний світ, на тлі якого нам видно всі інші предмети. Зміст пов'язаний зі значними цілями і цінностями, до яких ми прагнемо. У Ф. Ніцше є такий вислів: «У кого є навіщо жити, може витримати будь-яке «як». Сенс якраз і дає відповідь на питання «навіщо», він ставить ту дорогоцінну мету, заради якої варто боротися.
Як вважають більшість вітчизняних та зарубіжних дослідників, без культу духовності людство загине. У цей час, коли в державі триває процес переосмислення життя, формується нове педагогічне бачення освіти, навчання та виховання спрямовуються на утвердження нової системи духовних цінностей, серед яких найвищою є Людина. Усі зазначені процеси та зміни в житті суспільства тісно пов’язані з реформуванням освіти, яке проводиться в Україні на державному рівні і, у свою чергу, спонукає педагогічних працівників до пошуку й впровадження нових педагогічних технологій, ефективного впровадження їх у навчально-виховний процес. .
Людська душа - життя. Душа - це центр безсмертної нематеріальної основи в людині. Душа – дитина, яку необхідно вирощувати та плекати для того, щоб здійснити предначертаноє свише

Використанні джерела

1. Ж. Маценко. Духовність людини. //Завуч. – 2003. - №1, 3-10, 12, 16, 27.
2. А. Гавдьо. Духовний розвиток учнів в системі шкільної освіти //Завуч. – 2006. - №10.
3. Мораль та духовність – грані виховання. //Завуч. – 2006. - №12.
4. Духовний світ особистості. //Психолог. – 2007. - №25-27.
5. Морально-духовний розвиток. //Завуч. – 2007. -№10.
6. Духовний світ особистості. //Психолог. – 2007. - №25-27.
7. Школа духовної культури. //Завуч/ - 2007. - №10.
8. Ж. Маценко. Духовність людини. //Завуч/ - 2003. - №21, 3-10, 12, 16, 27, 29.
9. Духовність і культура. // Завуч/. – 2008 - № 10.

Категорія: "Методична скарбничка" | Додав: yanochka607 (01.12.2015) | Автор: Пруднікова Яна Сергіївна E
Переглядів: 386 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Никнейм Кащенко Ірина Петрівна (ADM[Irina]) зарегистрирован!