Каталог статей

Головна » Статті » Вчитель вчителю » Класні виховні заходи [ Додати статтю ]

Шевченківське свято «Ти, Кобзарю, сіяєш в прийдешнім віку...»
Шевченківське свято «Ти, Кобзарю,  сіяєш  в  прийдешнім  віку...»
(Виховний захід) 

На фоні музики «Реве та стогне Дніпр широкий» звучать слова:

Навесні , коли все оживає ,
І тепліше вже сонечко сяє,
Народився в цей час Тарас,
Возвеличивсь…
Й щороку він збирає
В цю пору нас .

Ти зорею сіяєш в прийдешнім віку,
І духовний твій хліб на ось цім рушнику.
Височієш над світом і світиш для наш -
Великий Кобзарю , безсмертний Тарас.

Хліб і сіль тоб , Кобзарю, сьогодні підносимо

У кріпаків великого магната,
Статського радника,
Пана Енгельгарда,
Григорія й Катерини,
Народилася дитина,
Як пророкував сам батько –
«… велика людина»

Рано залишився
Хлопчик сиротою,
Отоді в житті Тараса
Й не стало спокою .
Все на ньому та ж свитина –
Ходить – бродить бур’янами
Голодна дитина

Нема мами,
Нема тата -
Тільки стара хата
Та природа чарівна
Приголубить лиш вона:
І сиріточку умиє,
Заколише і укриє.

Сценівка «Калинова хатка Тараса»
(дійові особи : маленький Тарасик, сестра Катерина, мачуха і слова автора ).

Білявенький хлопчик
Гукає з порога:
- Катре, сестричко,
Де ти? Де се ?
-Я ось тут! – Тарасе.
Де ти пропадаєш,
Малий невігласе!
Аж цілую днину,
Сама ж гірко плачу –
Хоч гарна година:
Небо таке ясне,
Сонце світить красне,
Пташки все співають,
Дружно жебоніють
І теплу радіють.
Бур’янів в городі
Так вже напололась
Й від тяжкої праці
І не розхилилась…
Тільки пустивсь бігти
До своєї Катрі –
Тут мачуха з хати
Почала кричати:
- Ти чуєш , ледащо,
Нікуди, нізащо
Ні кроком із хати –
Степанка гойдати…
Ти чуєш, он плаче…
( І в кого вдалося
Таке вже ледаче ).
Іди ж бо дитину
Малу колисати,
Засне, то подвір’я
Почнеш замітати.
На хвилю спинився
Маленький хлопчина.
Лячно подивився
На страшну людину.
Мачуха у хату
Зразу ж повернулась,
Вмить до Катерини
Сирота горнулась:
- Ой , Катре, Сестричко,
Я бачив потічок,
Де рибки плюскочуть…
А в хаті так темно –
Я бути не хочу !

- Іди! Та не гайся!
Не будь там довгенько,
А я сполю грядку
І зроблю швиденько
Роботу й твою,
Моє ти серденько.
Тарасик задумавсь
Й сестрі він сказав:
- Я рідную маму
Сьогодні згадав,
Борщі так смачненькі,
Варенички також,
Оті пузатенькі.
Тепер ми голодні,
Обдерті і бідні…

По світі Усюди сиріточки є,
Де мами немає -
Скрізь горе снує.
Не думай про се,
Іди на потічок
Й забудеш про все…

Хлопчисько зраділо –
І в мить полетіло,
Де хмарки летять,
І дерева скриплять…

Тут добре Тарасу
Малому було,
Як в мами при серцю.
Усе відгуло…
Лиш лист лопуха,
Як ниткою шитий,
Лежить він під ним –
Від сонця прикритий.
Зозулька червона,
Цятками покрита:
- Мабуть, Вано має
Своїх діточок,
Сидять собі там,
Біля квіточок.
Вона на вечерю
Щось має принести,
І спатоньки їх
Біля себе покласти.
Хотів би і я
Зозулькою стати,
Щоб маму з роботи
Свою виглядати

Незчувся,
Як вечір
Над полем здійнявся…
- Ой лишенько моє!
І враз і злякався,
З трави підірвався
Й додому помчався,
Де мачуха вредна
На Катрю кричала,
А бідна сестра
Свої сльози втирала
Не піду я в хату! –
Тарас шепотів
І вислухать рідну сестру
Він велів:
-Я там, недалечко,
Сховаюсь в калині.
І тут буде добре мені,
Як в хатині:
Я й стріху накрию ,
Притрушу травою,
Посиплю пісочком,
Де хатка. Кілочки
Кругом обведу –
Лиш тут я забуду
Про всяку біду.

В калинову хатку
Завжди утікав,
Як мачуха била
Й від горя страждав.
У сумерках ночі
Він тут пропадав,
Задумавшись часто Тарас засинав…

Як солодко й добре
В тій хатці він спав.

Тарасе, орле сизокрилий,
Крізь чашу бід ти пролітав,
І в засланні ,
В фортеці оренбурзькій
Літа сої втрачав

Піднесений літав між хмар,
Розкривши дужі свої крила,
Та їх ніколи ти не склав
І зараз чути помах їхній.

Повчальні всі твої слова,
Що пролунали на весь світ,
Не зрахувати їхніх літ,
Які колись писав для нас,
Співаєм нині їх, Тарасе!

Звучить пісня «Зоре, моя вечірняя».

Проста людина, ще й бідняк,
Зазнав і злидні, й горя,
Він був знедолений кріпак,
І бачив, що в житті не так, -
Скрізь лихо та недоля,
Кругом неправда та пани,
Все біди та неволя,
Народ закутий в кайдани –
Усе кати та їх сваволя.

Як жити людям на землі!
Як вирватися їм на волю?
Усе писав поет пісні,
Складав вірші про їхню долю.

Просив прокинутись зі сну,
Такого дивного, страшного,
І розвалити ту стіну,
Життя покірного й тяжкого.

Він закликав народ до дій
На користь їм і Україні
І прагнув виграти двобій
Зі злом й байдужістю людині

Усіх на боротьбу підняв
За кращу долю України,
І вірний шлях він показав
На користь рідної країни.

Переконав Кобзар народ –
Повірили йому всі люди,
Що більш не буде перешкод,
Не буде горя більш повсюди

Іскру надії запалив –
Горить вона й донині.
І стало жити вільно всім
На нашій славній Україні

У виконанні учнів звучить пісня «Заповіт»

На Чернечій горі
Вічним сном спить Тарас,
Як він мрія колись,
Як просив він у нас,
Щоб могутній Дніпро
Було видно йому…

Тож, Кобзарю, дивись
І на кручі, й лани,
Де вкраїнська земля,
Рідні дочки й сини.

Ти народ свій любив
І за ним сумував,
Мріяв вільним щоб став
І царизм розігнав.

Ти за вірші каравсь,
Але вірив – й діждавсь,
Що день світлий прийшов –
Народ щастя знайшов,

Що є мати й дитя -
Стало кращим життя.
Що є хата й родина –
Прийшла вільна година.

І квітує земля,
Колосяться поля,
Розв’язалися руки –
Й припинилися муки
У простого народу –
Українського роду
Все, пророче, здійснилось,
Так як мріяв – звільнилась,
Відродилась держава,
Її воля і слава.

У виконанні учнів звучить пісня «Україна»

Дороги іншої не треба,
Поки зорить Чумацький Шлях
Я йду від тебе, і до тебе
По золотих твоїх стежках.

Мені не можна не любити,
Тобі не можна не цвісти.
Лиш доти варто в світі жити,
Поки живеш і квітнеш ти.

Україно, Україно
Після далечі доріг
Вірне серце твого сина
Я кладу тобі до ніг.

Поки кохаєм до нестями
І ще не скоро наш кінець.
Ще, може, нашими серцями
Розпалим тисячі сердець

Ще свічка наша не згоріла,
Ще наша молодість при нас.
А те, чи варте наше діло,
То скажуть люди, скаже час

Україно, Україно
Після далечі доріг
Вірне серце твого сина
Я кладу тобі до ніг.

Україно, Україно
Після далечі доріг
Вірне серце твого сина 3р
Я кладу тобі до ніг.
Тобі до ніг

Колісник Валентина Василівна  вчитель  української  мови  та  літератури,  категорія 
 вища,  "старший  учитель"   Жашківської    ЗОШ 1- 111 ст. №3   ім. Ляшенка Жашківської  
районної  ради   Черкаської  області
Категорія: Класні виховні заходи | Додав: (26.03.2013) | Автор: Колісник Валентина Василівна
Переглядів: 2015 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Никнейм Кащенко Ірина Петрівна (ADM[Irina]) зарегистрирован!