Шляхи спільної роботи школи і родини з виховання підростаючого покоління - Я - класний керівник - Вчитель вчителю - Каталог статей - Вчитель вчителю, учням та батькам

Каталог статей

Головна » Статті » Вчитель вчителю » Я - класний керівник [ Додати статтю ]

Шляхи спільної роботи школи і родини з виховання підростаючого покоління

Наталія Олександрівна Чижова, педагог-організатор Коврайського навчально-виховного комплексу «загальноосвітня школа І-ІІІ ст. – дошкільний навчальний заклад» Золотоніської районної ради


ШЛЯХИ СПІЛЬНОЇ РОБОТИ ШКОЛИ І РОДИНИ З ВИХОВАННЯ ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ

Матеріали стануть у пригоді педагогам, які займаються проблемами виховання, тісно співпрацюють з батьками, керівниками загальноосвітніх шкіл та позашкільних закладів.

Вплив сім’ї на дитину унікальний, а багато в чому й незамінний. В сім’ї особистість формується в природних умовах, вихователі тут — найближчі й найдорожчі для дитини люди, з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє.
В. О. Сухомлинський стверджував: «У сім’ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини-культурної особистості».
У сім’ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім’я — це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави.[7]
Реалії сьогодення диктують нам нові правила життя. Зокрема щоб знайти дитині, як кажуть, своє місце під сонцем, елементарних знань батькам недостатньо. Для цього потрібно бути всебічно освіченим.
Значну роль у пошуках «місця під сонцем» варто відвести спільним діям навчального закладу і родині, ефективність яких залежить від особливостей організації роботи з батьками в школі.
Головними завданнями роботи Коврайського навчального закладу з сім’єю є:
• пропаганда педагогічних знань з метою підвищення педагогічної грамотності батьків;
• організація заходів, спрямованих на оволодіння батьками системою умінь, необхідних для організації діяльності дитини вдома;
• гуманізація змісту та форм роботи з сім’єю і взаємовідносин «педагоги-батьки».
Батьки віддають дитину до школи з надією, що вона потрапить до рук розумного, душевного, гуманного вчителя, який і забезпечить її добре виховання. Та цього мало. Лише у разі спільної, узгодженої діяльності учителів і батьків можна говорити про успіх виховної роботи.
Оскільки переважна більшість батьків не має належної психолого-педагогічної підготовки й позбавлена громадської відповідальності за гідне виховання своїх дітей, вчителі і повинні виступати, з одного боку, зв’язуючою ланкою між школою та сім’єю, а з другого, — організатором піднесення педагогічної культури кожного батька й матері.[6]
Родина тисячами ниток зв’язана зі школою. Бо і родина, і школа, забезпечує духовний розвиток особистості дітей, привчання й вироблення ставлення до праці як основного джерела достатку й благополуччя людини, формує світогляд і характер.
Особистий приклад батьків та вчителів — це надзвичайно важливий метод виховання. Велике значення має сила слова — розповідь, пояснення, бесіда, настанова, порада, похвала, заборона, нагорода, застереження, заохочення.
Важливе місце у вихованні дітей у родині і у школі мають посісти народні звичаї і традиції. Вони є тією доброю основою, на якій зростає самоповага дитини.[3] З цією метою мають широко запроваджуватись святкування сім’ями і учнями дат народного календаря, що сприятиме формуванню у дітей духовної культури. Народний календар включає дати і події, які мають як вселюдський, так і національний, і регіональний характер: день пам’яті (проводи) померлих людей, загиблих воїнів, День Перемоги, День Матері, Новий рік, Різдво, Великдень, Вербна неділя, Зелені свята, Івана Купала, свято зажинок і обжинок, свято Знань, День Сім’ї та Національної незалежності.
Визначення стратегії взаємодії школи і батьків мають два аспекти, пов’язані зі способами завойовування школою авторитету у батьків. Це проявляється в наступному: взаємодія сім’ї та школи: залучення батьків до життя школи, їх освіта; узгодженість у підході до дитини; кваліфікована допомога та підтримка в складних педагогічних та життєвих ситуаціях; інформованість батьків про шкільне життя, про освітній процес, про всі можливості, які сім’я може використовувати для освіти своєї дитини, справедливе розв’язання конфліктів — все це найважливіша умова авторитету школи серед батьків.
На взаємодію школи та батьків найбільш впливає авторитет педагогічного колективу та окремих вчителів, що визначають репутацію школи в місті, селищі, сім’ї. Це зумовлено якістю освіти, яку здобувають учні в школі, досягненнями учнів за межами школи (конкурси, олімпіади, змагання); ставленням випускників до школи, їх бажанням приходити до школи і зустрічатися зі своїми вчителями та учнями.
Формальні, нецікаві класні та шкільні батьківські збори, виклики батьків до школи з метою не стільки об’єднати зусилля, а полаяти батьків, пригрозити їм — все це має серйозні наслідки і «відбиває» бажання бувати в школі. Навпаки, зацікавлене ставлення школи до батьків, уміння в кожному учневі побачити своє «я», позитивний початок, помітити успіх, доповісти про це батькам, залучити батьків до загальношкільних справ — все це сприяє росту авторитету школи і бажання батьків допомагати їй.
Звичайно, в кожній школі виникають конфлікти з батьками, та від того, як вони розв’язуються педагогами, залежить авторитет школи. При розв’язанні конфліктних ситуацій важливо дійти узгодження, а не поглиблення конфлікту. Сила переконання, коректність, педагогічна ретельність аналізу ситуації або вчинку учня, спільне міркування — все це повинно спонукати батьків бачити в школі свого головного союзника у вихованні та навчанні дітей.[2]
• Навіть така робота в школі, як (заповнення документів, записи в щоденник, запрошення на збори або інший загальношкільний захід, видача необхідної довідки з канцелярії, медичного кабінету) впливає на авторитет та репутацію школи, вчителя.
• Вагоме значення має зовнішній вигляд приміщень, куди запрошуємо батьків: засмічений кабінет директора або заступника, зала з розкиданими абияк атрибутами після концерту, неприбраний та незатишний клас — це не дрібниці. Зовнішній стан шкільних приміщень — це освітнє середовище школи, що може викликати або неприйняття школи, або, навпаки, бажання бувати в ній і робити її ще кращою.[3]
У кожній школі повинна бути власна концепція роботи з батьками, результативна система співробітництва, взаємодії з ними.
Форми роботи з батьками:
• Батьківські збори.
• Бесіди (колективні, групові, індивідуальні).
• Прес-конференції з проблем родинного виховання.
• Усні журнали.
• Диспути.
• Дискусії.
• Зустріч за «круглим столом».
• Конференції з досвіду сімейного виховання.
• Перегляд фільмів на педагогічні теми.
• Читацькі конференції.
• Дні відкритих дверей.
• Презентація матеріалів, журналів про родинне виховання.
• Створення рукописних книг «Дерево мого роду».
• Клуби для батьків «Ми і наші діти»
• Консультаційні пункти «Виникло питання».
• Семінари-практикуми.
• Оформлення куточків для батьків.
• Турнір з актуальних проблем родинного виховання.
• Батьківські посиденьки.
• Конкурси: «Нумо, мами», «Нумо, тата», «Тато, мама і я — спортивна сім’я», «Тато, мама і я — читацька сім’я», «Що? Де? Коли?», «Доньки - матері», «Щасливий випадок».
• Практикум «Ділові ігри».
• Телефон довіри.
• Виставки: «Світ захоплень сім’ї», «Вироби сімейних кулінарів, родинних ремесел, сімейних колекцій».
• Випуск тематичних газет: «Дозвілля сім’ї», «Професія батьків», «Моя сім’я», «Традиції сім’ї».
• Написання творів-мініатюр на тему «Мої діти», «Яка донька (син)?», «Захоплення моєї доньки (сина)».
• Вечори-вогники «Сімейні традиції», «Родовід сім’ї», «Я і моя сім’я».
Варто практикувати спільні збори батьків та учнів.
Наприклад, учитель відчуває, що не всі діти відповідально ставляться до виконання громадських доручень. У даному випадку доцільно провести своєрідний звіт членів самоврядування класу перед учнями та батьками і поговорити про те, хто і як виконує громадські доручення. Діти розповідають, як вони їх виконують: «Васько — витівник, кожної перерви примушує і проводить з нами цікаві ігри; «Микола — квітникар, добре доглядає за квітами» тощо.
Присутні на зборах батьки дізнаються про життя класу, про те, яку роль відіграє їхня дитина в ньому, відчувають ставлення до неї однокласників Гадаємо, що учителю не варто коментувати такі звіти: для батьків вони зрозумілі, а діти вчаться аналізувати свою роботу, оцінювати дії і вчинки товаришів, критично ставитися до себе.
Батьківські читання — цікава форма роботи з батьками, яка дає можливість батькам не тільки слухати лекції педагогів, а й вивчати літературу з проблеми і брати участь у її обговоренні.
Батьківські вечори проводяться у класі без присутності дітей. Батьківський вечір — це свято спілкування з батьками друга твоєї дитини, це свято спогадів свого дитинства і дитинства власної дитини, це пошук відповідей на питання, що перед батьками ставить життя і власна дитина.
Нині батьки наче перебувають трішечки в апатії, чекаючи, що за них хтось щось зробить. Вони схильні шукати крайніх, винних. І завжди, на думку батьків у помилках дітей винна школа. А це не так. У реальному житті на поведінку дитини впливає багато стереотипів. Зокрема чимало батьків переконані, що дитина сама має здогадуватися про наші бажання. Керуючись цим хибним правилом, замість щирої розмови часто батьки обирають мову натяків, сподіваючись на їх зрозумілість та очевидність. Тим часом забуваємо, що кожна дитина по-своєму трактує і «читає» підтексти. Як наслідок, крім образи нічого такою поведінкою не досягаємо.[8]
Тож потрібно бути чесним із собою та дитиною і, якщо чогось хочеться чи щось непокоїть, одразу говорити про це їй. Краще одразу навчитися говорити прямо і відверто, уникаючи натяків. Адже вміння ділитися своїми почуттями, бажаннями та переживаннями — одна із важливих запорук міцності стосунків як між батьками і дітьми, так і між учнями та вчителями.
■ дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною;
■ дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;
■ дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;
■ дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;
■ дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;
■ дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;
■ дитина живе у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;
■ дитина живе в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходи¬ти любов у цьому світі.
■ дитину постійно критикують. Вона вчиться ненавидіти;
■ дитину висміюють, вона стає замкнутою.[1]
Бажання батьків виростити з дитини вундеркінда не завжди дає позитивний результат, бо напружений ритм життя без негативного впливу на здоров’я можуть витримати далеко не всі учні. До того ж, вимагаючи від сина або доньки надто багато, батьки часто забувають, що таким чином фактично позбавляють їх власного життя, оскільки не залишається часу для справ, до яких лежить душа.[4]
Якщо ви погрожуєте дитині покаранням за погані оцінки, не дивуйтеся, якщо вона буде їх приховувати і брехати вам про те, як справи йдуть насправді. Крім того, через страх школярам складніше вчитися.
«Що, знову погану оцінку приніс?»
Якщо ви цими словами зустрічаєте свою дитину кожен день зі школи - не чекайте, що вона почне добре вчитися. Навіщо їй це робити, якщо ви готові до поганих оцінок і не вірите в неї?
«Які оцінки приніс?»
Це справді все, що хвилює вас, коли ваша найулюбленіша втомлена дитина прийшла зі школи? Ви б зраділи, якби кожен вечір вона зустрічала вас словами: «Скільки ви сьогодні грошей принесли?» Спочатку запитайте у школяра, як він себе почуває, чи що цікавого сталося за день, і лише опісля можете доброзичливим тоном дізнатися про оцінки.
«Ось Маша так добре вчиться, а ти не можеш...»
Ніколи не порівнюйте свою дитину з іншими, ніколи! Пам’ятайте, що вона унікальна, і якщо у неї щось не виходить — це зовсім не означає, що дитина неправильна.[9]
Не будьте злопам’ятні, не накопичуйте невдоволення, не дорікайте дитині за її давні провини, випадки, коли вона була неслухняна. Не згадуйте того, про що вона давно вже забула.
Пам’ятайте: родина, де снідають мовчки, обідають мовчки, вечеряють мовчки, — це родина підвищеного ризику. Може, й обійдеться якось, але недуже сподівайтеся на це. Зробіть так, щоб ваші діти відчували: яке то щастя — навіть кілька хвилин щирої розмови з батьками!..
Умійте вибачати. Діти здатні образити так, що в очах тьмяніє - аж жити не хочеться... Але, коли побачите винуватий погляд, знайдіть сили простити навіть те, що прощати нелегко...
Любіть дитину, а не її успіхи, не її досягнення й оцінки. Жодних «хто вправніший?», «хто кращий?» (переможець відчуває піднесення, а як почувається переможений?). [5]
Жодної торгівлі. «Якщо будеш поводитися гарно — куплю оте, а як погано — відберу оце». Хороша дитина не означає — зручна. Слухняний малюк може стати безініціативним й безпорадним дорослим.
Рідна домівка — це місце, де тебе розуміють, куди можна принести бездомну кішку і самому знайти прихисток від кривд і невдач, тут не лаятимуть, якщо ти загубив гроші, а якщо, скажімо, розбив чашку, скажуть: «то на щастя!»...
По-перше: розмовляйте з дитиною так, щоб ваше слово не ранило, не ображало, не кривдило. Брутальне слово негативний подразник. Воно позначається на нервовій системі дитини, і через неї негативно впливає на всі органи. Подразник діє кілька хвилин, а реакція на нього багато годин або днів.
По-друге: прагніть у розмові з дітьми дотримуватися тону поради, намагатися, щоб з вашого боку було найменше наказів. А більше прохань. Чим дорослішими стають діти, тим більша в цьому потреба. Ніколи не нарікайте дитину, що вона не така, як усі. Виховуйте своїм прикладом та допомогою.
У повсякденному спілкуванні із дітьми знайдіть чимало приводів для розмови про мужність, честь, вірність і товариськість. Заохочуйте пізнавальні інтереси дітей, розвивайте їх допитливість, спонукайте до самоосвіти, обладнайте зручне місце для занять, підтримуйте в дітях впевненість у своїх силах, привчайте дітей до слова «треба» через «не хочу». Тільки терпіння, наполегливість, особистий приклад, спільна діяльність, а ще похвала, заохочення допоможуть вам, батьки, у вихованні дітей. І якщо про них скажуть – працьовиті , хороші діти, розцінюйте це як свою батьківську перемогу.

Список використаної літератури

1. Глассер.У. Школа без невдах: Пер. з англ. — М., 1991, — С. 171, 172.
2. Джуринський О.Н. Розвиток освіти в сучасному світі, — М., 1999. — С.126-132.
3. Каган М.С. Філософія культури, — СПб, — 1996, — С. 306.
4. Караковський В.А.Стати людиною. — М., 1993.— С. 26, 28, 29.
5. Корчак Я. Як любити дитину, — М., 1990. — С.15.
6. Маленкова Л.І. Педагоги, батьки, діти: Метод, посібник, — М., — 2000. — С. 13, 14, 16.
7. Сухомлинський В.О. Вибрані педагогічні твори: У 3-х т, — М., —1980,— Т. 2,— С.37
8. Часопис газети «Порадниця»: №5, 22.01.2014 стаття «Знайте міру».
9. Часопис газети «Нова молодь»: №4, 30.01.2014 стаття «Що не можна говорити дитині»



Джерело: http://oipopp.ed-sp.net/
Категорія: Я - класний керівник | Додав: (24.05.2014) | Автор: Наталія Олександрівна Чижова
Переглядів: 817 | Рейтинг: 2.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Никнейм Кащенко Ірина Петрівна (ADM[Irina]) зарегистрирован!