Співпраця школи і сім’ї. Принципи роботи з батьками - "Методична скарбничка" - Вчитель вчителю - Каталог статей - Вчитель вчителю, учням та батькам

Каталог статей

Головна » Статті » Вчитель вчителю » "Методична скарбничка" [ Додати статтю ]

Співпраця школи і сім’ї. Принципи роботи з батьками

                  Пятківська Алла Леонідівна, вчитель початкових класів,

                 Уманська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №11 ім. М.П.Бажана

                 Уманської міської ради Черкаської області

Співпраця школи і сім’ї. Принципи роботи з батьками

«Чим важче вчителю, тим легше учню. Чим більше буде вчитель сам учитись, обмірковувати кожен урок і співвідносити його з силами учня, чим краще слідкуватиме а плином думок учня, чим частіше заохочуватиме його ставити питання й давати відповіді, тим легше буде навчатися учневі.

Не можна входити до школи і налагоджувати стосунки з учнями, не відчуваючи тривоги за те, як би не прогледіти Ломоносова, Пушкіна, Глінку, Остроградського, не прагнучи дізнатися, що і кому потрібно».

                                                                                                                                                                             Л.М. Толстой

Хто може допомогти класному керівникові більше, ніж батьки учнів, адже вони бажають своїм дітям лише добра! Однак, більшість із них не знає як це зробити. Підтримати батьків, допомогти їм зайняти педагогічну позицію щодо своїх дітей – одне з головних завдань учителя початкових класів.

Багаторічний педагогічний досвід допоміг мені зробити однозначний висновок: основний рушійний фактор у вихованні дитини – це її батьки, родина. І якою б ефективною не була робота вчителя, необхідних результатів він не отримає, якщо не буде справжнього виховання в сім’ї.

На жаль, сьогоденні умови і ритми життя послаблюють родинні зв’язки. Сучасні батьки, дбають про сімейний добробут і статки не маючи часу бачити дітей, а про спілкування з ними годі й думати. Нерідко дітей виховують дідусі і бабусі. Саме ці проблеми вплинули на мій вибір напрямку роботи у своєму класному колективі.

Для себе я визначила головні завдання:

  1. Залучати батьків до активної участі у шкільному житті;
  2. Відкрити батькам світ педагогіки, збагатити їхній досвід виховання професійними порадами;
  3. Намагатись разом уникати помилок у вихованні дітей.

Прикладом активної участі батьків у житті класу є організація конкурсу-фестивалю дитячої української пісні. У цьому святі бере участь весь учнівсько-батьківський колектив. Батьки шиють костюми, готують інсценізації, виготовляють реквізити, танцюють, разом з дітьми розучують пісні, ходять на репетиції. Потрібно бачити обличчя дітей, які сяють щастям і гордістю, коли на святі за їх спинками стоять їх мами і тата і разом з ними співають і танцюють. А нагорода - золотий коровай, яким потім всі разом смакують у класі.

Коли ще лише починає формуватися класний колектив, під час зустрічей з майбутніми першокласниками, зустрічаюсь і з їх батьками. Під час таких бесід намагаюсь збагатити їх досвід виховання професійними порадами. Пропоную декілька з них.

Кілька порад батькам:

  1. Знаєте «золоте» правило стосунків: « Нехай ваше ставлення до людей буде таким, якого б ви до себе бажали»? Ваше дитя теж людина. Ставте себе на його місце.
  2. Не вимагайте занадто. Дитя не мусить жити на межі своїх можливостей. Не зациклюйтесь на поведінці та успішності.
  3. Дайте простір для розвитку. Нехай грається, вовтузиться в калюжі, вимащується у фарбах, набиває гулі – це наука долати перші труднощі і творити щось своє, виявляти власну індивідуальність.
  4. Забудьте про насильство, бійку, образи, примус, заборони без пояснень. Адже роблене з примусу стає огидним, а заборонений плід солодший. І пам’ятайте:дитина не вільна повестися з вами так, як ви з нею, себто – обізвати паскудним словом, ударити, принизити. Отже, помститись якось інакше або зробити боляче слабшому й отримає з цього неусвідомлене задоволення. Вам воно треба?
  5. Не обмежуй дитину в любові, ніжності, пестіть, говорить доброзичливі слова, хваліть, підвищуйте самооцінку. А коли ставите їй поведінкові рамки, обґрунтовуйте, чому.
  6. Дитина вас безвідмовно слухатиметься, коли ви будете для неї авторитетом. Чи може бути авторитетом тиран або той, кому сіли на голову?
  7. Нехай у вихованні не буде батога, а лише пряник та відсутність пряника…

Спостерігаючи за сучасними молодими людьми, їх відношенням до дітей, ще раз переконуюсь, що бути батьками важко. Це настільки складно, що може перетворити найтихіших і найспокійніших із них на роздратованих крикунів. Спочатку крик дорослих викликає у дітей цікавість. Але поступово вони звикають до того, що батьки розмовляють на підвищених тонах. Такі діти, безперечно, копіюють поведінку дорослих. А, прийшовши до школи, не сприймають спокійного голосу вчителя, не чуючи його, реагують лише на крик.

Тому, готуючись до першого класу, даю поради тим батькам, які завжди готові зірватися на крик.

Бути батьками треба вчитися

1. Встановіть пріоритети у сім’ї. Найголовніше, чого повинні дотримуватися обоє батьків, - це однакова думка у питаннях виховання і дисципліни дітей.

Стара як світ фраза: «Ну, почекай, ось тато прийде додому» тільки й сприяє тому, що викликає у дитини страх перед батьком. Батьки мають визначити, що є найважливішим у вихованні дитини, і на цьому будувати свої правила. Якщо ж ви сперечаєтесь з приводу тих чи інших правил, робіть це за зачиненими дверима, уникаючи присутності дітей.

2. Визначіть період свого гніву. Коли вранці, збираючись, діти занадто довго вовтузяться, а ви запізнюєтесь на роботу, найбільше вірогідно, що ви втратите терпіння і почнете кричати. А якщо це повторюватиметься щоденно, то відпрацюйте разом з дітьми такі дрібниці, як збори і вихід у школу чи на тренування.

Якщо дитина все ж затримує вас, то краще допоможіть їй покласти підручники в портфель чи м’яча в сумку, замість того, щоб десять раз крикнути: «Швидше!»

3.Слідкуйте за своїми погрозами. Ви втрачаєте авторитет, якщо погрожуєте дитині забрати якусь іграшку і не виконуєте своєї обіцянки. Якщо вже ви погрожуєте покарати дитину, так обов’язково це зробіть.

4. Будьте передбачувані. Непередбачуваність батьків полягає у тому, що іноді вони карають дітей за якийсь вчинок, а наступного дня ігнорують аналогічний крок. Часто так поводяться батьки, схильні до стресів. З іншого боку, непередбачуваність батьків робить дітей нервовими. Через деякий час такі діти вирішують, що погана реакція краще, ніж непередбачуваність, і стають «важкими» дітьми.

5. Зніміть стрес. Коли ви готові «вибухнути», уявіть, що поряд знаходиться ваша мама. Це, мабуть, найефективніший метод. Зробіть глибокий вдих. Порахуйте до 10 і скажіть собі: «У мене все добре. Я люблю свою дитину. Всі діти бешкетують. Треба заспокоїтись».

6. Дотримуйтесь золотої середини. Не будьте надто власними чи слабкодухими. Часто батьки, які працюють, багато дозволяють дітям. Але не дайте своїм нащадкам сісти собі на голову. Навчіться казати «Ні», коли дитина щось просить. Не дозволяйте неподобству продовжуватись, доки ви не зірветеся на крик. Але також не треба надто сильно тиснути на дитину. Часто діти, що виросли у суворості стають нещасними, недовірливими та відірваними від іншого світу. Будьте справедливими, але суворими.

7. Виховуйте з близької відстані. Не можливо спілкуватися з дітьми через дві кімнати – вам просто доведеться кричати. Звичайно, не можна бути скрізь одночасно, але коли ви розмовляєте з дитиною, підійдіть до неї якомога ближче.

8. Не бійтеся дитячих емоцій. Часто діти, бажаючи отримати ту чи іншу іграшку, застосовують добре випробуваний на батьках метод – плач. І дорослі, щоб якомога швидше припинити це квиління, дають їм те, що вони просять. Ніяким чином не перетворюйте це на звичку. Встановіть «межі» своєї доброти.

9. Помічайте добро. Заклопотані батьки часто не помічають, коли діти поводяться добре. Знайдіть час помітити добрі вчинки, і ви побачите, що дитина повторює їх набагато частіше. Найпростіші компліменти підвищують у дитини почуття власної гідності та стимулюють добру поведінку. Тому, якщо ви хочете виростити щасливих дітей, обов’язково хваліть їх за добрі вчинки.

10. Зробіть свою сім’ю щасливою. Грайтеся з дітьми, читайте їм, дивіться дитячі передачі. І, найголовніше, уважно слухайте дітей, коли вони розповідають про свої новини і проблеми.

Ваша любов, увага й обмеження – це і є основні складові ефективної дисципліни.

Ш. Амонашвілі писав « Таємничі педагогічні знання відкриються кожному в такій кількості, тією мірою, якою кожен цього прагне. Вони прийдуть через інтуїцію та чуттєзнання». Маючи за плечима великий стаж педагогічної роботи, хочу поділитися деякими принципами роботи з батьками, які прийшли до мене саме через мою інтуїцію ї чуттєзнання. Думаю, що особливо корисними вони будуть для молодих учителів.

Принципи роботи з батьками

  • Залучайте батьків до шкільного життя, запрошуйте їх на уроки, влаштовуйте з ними зустрічі.
  • Частіше дякуйте батькам за все, навіть за несуттєве, бажано прилюдно. Дякуйте учням за їх чудових батьків, бабусям і дідусям за те, за те що вони зустрічають дітей зі школи, допомагають у проведенні свят, дякуйте всім разом і кожному зокрема за будь-який крок назустріч дитині й учителю.
  • Ніколи не докоряйте батькам, які не відвідують батьківські збори,- це не сприятиме виникненню в них бажання зустрічатися з вами частіше. Завжди щиро радійте їх появі у класі.
  • Називайте батьків на ім’я та по-батькові, не вдавайтесь до поширених звертань на кшталт « мама Петра Іванчука». Інакше у батьків складеться враження, що вони вам цікаві лише в такому статусі.
  • На батьківських зборах наголошуйте на проблемі, а не на конкретній дитині. Водночас хваліть учнів персонально і обов’язково всіх. Знайдіть кілька теплих слів для кожної дитини.
  • Аналізуйте досягнення дитини з часу останньої зустрічі з батьками. Конструктивно окреслюйте проблеми та визначайте, яка потрібна допомога з боку батьків для їх розв’язання. Коли батькам пропонується конкретна, прийнятна для них модель докладання зусиль, віддача з їхнього боку зростає.
  • Пишіть батькам листи з позитивними відгуками про дитину з приводу найменшого вчинку, який може заслуговувати на схвалення.

Учитель – безпосередній наставник, консультант учнівського колективу. Він організовує і спрямовує навчально-виховний процес у класі. Проте свої завдання він спроможний виконувати ефективно лише в тісній співпраці та творчості з батьками своїх учнів.

А батькам і вчителям нехай стануть за правило слова Яна Амоса Коменського:

«Як поводяться ті,

хто живе разом із дітьми,

так навчаються жити і діти».

Література

  1. Амонашвілі Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества: Книга для учителя. – К., Освыта, 1991.
  2. Волков К.М. Сім’я сьогодні. – К., 1985.
  3. Лаврова О.О. Мікроклімат сім’ї. – К., 1985.
  4. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. –К.: Рад. шк., 1978.
  5. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. – К.: Рад. шк., 1977.
Категорія: "Методична скарбничка" | Додав: [ADM]Irina (20.01.2016) | Автор: П’ятківська Алла Леонідівна
Переглядів: 335 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Никнейм Кащенко Ірина Петрівна (ADM[Irina]) зарегистрирован!