Каталог статей

Спостереження в природі як базова основа творчого розвитку особистості дитини в спадщині В.О.Сухомлинського

„Духовне життя дитини повноцінне лише тоді ,

коли вона живе у світі гри, музики,

фантазії, творчості. Без цього вона засушена квітка”

Закон України „Про освіту” визначає, що мета освітнього процесу в державі — всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства. У національній програмі „Освіта (Україна XXI століття)” йдеться про необхідність утвердження ідеалів правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей. На цих же позиціях вибудувана найновіша освітянська доктрина, основною метою якої є індивідуальний розвиток кожного вихованця освітнього закладу.

З огляду на це, особливого звучання набуває спадщина Василя Олександровича Сухомлинського – вченого, філософа, неперевершеного педагога, який опікувався долею дітей. Творча спадщина Василя Сухомлинського — багатогранна і надзвичайно щедра. Він — автор понад 40 книг, понад 600 статей, 1200 казок та оповідок для дітей. Його праці перевидавалися величезними тиражами, а його головна книга „Серце віддаю дітям” побачила світ 30 мовами світу.

Педагогічну спадщину В.О.Сухомлинського пронизує ідея цілісного формування особистості. Всі аспекти виховання – моральний, розумовий, трудовий, естетичний, фізичний, – за його переконанням, становлять нерозривну єдність духовного стану дитини. Упущення хоча б однієї з цих сфер негативно позначається на вирішенні комплексного завдання.

Сухомлинський вважав, що єдність розумового виховання, з одного боку, і виховання фізичного, трудового, морального, естетичного, емоційного – з другого, що створюється завдяки постійному спілкуванню дитини з природою, яке з її віком дедалі розширюється, відкриває винятково сприятливі можливості для впливу виховання, у вузькому розумінні цього поняття, на навчання, набування знань.

Природу великий гуманіст розглядав як важливий засіб емоційного, естетичного, морального аспектів виховного процесу. І при цьому наполягав на повноцінному включенні природи і в навчальну, і у виховну роботу. Але згадаймо його застереження: природа не повинна лишатися простим фоном розумових зацікавлень. Саме тому він вбачав необхідність талановито й уміло, глибоко й продумано включати силу краси оточуючого світу в процес виховання розуму й почуттів. Його переконання, що вміння читати й розуміти мову природи виховується так само, як і вміння читати, і сьогодні апелює до нас у процесі виховання дитини в прекрасному світі гармонії.

„Добрі почуття своїм корінням сягають у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість народжуються у процесі, турботах, хвилюваннях про красу навколишнього світу. Ми прагнемо, щоб усе життя вихованців було сповнене творінням у світі природи”. Ця думка – одна із перлин спадщини В.Сухомлинського.

Тому найпродуктивніший шлях розвитку творчих здібностей дітей через спілкування з природою — це цілеспрямоване заглиблення, вдивляння в неї і виділення окремих значущих деталей і властивостей та емоційно – образне їх позначення мовними засобами.

„Дитина від своєї природи, — писав В.О. Сухомлинський, — допитливий дослідник, відкривач світу. Так нехай же перед нею відкривається чудовий світ у живих фарбах, яскравих і тремтливих звуках, у казці і грі, у власній творчості, в красі, яка надихає її серце, в прагненні робити добро людям. Через казку, фантазію, через неповторну дитячу творчість — певна дорога до серця дитини. Я буду так вводити малюків у навколишній світ, щоб вони кожного дня відкривали в ньому щось нове, щоб кожен наш крок був мандрівкою до першоджерел — до чудесної краси природи”.

Для реалізації виховного потенціалу природного оточення Сухомлинський навіть створює школу, в якій заняття проходять під відкритим небом, на природі.

В своїй праці „Серце віддаю дітям” він писав, що прагнув до того, щоб перш ніж відкрити книгу, прочитати по складах перше слово, діти повинні прочитати сторінки найкращої в світі книги – книги Природи. Спілкування з природою, на думку В.О. Сухомлинського, – є засобом формування високих моральних якостей. Краса, зазначав В.О. Сухомлинський, – це кров і плоть людяності, добрих почуттів, сердечного ставлення.

Природа – величезної ваги виховний фактор, що накладає свій відбиток на весь характер педагогічного процесу, – визначає В.О. Сухомлинський, як світ, в якому дитина народжується, пізнає навколишню дійсність і саму себе, полегшує виховну роботу і водночас ускладнює її, бо робить її багатшою, багатограннішою.

Великий інтерес у педагогів викликає досвід у сфері розумового виховання дітей через спілкування з природою. В.О.Сухомлинський обстоював гармонійне поєднання різних організаційних форм навчання. Він доводив, що читання "Книги природи” під час екскурсій, подорожей, повинно бути не звичайним спогляданням картини природи, а початком активного мислення.

Основна мета уроків серед природи – навчити дітей думати. Досягти цього можна, тільки навчивши дітей спостерігати, дивуватися, радіти пізнанню, перетворювати думку у слово, творити казку. В.О.Сухомлинський рекомендував вчити дітей думати, творити, фантазувати серед чудової краси природи, що є джерелом думки і слова.

Основними завданнями уроків мислення Василь Олександрович вважав розвиток уміння спостерігати явища навколишнього світу; збагачення життєвого досвіду; нагромадження конкретного природничого матеріалу як основи розвитку абстрактного мислення; розвиток уміння в побудові гіпотез і самостійних висновків; розширення пізнавальних інтересів; спонукання до творчості засобами слова, розвиток уяви і фантазії. Важливою умовою формування творчого мислення через природу є організація спостережень. Вони розпочинаються з розвитку уміння бачити природу. Адже відомо, що дивитися – це не означає бачити. "Уміння бачити, уміння помічати те, що на перший погляд, не відрізняється чимось особливим – це образно кажучи, повітря, на якому тримаються крила думки” – відзначає В. Сухомлинський.

В природі до всього можна доторкнутися, багато побачити, почути чарівну музику природи. Педагогічно правильно організоване спостереження допомагає дитині вийти за межі лише чуттєвого пізнання. На передній план висувається моральне освоєння дивовижного світу, асоціації розвитку природи і людського життя.

Уміння бачити прекрасне навколо робить людину – мудрішою, добрішою, духовно багатою.

Цінність спостережень полягає в тому, що в дітей вироблявся певний стиль мислення і в процесі мислення вони прагнули до конкретних фактів, перевіряючи правильність і стан практикою, досвідом. Тому ми, педагоги, повинні наповнити розум дитини, одухотворити її серце: навчити захоплюватися краплиною краси на троянді і красою березового гаю, солов’їною піснею і музикою квітучого саду, ніжною мелодією весняного струмка. Тільки тоді, коли мова забарвлюватиме уяву, коли дитина по-справжньому замилується побаченим, — можна „висівати” слова, якими вона висловлюватиме почуття і враження.

В.О.Сухомлинським були розроблені та впроваджені в практику різноманітні форми організації спостережень. Так, у школі під голубим небом проводились уроки милування і як наслідок – складання індивідуальних книжок – картинок про природу, де діти відображали найточніші відтінки кольорів навколишнього світу. Сезонні екскурсії, уроки в "зелених класах”, заочні "подорожі” по земній кулі – давали простір для написання творчих робіт. Такі спостереження сприяли розумінню цінностей природи, спонукали до формування навичок його охорони. На всіх уроках В.О.Сухомлинський використовував знання про природу, а поглиблював її шляхом дослідницької роботи. На уроках серед природи діти спостерігають, досліджують середовище, в якому живуть, перевіряють народні прикмети, пов’язані з погодою, знаннями в рослинному, тваринному середовищі.

В.О.Сухомлинський усе робив для розбудови національної школи мислення, де панує радість творчості, активно формується людська індивідуальність, розцвітає жива душа.

Привселюдне зізнання, винесене в назву книги „Серце віддаю дітям”, підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: „Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей”. Ця теза має стати програмною для нашого вчительства і для наших державотворців.

Використана література

1.     Державна національна програма „Освіта. Україна XXI століття” // Освіта. — 1993.— № 44—46.

2.     Закон України про загальну середню освіту // Освіта України. – 1999. - №25. – С. 5-8.

3.     Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. – К. 1978.

4.     Сухомлинський В.О. Вибрані твори: у 5 т. – К.: Радянська школа, 1976-1977.

5.     Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям. — К., 1986.