Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Класні виховні заходи | [ Додати статтю ] |
Так ніхто не кохав
Так ніхто не кохав Звучить музика, на сцену виходять Він і Вона. Вклонившись вони починають танцювати. Танець – як символ кохання. На фоні музики декламується вірш: Борис Пастернак «Зимняя ночь» Мело, мело по всей земле во все пределы. Свеча горела на столе, свеча горела. Как летом роем мошкара летит на пламя, Слетались хлопья со двора к оконной раме Метель лепила на стекле кружки и стрелы. Свеча горела на столе, свеча горела. На озаренный потолок ложились тени, Скрещенья рук, скрещенья ног, судьбы скрещенья. И падали два башмачка со стуком на пол, И воск слезами с ночника на платье капал. И все терялось в снежной мгле седой и белой. Свеча горела на столе, свеча горела. На свечку дуло из угла, и жар соблазна Вздымал, как ангел, два крыла крестообразно. Мело весь месяц в феврале, и то и дело Свеча горела на столе, свеча горела. Ведучий. Тема нашої зустрічі «Любов» Це поняття на землі появилось разом з появою людей. Любов чоловіка до жінки… Ведуча. …любов матері до дитини, любов до батьків, до Батьківщини. Ведучий. Ось що говориться про любов в біблії: Любовь долготерпит, милосердствует, любовь не завидует, любовь не превозносится., не гордится, не бесчинствует, не ищет своего, не раздражается, не мыслит зла, не радуется неправде, а сорадуется истине, все покрывает, всему верит, всего надеется, все переносит» Ведуча. Ми будемо сьогодні говорити про любов Ведучий. Любов всевладну, непоборну, Любов у ревнощах і муках. Ведуча. Любов у радості й зітханні, Любов у горі і розлуках. Разом. Тут будуть вірші, жарти, спів, Любов, любов несамовита… Шевченко, Пушкін і Шекспір Із нами будуть говорити. Ведучий. Запросимо до нас у гості чародіїв поезії, музики, театру, мудреців, що висловлювали глибокі думки про одне з найпрекрасніших і найвищих, гірких і жагучих сумних і радісних почуттів людини – любов. (Ведучі відходять у глиб сцени. На сцені світло поступово згасає. Звучить музика. Один по одному з’являються читці. Кожен із них проголошує одне з висловлювань видатних людей, називаючи їхні прізвища) - Любов… сильніша за смерть і за страх смерті. Тільки нею, тільки любов’ю тримається і рухається життя. ( Тургенєв) - Вогню нема, вогню любові краще! ( Горький) - Тільки закоханий має право на звання Людини. ( Блок) - Кохання часто помиляється, вбачаючи в улюбленому предметі те, чого немає,.. але… тільки кохання й відкриває в ньому прекрасне й велике. ( Белінський ) - Якщо кохаєш, то таке багатство відкриваєш в собі, стільки ніжності, стільки ласки, навіть не віриться, що так умієш любити. ( Чехов ). - Та людина, яку ти любиш у мені, звичайно, краща за мене. Я не такий. Але ти люби, і я намагатимусь бути кращим, ніж я є. ( Пришвін ) - Що є любов? По літері збиратиму до слова слово – доки не знайду! ( В. Коротич ) - Любов – це зустрічати друга. - Любов – сміятись в дні розстань. - Любов – це приторк ледве чутний. - Любов – це стиск, що аж хрумтить… - Любов – гірке вино отрутне, Де сонячне життя кипить… ( м. Рильський) Ведучий. Десь на дні мого серця Заплела дивну казку любов. Я ішов від озерця, Ти сказала мені: «Будь здоров! Будь здоров ти, мій любий юначе!» Ах, а серце і досі ще плаче. Я ішов від озерця… Десь на дні мого серця Заплела дивну казку любов. П. Тичина Яскравішає світло. Під гітару звучить пісня. Марина Цветаева «Мне нравится…» Мне нравится, что вы больны не мной. Мне нравится, что я больна не вами, Что никогда тяжелый шар земной Не уплывет под нашими ногами. Мне нравится, что можно быть смешной- Распущенной - и не играть словами, И не краснеть удушливой волной, Слегка соприкоснувшись рукавами. Мне нравится еще, что вы при мне Спокойно обнимаете другую, Не прочите мне в адовом огне Гореть за то, что я не вас целую. Что имя нежное мое, мой нежный, не Упоминаете ни днем ни ночью – всуе… Что никогда в церковной тишине Не пропоют над нами: аллилуйя! Спасибо вам и сердцем и рукой За то, что вы меня – не зная сами! – Так любите: за мой ночной покой, За редкость встреч закатными часами, За наши не-гулянья под луной, За солнце не у нас над головами, - За то, что вы больны – увы! - не мной, За то, что я больна – увы! – не вами! Звучить музика.. У глибині сцени Ведучий і Ведуча. Читці – юнаки та дівчата почергово виходять на авансцену. Юнаки зупиняються з одного боку, дівчата – з другого. Все це проходить у швидкому темпі.) Юнак 1. Скажи мені, Якби я тебе не кохав, Що б я знав про кохання? Якби тебе не було поруч, Що б я знав про жінок? Дівчина1. Приходиш ти. І я розумію – це щастя Людина, Якої ніхто не любить, Жити не може. В. Коротич Юнак 2. Плаче розгублено скрипка Здалеку десь, З висоти… І ні початку не видко, І до кінця не дійти… Дівчина 2. Хто її струни тривожить Знову і знов? Юнак 2. Це на печаль не схоже. Схоже скоріш на любов… Дівчина 3. Я вам пишу – чи не доволі? Що можу вам іще сказать? Тепер я знаю, в вашій волі Мене презирством покарать. Юнак 3. Коли б я міг послати В листі безумному цілунок вам крилатий, Коли б устами ви читать могли мій лист, До щастя золотий я збудував би міст… Дівчина 4. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, - як можна, щоб я жила сама тепер, коли я знаю інше життя?... Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було й спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів… Тільки з тобою я не сама… Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе… все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей… Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів’ялі троянди?.. О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ, нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя… Візьми мене з собою… Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий! І нехай в’януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди. Л. Українка. Ведуча. В старовинних повістях, романах Так писали часто про любов. Ведучий. Хай накаже лиш моя кохана – І.. життя віддати я готов! Сценка «Явтух» Дівчина. Ой, куди ідеш, Явтуше? Ой, куди ідеш, мій друже? Явтух (похмуро, не повертаючи голови). Не скажу! Дівчина. Та коли ж твоя добра ласка, то й скажеш… Явтух (неохоче). На базар. Дівчина (упадає біля нього). Ой, та що несеш ти, Явтуше? Ой, та що несеш ти, мій друже? Явтух (сердито). Їй-бо, не скажу! Дівчина (лагідно). Та коли ж твоя добра ласка, то й скажеш… Явтух (спокушений її заграваннями, гордо). Груші несу… От що! Дівчина (ніжно). Візьми ж мене, мій Явтуше, візьми ж мене, мій друже. Явтух (розчулено). Ну, то пішли уже… Дівчина. Та коли ж твоя добра ласка, то й пригости мене грушкою. Явтух. Ну, вибери собі там якусь маленьку. Дівчина (вибирає найкращу грушу, стає ближче до Явтуха). Обніми ж мене , мій Явтуше, обніми ж мене, мій друже! Явтух (перелякано) Ще чого? Так ми не домовлялися. Дівчина. Та коли ж твоя добра ласка… Явтух махає рукою на груші й обнімає дівчину, і йдуть далі вдвох. Ведуча. Чому буває так, що той, кого ти любиш, Кохає іншу чомусь, а вона, Що довела твою любов до згуби, Про власне щастя навіть і не зна? Дівчина 4. Чому буває так, що інший, непоганий, Можливо кращий навіть, хто те зна, На тебе молиться, але він не коханий, Не він у мріях човником зрина? Дівчина 5. Кому що випаде… Неначе в лотереї!.. Юнак 4. А ти іди проти судьби своєї! Юнак 5. А ти люби. Та так, щоб бурі крила Любов дала на трудному путі. Інсценівка із п’єси «Сватання на Гончарівці» Дійові особи: Уляна Олексій, її наречений Стецько. (Виходить Уляна. За нею, розкривши рота, розмахуючи руками, іде, розглядаючи Уляну Стецько) Стецько. Та й патлата! А що у вас варили? Уляна Нічого! Стецько Ну!.. Ну!.. а тепер … що? Уляна. Що? Стецько. Що? Уляна. Нічого! Стецько. Брешеш! Батько казав, розпитай її обо всім. А чорт її зна, об чім її розпитувати! Я усе позабував. Уляна. Так піди до батька і розпитай, коли позабував. Стецько. Так він бо добре казав, не іди від неї, поки про все не домовишся. Уляна. Ні об чім нам домовлятися. Стецько. Як ні об чім, коли ти за мене ідеш? Уляна. Ні, голубчику, сього ніколи не буде. Стецько. А чом не буде? Уляна. Тим, що я за тебе не піду. Стецько. А чом не підеш? Уляна. Бо не хочу! Стецько. А батько казав, що ти підеш. Уляна. Так що ж? То батько твій, а то я тобі кажу, що не хочу. Стецько. Не треба мені твого хотіння, підеш і без нього. Батько ще казав, щоб ти не дрочилась. Ось коли б ти вже була моя жінка та сказала б, що не хочеш за мене заміж іти, то я б тобі пику побив. А тепер не можна. Дарма! Я і підожду! Олексій. Уляно! То це ти ідеш заміж за Стецька, за того дурня? Стецько. Брешеш! Брешеш! Брешеш! Я ще не зовсім дурний! Батько каже, що в мене не всі дома. Та дарма: хоч би і дурний, так хіба не можу женитися? Олексій. А через що тебе не прийняли у солдати? Стецько. Та так, біда сталася: не зумів пальців перелічити. (Перебирає пальці). Та й до біса ж їх на руках. Станеш їх лічити, так один другого і попережа. (Думає) І нащо так багато пальців? Одарка Уляно! Іди їсти. І Стецька клич. Стецько Обідати? Зараз. Що то я вже люблю обідати! Я б і вдень і вночі усе б обідав. Олексій Що, Уляно, чула ? От за якого дурня ідеш ? Уляна Чи я ж сама за нього іду, чи що ? Олексій Я сам чув. Прощай, Уляно! Бог з тобою! Тільки мене і бачила. Сам собі смерть заподію! Уляна Олексієчку, мій голубчику! І я без тебе не хочу на білім світі жити! Я на все піду, а за Стецьком не буду. ( Обнімаються ) Стецько (виходить) Чи то тебе довго ждати? Вже й борщ поїли і яловичину, а вона не йде. Бач з ким тут вона! Іди ж, іди. Казала мати, коли честю не послуха, то жени її у потилицю. Уляна. Та іду, зараз іду. Олексієчку ! Не втікай звідси; я швидко вийду ( плаче іде) Стецько. Вийдеш, вийдеш, коли то ще пущу. Стецько (Рахує горіхи) Це один, два їх, п’ять, десять, три, усі! Олексій. А ти бачу і лічити не вмієш? Отакий козак! Стецько. А ти чого тут з моєю дівчиною стоїш? Гляди, щоб я тебе не побив Олексій. Що ти мені зробиш? Стецько. Ось побач; (відступає) ось тільки хоч пальцем доторкнешся до мене, то як скажений закричу пробі. Ще дужче, чим тоді. Олексій. Чого ти в’яжешся до Уляни, йолопе? Вона тебе не хоче. Вона каже, лучше їй з моста та у воду. Стецько. Дарма Олексій Вона каже, що з тобою буде пропаща. Стецько. Дарма. Олексій Вона каже, лучче їй світ за очима піти, чим за тебе. Стецько Дарма. Хоч ти мені що хоч кажи, а я тобі усе казатиму: дарма. Хай хоч здохне, то мені дарма, аби б тільки пішла за мене. Олексій. Не бери її, я тобі спасибі скажу! Стецько. Я б тебе послухав, так що ж будеш робити з моїм батьком? Оженись, каже , дурню, таки оженись; так оце тільки затим я і женитися хочу. Олексій. То шукай собі другої дівчини. Стецько. Та де їх у урагової матері знайдеш? Вже усюди ходили, так ні одна не йде Уляна (підходить) Чом же вони за такого парубка та не ідуть? Стецько. Кажуть, що дурний. Це вже мода стала, що усе за розумних хотять. Від цього і люди на світі переведуться. За дурних не ідуть, а розумних нігде узяти, от усі люди і повиздихають, а нових людей – нігде буде взяти! Уляна. Та й я ж тим за тебе не хочу, що ти дурний, і тобі у вічі кажу. Стецько. Тю! На твою голову! Ти тільки сама кажеш; а мати каже, що я не зовсім би то і дурний. То хто з вас бреше? Олексій. Годі, тебе до вечора не переслухаєш. Слухай же: тільки візьмеш рушники: та побачу тебе з хусткою, то знай, що тобі на світі не жити. Стецько. А я з хусткою та залізу аж у солому. Трясця там знайдеш! Олексій. І там знайду та й задушу… Стецько. Ось тільки задуши, а я батькові скажу. Ведучий «Люблю», «кохаю», - я боюсь цих слів. Занадто їх зачовгали і стерли… Ведуча Але вони живуть, живуть - не вмерли І, як із твані витягнені перла, Блищать в оправі щирих почуттів. Звучить музика. На сцену виходять пара за парою дві пари і стають в різних місцях. Промінь вихоплює з темряви пару, яка декламує. Дівчина 6 Порадь мені, навчи, скажи, що діять? Не дозволяю я собі про тебе мріять, Наказую тебе не згадувать думкам, Але не владна я заборонить те снам. Юнак 6 Пробач, прости, даруй, не гнівайся, кохана! Од ревнощів тоді не тямив я себе. Я знаю, наклеп це, обмова, лжа погана. О, як соромлюсь я! .. Так ображать тебе! Д. Бобир Друга пара Дівчина 7. І люблю, і кляну, і плачу, І караюсь, а все ж люблю. Все, що суджено і назначено, Розділила б – не розділю. Юнак 7. Ну, скажи мені, нащо мучить, Вічно мучить себе самих? Ну навіщо слова колючі, Ну навіщо колючий сміх І. Жиленко. Ведучий. Любов!.. Як можна ще назвати Цю пристрасть, безум цей, це почуття крилате? Інсценівка за п’єсою М. Старицького «За двома зайцями» Дійові особи Проня Голохвостий Химка – прислужниця Проні Проня (з одчаєм). Господи, чи все ж у мене на своїм місці? Чи по-модньому? Ой мамо моя, брансолєта забула надіти! (Біжить до шухляди й надіва). Чи шалю, Чи мантилю? Не знаю, що мені більше до лиця? Або може й те й друге? Так! Нехай бачать! А книжки й нема! Коли треба, то як на злість! І, певно знов занесла ота каторжна Химка до кухні, щоб пироги на листках саджати! Ось, слава Богу, знайшла якийсь кавалок… Все одно! Ху, Господи, як у мене тіпається серце. Аж пукет по грудях скака!... (Задумується, позираючи в дзеркало). Як би його прийняти: чи ходячи, чи стоячи, чи сидячи? Ні, краще лежачи, як і наша мадама в пенсіоні приймала свого любезного. (Бере книжку й лягає на дивані). Ей, Химко, проси! Химка Чого просити? Проня. Панича клич. Химка. Так би й казали! (Пішла). Голохвостий. (входить тонно, у шляпі, рукавичках і при паличці, тре часто руку об руку). Честь імєю, за великоє щастя, одрикамендуватись у собственім вашім дому! Проня мовчить Нікого нєту! Ні, Проня Прокоповна тут! (Одкашлює) Мой найнижчий поклон тому, хто в цьому дому, а перед усього вам, Проню Прокопівно! (До себе). Що вона, чи не спить часом? (Одкашлює дужче). Горю палаю од щастя і такаго разного, милая мамзеля, што виджу вас на собтвеннім полу… Проня (скинувши очі). Ах, це ви? Бон жур! А я так зачиталась! Мерси, што прийшли… Голохвостий (витягує папіроску). Звольте! Закуріть! Проня закурює, Голохвостий курить і озирається. Проня Ваша папіроска шкварчить. Голохвостий. Ето в грудє моєй-с! Проня Чого? Голохвостий. Од любви! Проня. Ах, што ви! Голохвостий. То єсть тут у нутрє у меня такая стремительность до вас, Проню Прокопівно, што хоч крозь огонь готов простить! Проня (набік). Починається, починається! (До Голохвостого). Ах, ето ви кавалерські надсмєшки… Может, по кому другому: у вас стольки баришень… Голохвостий. Ето ви пушаєте критику, я своєї душі, Проню Прокопівно, не покину лиш би гдє. Развє-хіба там, гдє ваша душа, - і більше в нікоторому мєстє. Проня. А ви знаєте уже, яка моя душа? Голохвостий. Ах, Проню Прокопівно, не рвіть меня как пуклю! Потому відітє, какой я погібшій єсть человік. Проня. Чого ж погібший? Голохвостий. Потому здєсь у меня (показує на серце) такоє смертєльноє воспалєніє завелось, што аж шипить! Проня. Когда б заглянуть можна було вам у серце. Голохвостий. То ви би там увиділі, што золотими слов’янськими буквами написано: Проня Прокоповна Сєркова. Ах, но єжелі б золотий ключ од вашого серца та лежав у моєй душі у кармані, вот би я бив щасливий! Я би кожну минуту одмикав ваше серце і смотрєл би, не мився б, не помадився б, не пив, даже не курив би по три дні, та всьо б смотрєв би! Проня. Ах, корда б же тому було правда? (Набік). Чого він навколішки не стає? Голохвостий. Да пущай меня алад’ябль скорчить, корда, значить, брешу! (Набік). Ну сміліще! (Стає навколішки). В грудє моєй – Визувій так і клекотить! Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас руку й серце! Проня. Ой, мамо моя! Я так стривожена… так сталось несподьовано… я…я…вас, ви знаєте… чи ви мене не обманюєте, чи любите? Я ще молода… не знаюсь у цім ділі… Голохвостий. То ви не вєрите? Так знайте ж, що я решітельно нікого не любив, не люблю і не любитиму, окромя вас! Без вас мінє не жити на свєтє. Да єслі б я любив так Братську ікону, то міня б янголи взяли живим на небо! Проня . Так дуже любите? (Схиляється до його). Голохвостий. То єсть говорю вам – кип’яток! Проня. Ой страшно! Голохвостий. Не безпокойтесь… обхождєніє понімаю… Проня. І я вас дуже люблю! Душка мой! (Дає руку). Я согласна… буть вашою половиною. От только спросить благословення… Папонько, мамонько! Звучить музика. Пара танцює. Під музику виконується «Ліричний монолог» Ігоря Муратова. А які ж є освідчення і звертання нові На озброєння тим, що за милу погинути ладні? Ти – моя.. Може треба тебе величати на «Ви»? Боже, Ви тут? Ви чекали? На груді Вашій мак… Як Вам личить полум’яний мак… За цю квітку й за зустріч дозвольте наповнить бокали… Що зробити для Вас? Чим, єдина, віддячити Вам за відвертість, за ніжність, за кожне болюче прощання ? Бо не можу без Вас і не міг у непам’ятні роки. Хоч і справді з тобою були ми на «Ви». А собі я казав: «Ти - моя» і у тиші ловив твої кроки. Ведучий. Шануймо щирий дар любові, А особливо по літах. Любов не шепіт у садкові. Ведуча. (І шепіт теж… ) Ведучий . І не зітхання при зірках. Ведуча (Зітхання теж…) Ведучий. Крізь дощ і сніг, моя хороша, Життя пройти нам аж до меж. Ведуча. Любов, мов пісня прехороша. Ведучий. А пісню легко не складеш. С. Щипачов Звучить музика. Александр Кочетаев «Баллада о прокуренном вагоне» Как больно, милая, как странно,
Сродняясь в земле, сплетясь ветвями,- Как больно, милая, как странно Раздваиваться под пилой. Не зарастет на сердце рана, Прольется чистыми слезами, Не зарастет на сердце рана- Прольется пламенной смолой. Пока жива, с тобой я буду- Душа и кровь нераздвоимы,- Пока жива, с тобой я буду- Любовь и смерть всегда вдвоем. Ты понесешь с собой повсюду- Ты понесешь с собой, любимый,- Ты понесешь с собой повсюду Родную землю, милый дом. Но если мне укрыться нечем От жалости неисцелимой, Но если мне укрыться нечем От холода и темноты? За расставаньем будет встреча, Не забывай меня, любимый, За расставаньем будет встреча, Вернемся оба – я и ты. Но если я безвестно кану – Короткий свет луча дневного,- Но если я безвестно кану За звездный пояс, в млечный дым? Я за тебя молиться стану, Чтоб не забыл пути земного, Я за тебя молиться стану, Чтоб ты вернулся невредим. Трясясь в прокуренном вагоне, Он стал бездомным и смиренным, Трясясь в прокуренном вагоне, Он полуплакал, полуспал, Когда состав на скользком склоне Вдруг изогнулся страшным креном, Когда состав на скользком склоне От рельс колеса оторвал. Нечеловеческая сила, В одной давильне всех калеча, Нечеловеческая сила Земное сбросила с земли. И никого не защитила вдали обещанная встреча, И никого не защитила Рука, зовущая вдали. С любимыми не расставайтесь! С любимыми не расставайтесь! С любимыми не расставайтесь! Всей кровью прорастайте в них,- И каждый раз навек прощайтесь! И каждый раз навек прощайтесь! И каждый раз навек прощайтесь! Когда уходите на миг! Зайцева Тетяна Степанівна, вчителька фізики загальноосвітньої школи І ІІІ ст. ім. І.М.Ляшенка № 3 м. Жашкова | |
| Переглядів: 2186 | Рейтинг: 1.0/1 |
| Всього коментарів: 0 | |