Каталог статей

Тексти для перевірки техніки читання у 1 класі
 

Нащо дубам листя взимку?
Уже ліс і не жовтий. Уже він безлистий. Гуде потихеньку вгорі. Стоїть у тумані. Там у верховітті ходить зима, носить в синій пелені завірюху. Тільки дуби брунатні. Міднолисті вони. Аж весною роздягнуться. Взимку всі дерева гудітимуть на стужі голим віттям. А дуби шумітимуть їм про весну.
Ось нащо дубам листя взимку.
1. Про що шумлять дуби взимку?
2. Коли вони скинуть листя?
 

Ведмідь і мишка
Спіймав ведмідь якось у своєму барлозі бешкетницю мишку.
Почала мишка просити ведмедя:
- Відпусти мене . . . І я тобі колись у пригоді стану.
Посміявся ведмідь з тої помічниці і відпустив мишку.
Ось одного разу заплутався ведмідь у мисливських тенетах. Рвався, рвався – ніяк не виплутається. Тут прибігла мишка, перегризла петлю і допомогла ведмедеві визволитися.
1. Де спіймав ведмідь мишку?
2. Що мишка пообіцяла ведмедеві?
3. Як мишка допомогла ведмедеві?
 

Хитрий Хомка
Купила бабуся внукам хом’яка. Біленький, тепленький, з червоними очицями. Ротик – наче бантик. І такий уже спритний! Діти назвали його Хомкою.
Взялися хлоп’ята годувати Хомку. Гриз він сухарі, морквину, бурячок. Щоки в нього роздулися. З’їв усе і кудись зник. Так було кілька разів.
Одного разу Юрко хотів узути свої гумові чобітки. А там чималий запас їжі. Замість нірки Хомка чобіток пристосував.
1. Кого діти назвали Хомкою?
2. Де ховав Хомка запас їжі?
 

Сніжинка
З неба летіла на землю сніжинка. Вона була легка, ніжна, прозора, мов пушинка. І красива мов зірка.
На землі стояв хлопчик. Він бачив, як падає сніжинка. Хлопчик думав: ось впаде комусь під ноги і її затопчуть.
Ні, не треба падати сніжинці на землю. Не треба її затоптувати. Хлопчик простяг долоню. Він захотів приголубити сніжинку. А вона впала на теплу, добру руку хлопчика й розтанула.
Хлопчик із жалем дивився на руку. На долоні блищала крапелька, мов сльозинка.
1. Яку пору року описано в оповіданні?
2. Що падало з неба на землю?
3. Який вигляд мала сніжинка?
4. Чому хлопчик хотів врятувати сніжинку?
5. Що сталося зі сніжинкою на його долоні?
 

Навкруги казкові шати
Навкруги казкові шати –
Сиве плетиво гілок.
Спробуй зразу відгадати,
Де тут в’яз, а де дубок.
Де калина, де шипшина,
Де черешенька мала?
Все зима запорошила,
Запушила, замела.
Сплять над озером ялинки,
Як сестрички в сповитку,
Біла віхола хустинки
Їм зіткала нашвидку.
І берізка – мов лілея –
В платті з ніжних пелюсток.
Замість бантика у неї –
З клена зірваний листок.
1. Який ліс взимку?
2. Чи легко взимку відгадати, де яке дерево?
3. На кого схожі ялинки?
4. У що вбралися берізки?
 

Все в лісі співає
Весною ми пішли до лісу. Зійшло сонце. Подихнув вітерець. Всі дерева заспівали. Кожне співало свою пісню. Берізка співала ніжну пісню. Хотілося підбігти під білокору красуню і обійняти її. Дуб співав мужню пісню. Ми слухали її, і нам хотілося бути сильними. Верба співала над ставком задумливу пісню. Вона нагадувала про осінь.
Ось такі пісні ми почули в лісі.
1. Яку пісню співало кожне дерево?
 

Криничка
У лузі – криничка. Вона тут давно – давно. Хто її викопав – невідомо. Над криничкою верба нахилилася. На гілці глиняний кухлик висить. Не минають люди криничку. Верба подає їм кухлика, а криничка пригощає водицею. Чистою, прохолодною, на лугових травах настояною. Усіх щедро напуває криничка: і трактористів, і пастухів, і перехожих. А води в ній не меншає.
1. Чим пригощає криничка перехожих?
 

Як бджілка знаходить квітку конвалії
Вилетіла з вулика бджілка. Літає над пасікою й дослухається. Чує, десь далеко-далеко дзвенять голосні дзвіночки. Летить бджілка на музику дзвіночків. Прилітає до лісу. А то дзвонять квіти конвалії. Кожна квітка-маленький срібний дзвіночок. У середині – золотий молоточок. Б’є молоточок по сріблу –лунає дзвін –аж до пасіки лине. Ото так конвалія кличе бджілку. Прилітає бджілка, збирає з квітки пилок та й каже: - Дякую, квітко . ..
А квітка мовчить. Вона лише зніяковіло опускає голівку.
1. Де живе бджілка?
2. Куди дзвін привів бджілку?
3. Чому видзвонювали лісові конвалії?
4. Що збирала бджілка з конвалії?
 

Сиві волосинки
Два тижні маленька Олеся тяжко хворіла. Їй було так тяжко, що кожної хвилини дівчинка могла померти.
Від її постелі ні на мить не відходила мама.
Коли небезпека минула і Олесі стало легше, мама лягла поруч з донькою й заснула.
Прокинулась мама, Олеся й запитує її:
- Мамо, чому це в косах твоїх багато срібних волосинок?
- Горе посріблило, - відповіла мама.
- Матусю, - сказала Олеся, - яку ж тобі радість принести, щоб не стало цих срібних волосинок?
1. Що сталося з Олесею?
2. Хто піклувався про неї?
3. Про що запитала Олеся маму?
 

Наш рід
Мама вишиває на білому полотні зелений барвінок, чорнобривці, сині волошки. Навіть качечку вишила.
- Що це буде, нене? – питає Андрійко.
- Українська святкова сорочка для тебе.
- Чому українська? – допитується Андрійко.
- Бо вишиваю такі квіти, які ростуть на нашій землі. А земля наша зветься Україною. А ти маленький українець.
- А ти, мамо? - І я українка, і татко, й бабуся, й дідусь. Ми українського роду і любимо нашу землю, нашу мову, наші квіти. Україна – як наша рідна хата.
1. Які квіти вишивала мама на полотні?
2. Чому сорочка називається українською?
3. Як називається наша земля?
 

Як котові соромно стало
Вийшов кіт на поріг. Мружиться від ясного сонечка. Раптом чує – горобці зацвірінькали. Принишк кіт, насторожився. Тихенько почав пробиратися до паркана. А там сидять горобці.
Підповз аж до паркана та як стрибне. Хотів горобця схопити. А горобчик – пурх та й утік. Кіт перелетів через паркан та в калюжу й упав. Вискочив мокрий, брудний.
Іде кіт додому. Соромно йому. А горобці позліталися з усього подвір’я, літають над невдахою й цвірінькають. То вони сміються з кота.
1. Хто сидів на паркані?
2. Чому кіт упав у калюжу?
3. Куди подався мокрий кіт?
4. Який у нього був настрій?