Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Класні виховні заходи | [ Додати статтю ] |
Великий син великого народу
Великий син великого народу (виховний захід, присвячений 200-річчю з Дня народження Тараса Шевченка) 9 березня 2014 року Україна відзначатиме 200 років від Дня народження Т. Г. Шевченка, філософа, фольклориста, поета, політика, історика, письменника, етнографа, художника – людини, яка залишила світлу пам’ять про себе. Уч. 2 У кріпаків великого магната, Статського радника пана Енгельгардта, Григорія й Катерини , Народилася дитина, Як пророкував сам батько – «…Велика людина.» Уч. 3 Рано залишився Хлопчик сиротою, Отоді в житті Тараса Й не стало спокою. Все на ньому та ж свитина – Ходить – бродить бур’янами Голодна дитина. Уч. 4 Нема мами, нема тата – Тільки стара – стара хата, Та природа чарівна – Приголубить лиш вона: І сиріточку умиє, Заколише і укриє… Уч. 5 Де високі бур’яни, Бачив там він всякі сни: І про бідних кріпаків, Про своїх браті в й батьків. Бачив море людських сліз, Як ішло все під укіс У стражденній Україні, В кожній хаті і родині Снились лютії пани , Як знущалися вони Над знедоленим народом. Бачив в сні Тарас і край І життя у нім, як рай. Люди ситі, не голодні, І хатини в них добротні, І тепленька одежина, І доглянута дитина. Уч. 6 А прокинувшись, Тарас Завжди приязно молився Тільки там, у бур’яні Хлопчик зовсім не журився І не плакав, не страждав, Крадькома він малював – Собі душу звеселяв. Потішало і дитину Ясне сонечко у небі, Пестило його, як треба. І Оксана звеселяла Йому сльози витирала… Інсценізація уривка.
Оксана: Чом же плачеш ти? Ох, дурненький, Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, краще від усіх ти читаєш, співаєш, ще й кажуть, малюєш. От, виростеш і будеш малярем, чи ж? Тарас: Еге ж, малярем! Оксана: І ти розмалюєш нашу хату? Тарас: Еге ж… А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здібний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем. Оксана: Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, це твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, вони пити хочуть. І Оксана, і Тарас Узялись за рученята І побігли, де ягнята… Уч. 7 І приходилось малому У дитинстві все пізнати: І ягняток випасати, І теляток доглядати, Й крадькома щось малювати. Дай лиш крейду чи вуглину Розфарбує кругом стіни У похиленій хатині – Так хотілося хлопчині Де завгодно малювати: Чи в саду, а чи на лаві – Вмів Тарас завжди на славу Чийсь портрет намалювати, Чи статую на картину, А чи птахів, чи людину В вільну крадену годину. Уч. 8 Бажаючи мати власного живописця, Енгельгардт віддав Тараса в науку до малярових справ майстра Ширяєва, у Петербург. Хоч від жорстокого маляра хлопцеві не раз діставалося, але терпів задля омріяного мистецтва. Одного разу, перемальовуючи статую в літньому саду, Шевченко зустрів земляка-художника Івана Сошенка, який познайомив його з видатними діячами російської і української культур (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою). Спільними зусиллями котрих талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва. Сталося це 22 квітня 1838 року. Уч. 9 Вже вільна людина – Й додому стежина, Де степ і долина, Дніпро, Україна… Туди він полине , До всіх завітає – Та більшого горя Ніхто хай не знає, Як мучились люди В селі і повсюди, По всій Україні, У кожні родині Злиденне життя І розтерзаний край, Пани і кріпацтво І плач та жебрацтво… Уч. 10 Страждання кріпаків для Шевченка було особистим горем. Його серце заклекотіло полум’ям гніву до кріпосників і російського самодержавства. Він обрав шлях активного протесту, непримиренної боротьби. Уч. 11 Кругом неправда та пани, Все біди та неволя, Народ закутий у кайдани – Усе кати та їх сваволя. Як жити людям на землі? Як вирватися їм на волю? – Усе писав поет пісні Складав вірші про їхню долю Уч. 12 Просив прокинутись зі сну, Такого довгого, страшного І розвалити ту стіну, Життя покірного й тяжкого Він закликав народ до дій На користь їм і Україні, І прагнув виграти двобій Зі злом й байдужістю людині. Усіх на боротьбу підняв За кращу долю України. Уч. 13 Костомаров загітував Тараса Шевченка приєднатись до таємничої політичної організації – Кирило-Мефодіївського товариства. Основним документом братства – «Книга буття українського народу», написаний Костомаровим, де було сказано, що не далеко вже той час, коли в Україні всі люди будуть «вільні і рівні, і не мала б Україна над собою ні царя, ні пана, опріч Бога єдиного, і, дивлячись на Україну, так би зробилось і Польщі, і в інших слов’янських країнах». Студент Петров, жандармський агент, вступивши до братства з провокаційною метою, доніс на його учасників у поліцію. Шевченка заарештовано, і звинувачували його і не тільки за учать у Кирило-Мефодіївському братстві, а і в написанні революційних творів. Уч. 14 Ні суд, ані слідство, Арешти й заслання, Ніякі знущання – Ніщо не скорило, І там – не зломило, Бо волю і силу, Й поетові крила Нікому обтяти, Й любові відняти До рідного краю, Співочого гаю, Вишневих садів І широких степів, Де сонця краса І краплиста роса, Де сум матерів І стогін вітрів Від лиха людського і болю гіркого. Бо він – із народу, Кріпацького роду. Уч. 15 Шевченко писав, ховаючись від унтерів і офіцерів, тікаючи від усього світу в степ, на берег моря, довіряючи тільки сонцю, вітрові і хмарам. Писав ночами при світлі місяця. До «захалявних книжечок» записував вірші, «омиті кров’ю та сльозами». Але, на жаль, така воля тривала недовго. Один нікчемний офіцерик доніс начальству, що Шевченко всупереч волі царя живе не в казармі, а до того ж ще й малює, і пише. При обшуку не найшли нічого, бо поет спалив різні записи, а «захалявні книжечки», на щастя, передав на зберігання. Уч. 16 Настало життя раба. Як тінь, ходив за поетом наглядач – єфрейтор, тому не міг він ні писати, ні читати. Лише любов до України, духовний гарт та рідна українська пісня переносила його на береги рідного Дніпра, на волю. Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий». Уч. 17 П. Куліш писав: «Коли б звільнили Кобзаря з неволі, на Вкраїні зійшло б серед ночі сонце. Настало радісне почуття волі – солдата-каторжника, яку чекав довгих 10 років». Не очерствилася душа Після знкущань, неволі й муки, Не опускав Шевченко руки – Надію й віру він вселяв Скрізь обездоленому люду, Про волю й щастя сповіщав, Що знімуть з них ярмо повсюди Пророкував всім світлу днину І вільну, мирну Україну, Життя почне вже квітувати, Й людей не будуть катувати. Настане правда й буде воля - І скрізь всміхнеться людям доля. Уч. 18 Подорожуючи по Україні в 1859 р., Шевченко облюбував невелику діляночку землі на кругах Дніпра, щоб оселитися тут, коли одружиться. Десятирічна солдатчина не очерствила його ніжного серця, він завжди мріяв про сімейний затишок, але поета заарештовано втретє. Правителі, як вогню, боялися перебування Шевченка на Україні, маючи великий авторитет серед селян, міг підняти їх на визвольну боротьбу. Йому негайно наказано повертатися до Петербурга. З нездійсненними планами Кобзар покидав Україну назавжди. Але у Петербурзі Шевченко продовжував активну громадську діяльність, що тісно зближує з видатними діячами української культури – письменниками, художниками, композиторами, серед них: Пантелеймон Куліш, Марко Вовчок, Микола Костомаров та інші. Уч.20 Давній задум одружитися і жити на Україні ще дужче оволодіває Шевченком. Та щастя не усміхнулося поетові – він розумів одне, повну і довічну самотність. Холодним вітром од надії Уже повіяло. Зима! Сиди одним в холодній хаті, Нема з ким тихо розмовляти, Ані порадитись. Нема, Анікогісінько нема! Уч.21 З того часу Шевченко був постійно сумним. Тяжко хворий, він складає і видає український «Буквар». Творча і життєва сила Великого Кобзаря була такою незвичайною в останні місяці свого життя, що він смертельно хворий, працює інтенсивно, пише вірші, створює нові гравюри, стежить за поширенням свого «Букваря», планує видання ряду підручників. Уч.22 Життя і творчість Великого Кобзаря є для нас своєрідним моральним кодексом, твори Шевченка роблять людей кращими, доброзичливішими. Без таких людей давним-давно зачерствіло б людське серце і зачахла б нива життя. З 1918 року вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка 9 березня стало в нашій країні всенародним і щорічним. На Чернечій горі Вічним сном спить Тарас, Як він мріяв колись, Як просив він у нас, Щоб могутній Дніпро Було видно йому… Тож Кобзарю, дивись І на кручі, й лани, Де вкраїнська земля, Рідні дочки й сини, Ти народ свій любив І за ним сумував, Мріяв вільним щоб став, І царизм розігнав Ти за вірші каравсь, Але вірив – й діждавсь, Що день світлий прийшов - Народ щастя знайшов. Все, пророче, здійснилось: Так як мріяв – звільнилась, Відродилась держава, Їх воля і слава. Колісник Валентина Василівна, учитель української мови та літератури Жашківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.№3 ім.І.М.Ляшенка Жашківської районної ради Черкаської обл. | |
| Переглядів: 2095 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |