Каталог статей

Головна » Статті » Вчитель вчителю » Готуємось до батьківських зборів [ Додати статтю ]

Відверта розмова класного керівника з батьками за темою "Роль батьків у вихованні дітей"

Ольга Юхимівна Вихор, вчитель української мови та літератури, класний керівник Стеблівської ЗОШ І-ІІІ ступенів імені І.С. Нечуя-Левицького
 

ВІДВЕРТА РОЗМОВА КЛАСНОГО КЕРІВНИКА
З БАТЬКАМИ ЗА ТЕМОЮ «РОЛЬ БАТЬКІВ У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ»

У поданій статті йдеться про психологічні аспекти виховання дітей. Сьогодні ми, класні керівники, маємо виховувати молодих батьків, вчити їх відповідальніше ставитися до своїх обов’язків. Саме відверта розмова з батьками є однією з форм спільної роботи школи і родини у напрямку виховання підростаючого покоління.

Велику роль у вихованні майбутніх громадян відіграє сім'я, це первинний осередок суспільства, де закладаються основи світогляду, здійснюється цілісний процес становлення громадянина, де формуються здібності й обдаровання підростаючого покоління.
Кожна мати і батько мріють, щоб їхні діти виросли розумними, сильними, мужніми, добрими людьми. Якою буде дитина, великою мірою залежить від батьків – від їхніх вчинків у сім'ї, на роботі, в громадських місцях, від їхніх порад і міркувань. Але щоб сім'я справді відіграла дійову роль у вихованні, слід насамперед «самого себе покласти під мікроскоп», - як зазначав А.С. Макаренко. «Виховання дітей, - писав він у «Книзі для батьків», - це велика, серйозна і дуже відповідальна справа, звичайно важка». Якщо ви породили дитину, - це значить на багато років уперед ви віддали їй усе напруження своєї думки, всю свою увагу і всю свою волю.»
Життя продовжується в дітях. У повсякденному житті ми спостерігаємо спокійну старість людей, діти яких добре виховані. Водночас бачимо, скільки горя завдають батькам їхні невиховані діти. Отже, недаремно говорять: наші діти – це наша старість.
Батьки повинні зрозуміти, що виховуємо дитину не тільки тоді, коли розмовляємо з нею або повчаємо її чи наказуємо. Виховують батьки свою дитину в кожний момент свого життя, навіть тоді, коли їх немає вдома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і з ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету – все це має для дитини велике значення.
Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо дома всі грубі або хвастливі, або ще гірше, хтось із членів сім'ї пиячить, чи ображає стареньку матір - то про яке виховання може йти мова?
Далі хотілося б зупинитися на взаємовідносинах, що часто не благополучно складаються у наших сім'ях.
Хочеться запитати, шановні батьки, де, коли і звідки в наші сім'ї, в наш сімейний побут прийшло оте примітивно низьке тикання на батька - матір, на діда – бабу, взагалі на старших себе? Що це? Рівність дітей і батьків, дітей і старших? Що це: мода часу чи суспільна необхідність?
Та ні ж! Це проста грубість, велика неповага до батьків і старших, примітивна любов. Скажете, проста грубість. А послухайте, будь ласка, як часто подібне можна почути:
Ось прислухайтеся, як звертаються синок й донечка до батька – матері й до діда – баби. [3, с.19].
- Бабусенція! – це дочка кричить. – Чуєш? Ти випрасувала мені спідницю? Ще ні? Ну, коли ти за розум візьмешся? Як же я в зім’ятій спідниці в школі появлюся? Зараз же покинь своє в’язання і бери праску!
- Дідуля! – це синок, тобто онучок – п’ятикласник. – Гей – гей, дідуля! Ти задачу мені розв’язав? Як ні? Що, я знову двійку спечу в математички? Покинь же зараз латати свої валянки й сідай за задачу. Бачиш, мені ніколи – треба джази закордонний послухати. Чуєш, що кажу!
А ось до матері дочка – восьмикласниця:
- Ну, чого ти розгавкалася за той вечір! Ну, погуляла! Ну, до трьох ночі! Ну, й що?
А це синок до матері:
- Ти, гони гривню! Скільки буду канючить. Навіщо? А яке твоє діло! Я тебе не питаю, де ти гроші тратиш! Що? Як буду зароблять? А ти для чого? Гони гривню, бо п’ятьорку даси !..
А ось як до батька:
- Чого розрипівся на всю хату? – це донечка.
- Чула, чула. Твоє діло собаче: погавкав і лягай спати!
А синок:
- Пахан, ану вивертай кишені – требується капітал. Навіщо? Моє діло. Твоє діло давати. Не даси? Дивись, бо будеш каятися…
Думаєте це перебільшення, передано куті меду, перегнуто щось? Та ні ж. Прислухайтеся. Чуєте? Таке буває.
А народна сімейна педагогіка, традиція говорить і стверджує: на батька – матір, дідуся – бабусю, старших слід казати Ви. Адже це не однолітки, не товариші, не подруги, а особливі люди.
- Шановні батьки, чи слухають вас ваші діти? Ну, хоч би оті, що ходять до початкових класів. Правда – не завжди. Як часто можна почути від батьків фрази:
- А що я йому (їй) зроблю? Він чи вона мене вже не слухає.
А що ж тоді говорити, коли ваша дитина уже у восьмому чи у десятому класі?
Ось наприклад, одна мама дев'ятикласника говорить:
- Що ще тобі треба? У тебе ж на рахунку не одна тисяча… Чому ти не слухаєш?
Та й чи послухає такий син своїх батьків, чи донька, яким ще з дитячих років «задовольняли» всі блага.
Батьки мають турбуватися про те, щоб прищепити дітям якнайбільше практичних умінь і навичок. Тільки у тих випадках, коли батьки повсякденно і наполегливо привчають своїх дітей брати безпосередньо участь у різних видах праці, вони можуть успішно сформувати у них добре ставлення до результатів людської діяльності. [1, с. 47].
На жаль, у деяких сім'ях дітей намагаються звільнити від трудових обов’язків, вважаючи, що вони ще встигнуть напрацюватися. Якщо діти звільняються від будь – якої домашньої роботи, вони поступово звикають до думки, що так і повинно бути, що всю домашню роботу повинні виконувати інші члени сім'ї. Особливо часто цураються домашньої роботи хлопчики. Потім батьки запитують: «Чому з хлопчиками більше клопоту, ніж з дівчатками? Чому вони більше бешкетують, б’ються , порушують порядок?» І дівчатка , і хлопчики повинні мати конкретну домашню роботу.
Шановні батьки, а як проводять наші діти вільний час? Особливо хочеться сказати про підлітків і старших. Часто, далеко за північ, можна побачити наших учнів, ваших дітей на вулицях села. Чи точно ви знаєте: куди і з ким вони пішли, чим будуть займатися, який фільм дивитимуться? Важко, але потрібно знати. Адже кожний маленький негативний вчинок переростає у великий.
Доводиться, на жаль, зустрічатися в деяких сім'ях і з фактами злодійства, душевної дріб’язковості , байдужості до дітей. А скільки шкоди завдає дітям така позиція : «життя коротке, а тому бери від нього все». Діти з таких сімей стають свідками крадіжок, намагаються якомога більше урвати від суспільства, виростають холодними і байдужими до всього, насамперед, до переживань батьків.
Як тільки впливають на виховання дітей стосунки, що складаються у сім'ях. Діти, що виростають у неблагополучних сім'ях , як правило стають важковиховуваними, бо їм не вистачає батьківської турботи, теплоти і ласки. Дуже складною є проблема покинутих дітей. Звичайно, у більшості випадків їх залишає батько. Дитина, знаючи, що батько її має іншу сім'ю, глибоко це переживає, їй важко примиритися з тим, що в неї вже немає батька, вірніше, він є , але не живе разом з нею. [3, с.21].
А.С. Макаренко вважав, що таких дітей виховувати важче, ніж круглих сиріт. Ніхто і ніщо ніколи не зможе повною мірою замінити благотворний вплив батька чи матері на дітей. Не можна без переживань і хвилювання згадувати вірш з книжки І.С. Сивоконя «Чуковський і діти» про те, як 8-річного Сєву Бойцова покинув тато, про першу ялинку без батька: [2, с.44].
Сегодня у папы праздник большой-
Ты новую жизнь начинаешь
Не с мамой, не с Севой , а с тетей чужой,
Ты видишь, я все понимаю.
Скажи, разве мало было тебе
Любви нашей всей и ласки?
Мы жили вместе так хорошо,
И Севе жилось, как в сказке.
Как трудно мне, папа, все пережить,
Ведь я без отца скучаю.
Учится мне трудно и ручка дрожит,
В игрушки совсем не играю.
Какая же елка у нас без тебя?
Под елочкой сын тебя вспомнит.
Да, папа, ты крепко обидел меня!
И Сева обиду запомнит.
У процесі виховання дітей виховуються і самі батьки. Діти спонукають батьків до самоосвіти, щоб більше знати, більше помічати, вміти відчувати і глибше співпереживати. Саме діти є джерелом постійного самооновлення і розвитку взаємин між подружжям, надають сім'ї глибокого змісту.
Наостанок хочеться дати декілька порад з книги польського письменника Януша Корчака «Як любити дітей»: [3, с.28].
- Поважайте швидкоплинний час і сьогоднішній день! Як дитина зможе жити завтра, якщо ми не даємо їй жити сьогодні свідомим, відповідальним життям?
- Не віддавати в рабство завтрашньому дню, не вихолоджувати, не поспішати, не гнати!
- Надамо можливість дітям насолоджуватись радістю світанку і вірити. Саме цього бракує дитині. Їй не жаль часу на казку, на спілкування з собакою, на гру з м’ячем, на перемальовування літери.
- А чи кожен з нас зможе виграти у дитини в шахи? Давайте вимагати поваги до ясних очей, гладенької шкіри, юного зусилля і довірливості. За що – не зрозуміло мені – викликає у вас більше пошани згаслий погляд, покритий зморшками лоб, жорстка сивина і рабська покірність перед долею?
- Увага: сучасне життя формує хижак, це він диктує методи дій. Відкритою брехнею є поступки перед слабшими, лукавством – любов до дитини. Блукає по білому світу бездомна Попелюшка, що уособлює наші почуття. Але ж саме діти – лицарі почуттів, поети і мислителі. Поважайте – якщо не бажаєте шанувати – чисте, ясне, незаймане, святе дитинство!

Список використаної літератури
1. Захаренко Олександр. Слово до нащадків. Київ, 2006.
2. Касицька Л.Л.. Години спілкування.- Рівне, 2004 р.
3. Корчак Януш. Як любити дітей.- Київ, 1992.



Джерело: http://oipopp.ed-sp.net/
Категорія: Готуємось до батьківських зборів | Додав: (24.05.2014) | Автор: Ольга Юхимівна Вихор
Переглядів: 3705 | Рейтинг: 2.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Никнейм Кащенко Ірина Петрівна (ADM[Irina]) зарегистрирован!