Серце добром одізветься
Мета: Формування громадянської свідомості, сприяння осмисленню ролі людини в історії, аналізуючи події минулого, щоб краще розуміти сучасність;
Виховання у школярів внутрішньої свободи та поваги до держави, любові до Батьківщини, національної свідомості, гідності, гордості за синів України, односельчан, які з честю виконували військовий обов’язок, усвідомлення приналежності до рідної землі, українського народу, гармонійне виявлення патріотичних почуттів, надання допомоги воїнам АТО та учасникам бойових дій на територіях інших держав;
Ознайомлення з трагічною сторінкою нашої історії, виховання поваги до учасників бойових дій та їх батьків.
Відеоматеріали:
1. Відеосюжет «Відлуння»;
2. Презентація «Корсунь-Шевченківська битва»;
3. Презентація «Празька весна»;
4. Презентація «Афганістан - ти біль душі»;
5. Презентація «Небесна сотня»;
6. Презентація «Війна на Сході».
Оформлення зали :
На центральній стіні панно з червоного та жовто-блакитного прапорів, букет гвоздик і назва зустрічі «Серце добром одізветься».
Обладнання. Мультимедійний комплекс, презентації; виставка дитячих малюнків; прапор України, стенди «Небесна сотня» та «Гіркий біль Афганістану»
Перед початком зустрічі звучить тематична музика.
Відеосюжет «Відлуння».
Ведучий: Ти – вічний біль, війна!
Ти – наш неспокій,
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокій.
І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –
Не всі вернулися сини із тих ночей…
Ведуча: Вже багато літ, як повернулися додому,
Та до цих пір чує душа війни оскому.
Тривожна юність хлине в ваші сни,
Прорвуться з болю невигойні рани,
І пам’ять заболить: ви ветерани
Неоголошеної війни…
Ведучий: Відомо вам, навіщо втрати, кров…
Так, ви пройшли не марно крізь спекоту.
Відкиньмо словоблудство про любов
І про свою святенницьку турботу.
Ведуча: Бо ви пізнали вогнедишний плин,
На вражі дула в гори йшли свідомо,
Один за всіх – всі, як один!..
Не всі вернулися додому…
Ведучий: Дорогі наші ветерани, ровесники, сини, чоловіки, найдорожчі в світі татусі і вже дідусі !
Ведуча: Ми раді всім ветеранам війни, які приходять, приїжджають до нас, щоб торкнутися сторінок пам’яті. Сьогоднішня зустріч присвячується вам, тим, хто пройшов АТО, Афган, Сирію, Єгипет, Югославію, вам, солдати шостої заповіді, вам, захисники Вітчизни.
Ведучий: Як знак нашої безмежної шани до вас, шановні учасники АТО, воїни-афганці, воїни-інтернаціоналісти, воїни-миротворці, прийміть ці подарунки.
Вручення подарунків
Демонстрація презентації «Корсунь-Шевченківська битва»
Ведучий: Наша сьогоднішня зустріч – це дійсно зустріч поколінь. На превеликий жаль, немає вже тих, хто 72 роки назад звільняв нашу рідну Вільшану від фашистського іга, але наша пам’ять ніколи їх не забуде.
Учень: Гула, стогнала і ревла земля,
Сивіли в горі мати і кохана.
В огні була Вкраїнонька моя —
Була війна жорстока. Вітчизняна.
Учень: Живі і мертві, мертві і живі
Герої наші — воїни-солдати.
Ми знаємо: у тій страшній війні
Змогли либонь ви ворога здолати.
Ведучий: Ця війна випала на долю наших прадідів і дідів. 72 роки відділяє нас від тих днів, коли Вільшана була звільнена від фашистських загарбників. Та скільки б не пройшло років і десятиріч, ми завжди будемо звертатися до тих історичних подій, що знаменують перемогу життя над смертю, розуму над безумством, гуманності над варварством.
Ведуча: З перших днів війни зі зброєю в руках пішли на фронт і наші земляки. З приходом фашистів у наше село настали страшні дні і ночі окупації, коли за найменше порушення режиму загрожували розтрілом, шибеницею чи катуванням.
Ведучий: Із 30 січня по 5 лютого 1944 року йшли визвольні бої за нашу рідну Вільшану. 474 бійці лежать у трьох братських могилах нашого селища. Вони мужньо боролися і віддали найдорожче, своє життя, за нашу з вами свободу, незалежність і мирне небо.
Пісня про Вільшану
Демонстрація презентації «Празька весна»
Сценка у виконанні учнів старших класів.
— Ми хочемо йти до комунізму! Чому ти
нам заважаєш? Навіщо приїхав на танку?
— Ви хочете йти до комунізму не тим
шляхом. Що буде, якщо кожен піде своєю
дорогою? Ніхто не прийде!
— А може, наш шлях кращий?
— Ні, ми мусимо вас вести, нас більше!
Такою була розмова між жителем Праги та радянським солдатом.
Ведуча: У світовій історії є рік, який увібрав у себе стільки подій та змін, скількома могло похизуватися мало яке десятиріччя. 1968 рік за своїм загальносвітовим значенням можна порівняти з Великими географічними відкриттями та Великою французькою революцією. Під приводом запобігання контрреволюційному перевороту сили п’яти країн — членів Варшавського договору (Радянського Союзу, Польщі, Угорщини, Болгарії і НДР ), заручившись підтримкою низки чехословацьких громадських діячів, які підписалися під проханням про введення військ для «захисту соціалізму», 20 серпня 1968 року перетнули межу країни з метою змістити реформаторів у її керівництві. Розпочалася операція «Дунай».
Ведучий: За лічені години 124-тисячний контингент «дружніх держав» із 4 500 танками зайняв усі ключові пункти Чехії і Словаччини. Ми з повагою і шаною ставимося до них. Ці подіїї випали на долю наших дідів і батьків. На нашій зустрічі присутні учасники тих подій. Тож запрошуємо до слова учасника операції «Дунай» Василя Аполідовича.
Художній номер
Демонстрація презентації «Афганістан»
Учень: Ти-вічний біль, Афганістан, ти-наш неспокій,
І не злічить глибоких ран в борні жорстокій.
І не злічить сліз матерів, дружин, дітей-
Не всі вернулися сини із тих ночей…
Учень: Вже багато літ, як прийшли назад додому,
Та до цих пір чує душа війни оскому.
Та до цих пір ще стогнуть ночі, ниють рани,
А у снах- «духи» налітають, мов шайтани.
Ведуча: Поволі ми переходимо до слідуючого покоління українців-батьки і сини. Це на ваші плечі випали 9855 пекучих днів і холодних афганських ночей.
Ведучий: У круговерті сьогоднішніх нелегких буднів ми не повині забути про найсвятіше: пам’ять потрібна не мертвим – пам’ять потрібна живим. Потрібна для того, щоб на вірності обов’язку виховувати молоде покоління, потрібна для того, щоб було постійне нагадування: якби не мали ми незалежної держави, хто знає, чи сьогодні наші діти й онуки не гинули б десь в Чечні…
Ведуча: Борис Громов стверджував: «Афганська війна – це страхітливий військово-політичний прорахунок колишніх господарів Кремля. Проте, ніщо не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі. І ніхто та ніщо не має бути забуте».
Аби не забути – треба пам’ятати,
А щоб пам’ятати – треба знати.
Треба знати і пам’ятати.
Ведучий: Через війну в Афганістані пройшло: 620 тисяч радянських військовослужбовців; 21 тисяча робітників і службовців. Загальні безповоротні людські втрати в Афганістані склали 14 453 чоловіки. З них : убито в бою – 9 511; померли від ран – 2 386; померли від хвороб – 817; загинули в аваріях, катастрофах, наклали на себе руки -1 739. За категоріями : генералів – 4; офіцерів – 2 129; прапорщиків – 632; сержантів та солдатів – 11 549; робітників та службовців – 139.
Ведуча: Втрати техніки та озброєння : літаків – 118; вертольотів – 333; танків – 147; бойових машин піхоти, десанту – 1314; гармат і мінометів – 433 ; радіостанцій та командно-штабних машин – 1 138; інженерних машин – 510; автомобілів бортових та бензовозів -11369.
Ведучий: Український рахунок афганської війни: 160 тисяч українських хлопців пройшли пекло Афгану, 3 383 синів повернулися додому в цинкових трунах, 505 вдів, 711 дітей-сиріт, 12 тисяч юнаків лишилось інвалідами, 100 тисяч воїнів живуть з невиліковними хворобами, 86 тисяч синів у полоні, понад 3 тисячі солдат померло після війни. І ці цифри постійно змінюються не в кращий бік.
Ведуча: Серед жителів селища – 18 воїнів-афганців.
Падали хлопчики на чужій землі, а в них на долонях лінії життя такі довгі та прекрасні... Ніколи не повернуться вони до рідної домівки, не побачать рідних, не посмакують води з рідної криниці….Вони полягли на віки. Кого поховали товариші, хто пошматований гігантськими фугасами.
Не можемо не згадати шестеро наших земляків, які повернулися додому «Чорним тюльпаном».
Ведучий: Афганська війна – болючий спогад воїнів-ветеранів, невимовна туга матерів, сестер, родичів загиблих, це рана, яка не загоюється, котра завжди кровитиме. Трохи дивно ставити іменник «ветеран» поряд з молодими людьми, у яких на перший погляд, лише сиві пасма волосся видають пережите. Але подивіться пильніше у сумні очі вчорашніх солдатів: серця їх зранені, у снах ще й досі ідуть в атаку, прикриваючи тілом свого бойового побратима.
Ведуча: Не відболить це горе, не виплачеться і не відпечалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти підступно вбитих у горах Афганістану синів України.
На фоні пісні «Плине кача» на екрані горить свічка.
Ведучий: Народ України повинен поставити немеркнучу свічу на символічній могилі жертв воєн і скласти молитву про вічну пам’ять невинно убієнних, про вічну пам’ять людського болю... Помовчімо хоча б хвилину. За всіх, хто залишився в горах Афганістану, за Героїв Небесної сотні, за хлопців, які віддали найдорожче-своє життя, захищаючи нашу Україну. Нехай не заболять ноги, нехай защемить серце за тих, кого немає серед нас, хто лежить у сирій землі і світить нам із небес.
Пливе наче вічність, здобута в бою,
Хвилина мовчання.
Учень: Натянуті нерви, немов тятива.
Пронизує пам’ять скорбота прощання.
І сумно згасає, і тяжко сплива
Хвилина мовчання.
Учень: І подвиги мужні, і дружнє плече,
І роки надії, і сподівання …
І серце сльозою нараз опече
Хвилина мовчання .
Учень: Встають побратими, відважні бійці…
Знов закипає та битва остання…
Вона – як сивина, вона – як рубці,
Хвилина мовчання.
Хвилина мовчання
Бій метронома
Пісня «А пам’ять жива»
Учень: Україно! Тебе не вигадав Тарас,
Бо ти можлива і без нього,
Та й Котляревський в перший раз
Не споряджав тебе в дорогу.
Учень: Тебе не вигадав ніхто-
З’явилась ти у день творіння!
Благословив тебе Христос
На вічне щастя і гоніння.
Ведуча: Історія України… Це постійна боротьба за утвердження народності і нації, розбудови соборної незалежної демократичної держави. Мужніми борцями за вільне життя в Україні були не тільки прадіди, діди, батьки, а є і ми і наші діти. Саме це покоління ввійде в історію як борці за євроінтеграцію й учасники АТО. Спочатку був Євромайдан, потім Небесна сотня, тепер учасники АТО.
Ведучий: 96 років тому українська молодь продемонструвала справжній героїзм, любов до України і ціною власного життя запалила дух патріотизму майбутнім поколінням борців за незалежність України.
Ведуча: Мова іде про бій під Крутами, що відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції Крути, за 130 кілометрів на північний-схід від Києва. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300 -ми київськими студентами, що захищали підступи до Києва.
Ведучий: У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, — та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою біля Крутів. 30 молодих людей потрапили в полон і були розстріляні більшовиками. Але перед своєю смертю всі вони співали гімн «Ще не вмерла Україна».
Ведуча: 23 роки Україна не знала війни. Наш народ пишався тим що у буремні 90 – ті, Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще рік тому ми з вами не знали дуже багатьох слів пов’язаних з війною, тепер же майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. Ще рік тому ми не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні – Героям слава»,а тепер ці слова набули нового змісту.
Ведучий: Наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумніву, що ці герої – хлопці що зі зброєю в руках захищали і захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу, волонтери на плечах яких тримається наша армія.
Ведуча: Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням -це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини, а також є засвідченням справжнього патріотичного подвигу.
Художній номер
Ведучий: Сьогодні, коли Україна потопає в сльозах від горя, з болем у серці говоримо: «Ми не тільки не хочемо війни, а просимо Бога зробити так, щоб вона нарешті закінчилася. Ми віримо в це!»
Ведуча: Майже рік ми не можемо спати спокійно: знову гинуть найкращі українці, цвіт нації. Серед них у бій ідуть і наші земляки, які не задумуючись пішли боронити кордони держави.
Учень: Це не сон, не синдром маячні,
Ця війна не в далекій країні,
Не в Іраку чи десь там в Чечні,
А в вишневій моїй Україні.
Учень: Саме тут всі її вояки
Схід країни від зла захищають,
Б’ються на смерть й мої земляки,
Кров’ю землю святу поливають.
Учень: Щоб країна ввійшла в майбуття
Вільна, сильна, без чвар та війни.
Віддають найцінніше – життя,
України найкращі сини!
Ведучий: Мама! Вона як дивна-предивна музика, хвиля за хвилею змиває з душі тугу і втому, вона як молитва оберігає нас, прощає гріхи. Які знайти слова, щоб виразити свою вдячність нашим мамам? І тому ми сьогодні кладемо до ваших ніг вашу синівську любов, наші дорогі, наші світлі солдатські матері.
Ведуча: Солдатські батьки! Нам ніколи не передати ваших страждань, не піднятися до вашої всепрощаючої любові, не збагнути сили батьківської молитви. Згадаймо, кожен своїх батьків… І спішімо до них, щоб не спізнитися…
Пісня «Рідна мати моя»
Пісня «Мої батькияЧ»
Ведучий: В мирний час завжди над нашою землею лилась прекрасна українська пісня. Але в роки боротьби завжди народжувалися найкращі патріотичні шедеври, найпрекрасніші витвори пісенного мистецтва та поетичного слова, присвячені українській нації.
Художній номер
Ведуча: В 2014 році вся міжнародна спільнота визнала Україну найпатріотичнішою нацією світу. Навіть ті, хто ніколи не одягав до цього українську вишиванку вважаючи її лише елементом святкових дійств, чи концертним вбранням, стали носити одяг із українським орнаментом.
Ведучий: Прапор незалежної України замайорів в усіх, навіть найменших її куточках. Під цим прапором сьогодні твориться історія, і виховується нова нація. Ми хочемо миру..
Учень: Я хочу лиш, щоб чоловічі руки
Не зброю обіймали, а коханих.
І щоб вони не танки вели в поле,
А борозну до щастя прокладали.
Учень: Хай дужі руки чоловічі,
Не порохом пропахнуть, а колоссям,
Хай у труді шукають щастя вічне,
Так в нашому народі повелося.
Ведучий: Важка це праця захищати мир! 24 воїни- вільшанці знаходяться у лавах збройних сил України. Вони залишили свої домівки і нашу квітучу Черкаську землю, щоб захищати Україну, її волю, її незалежність. Багато із наших чоловіків пішли на війну добровольцями. Їм болить те, що розривають на шматки нашу землю, і ми віримо, що вони відстоять цілісність нашої держави, її волю, її пісню, золоті черкаські жита і мир. Нам є що захищати, нам є що берегти! І цей святий обов’язок виконують воїни незалежної України.
Ведуча: Оплотом волі, сили і добра,
Стоїш велично, арміє, однині
Ти по обидві сторони Дніпра
І вірно служиш неньці-Україні!
Ведучий: Народ Вкраїни – справжній богатир,
До незалежності торує нам дорогу
Ми віримо у те, що прийде мир,
І віримо у нашу Перемогу.
На сцену виходять всі учасники свята. Заключна композиція.
Ведучі разом із учасниками свята:
Хай живе Україна! Слава Україні – Героям слава!
Література: інтернет ресурси:
https://ru.wikipedia.org/wiki /Ввод_войск_в_Чехословакию _(1968);
https://ru.wikipedia.org/wiki/ Корсунь-Шевченковская_операция;
http://www.khorolrbk.edu.poltava.ua/metodistu/scenarii/scenarii_2015_rik/scenarij_vihovnogo_zahodu_prisvyachenogo_vshanuvannyu_uchasnikiv_ato_na_shodi_ukraini_z_ukrainoyu_v_serci/;
http://www.nmck-volyn.com.ua/scenarios_detail.php?id=162.
|
