УДК: 376.337.64
Савчук Л. О.,
к.п.н., зав. кафедри
педагогіки та психології
РОІППО
Теоретичні та практичні аспекти формування творчого потенціалу
особистості дітей з особливими освітніми потребами
На сучасному етапі становлення національної системи освіти в нормативних документах і в практиці роботи навчальних закладів різних типів задекларовано необхідність розвивального та пріоритет особистісно-орієнтованого навчання. Саме цим узаконено психологічні засади побудови освітніх технологій і, в першу чергу, для обдарованих дітей. З огляду на це обдарованість як освітню проблему слід розглядати в сукупності дидактичних і дидактико-психологічних теорій і методів навчання і розвитку обдарованих дітей в різних навчально-виховних закладах.
Питання обдарованості дітей з відхиленнями на сучасному етапі виділяє і система спеціальної освіти.
Однак, проблеми їхньої педагогічної підтримки мало досліджені в Україні. Між тим приклади видатних людей (О. Скороходової, О.Щербини, Г. Цейтліна, Л.Бетховена та ін.) свідчать про те, що, не зважаючи на складність психофізичних порушень (вроджених чи набутих), якими є сліпота, глухота, порушення опорно-рухового апарату внаслідок ДЦП, у дітей-інвалідів наявний високо розвинутий інтелект, який полегшує роботу пошкодженого аналізатора. Поєднання високих здібностей та труднощів різного характеру почасти призводить до почуття безпорадності та низької навчальної мотивації. Певний досвід у цій галузі накопичено у Великобританії, США, де створено спеціальні програми для обдарованих дітей з фізичними вадами.
У дослідженнях Д.Б. Богоявленського, Е. Торренса, Д.Гілфорда окреслено коло провідних видів обдарованості, до яких відносять інтелектуальну, технічну, художню та соціальну. Загальні психологічні основи всіх видів обдарованості передбачають наявність у обдарованої особистості високого рівня духовного розвитку (сфера цінностей), психологічного розвитку (сфера самосвідомості), інтелектуальної зрілості (сфера інтелектуального опанування дійсності).
Д. Гілфорд, Е. Торренс та їхні послідовники зазначають, що творча обдарованість (креативність) є складною інтегрованою системою особистісних та інтелектуальних утворень. Творчий потенціал особистості є ядром креативної обдарованості та передбачає не стільки інтелектуальні можливості індивіда, скільки розвинуту інтуїцію, уяву, емпатію.
Теоретичний аналіз проблеми обдарованості дітей вказує на її двоєдиність: потенційну вроджену та актуальну (набуту в ході навчання).
Сучасні дослідники (М.С. Бугрін) зазначають, що обдарованість передбачає наявність інтелектуальної активності.
Вивчення явища креативності у дітей-інвалідів полягає, насамперед, у пошуках їхніх потенційних можливостей, вивчення специфічних проявів креативності обдарованості дітей з різноманітними вадами в розвитку та визначення реальних потреб у підтримці та розвитку здібностей.
Обдаровані діти-інваліди – це діти з достатнім розвитком пізнавальних, емоційних, регуляторних, психомоторних, особистісних та інших сторін психофізичного розвитку, які мають певні потенційні задатки в різних видах діяльності, але через індивідуальні психофізичні особливості і труднощі навчання, обумовлені первинною вадою, потребують спеціальної підтримки і допомоги [4; 29].
Узагальнюючи різні підходи науковців до розуміння обдарованості перерахуємо визначальні умови до розвитку обдарувань:
• інтелект, спеціальні здібності, креативність, які можна об’єднати у групу когнітивних чинників;
• мотиваційні, емоційні, вольові характеристики – не когнітивні, особисті чинники;
• умови виховання та навчання дитини або соціальні чинники.
Високі пізнавальні можливості та потреби обдарованих дітей-інвалідів можуть залишатися нереалізованими, якщо навчальний процес буде зорієнтований здебільшого на вік дитини та на ті обмеження, що накладає фізичне порушення та його наслідки. У таких дітей розвиток вроджених здібностей та задатків може гальмуватися як власне порушенням, так і специфікою мовленнєвого, пізнавального розвитку, складністю спілкування та труднощами у висловленні своїх думок. За таких умов виникає велика вірогідність того, що обдарування дітей з особливостями психофізичного розвитку залишиться невиявленим, а інтелектуальний та творчий потенціал нереалізованим. Тоді основних ознак обдарованості, а саме: помітного випередження за інтелектуальним рівнем та рівнем креативності, високої мотивації успішності не спостерігається, хоча потенціал дитини є високим. Невідповідність рівня індивідуальних досягнень потенційним можливостям дитини негативно впливає на самооцінку, ускладнюючи процес соціальної реабілітації дитини. Неадекватна ситуація розвитку і навчання може спричиняти не тільки гальмування розвитку здібностей дитини, а й труднощі засвоєння базових навчальних навичок: письма, читання, обчислення, вивчення мови (ускладнене специфікою опанування мовленням у більшості категорій дітей з особливостями психофізичного розвитку), проблеми емоційного і поведінкового характеру тощо. Загальна картина розвитку дитини може приховувати її потенційні можливості, спостерігатися явище так званої прихованої обдарованості. Це особливо небезпечно для формування особистості обдарованої дитини-інваліда, як правило схильної до самоаналізу, рефлексії, інколи пригнічення самооцінки, зниження рівня особистих домагань. Запобігти цьому може максимальне сприяння розкриттю обдарованості у таких дітей, надання їм можливості реалізувати високі здібності та потреби, стимулювання прагнення до успіху, забезпечення відповідними технологіями та створення сприятливих для цього умов [4; 59].
Сучасна психолого-педагогічна наука виділяє кілька найбільш важливих, ”вузлових" моментів у роботі з обдарованими, системі розвитку здібностей, серед яких на перших місцях питання підготовки вчителів до роботи з обдарованими дітьми є одним з найсуттєвіших.
Окремо слід обумовити проблему фізичного, психічного та духовного здоров’я дітей. Тенденції до його погіршення всім добре відомі і перед сучасними освітніми закладами стоїть питання про проектування шкіл збереження й розвитку здоров’я, а не його погіршення.
При створенні конкретного розвиваючого середовища, яке базується на спільних зусиллях вчителів, учнів, батьків, орієнтиром має слугувати створення особливої атмосфери інтелектуального пошуку та творчої діяльності на тлі підвищення рівня універсальних та спеціальних знань.
Практика свідчить, що розвиток творчих здібностей та формування готовності до творчої діяльності в учнів є успішним за дотримання умов:
• формування творчих здібностей на уроках;
• на індивідуальних заняттях, факультативах, у гуртках;
• у позашкільній роботі та завдяки постійному контакту з батьками для розробки спільної системи стимулювання творчої активності дітей.
Вивчення творчих здібностей дитини становить важливу проблему для педагогів та батьків. ”Здатність до творчості, - відзначав академік В.О. Енгельгардт, - це найвищий дар, яким нагородила природа людину на нескінченно тривалому шляху її еволюційного розвитку".
Розв’язання цього завдання передбачає, передусім, психолого-педагогічне обґрунтування змісту і методів навчально-виховного процесу, а також вимагає від вчителів переосмислення свого ставлення до дитини, її потреб, прагнень і бажань.
Використання ”Програми підтримки обдарованих дітей-інвалідів" у закладах освіти безперечно дасть можливість вирішити важливі завдання, а саме: створити дієву систему виявлення обдарованих дітей; створити умови гармонійного особистісного розвитку дітей-інвалідів, психолого-педагогічної підтримки їх в процесі навчання і виховання, розробки і ефективних засобів і технологій розвитку дитячої обдарованості, стимулювати розробку науково-методичної та дидактичної продукції з означеної проблеми.
Зокрема у розділі 2 ”Програми" наголошується на необхідності розробки індивідуалізованих розвивальних цільових творчих програм, таких як наприклад: ”Я пізнаю світ", ”Вічні цінності" тощо, запровадження факультативів, інтелектуальних ігор, вікторин, змагань, здійснення особистісно орієнтованого підходу до обдарованих дітей, створення проблемних ситуацій та ситуацій успіху, стимулювання пошуку альтернативних рішень, проведення уроків творчості з метою розвитку креативності.
Аналізуючи роботу педагогів з дітьми з особливими потребами в закладах Рівненській області наведемо деякі позитивні приклади використання новітніх освітніх технологій та моделей корекційного навчання.
Заняття з казкотерапії, які проводяться у навчально-реабілітаційному центрі ”Особлива дитина", м. Рівне вчителем-дефектологом Штіль С.Ю. з дітьми з особливими освітніми потребами показали позитивні результати у засвоєнні програмового матеріалу з розвитку мовлення та формування елементарних математичних навичок. Вивчивши результативність роботи дефектолога, ми дійшли висновку, що казкотерапію доцільно використовувати для розв’язання різноманітних проблем:
• труднощі у навчанні;
• інтеграція особистості у соціумі;
• розвиток творчих здібностей;
• психологічна підготовка до напружених емоційних ситуацій.
Заняття проводились з дітьми, що мали діагноз ДЦП, затримка психомовного розвитку. Динаміка зростання показників рівня знань дітей внаслідок використання курсу казкотерапії представлена на діаграмі. Результати експерименту свідчать про те, що 92% дошкільнят засвоїли матеріал програми з розвитку мовлення та формування елементарних математичних навичок, який зріс на 23%.
На думку К.Г.Юнга та його послідовників, казкові сюжети є своєрідними матрицями, що відбивають головні душевні конфлікти людини, суть, яких залишається незмінною протягом усієї історії людства. Вчений назвав їх архептипними, також вказував на те, що творчість – це головний елемент процесу терапії. Отже, казкотерапія є системою передачі життєвого досвіду, розвитку соціальної чутливості, інтуїції, творчих здібностей, набуття певних знань, розвиває уяву. Найважливіші позитивні якості казкотерапії у роботі з дітьми з особливими потребами проявляються у використанні дидактичних казок для ”упаковки" учбового матеріалу, в якій абстрактні символи (цифри, букви, звуки, арифметичні дії та ін.) оживлюються та допомагають розкривати сенс і важливість певних знань, розгортаючи послідовність подій допомагають дітям зрозуміти закономірності явищ, сприяють формуванню оціночних суджень та узагальнень, зміцнюють пізнавальну сторону навчального процесу (наприклад: заєць міняє шубу, хліб і зерно – родичі та ін.). Виховний потенціал казкотерапії має потенційне значення у прискоренні соціалізації дітей, розумінні людських почуттів та стосунків. Казкотерапія є одночасно методом безболісної психотерапії для корекції агресії та конфліктної поведінки, знімає психоемоційну напругу, сприяє накопиченню життєвих ситуацій та способів їх розв’язання.
У Рівненському спеціальному дитячому будинку ведеться цілеспрямована робота з розвитку у дітей із ЗПР та мовленнєвими вадами комунікативних умінь. Комунікативна спрямованість навчання на всіх видах навчальних занять сприяє оволодінню дітьми рідною мовою як засобом спілкування, навчанню не лише правильної вимови звуків, збагачення словника, але й вільному користуванню рідною мовою в усіх життєвих ситуаціях. Ефективною є використання дефектологами покрокової стратегії введення дитини у сенсорний та емоційний аналіз ситуації, уточнення дитиною розуміння просторових та часових ознак ситуації. Усі завдання та оцінки ситуації збагачуються творчими знахідками, спрямованими на розвиток уяви дітей, описуються словами.
Наприклад: Який ліс за розміром, довжиною, за запахом, за кольором? Як ви це помітили, що підтверджує це? (слова ознаки) Чим заповнений ліс? Що є навкруги? Для чого це? (слова-назви) Що роблять у лісі? Що я роблю разом з персонажем? (зміна дієслів у часі, особі, числі, розповідь від імені: ми, вони, він, вона).
Таким чином робота над граматично правильною мовою відбувається у невимушеній ситуації. В цьому допомагають запитання та правильно зроблена мотивація.
Ефективним засобом розвитку уміння будувати зв'язні висловлювання виступило взаємне рецензування дітьми усних висловлювань. Здійснення рецензування стало можливим за умови сформованої слухової і мовленнєвої уваги, пам’яті, а також достатньо сформованого вміння здійснювати аналітико - синтетичну діяльність у плані мовленнєвих засобів (у сприйманні та побудові власного висловлювання).
Великого значення надавалося формуванню вміння будувати зв'язне висловлювання в роботі над навичками розповіді. Навчання зі складання речень виконувалося завдяки вправам з діалогічного мовлення. Вправи з описово-розмовного мовлення проводились на фронтальних заняттях один раз на тиждень. Для зручності в роботі було розроблено перспективне планування на цілий рік з навчання дітей розповіданню. При складанні плану враховувались мовленнєві можливості дітей та здійснювався зв'язок з навчальною програмою.
Всі заняття (вправи) з навчання дітей зв'язного описового мовлення на рік розплановано за ступенем складності і розділено на чотири групи: розповіді за готовим зразком, за сприйманням, по пам'яті, за уявою.
До першої групи було віднесено розповіді дітей за готовим зразком, що передбачало такі види роботи: переказ текстів, драматизація. Основні вимоги, які пред'являлись дітям, - це розуміння тексту, повнота передачі, послідовність, широке використання словника, правильність та виразність мови.
До другої групи - розповіді за сприйманням. Передбачені були розповіді про іграшку, опис предмета за схемою, розповідь за сюжетною картинкою та серією картин.
До третьої групи віднесені розповіді по пам'яті такі як: розповідь із власного досвіду, опис предмета та подій по пам'яті.
Четверту групу становили розповіді за уявою: це розповіді-мініатюри, придумування кінця розповіді, розповідь за заданим планом, розповіді-інсценування.
На заняттях з розвитку мовлення обов’язково використовували різноманітні ситуативні вправи для вправляння в діалогічному мовленні, збагаченні активного словника дітей формулами мовленнєвого етикету. Прикладом цього було використання дидактичних ігор „Лікарня"( - Добрий день, лікарю! - Що у вас болить? - Допоможіть, будь ласка...- Дуже вам вдячний за допомогу! - Доброго вам здоров’я!), „магазин" (-Покажіть, будь ласка....- Чим я можу вам допомогти? -Перепрошую, мені більше до вподоби... Дякую за пораду.-Щиро вдячний за покупку...- Приходьте до нас ще!).
У роботі над інтонаційною виразністю використовували казку про Оха і Аха (сумного та життєрадісного героїв, які допомагали дітям зрозуміти та правильно використовувати інтонацію). Наприклад, дітям потрібно впізнати автора розповіді за інтонацією та відтворити її у протилежному варіанті.
Наведемо фрагмент заняття з навчання творчої розповіді. Пропонувалась дітям здійснити подорож знайомими казками разом із Червоною шапочкою і відповісти на такі запитання:" Що відбувається, коли Червона шапочка зустрічає Колобка, який котиться назустріч Лисичці? Яка розмова між ними відбудеться, чи з'їсть Лисичка Колобка?" (Діти інсценують діалог, який придумують самі). „Як відбудеться зустріч Червоної шапочки та двох скупих ведмежат? Як можна допомогти ведмежатам розділити головку сиру? У кінці заняття пропонуємо дітям взяти інтерв'ю у Червоної шапочки та визначити, чиє запитання та яка відповідь були найцікавішими.
Отже, описаний підхід до організації корекційної взаємодії створює передумови для активного переносу відпрацьованих на заняттях навичок і умінь у повсякденну діяльність дітей.
Таке виконання різноманітних за змістом та формою творчих завдань, безперечно, є одним з дієвих способів формування і розвитку пізнавальної активності у дітей.
Безумовну практичну цінність має спеціальний курс занять з емоційно-комунікативного розвитку, розроблений автором, та апробований у роботі з дітьми, що мають ЗПР. Оскільки емоції є індикатором стану дитини та суттєво впливають на сферу пізнавальних процесів, поведінку, визначають особливості сприймання довкілля, впливають на логіку суджень. Темою занять-тренінгів обрані поняття: ”Успіх", ”Радість", ”Страх", ”Подив", ”Дружба", ”Ми спілкуємось" та ін. Завдяки яким відбувається підвищення самооцінки, формується активна позиція особистості дитини, та її організована діяльность.
Часто вживані вчителем слова ”запам’ятай", ”вивчи" бувають незрозумілі дітям, а невміння зосередитися, зрозуміти матеріал блокує свідомість дитини і позбавляє її задоволення від самого процесу навчання. Дослідженнями останніх років обґрунтовано, що найкращих результатів у навчанні досягається через поєднання образного і логічного мислення (саме таке сприйняття довкілля характерне для більшості визнаних світом геніїв). Адже образне мислення залучає до роботи обидві півкулі головного мозку, внаслідок чого відбувається загальна активізація мислительної діяльності. Мислення в образах є істотним компонентом усіх без винятку видів людської діяльності і тлумачиться вченими як вищий тип мислительної діяльності. Крім того, такий тип мислення є необхідним компонентом творчості. Дослідники відзначають важливість здійснення будь-якого навчання дітей саме з опорою на образи. Обдаровані люди, як правило, відрізняються відмінною пам’яттю, виразними ознаками образного сприйняття предметів, чисел, слів. Тому все більш актуальною проблемою психолого-педагогічної науки стає розвиток основних пізнавальних здібностей школярів (пам’яті, уваги, мислення та уяви). Дослідниками помічено, що пам’ять дитини легко фіксує намальовані нею самою малюнки, образні картинки. Тому під час вивчення творів напам’ять ефективно працює метод піктограм, який допомагає зберігати та відтворювати інформацію.
Досвід роботи з дітьми з особливими освітніми потребами дозволяє стверджувати, що впровадження у практику роботи новітніх освітніх технологій сприяє активній моделі корекційного навчання; формування у дітей навичок та вмінь, необхідних для соціалізації; виробленню загальнолюдських цінностей, створенню сприятливої атмосфери та формування творчого потенціалу особистості.
Література
1. Агеева И.А. Коррекционные техники в школе. / Агеева И.А. – СПб.: Речь, 2004. – 184.
2. Матюгин И.Ю., Рыбникова И.К. Развитие памяти. Зрительная, тактильная, осязательная память. / Матюгин И.Ю., Рыбникова И.К. – Москва: Эйдос, 1994. - 236 с.
3. Заброцька С.Г. ”Обдарованість" – риса тільки обраних? / Заброцька С.Г. // Обдарована дитина . - 2007 . – №5. - С. 48 – 54.
4. Соціально-педагогічна підтримка обдарованих дітей-інвалідів : зб. мат. / За ред. В.І. Бондаря, В.В. Засенка. – К.: Наук. світ, 2005. – 167с.
Резюме. У статті висвітлюються теоретико-методичні засади сучасної спеціальної освіти стосовно дітей з особливими освітніми потребами, підтримки та методики роботи з розвитку творчого потенціалу особистості.
Ключові слова: діти з особливими освітніми потребами, творчі здібності, особистісно-орієнтований підхід, психолого-педагогічна підтримка.
http://navigator.rv.ua/
|
