Каталог статей

Тест   "Чи любите ви себе?"

Кожна людина, залежно від особливостей свого характеру, темпераменту, рівня культури, віку і життєвого досвіду і найближчого соціального оточення, по-різному діє в життєвій ситуації, пов’язаній з інвалідністю дитини. Часто діагноз сприймають як вирок і безвихідь. Батько і мати змиряються з вадами дитини, але нічого не роблять для того, щоб вона набула навичок самообслуговування і спілкування (звичайно включаючи  важкі форми інвалідності).

Характеризуючи соціально-педагогічні та психологічні умови виховання в сім’ї дітей з особливими потребами, треба мати на увазі особливості захворювання чи дефекту дитини, що впливають на організацію життєдіяльності сім’ї. Розглянемо лише деякі з них.

Аутичні діти мають великий дефіцит фізичних та емоцій1них контактів з матір’ю. Якщо для здорової дитини цілком природно шукати захист і втіху на руках у матері, то для дитини з емоційними порушеннями тісний тактильний контакт у процесі виховання – вирішальний.

У психотерапії застосовується метод холдінга (холдінг-терапія), розроблений Мартою Велш з Материнського центру в Нью-Йорку. Процедура складається з того, що мати притискає до себе дитину, міцно обіймає її (обличчя до обличчя), намагаючись встановити контакт очима. Бажано, щоб у цьому брали участь усі члени сім’ї. При цьому мати притискує до себе дитину, а батько (бабуся, дідусь), підтримують матір. Батько може тримати на руках багатьох дітей (братів, сестер). Практика доктора Велш підтвердила, що в багатьох випадках, коли при ранньому артизмі застосовувалася холдінг-терапія, вона давала позитивні результати (за виключенням тих випадків, коли батьки переривали терапію або відмовлялися від неї).

У розвитку дитини з руховими порушеннями, ДЦП велику роль відіграє мати, і особливо в перші роки життя.

За допомогою матері функціональні  порушення, причиною яких є порушення мозку, можуть бути компенсовані за умови нормального співробітництва між матір’ю і дитиною (перша фаза антропогенного кооперування). Розвиток дитини забезпечується завдяки здібності  матері запобігати тому, що неприємно їй, і не робити те, що дитині не подобається. Отримуючи спеціальні рекомендації, мати повинна навчити дитину тих самих навичок, що й  мати здорової дитини. Це позитивно впливає на дитину, вона вчиться компенсувати свої недоліки, її поведінка з часом нормалізується, тільки для цього необхідно більше часу, фізичних і моральних зусиль.

снує безліч методів компенсації дефекту. Коригування психологічного стану, нормалізації поведінки дитини залежить від характеру хвороби. Однак великої кількості завдань, що стоять перед батьками, можна виділити основні:

1. Не зважаючи на інвалідність дитини, необхідно ставитися до неї, як до дитини з особливими потребами, яка вимагає спеціального навчання, виховання і догляду.

2. За допомогою спеціальних рекомендацій, порад та інструкцій дефектолога, соціального педагога, лікаря чи реабілітолога поступово цілеспрямовано:
-         навчити дитину альтернативних способів спілкування;
-         навчати основних правил поведінки;
-         прищеплювати звички самообслуговування;
-         формувати вміння, що допоможуть подолати стреси;
-         виявляти та розвивати творчі здібності;
-         розвивати зорове, слухове, тактильне і кін естетичне сприйняття (сенсорне виховання).

3. Створювати середовище емоційної безпеки:

-         дитина має виховуватися в атмосфері любові та добрих стосунків між усіма членами сім’ї;
-         батьки повинні підтримувати нормальні взаємостосунки, не з’ясовувати їх у присутності дитини, особливо з приводу ї інвалідності чи проблем, пов’язаних з нею;
-         слід додержуватися постійного режиму дня;
-         треба позбавитися небезпечних предметів і речей, а також таких, що спричиняють у дитини страх чи іншу негативну емоційну реакцію.

4. Відвідувати групи підтримки і взаємодопомоги, де можна відверто висловлювати свої думки і виражати почуття, дістати підтримку і практичну інформацію від інших батьків.

5. Батьки повинні навчитися:

-         поважати дитину;
-         сприймати її такою, якою вона є;
-         хвалити і заохочувати до пізнання нового;
-         стимулювати до дії через гру, розвивати спонтанну ігрову активність;
-         розмовляти з дитиною, слухати її;
-         надавати дитині можливості вибору в їжі, одежі, іграшках;
-         спостерігати за нею, розпізнавати, в якому емоційному стані вона перебуває, вести щоденник;
-         не боятися кожну хвилину за її життя;
-         не піддаватися всім примхам і вимогам дитини;
-         не вимагати від неї того, що вона не здатна зробити;
-         бути реалістом щодо своїх можливостей;
-         пробачати собі, якщо справи йдуть не дуже добре;
-         підтримувати один одного і допомагати один одному;
-         приймати допомогу від інших;
-         не забувати про себе, ставитися до себе позитивно, розвивати в собі почуття гумору;
-         брати тайм-аут.
 
Розв’язати ці завдання можна лише тоді, коли батькам надати своєчасну соціально-педагогічну і психологічну допомогу.
Соціально-педагогічна допомога сім’ї, яка виховує дитину з особливими потребами – це сімейно-центрована практика, що спрямована на соціалізацію дитини. Узагальнення досліджень, що ведуться у різних напрямах, та досвіду роботи з дітьми-інвалідами у всіх країнах світу дає підставу виділити соціалізації дітей-інвалідів. Перший рівень – фізична реабілітація, педагогічна та психологічна корекція, які здійснюються на індивідуальній основі. На цьому рівні вирішуються особливі проблеми та задовольняються особливі потреби дитини. Так, реабілітація дитини, яка хвора на поліомієліт, залежить від  важкості захворювання. Деякі діти потребують спеціальних вправ та ігор, інші – ортопедичних апаратів. Кожна дитина ретельно обстежується з метою визначення найбільш ефективних методів соціально-педагогічної допомоги. Чим раніше виявляються специфічні потреби дитини, тим більш дієвим буде процес реабілітації.

Другий рівень – соціально-педагогічна реабілітація, під час якої реалізується потреба в дружбі, любові, подорожах, участі у громадському житті. На цьому рівні дитина ідентифікує себе до певної соціальної групи, колективу, активно засвоює соціальну поведінку, групові норми і цінності. Дитина виробляє навички спрямовані в соціальній ситуації, виявляє свою соціальну активність завдяки соціальній адаптації.

 У практичній діяльності соціального педагога і соціального працівника музико терапія на особливому місці як один із методів підвищення  соціальної активності, комунікативних здібностей особистості, її адекватної соціалізації у суспільстві. Крім  того, це метод корекції функціональних рухових психогенних або соціальних відхилень, оскільки за допомогою специфічних форм і засобів впливає на осіб із соціальними, психічними та соматичними  відхиленнями; є джерелом активізуючої творчості та соціальної стимуляції, що  позитивно впливає на емоційну і вольову сферу людини. Кожний із елементів музико терапії, Яку ю форму він не мав (вокальну, інструментальну, мовленнєву, рухову чи образотворчу), виступає у специфічний зв’язок і індивідом. Вплив музики не залежить від віку, освіти, професії, соціальної чи національної приналежності особи.

Виховна сила музики, на думку практиків, полягає у тому, що вона підсилює емоційне сприймання і створює особливе ставлення до певних  моментів і ситуацій у житі людини. Душевні імпульси та спонукання, що з’являються при цьому, впливають на її характер. Музика стимулює нервові центри. Від тональності та сили  звуків залежить серцевий ритм і робота органів дихання, а також живлення тканин організму.  Зарубіжні дослідники виділяють такі механізми лікувальної дії музики: катарсис, емоційний стан, підвищення доступності для свідомого переживання психо-  і соціально-динамічних процесів. Призначення музико терапії – проникнення в глибинні сфери особистості, куди не можна дістатись за допомогою слова.

Основні аспекти застосування музико терапії:

•    блокування процесу комунікації із соціальним оточенням;
•    підготовка до застосування психотерапії і релаксації;
•    підтримка при релаксації, пов’язаній з аутогенним тренуванням;
•    подолання тривожних станів, корекція астенії, роздратованості, внутрішньої напруги, зумовлених стресовим станом.

Методи музико терапії поділяють на такі, що спрямовані на емоційну активізацію, тренінгові, релаксуючі, комунікативні, а також творчі – у формі інструментальної, вокальної, рухової імпровізації, тренінг чутливості для формування здатності бачити прояв життя в музиці.

Музико терапію застосовують як індивідуально, так і на групових заняттях. Найчастіше її поєднують із методами комплексної психотерапії. Значного ефекту можна досягти, коли музичні твори виконують самі психологи чи психотерапевти. Відоме широке  використання музики разом із гіпнозом, аутогенним тренуванням та іншими методами релаксації. Існують приклади застосування кольорової музики, що дає змогу отримати седативний і тонізуючий ефект .

Як форми роботи, в музико терапії застосовуються рухове розслаблення і злиття з ритмом музики; музично-рухові ігри і вправі; психічна і соматична релаксація за допомогою музики; вокальні вправи-співи; гра на музичних інструментах і ритмічна декламація; рецептивне сприймання музики; музичне малювання; пантоміма; рухова драматизація під музику; музична розповідь; гра з лялькою і дихальні вправи з музичним супроводом.
 
Музично-рухові ігри

Метою занять є стимуляція та концентрація уваги, координація аудіовізуальної, моторної і тактильно корекції людини. Створення умов для комунікації та взаємодії у групі, зв’язку індивіда з групою та групи з індивідом. У процесі цих занять можна використовувати ритмічні  інструменти, костюмний реквізит, спортивне знаряддя та інвентар, іграшки. У музично-руховій грі, яка керується звуковими сигналами, динамічний напрям однієї фази діяльності чергується з гармонійним розслабленням. Цим досягається психічна соматична релаксація. Для стимуляції музично-рухових ігор і вправ ритмічно-виразні, динамічні та жваві за темпом з привабливою мелодійною та гармонійною лінією твори: класичні, фольклорні, популярні танці, оркестрові мелодії у хорошому стереофонічному відтворенні. У ролі звукових сигналів можна використовувати барабани, тарілки, гонг, трикутник, ріжок.

Музичні ігри та вправи завдяки жвавому, жартівливому характеру, різноманітності привабливих форм, оптимістичному настрою є одним із улюблених компонентів музично-терапевтичних занять.