Каталог статей

Не піду я в цю школу!

(дітям читати заборонено)

         Відшуміло 1 Вересня. Яскраві букети квітів, поважні старшокласники, серйозні першокласники, схвильовані батьки, вітальна мова директора і перший дзвінок - все це вже у минулому. Настали звичайні учбові будні, зі всіма їх монотонними обов'язками, проблемами і? розчаруваннями. Що ж робити батькам першокласників, якщо життя в школі виявилося зовсім не таким, яким його уявляла дитина?

         На жаль, чим урочистіше і цікавіше було 1 Вересня, тим нудніше і одноманітніше може здатися першокласникові процес навчання, який не має нічого спільного зі святом.

"Тепер ти став великим! Ти повинен кожен ранок вирушати в школу, як ми ходимо на роботу", - запевняють юного школяра мама і тато. На жаль, у дитяти навряд чи склалося уявлення про доросле життя, як про низку різних обов'язків. Для нього дорослий світ - це коли можна дивитися допізна телевізор, без дозволу їсти цукерки і взагалі не чути постійне "ти ще маленький, тобі цього робити не можна". Саме цього він чекає, коли його на повний голос називають дорослим. А що виявляється на ділі? Тепер він вимушений жити за суворим розкладом, а звичні "дошкільні" забави стали винагородою за успішні оцінки і добре виконане домашнє завдання. Виявляється, не таке вже воно цікаве, доросле життя? Цілком можливо, що деякі батьки зіткнуться з тим, що дитина перестане хотіти "бути дорослою". Вона може почати вередувати з різних причин-дурниць, "розучиться" самостійно тримати ложку або зав'язувати шнурки. Таким чином вона люто протестуватиме проти школи. Що ж робити, якщо маля всіляко дає вам зрозуміти, що не хоче вчитися?

Почати доведеться, як завжди, з себе. Спробуйте пригадати свої власні шкільні роки (без сумніву, що ви це вже робили і навіть встигли поділитися своїми спогадами з дитиною). Ви, звичайно, обожнювали готувати домашнє завдання, першим в класі піднімали руку і більш за все на світі любили відповідати біля дошки? Ні? Дивно? Хоча нічого незвичайного тут, звичайно, немає. Психологи стверджують, що осінні депресії у дорослих часто безпосередньо пов'язані із спогадами про учбовий процес? Тому, якщо ви не можете поділитися чимось позитивним, краще взагалі промовчати, щоб не ускладнювати обстановку.

Ніколи не дозволяйте собі при дитині обговорювати його шкільного вчителя, а тим більше відзиватися про нього негативно. Краще завести з ним добрі, довірчі стосунки і разом штурмувати цю висоту під назвою "перший клас". А з малям можна пограти в захоплюючу гру – Найкращий В світі Вчитель, який викладає в Самому Кращому В світі Класі, який знаходиться в Самій Кращій В світі Школі. Якщо вам удасться переконати своє чадо у всьому вище переліченому, йому не залишиться нічого, як стати Самим Кращим В світі Учнем, щоб бути відповідним.

Особливу увагу слід приділити "домашнім" дітям, які не відвідували дитячий сад і не ходили в підготовчу прогімназію (до речі, якщо цю статтю читають батьки 5-6-літніх дітей, дуже радимо відправити свого малюка в таку підготовчу школу! Сліз, скандалів і проблем потім буде значно менше). Діти, яких виховували бабусі і няні, зазвичай відрізняються розвиненішою уявою і логічним мисленням, але в класі вони можуть "загубитися". Вони звиклися бути ядром геліоцентричної системи під назвою сім'я, довкола якої обертаються батьки і інші родичі. У школі ж таких "сонечок" по 20-25 в кожному класі, тому дитині, якій без зусиль діставалася вся домашня увага, досить складно буде проявити себе в дитячому колективі, де увага вчителя розподіляється всім однаковими порціями. Таке маля може почати хуліганити в класі, зривати уроки, аби його помітили. Може виникнути й інша крайність - дитина піде в себе, соромитиметься піднімати руку і відповідати. Один мудрий тато запропонував своєму понад міру затиснутому синові пограти в "магазин". Приготовані ним уроки - це товар, який він завтра повинен продати в класі, отримавши за це "гроші" - відмітки. Умова була жорсткою - нереалізованого товару повинно залишитися якомога менше.

Домашнє завдання. Батьків візьме жах, що і в якій кількості задаватимуть їх дітям. Найголовніше - не подавати вигляду, що це дуже багато, важко, та і, взагалі, нас учили зовсім не так, а нинішні методики нікуди не годяться. Сучасний ритм життя вимагає значних знань, і, як було сказано в знаменитій "Алісі в Країні Чудес", "доводиться бігти в два рази сильніше, щоб лише залишитися на цьому самому місці". Тому краще не обурюватися, а допомагати всіма силами. Перш за все, організовуйте час дитини. Відомий психолог Ерік Берн стверджував, що немає нічого більш нездійсненного, ніж поставити завдання, яке потрібно виконати за певний час. Наприклад, "ти повинен вирішити цей приклад за п'ять хвилин". Тут перетинаються годинний час (п'ять хвилин) і цільовий (вирішити приклад). Перед дитиною встає певна дилема: вирішувати приклад або укладатися в п'ять хвилин? Краще сформулювати своє завдання так: "ми підемо гуляти, коли ти вирішиш приклад". І вже зовсім не доречно ставити перед малюком заведений будильник.

І останнє. У розпорядку дня і навантаженнях членів сім'ї змінилося дуже багато чого. Постійним повинно залишатися лише одне - психологічний клімат. Які б оцінки з школи не приносив ваш нащадок, як би не засмучували вас його двійки, він має бути стовідсотково упевнений - ви його любите будь-яким, школа абсолютно нічого не змінила у вашому до нього відношенні.