Каталог статей

Типи диктантів

 У системі тренувальних вправ з орфографії велике місце посідають диктанти.

Це одна з найефективніших форм роботи, що сприяє виробленню міцних орфографічних навичок. Звичайно диктант використовують для формування пунктуаційних навичок, а також і для закріплення знань з фонетики, лексики, граматики. Цінність диктанту в тому, що в процесі його написання учні призвичаюються до активної й організованої колективної праці, адже за один і той самий час треба виконати однакове завдання. Диктант привчає учнів писати з максимальним зосередженням уваги, розвиває пам'ять, зір, слух, виробляє вміння свідомо користуватися орфографічними правилами.

У методиці й практиці навчання існує багато різних видів диктантів, кількість яких поступово збільшується. Різні методисти користуються неоднаковою класифікацією диктантів. Найзручніше класифікувати диктанти, враховуючи такі три критерії: мета проведення, характер запису диктованого тексту, час пояснення правопису орфограм у тексті.

За метою проведення диктанти поділяють на контрольні, навчальні й контрольно-навчальні, куди відносять диктант «Перевіряю себе». Такий поділ до певної міри умовний, бо всі навчальні диктанти допомагають виявити знання учнів, а контрольний диктант сприяє зміцненню знань і навичок.

За характером запису тексту диктанти поділяють на дослівні (текстуальні), в яких текст (зв'язний, окремі речення, слова) записують без будь-яких змін, та диктанти із зміною тексту.

Дослівними, або текстуальними, можуть бути попереджувальні та пояснювальні диктанти. До диктантів із зміною тексту належать вибірковий, вільний і творчий.

За часом пояснення орфограм виділяють попереджувальні, коментовані і пояснювальні диктанти. Пояснення правопису орфограм може бути до початку запису (попереджувальний диктант), у процесі запису (коментований) і після запису (пояснювальний). Хоч у всіх випадках після запису тексту вчителі також проводять перевірку, з'ясування порушених правил, обговорення неправильно написаних орфограм.

Особливість попереджувального диктанту в тому, що до запису тексту учні повторюють орфографічні правила, а потім аналізують усі складні орфограми і з'ясовують правопис їх. Після цього текст записують і перевіряють.

Попереджувальний диктант може бути зоровим і слуховим. У першому випадку аналізують текст, взятий з «Хрестоматії з української літератури» або поданий на дошці, плакаті чи спроектований на екран. Після з'ясування правопису орфограм учитель закриває текст, учні записують його під диктовку, а потім звіряють із знову відкритим текстом.

Під час проведення слухового попереджувального диктанту після повторення потрібних орфографічних правил учитель читає текст і колективно обговорюється правопис орфограм, які закріплюються. Потім текст записують і перевіряють.

Коментований диктант передбачає пояснення правопису складних орфограм у процесі запису тексту. Проводити його слід так: учні класу під диктовку записують текст. І в цей час один із учнів за завданням учителя вголос називає слова із складною для написання орфограмою і з'ясовує, як потрібно писати те чи інше слово і на основі якого правила. Цей диктант проводять тоді, коли тільки-но розпочато процес закріплення вивчених орфограм або коли трапляються особливо складні випадки правопису слів.

Користуватися коментованим диктантом треба зрідка. На проведення його слід відводити 7-15 хвилин.

Пояснювальний диктант відрізняється від попереджувального тим, що пояснення правопису орфограм здійснюється після запису тексту. Пояснювальний диктант найчастіше проводиться двома способами.

Перший спосіб. Після визначення мети і завдання роботи учні записують текст під диктовку вчителя. А потім записаний текст перевіряється. Учні читають речення за реченням, з'ясовують правопис орфограм, спираючись на відповідні орфографічні правила. Бажано, щоб у цьому випадку учні мали можливість звірити написане ними з текстом, що спроектований на екран чи заздалегідь записаний на дошці і відкритий на час перевірки.

Другий спосіб. Учитель диктує, один з учнів пише на дошці, а інші — в зошитах. Після запису кожного речення учні виправляють допущені помилки, обговорюють правопис відповідних орфограм і повторюють правила. Певна річ, під час проведення пояснювального диктанту цим способом необхідно забезпечити цілковиту самостійність у роботі учнів, а то диктант може перетворитися у списування і не досягне своєї мети.

Вибірковий диктант передбачає виписування з диктованого тексту тільки окремих слів, словосполучень або речень відповідно до мети і завдання уроку. Вибірковий диктант може бути різної складності, а саме: з диктанту виписують окремі слова й з'ясовують правопис їх; слова не тільки виписують, а й відносять до певної правописної групи, вміщують у відповідну колонку (наприклад, виписують слова з апострофом у три стовпчики.

Вибірковий диктант — досить цінний вид вправ, тому що, по-перше, вимагає свідомого, вдумливого ставлення до роботи і фактично виключає механічний запис, адже в тексті необхідно розпізнати і відібрати тільки слова, які пишуться за певним правилом; по-друге, за порівняно короткий час учні записують велику кількість слів, отже, опрацьовують правопис орфограм на широкій лексичній базі.

Вибіркові диктанти можуть бути попереджувальні, пояснювальні і творчі.

Особливість вільного диктанту в тому, що учням надається право записувати текст не дослівно, а з деякими змінами в доборі слів і побудові речень, зберігаючи при цьому основний зміст. Текст для такого диктанту беруть суцільний, причому такий, щоб легко поділявся на частини з двох-трьох об'єднаних змістом речень. Спочатку вчитель читає весь текст, а потім диктує по два-три речення без повторення, а учні пишуть у вільному викладі. Після запису всього тексту учням дається можливість самостійно перевірити написане.

Вільний диктант — це також робота з розвитку мовлення, бо сприяє збагаченню лексики учня, виробляє самостійність у передачі думок, становлячи перехідну ланку від диктанту до переказу. Для зміцнення орфографічних навичок вільний диктант має менше значення порівняно з іншими навчальними диктантами, бо вільний запис тексту створює для учнів можливість уникати важких в орфографічному відношенні слів, замінювати їх іншими.

Щоб підпорядкувати вільний диктант виконанню орфографічних завдань, учитель може поставити вимогу обов'язково вживати слова, що пишуться за певним правилом.

Творчий диктант існує у вигляді кількох тренувальних вправ творчого характеру, що виконуються в процесі запису тексту, речень, слів. Відповідно до того, яке завдання ставиться перед учнями, творчий диктант має різновиди.

Перший різновид — розширення речень за рахунок введення означень, обставин тощо. Наприклад, у спеціально дібраному тексті вчитель випускає означення і без них диктує текст. Текст він читає у сповільненому темпі, щоб учні встигли знайти місце пропуску означень, підібрати і записати їх. Часом подають слова для вставок у твір. Якщо проводити переказ з настановою на закріплення й перевірку правопису певного типу орфограм, то слід добирати текст, максимально насичений відповідними словами, що органічно зумовлені його змістом. Звичайно, переказ і твір як види орфографічних вправ використовують тоді, коли ґрунтовно опрацьовано правила і вироблено необхідні навички. У цьому випадку робота з розвитку зв'язного мовлення проконтролює міцність орфографічних навичок і розкриє можливість учнів користуватися набутими знаннями і навичками в процесі самостійного викладу думок. Однак перекази і твори можуть ускладнюватися й спеціальними орфографічними або граматико-орфографічними завданнями: по-перше, вчитель ставить перед учнями завдання видозмінити в переказі особу чи часову форму дієслова, число іменника і т. ін., що веде до зміни орфограм; по-друге, обов'язково зберегти визначену кількість слів з певними орфограмами. Це саме стосується й творів, у які учні за завданням учителя вводять слова, що пишуться за певними орфографічними правилами, чи виклад матеріалу здійснюють у заданій граматичній формі. Проте зловживати переказами й творами з спеціальним завданням не слід, бо порушується творчий характер, комунікативна спрямованість роботи.

                                                          Надіслав «Гром»