Каталог статей

Компетентнісний підхід у навчанні математики учнів початкової школи

Полякова О.В.,

методист кафедри методики та психології

дошкільної і початкової освіти

ІППО КМПУ імені Б. Д. Грінченка

У процесі модернізації початкової освіти, запровадження в ній компетентнісного підходу відбувається методологічна перебудова навчального процесу на принципах гуманізації і демократизації, спрямування його на особистісний розвиток молодших школярів, формування в них основних компетентностей.

Компетентнісний підхід в освіті розуміють як спрямованість навчального процесу на формування і розвиток основних компетентностей особистості. Це вимагає відходу від інформаційної спрямованості навчання і перенесення акценту із засвоєння нормативно визначених знань, умінь і навичок на формування і розвиток у школярів здатності самостійно практично діяти, застосовувати індивідуальний досвід та досягнення у нестандартних, творчих, життєвих ситуаціях.

Вивчення математики в початковій школі забезпечує опанування учнями знань, умінь та навичок, необхідних для подальшого вивчення математики та інших предметів.

Частина знань початкового курсу математики має практичну спрямованість і

застосовується у повсякденному житті. Вивчення математики сприяє розвитку пізнавальних здібностей молодших школярів – пам'яті, логічного і творчого мислення, уяви, математичного мовлення. Навчальна діяльність у кінцевому підсумку повинна не просто дати людині суму знань умінь та навичок, а сформувати її компетентності як самоздатність до оптимальних дій.

Особистісно орієнтована система навчання дозволяє розглядати сучасний урок математики в початковій школі як результат взаємодії двох аспектів:

* методичного, який стосується побудови системи навчальних завдань – ланцюжку вправ, що природно приводять учня до «відкриття» нового поняття чи способу дії, полегшують його усвідомлення і засвоєння, дозволяють формувати математичні компетентності;

* психолого-дидактичного, що безпосередньо пов'язуються з організацією

навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів за допомогою ефективного використання навчальних технологій.

Особливе місце під час взаємодії методичного та психолого-дидактичного аспектів уроку математики посідає цілепокладання. Воно має пронизувати весь процес навчання на уроці та виконувати функції мотивації діяльності учнів. Організація цілепокладання включає діяльність школяра, діяльність учителя та їхню спільну діяльність, оскільки неможливо реалізувати нові освітні цілі, якщо учень пасивно засвоює навчальний матеріал. Необхідно спрямовувати його навчально-пізнавальну діяльність до самостійного

пошуку, в процесі якого здобувається досвід цілепокладання, рефлексивної

самоорганізації і самооцінки, досвід комунікативної взаємодії.

Метою навчання математики в початковій школі є формування у молодших школярів загальнопредметних (ключових) та спеціальних (математичних) компетентностей. До математичних компетентностей належать уміння виконувати усні та письмові обчислення, розв’язувати сюжетні задачі, робити найпростіші геометричні побудови, обчислювати площу прямокутника та периметр многокутників, розв’язувати рівняння, користуватися математичною термінологією тощо.

Загальна мета навчання математики в початковій школі має впливати на навчальну, виховну і розвивальну цілі кожного уроку.

Навчальна мета визначається з урахуванням місця даного уроку в системі уроків у межах засвоєння певної теми. Використовуються формулювання: розкрити, ознайомити, закріпити, сформувати вміння, навчити оцінювати свою діяльність, які потім впливатимуть на вибір методів, засобів і форм навчання.

Досягнення учнями предметних компетентностей передбачає засвоєння знань на всіх шести рівнях, і тому немає жодних підстав обмежуватися якимось одним. Однак уміння, як один із показників засвоєння знань, має стати основною метою більшості уроків математики в початковій школі. Формування математичних умінь має підкріплюватись спеціальними навчальними завданнями, які визначає вчитель до уроку, користуючись

різною навчально-методичною літературою.

Крім навчальних цілей до уроку слід формулювати цілі виховання і розвитку. Виховні цілі на уроках математики доцільно пов'язувати з особливостями математичної науки та спрямувати на формування гуманних почуттів у дітей, їхнього позитивного ставлення до навколишньої дійсності.

Розвивальні цілі уроків визначаються відповідно до конкретного навчального

матеріалу, з урахуванням вимог програми формування загально навчальних умінь і навичок в учнів початкової школи, що безпосередньо пов’язана з розвитком ключових компетентностей молодших школярів. Формулюючи розвивальну мету уроку математики, доцільно передбачати: розвиток сприймання, уваги, пам'яті, логічного мислення, формування прийомів розумових дій (порівняння, аналізу, синтезу, абстрагування, класифікації, узагальнення), розвиток математичного мовлення.

Сучасний урок математики в психолого-дидактичному аспекті слід розуміти як такий, що передбачає організацію навчальної діяльності учнів, націлену на успіх за рахунок їхньої власної активності. Тож яким би не був урок за формою проведення або за цільовим призначенням, в основу його слід покласти принцип діяльності. Оскільки будь-яка дія перед реалізацією формується в мозку, аналізується ним, тому передусім необхідно активізувати розумову навчально-пізнавальну діяльність учнів.

Організація повноцінної розумової навчально-пізнавальної діяльності учнів, для максимального забезпечення їхньої активності, стає можливою завдяки доцільному використанню різних навчальних технологій. Серед них:

* технологія організації навчального співробітництва (побудова навчання на основі активної взаємодії всіх учасників навчального процесу, де вчитель і учні виступають партнерами);

* технологія формування загальнонавчальних умінь і навичок молодших школярів (формування умінь самостійно здобувати знання, щоб успішно просуватися на всіх етапах навчальної діяльності);

* технологія диференційованого навчання (включення молодших школярів у

навчальну діяльність відповідно до актуального рівня готовності і зони

найближчого розвитку);

* технологія організації навчальної проектної діяльності (самостійна пошуково- творча діяльність учнів, яка може бути як індивідуальною, так і груповою, у процесі якої дитина вчиться не тільки здобувати знання, а й застосовувати їх на практиці);

* ігрова навчальна технологія (побудова навчального процесу шляхом заохочення учня до навчання через участь у грі);

* технологія досягнення обов'язкових навчальних результатів (продуктивна

організація навчання молодших школярів з метою досягнення цілей, що зазначені в Державному стандарті початкової загальної освіти).

Цілісне і систематичне впровадження сучасних навчальних технологій, як ознака інноваційної діяльності вчителя початкової школи дозволяє максимально спростити організацію навчального процесу.

З метою якісного оновлення уроку математики особливу увагу слід звернути на проблему організації процесу навчання на основі діагностики рівня готовності учнів до засвоєння навчального матеріалу.

У початковій школі доцільно передбачити такі види діагностики навчальних досягнень учнів, як: вхідна, поточна, підсумкова.

Врахування результатів діагностики дозволяє створити умови для включення

молодших школярів у навчальну діяльність відповідно до актуального рівня готовності та зони найближчого розвитку, а також широко впроваджувати технологію диференційованого навчання.

На сучасному уроці математики потрібно раціонально організовувати навчально-пізнавальну діяльність учнів. Для цього треба створити мотивацію:

* створити умови для виникнення внутрішньої потреби включення в навчально- пізнавальну діяльність на уроці (хочу);

* визначити зміст навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці (зможу);

* актуалізувати вимоги до учнів з боку навчально-пізнавальної діяльності (треба).

Мотивація має пронизувати весь процес навчання на уроці, а тому такий підхід дає змогу поступово перевести учнів з об'єкта в суб'єкт навчання, створюючи умови для прояву і розвитку їхніх природних здібностей.

Планувати організацію діяльності учнів потрібно поступово:

- актуалізація опорних знань учнів;

- робота над новим матеріалом (постановка утруднення, відкриття нового знання, засвоєння нового навчального матеріалу, що передбачає формування вмінь у відомих, нових умовах, а також на творчому рівні)

Плануючи організацію навчальної діяльності учнів вчитель свій мисленнєвий пошук має розбити на три частини:

1. Визначення навчальних завдань для актуалізації опорних знань учнів та їхнього життєвого досвіду (підготовка до вивчення нового матеріалу, здійснюється переважно в процесі виконання учнями системи вправ, які враховують особливості подальшої роботи).

2. Планування навчальних завдань для організації діяльності учнів щодо ознайомлення з новим матеріалом (відкриття нового знання).

3. Визначення завдань, які виконуватимуться з метою засвоєння нового навчального матеріалу. Їх доцільно добирати в такій послідовності:

- завдання репродуктивного характеру, які передбачають відтворення засвоєних знань (етап первинного закріплення);

- завдання з метою формування вмінь у знайомих та нових умовах (на цьому етапі доцільно планувати проведення самостійної роботи);

- завдання творчого характеру, які передбачають формування нестандартного мислення молодших школярів;

Роль педагога полягає у тому, що він планує, організовує та здійснює корекцію навчальної діяльності учнів, тобто управляє процесом для досягнення мети. У цих умовах змінюється режисура уроку. Учні не просто слухають розповіді вчителя, а постійно співпрацюють з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують однокласники, з допомогою вчителя

ведуть відбір змісту, закріпленого науковим знанням.

Сучасний урок передбачає здійснення контролю за якістю засвоєння навчального матеріалу протягом уроку, а на останньому контрольно-оцінному його етапі відбувається обговорення реалізації плану, рефлексія та самооцінювання діяльності учнів.

Сучасний урок, особливо в контексті компетентнісного підходу, змінює завдання оцінювальної діяльності як вчителя, так і учнів. Виникає потреба розвитку самооцінної діяльності учнів, яка передбачає побудову та аналіз відповідної особистої діяльності, міркування про якість роботи і про те, як її можна підвищити.

На сучасному уроці в оцінюванні беруть участь усі суб’єкти навчального процесу.

Важливого значення набуває самооцінка учнів. Оцінювання здійснюється не тільки з метою відстежити просування учнів у знаннєвому просторі, а й розвитку вмінь, навичок, емоційно-ціннісних орієнтацій учнів.

Оцінювати свою діяльність учень має за допомогою різних оцінювальних форм (балів, пелюстків, листочків, сніжинок, ялинок тощо) протягом уроку. Перевага такого підходу полягає в тому, що кожен отримує оцінку не за окремо виконане завдання біля дошки, а за всю роботу на уроці.

Такі підходи до оцінювання забезпечать учителю отримання інформації про вплив його діяльності на тих, для кого вона здійснюється. Фіксація учнем того, що відбувається з ним під час уроку, виступає для вчителя джерелом даних, спираючись на які він може коригувати свою діяльність.

http://www.kmpu.edu.ua/