Каталог статей

Формування життєвої компетентності дитини дошкільного віку – умова забезпечення наступності розвитку

Бондарева Т. В.,

методист Макіївського

навчально-методичного центру

Зміни в житті суспільства зумовили зміни в соціальному замов-

ленні щодо дошкільної ланки освіти як основи становлення життєвої

компетентності дитини.

Процес забезпечення наступності дошкільної і початкової шкіль-

ної ланок освіти, на думку О.Г. Кучерявого, можна зазначити як ство-

рення умов для такої зміни, коли відбувається неперервний загальний

розвиток дітей і професійно-духовне самовдосконалення педагогів.

Випускник дошкільного закладу має адаптуватися до школи пер-

шого ступеня, тобто має відбутися пристосування дитини до загально-

освітнього закладу, в якому провідним типом діяльності є навчальна.

Навчальна діяльність, по-перше, потребує від дитини нових соціа-

льних взаємин у діаді «дитина - дорослий», а саме – «учень - учитель»,

тобто прийняття нової соціальної ролі – «учень» через визнання доро-

слою людиною, яка буде його вчити, що і як саме треба робити.

По-друге, навчальна діяльність базується на сформованому в до-

шкільному віці базисі особистісної культури дитини та відповідної

віку життєвої компетентності.

Таким чином, сучасний дошкільний заклад забезпечує навчання,

виховання, розвиток кожної дитини. Сучасна філософія дошкільної

освіти висуває погляд на дитину як цінність, підкреслює безумовну

віру в її потенційні можливості та природну обдарованість.

У дошкільних закладах нашого міста педагоги здійснюють свою

діяльність відповідно до теорії ампліфікації А.В. Запорожця, що визнає

дошкільне дитинство як самоцінний унікальний період у психічному

розвитку дитини. Становлення первинного світогляду, довільної пове-

дінки, усвідомленого «Я», здатності об’єктивно оцінювати себе – під-

порядкування мотивів відбувається в специфічних видах дитячої дія-

льності: предметно-практичній, спілкуванні, сюжетно-рольовій грі.

Проте випускник дошкільного закладу має адаптуватися до школи

першого ступеня, де повинно відбутися пристосування дитини до про-

відного типу діяльності – навчальної та нових соціальних взаємин.

Зміст дошкільної освіти, окреслений Базовим компонентом дошкі-

льної освіти та Державною базовою програмою, зорієнтований на

об’єктивні закономірності психічного розвитку дитини на кожному

віковому етапі, на потреби та пріоритети зростаючої особистості.

Світосприймання та специфіка життєдіяльності мають свої особ-

ливості:

* висока прихильність дитини до дорослих;

* домінування в житті дошкільника інтимно – особистісних кон-

тактів у порівнянні з діловими;

* активне входження в соціальні ролі члена родини, товариша,

друга в колі однолітків, вихованця для вихователів;

* висока емоційна насиченість буття;

* безпосередність, щирість, відкритість реагування на результати

діяльності, вчинки, події тощо;

* нездатність дитини довго концентрувати увагу на предметах,

подіях;

* освоєння довкілля через нерегламентовані види діяльності – спі-

лкування, сюжетно – рольову гру, самостійну художню та предметно –

практичну діяльність;

* відносна свобода від серйозних обов’язків[3].

Таким чином, вихователі мають спрямувати свою педагогічну дія-

льність на формування життєвої компетентності дитини та відповідної

віку моральної зрілості, враховуючи особливості розвитку сучасного

дошкільника.

Показниками життєвої компетентності дитини дошкільного віку

сучасний вітчизняний фахівець, доктор психологічних наук О.Л. Ко-

нонко вважає оптимальну для вікового періоду модель провідної

діяльності, тобто:

- уміння свідомо мотивувати свої дії;

- готовність до цілепокладання;

- здатність використовувати засоби досягнення мети, характерні

для обраної діяльності;

- здатність досягти позитивного результату;

- спроможність реалістично оцінити свої результати;

- уміння виявляти різні форми активності у сферах життєдія-

льності;

- здатність виявляти розвинуті базові моральні якості особис-

тості.

У системі регіонального моніторингу відслідковуються такі клю-

чові компетентності учнів: пізнавальна, особистісна, самоосвітня, со-

ціальна, ставлення до власного здоров’я.

У регіональній програмі визначені основні блоки компетентностей

– мотиваційні, функціональні, соціальні, які пов’язані між собою.

Таким чином, наступність можна забезпечити, враховуючи специ-

фіку кожного вікового періоду.

Дошкільний заклад (не тільки родина)

* здійснює мотивацію на навчання, розвиток, саморозвиток осо-

бистості;

* забезпечує набуття функціональної компетентності в процесі

предметно – практичної діяльності, виявлення активності та реалізації

потенційних можливостей дитини – фізичних, соціально – моральних,

емоційних, пізнавальних, мовленнєвих, художніх, креативних.

* сприяє соціально – моральному розвитку дитини в специфічних

видах дитячої діяльності – спілкуванні, предметно – практичній, сю-

жетно – рольовій грі.

Зважаючи на те, що формування компетентності дошкільника від-

бувається в процесі взаємодії всіх суб’єктів педагогічного процесу, як

дорослих – вихователя, психолога, музичного керівника, керівника

ДНЗ, батьків, так і дітей-однолітків, як групи в цілому, так і окремих

дітей, важливо визначити механізм взаємодії.

Зважаємо на думку Г.С. Костюка, який зазначив, що розвиток не є

прямим наслідком навчання. Розвиток має свої закони та специфічні

рушійні сили, тому не можна форсувати навчання та підштовхувати

його, поспішати до заданої цілі – готовності до школи.

На забезпечення розвитку й виховання дітей спрямована Державна

програма розвитку, зусилля батьків. Вихователь дошкільного навчаль-

ного закладу здійснює педагогічну підтримку та сприяє розвитку ди-

тини, ґрунтуючись на психології його розвинення, використовуючи

різні форми, методи роботи, спрямовані на формування життєвої ком-

петентності дитини.

Пізнавальна компетентність формується в різних видах специфіч-

ної діяльності дитини у вигляді предметно – практичних дій, дослід-

ництва, спостережень, ознайомлення з довкіллям, участі в дидактич-

них іграх, вправах тощо. Свідченням наявності пізнавальної компетен-

тності є:

* елементарні форми логічного мислення дитини;

* компетентність дитини у сферах життєдіяльності, а саме таких:

«Природа», «Культура», «Люди», «Я сам», розвинуті образні форми

сприйняття світу, сформовані дитячі форми світосприйняття, цілісного

бачення світу;

* загальнопізнавальні вміння – спостерігати, обстежувати, виділя-

ти головне й другорядне, порівнювати, запам’ятовувати, бачити про-

блему, розв’язувати її, розмірковувати, усвідомлювати матеріал;

* загальномовленнєві вміння – слухати, запитувати, доводити

правомірність умовисновків, налагоджувати мовленнєву комунікацію.

Особистісна компетентність як особистісне зростання відбувається

в різних видах специфічної дитячої діяльності – спілкуванні, предмет-

но – практичній діяльності, сюжетно-рольовій грі, дитячому експери-

ментуванні, самостійній художній діяльності шляхом ампліфікації

(Зпорожець А.В., Лісіна М.І.) з урахуванням цінностей та інтересів

дитини, і має відповідати вимогам (Кононко О.Л.):

* фізичне, психічне, морально – духовне здоров’я дошкільника;

* збалансоване прагнення до самореалізації, саморозвитку і самозбереження;

* довільність психічних процесів, володіння елементарними фор-

мами самореалізації поведінки та діяльності;

* розвиненість уяви як передумова креативності;

* вияв різних видів активності – фізичної, соціально – моральної,

емоційної, пізнавальної, мовленнєвої, художньої, креативної;

* оптимістичне ставлення до життя, віра у власні можливості, на-

явність найпростіших форм життєвої перспективи;

* наявність зачатків почуття совісті як механізму особистісного

зростання;

* висока самоповага;

* сформованість індивідуального обличчя, особистісного стрижня[3].

Самоосвітня компетентність відбувається на засадах спеціально

організованої вихователем навчальної діяльності, спільної з дітьми та

самостійної роботи вихованців, надання малюку «особистого часу»,

виховання таких базових якостей, як самостійність, спостережливість,

відповідальність, працелюбність, самовладання, креативність, і потребує:

* створення розвивального середовища щодо вияву індивідуаль-

них інтересів дитини;

* цілеспрямованої роботи з дитячою книгою через книжковий ку-

точок (сюжетно-рольова гра «Бібліотека»);

* організації форм роботи, що сприяють розвитку самостійності та

відповідальності (тривале чергування в куточку природи, ведення ка-

лендарів, щоденників, обговорення підсумків роботи, спостережень,

планування роботи на деякі відрізки часу);

* формування здатності до самоаналізу, самоконтролю за власною

діяльністю в процесі застосування різних форм і видів роботи;

* створення ситуацій для використання знань дітей в практичній

діяльності.

Соціальна компетентність формується як в спеціально організова-

ній діяльності, так і в процесі стихійної взаємодії(Д.Б. Ельконін).

У дошкільних закладах міста має місце позитивний досвід органі-

зації навчання, у мікрогрупах на засадах соціоігрової педагогіки

(Шулешко Є.Є., Букатов В.М., Єршова О.П.), що сприяє розвитку ко-

мунікації однолітків та становленню новоутворення «супідрядність

мотивів», коли продумані дії починають переважати над імпульсивни-

ми, мотив «хочу» поступається місцем мотиву «треба», важливого

значення набувають соціальні мотиви.

Пріоритетні напрямки виховної роботи:

* інтеграція дитини в соціум;

* спілкування та спільна діяльність;

* розвиток відповідальності як базової особистісної цінності;

* визначення статусу в групі однолітків;

* формування категорії «авторитет»;

* становлення совісті як форми морально–емоційного самоконт-

ролю;

* усвідомлення свого місця в системі стосунків з дорослими;

Компетентнісне ставлення до здоров’я набувається дитиною у

процесі гігієнічних процедур, під час прийому їжі, в процесі спеціаль-

но організованого рухового режиму – ранкової гімнастики, фізкультурних занять, рухливих ігор, спортивних розваг та свят, бесід з валеологічної тематики:

* знає своє тіло і виявляє турботу до нього;

* вміє повідомити про своє здоров’я чи нездоров’я, виконує пора-

ди лікаря;

* підтримує позитивні стосунки з дітьми та дорослими;

* виявляє фізичну активність, уподобання до якихось конкретних

фізичних вправ, ігор;

* негативно ставиться до шкідливих звичок;

* має елементарні валеологічні знання та використовує їх.

Протягом дошкільного дитинства відбувається стрімкий психічний

розвиток дитини, відбувається становлення її особистості, вдоскона-

люється мовлення, збагачуються навички спілкування, формуються

якості особистості, зростають фізичні можливості, розширюється жит-

тєвий простір.

Важливою особливістю розвитку дитини є те, що набуті нею знан-

ня, дії, здібності мають загальний характер і потрібні їй, щоб стати

людиною.

Здобутком дошкільного дитинства виступають образні форми пі-

знання світу. У специфічній дитячій діяльності – предметній, сюжет-

но-рольовій грі, малюванні, ліпленні, конструюванні, експерименту-

ванні, розвиваються психічні процеси: сприймання, наочно – образне

мислення, уява. Вони надають дитині можливість здійснювати пода-

льший розвиток пошукових дій, дій внутрішнього плану, сприяють

засвоєнню сенсорних еталонів та наочних моделей, розвитку творчих

здібностей, пізнавальних інтересів.

Другим важливим здобутком дошкільного віку є моральні почуття,

які є основою знаходження дитини в суспільстві і складають основу

гуманної спрямованості людини на довкілля і саму себе.

Порівняний аналіз показників життєвої компетентності

старших дошкільників і молодших школярів

Дошкільник Школяр

Пізнавальна компетентність

- прагнення отримати нову інформацію;

- засвоєння системи знань, відповідній віку;

- загально-навчальні вміння й навички (організаційні, загально-пізнавальні, загальномовлен-

нєві, контрольнооцінні);

- здатність сприймати дорослого як вчителя, а себе самого – як учня.

- уміння навчатися та оперувати знаннями;

- навчальні досягнення.

Особистісна компетентність

- дитячий світогляд (знання й досвід: практичний, ціннісний, чуттєвий);

- самосвідомість, здатність до рефлексії;

- розвиток індивідуальних здібнос-тей і талантів;

- здатність до рефлексії;

- саморегуляція діяльності й поведінки;

- елементарна система дитячих цінностей;

- домірність переживань реальним подіям;

- уміння регулювати свою поведінку.

- обізнаність у власних сильних та слабких сторонах.

Самоосвітня компетентність

- здатність дитини докладати особистісні зусилля;

- наявність самостійності як базової якості особистості;

- становлення адекватної оцінки та здатності до самоконтролю.

- здатність до самонавчання;

- гнучкість застосування знань, умінь навичок в умовах швидких змін;

- самоаналіз, самоконтроль за власною діяльністю.

Соціальна компетентність

- знання про людей, їх стосунки;

- повага до людей;

- уміння співпрацювати, співчувати; розуміти почуття інших людей;

- справедливість;

- уміння спілкуватись;

- зачатки почуття совісті.

- співпраця, робота в команді, комунікативні навички;

- здатність приймати власні рішення;

- соціальне єднання;

- ціннісні орієнтації;

- розвиток особистісних якостей;

- саморегуляція;

- культура міжособистісних відносин.

Компетентне ставлення до власного здоров’я

- має уявлення про себе; свій організм;

- вміє уникати небезпеки;

- орієнтується у показниках власного здоров’я.

- здоров’я – соматичне, клінічне, фізичне, психічне;

- рівень валеологічних знань.

Таким чином, у Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні

та Державній базовій програмі розкрито специфічні особливості до-

шкільного дитинства, враховуючи які практичні працівники дошкіль-

них закладів і шкіл мають можливість уникнути або пом’якшити кри-

зові прояви в дітей 6 – 7 років, що і є головною ознакою забезпечення

наступності між дошкільною і шкільною освітою.

Література

1. Закон України «Про дошкільну освіту». - К., 1999.

2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. - К., 2003.

3. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні. -

К., 2003.

4. Державна експериментальна програма розвитку дитини дошкі-

льного віку. - К., 2004.

5. Регіональна програма впровадження компетентнісно орієнтова-

ного підходу в навчально – виховний процес. - Донецьк, 2004.