Каталог статей

Головна » Статті » Вчитель вчителю » Класні виховні заходи [ Додати статтю ]

Екологічна стежина "Природу шануй і люби її друже"

Екологічна стежина "Природу шануй і люби її друже"
 

Мета: розширювати знання учнів про красу природи, її мешканців; донести до свідомості учнів важливість присутності на землі всього живого; засобами природи прививати дітям почуття гордості за рідний край, брежливого ставлення до всього оточуючого в довкіллі.
                                                                                                      Хід заняття.

Вихователь:
- Діти, ви любите казки? І я також, а особливо їхню таємничість, загадковість.
Сьогодні ми з вами теж будемо у казці. Хочете? А от у якій, відгадайте та відшукайте.
Сховалась відгадка у деревинку
Казкову, та схожу на нашу ялинку.
Знайдіть її швидше й поміж верховіть
Відгадку там нашу до казки знайдіть.

(у зробленій із шишок « ялинці» діти знаходять назву казки - тему заняття «Природу шануй і люби її, друже».)

Вихователь:
- Діти, що ж таке природа? А як можна любити природу? Адже можна любити
маму, вчительку, а пташку як, за що? Ось тому, щоб полюбити щось у природі, про нього потрібно хоч щось знати. Тоді розумітимеш йому ціну, а отже будеш цінувати,любити, а любити, значить не ображати, а турбуватися про неї - оберігати і примножувати її. Бо у природі потрібне все!
Хоча зараз ви зі мною можете посперечатися, коли відгадаєте загадку.
- Отже, двері казки відчиняються і загадка починається.
*
Бідовий хлопчина
В теплій сорочині
По дворах стрибає
Крихти збирає. Хто це?
(Горобчик).
Вихователь:
- Як ви думаєте, горобці - це шкідливі, чи корисні птахи?

Розповідь вихователя.
- Горобець, якого називають розбійником, бере дуже скромну плату за свої неоціненні послуги сільському господарству. А людство вже встигло переконатися, яку користь приносять горобці. Зокрема, країна Китай, в якій в один час було ухвалено винищити горобців, щоб не збавляли урожаю. І от сотні мільйонів дисциплінованих громадян в один день вийшли на вулиці, дружно гамселячи по пательнях, б’ючи в барабани. Не маючи де відпочити, сполохані горобці вмирали в небі від знесилення. І як результат - вантажівки, заповнені пташиними тільцями, - це все було відзнято на плівку й показано всьому світові. Та сподіваного врожаю не сталося - навпаки! Шкідники так розплодилися, що збіжжя було зібрано значно менше проти тих років, коли сіренькі пташки товклися по полях.
- Про горобців пам’ятають і шанують їх і в Америці. В цій країні теж ці сіренькі вертуни прославилися. Хочете дізнатися чим? Якось на американський штат Массачусетс напало скільки гусені, що навіть учені не могли назвати бодай приблизну кількість. Гусінь усе жерла на своєму шляху. Людям почав загрожувати голодомор, бо впоратися із навалою бридких ненажер не могли. І тут на допомогу їм прийшли наші горобчики! Вони, ці щебетуни та одчайдухи досить швидко начисто укоськали навалу ненажер! Саме за цей геройський вчинок вдячні мешканці міста Бостон і поставили в головному парку міста пам’ятник звичайнісінькому горобцю!.
А ще гороб’ячі родини між собою надзвичайно, які? (Дружні).
- Кому із вас вдалося помітити, як горобчики клюють зернята, чи стрибають по дворі поодиноко чи зграйками, гурточками?
Так, вони надзвичайно дружні, піклуються один про одного, сміливці навчають своїх горобчиків-братків ось як.
- Було літо, спека. А горобчики, як ми вже знаємо, оселяються біля людських осель, де звичайно ж, є їжа. Отож, на одному із дворів стояла діжка, повна води, Поруч ріс кущ бузини, а на гілці пліч-о-пліч двійко молодих горобчиків з пушком, що пробився крізь пера, з яскраво-жовтими пазухами по краях дзьобиків. Один спритно і впевнено перелетів на край діжки і почав пити.
Пив та поглядав на другого і перегукувався своєю дзвінкою мовою. Видно, що цей теж хотів пити, але боявся підлетіти до діжі: а пити хотілося , бо дзьобик був розкритий від спеки. Той перший вже давно напився і просто прикладом своїм підбадьорював другого. Він без упину стрибав по краю діжки, опускав дзьоба, хапав воду, одразу ж ранив її і поглядав на брата, і кликав його. Братусь зважився, злетів і собі до діжки. Та лише торкнувся лапками її позеленілого краю - і одразу ж пурхнув назад на бузину. А той знову почав його кликати. І домігся - таки нарешті. Братусь перелетів на діжку, невпевнено сів весь час тріпочучи крильцятами, і напився. І тоді разом полетіли геть.
- Якими були горобчики?
- Чому вони нас навчають? (піклуватися про ближніх,не покидати у біді)
- Ну, а чи легко горобчикам , чи ні воювати із гусінню побачимо, як самі станемо в ролі горобців. Поскільки птахи - це природа, природа - це казка , а казка - це диво і чарівність.

Тож продовжуємо казку,
до уваги всі будь – ласка.
Ось на кого покажу-
вмить того заворожу,
стане враз той молодець
не хлопчина - горобець!
І напали на листки
Ось є диво - шкідники :
Що напали на листки,
Горобці, часу не гайте,
Гусінь швидко позбирайте!
Позмагайтеся, хто перший?
ГРА «Спритні горобці»

Цікавинки в нагороду
вам, сміливому народу!

- Кращих спортсменів нагороджують за перемогу чим?

- А для вас у наший класний куточок я приготувала інформацію «Цікаво знати». Бо ж почувши один раз ви забудете її, а коли вона певний час побуде на видному місці, то коли - не - коли, та оком і кинете.

Прочитаймо її разом :

«Сім’я горобців, коли вигодовує пташенят знищує близько 3000 комах. Але ж варто сказати, що в одній сім’ї таких виводків буває 2-3 за літо і весну. Якщо закрити нулі, а 3*3 скільки буде? 9, і добавивши 000, отримаємо 9000 .
Отож лише одна сім’я здатна знищити 9000 комах шкідників.»
Але ж казка не була б казкою, якби закінчилася так швидко, і не була б вона казкою, щоб в ній не було загадки. Загадки довгенької та цікавенької.

- Є у мене діти надія і віра, що миттю впізнаєте Загадкового звіра.

(Загадка «Загадковий звір»)

Загадковий звір.
-Кіт ловить мишей, чайка їсть рибу, мухоловка мух.
-Скажи, що ти їси, і я скажу хто.
-І я чую голосок:- Угадай, хтоя?
-Я їм жуків і мурашок!
-Я подумав і сказав:
- Дятел!
- А от і не вгадав! ще я їм ос і джмелів!
- Ага! ти осоїд!
- Не осоїд! ще я їм гусениць і личинок.
- Гусениць і личинок люблять дрозди.
- А я не дрізд! Ще я гризу скинуті лосями роги.
- Тоді ти, певно, лісова миша!
- І зовсім не миша. Трапляється я й сама іноді їм мишей.
- Мишей? Тоді ти - кіт.
- То мишка, то кіт! І зовсім не вгадав.
- Покажись! - крикнув я. І почав вдивлятися в темну ялину, звідки чувся голосок.
- Покажусь, тільки ти визнай себе переможеним.
- Рано! - відповів я.
- Іноді я їм ящірок. А зрідка рибу.
- Може ти чапля?
- Не чапля. Я ловлю пташенят і викрадаю із пташиних гнізд яйця.
- Схоже, що ти куниця.
- Не кажи мені про куницю. Куниця мій давній ворог. А я їм ще бруньки, горіхи, насіння ялин і сосен, ягоди й гриби.
- Я розсердився і крикнув: "Тоді ти - свиня! Ти жереш все підряд. Ти здичавіла свиня, яка видерлася на ялину!"
- Здаєшся? - запитав голосок.
Гілки загойдалися і розсунулися і побачив я ...білку!
- Запам'ятай! - сказала вона. Білки гризуть не тільки горішки, як і коти їдять не тільки мишей, а мухоловки ковтають не лише мух.

- Запам'ятали, що їсть білка?
- Яку користь вона приносить?
- А ще цікаво знати, скільки гнізд є у білки, відгадайте, хто як думає?
- Чому?

- Білка має від 3 до 5 гнізд. Коли в теплому гнізді розводяться паразити, білка переносить білчат в інше місце, в інше гніздо. Це ж саме вона робить, коли чує небезпеку.

Ну а зараз казка знову
Одягну дівчат в обнови,
І тепер мої дівчата, не дівчата - а білчата.
Вправно хай стараються,
На зиму запасаються.
Фартушки попідбирають,
І горішки в них збирають.

Гра "Хто швидше збере горіхи".
(Збирають горіхи).

- Якої ж пори року білочки трудяться чи не найбільше?

Осінь - славна чарівниця,
їй на місці не сидиться,
Несе з листя нам обнову,
І дарує казку знову.
Складіть листя по порядку,
Вийде знову там відгадка.

Дидактична гра «Склади слово»

(на пронумерованих осінніх листочках зашифроване слово "мураха").

- Ой-ой-ой, кусючка, скажете ви, ні-ні, нізащо не хочу її знати, але в тому ж і суть казки, дізнатись та відкрити її секрет.
- Руда лісова мурахо, хто ти? Ти шкідник чи помічник? Тихо-тихо, я накриваю вас плащем - невидимкою і ви вмить потрапляєте в мурашине царство і почитнаєте розуміти мурашину мову.

Запис диктофону:

- Сьогодні наші мурахи - розвідники та мурахи-полювальники були надзвичайно працьовитими. Добре відзначилися і мурахи-сидні, і всі нашою дружною мурашиною громадою знищили 100 тисяч шкідників. Наші мурашки-санітари, та мурахи-будівельники, риючи підземні ходи, добре розрихлили та підпушили ґрунт, перемішали його, та збагатили органічними добривами. Відкрили доступ повітря до коренів дерев. Ви, мої мурашки-трударі - зберігаєте здоров'я лісу.
- Ось, царю, я твій покірний слуга.
- Молодець, у 10 разів важчого за себе жука-шкідника притіг.
- Мурашко "Сміливець", є ти?
- Ось, царю, я твій покірний слуга.
- І тобі слава та шана - у 10 разів більшого за себе метелика притіг.
- Хай живе здоровий ліс !

Запитання вихователя:
- Про що говорили мурахи?
- Чи зустрічали ви мурашники у лісі?
- Як ви думаєте, як люди можуть оберігати мурашники у лісі?
- Від кого захищають мурашники від людей чи від тварин?

(Лісники обгороджують мурашники жердинами від тварин, особливо взимку, коли мурашники засипані снігом, і тварини можуть випадково зруйнувати їх.)

- А ось у мурашок я вас не зачарую, бо так важко працювати вам не під силу. Мурашка може справитися із тягарем у 10 разів важчим за його самого, а ви ні.
-Не вірите? Тоді підрахуємо.
-Приміром, хтось із вас важить 40 кг, а ви повинні справитися із тягарем у 10 разів важчим, тобто 40 помножити на 10 дорівнює 400 кг, а 400 кг - це приблизно 8 мішків пшениці. Та це не під силу навіть дорослій людині.

Тож казочка наша йде до кінця,
Чому причаїлась тут іграшка ця?
Впізнали її? І мені підкажіть,
Ім’я її разом гарненько скажіть.

Діти: - Сонечко!

- А що це тут у нього, ніби телеграма. Андрійку, допоможи мені її прочитати.

Лист Сонечка:
- Дорогі, друзі!
Ми відлітаємо у далеку Англію. Дуже хочемо із вами подружитися.
Ми, як і ви, - друзі і захисники природи. Ми - рятівники дерев. Ми знищуємо попелиць, що смокчуть соки із листочків, гілочок та стовбурів дерев. У нас теж є молочко, тому нас називають «Божі корівки». Воно має лікувальні властивості, ним лікують кір та зубний біль. А специфічний запах захищає нас від ворогів.
Доречі у Америці, в штаті Каліфорнія, на початку XX століття корівок збирали у місцях зимівлі у иішки і продавали фермерам для брортьби з попелицями по 6 - 8 доларів за один кілограм.

- Діти, комахи-сонечка дійсно рятівники дерев.
- А ми знаємо, що дерева, ліс - це зелені легені нашої планети, вони очищають наше повітря, а на сьогоднішній день чисте повітря стає великим дефіцитом. Бо забруднювачів стає дедалі більше, а очищувачів лісів стає все менше і менше, бо нещадна людська рука більше нищить і вирубує, аніж насаджує.
- Боляче дивитися, як необережно влітку дівчатка зривають польові квіти, плетуть віночки, укладають величезні букети, а через деякий час викидають. Ось недавно до мене потрапив відкритий лист учня, послухайте його зміст:

« Нині всі взялися за охорону природи, не зірви квітку! Не зламай гілку! Не спіймай метелика! А хіба все це існує не лише для людини? Не для того, щоб милуватися красою? І чому ми повинні оберігати природу? Вона сильніша від нас... Недавно я нарвав біля школи троянд, щоб привітати зі святом учительку. Щож тут поганого? А мене звинуватили. Це ж несправедливо?»

- Як ви оцінюєте поведінку хлопчика?
- Чи справедливо він себе захищає?
- Чи буде приємним учительці такий подарунок?
- Що порадили б ви цьому хлопчикові, якби із ним зустрілися?
- Як ви гадаєте, чи всі люди бережуть природу?

- Отже любов до природи є не лише у замилуванні її красою, а й насамперед у турботі про збереження і примноження природних багатств. Лише тоді природа стане справжньою казкою, коли кожен із нас її полюбить серцем і душею.

- Як і кожна казка. Нехай наша закінчиться добре. Нехай ніхто не руйнує пташині гнізда, не галасує у лісі, не ламає дерев, не рве для забав квіти, не засмічує ліси та береги річок, не руйнує мурашники. А в кожній нашій душі зажевріє іскорка любові до маленького листочка, ніжної квіточки, загадкової мурашки. І кожний із вас не раз прочитає пам’ятку захисника природи і перекаже її своїм друзям. Нехай вона буде вашим постійним путівником у світ природи, і тоді все буде співати і радіти так, як ми зараз із вами.

Діти виконують пісню «Я землі своїй вклоняюся».

- А Червона книга у нашому читацькому куточку нехай постійно наголошує нам: «Діти, червоний колір - колір небезпеки, а ще - це колір любові. Тож, вивчіть ось цих рідкісних птахів, тварин, бережіть їх, і не лише їх, а все живе на землі, а головне любіть природу і вона відплатить вам тим же.»

Категорія: Класні виховні заходи | Додав: nataliashevchenko06 (02.03.2018) | Автор: Шевченко Наталія Василівна E
Переглядів: 258 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Никнейм Кащенко Ірина Петрівна (ADM[Irina]) зарегистрирован!