Каталог статей

Формування самостійності молодших школярів

Нова школа – це простір життя дитини; тут вона не готується до життя, а  повноцінно живе, і тому вся діяльність навчального закладу будується так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника власного життя, гармонізації і гуманізації взаємин між учнями і педагогами, школою і родиною на основі ідеї самоцінності дитинства, усвідомлення вибору особистістю життєвого шляху.

Чи варто переконувати, що початкова ланка загальноосвітньої школи, маючи специфічні та об’єктивні можливості, може і повинна реалізовувати таку змістову лінію, яка спрямована на розвиток самостійності дитини. «Мета школи – привчити до життя, розуміти його, найти в ньому своє місце. Для цього ж слід розвивати самостійність дитини» (Софія Русова).

Зміст самостійності як провідної особистісної якості

У практичній роботі вчителі початкової школи нерідко вкладають різний зміст у поняття «самостійність». Оперуючи цим, педагоги мають на увазі: то бажання школяра виконати завдання своїми силами, не звертаючись по допомогу, то вміння учня долати труднощі на шляху до кінцевої мети, не підміняючи її проміжною; то схильність дитини виявляти ініціативу, творчо ставитися до навколишнього; то прагнення учня діяти автономно, окремо від інших; то його здатність обстоювати особисту точку зору, давати критичну оцінку зробленому.

Якщо зводити поняття «самостійність» лише до однієї з перелічених учителями ознак, воно спроститься, схематизується; вихолоститься така суттєва ознака, якою є складність. У той же час недоцільно штучно розширювати це поняття, внаслідок чого може відбутися підміна змісту самостійності іншим, неспецифічним поняттям. Ось чому важливо чітко визначити суть цього поняття, обмежити кількість його компонентів. При цьому доцільно додержуватися двох основних вимог: щоб всі її складники загалом становили необхідний мінімум, тобто були найменшою сукупністю провідних умінь школярів, і щоб об’єднання всіх компонентів в одне ціле було достатнім – охоплювало найголовніше, найтиповіше, найістотніше у виявах самостійності.

З таких позицій розкриємо зміст цього складного утворення. Самостійність треба розуміти як узагальнену характеристику активності молодшого школяра, що виявляється в його незалежності(вмінні без прямого керівництва і допомоги ззовні, власними силами досягти поставленої мети), творчої ініціативі(схильності реалізувати своє починання, виявляючи винахідливість, оригінальність) і критичності (здатності аналізувати ситуацію або наслідок праці, щоб дати їм оцінку, виділити достоїнства й вади).

Шляхи формування самостійності молодших школярів

Проблема сьогодні полягає в тому, щоб надати вчителю методологію вибору та механізм реалізації відібраного вченими змісту освіти в реальному навчальному процесі як з урахуванням інтересів та здібностей, так і його особистої творчої індивідуальності. Формування самостійності молодших школярів зумовлено реалізацією адекватних методів та технологій навчання:

·        проблемне навчання, що передбачає створення проблемної ситуації та активну самостійну діяльність учнів у її розв’язанні. Це веде до ґрунтовного засвоєння й закріплення наукових положень, розвиває творче мислення.

·        групові (колективні) технології навчання. Це така організація навчального процесу, за якої навчання здійснюється у процесі  спілкування між учнями у групах. Групові форми навчання сприяють формуванню комунікативних якостей, активізують розумову діяльність.

·        ігрові технології навчання. У процесі організації технології гри здійснюється включення учня у навчальну гру, яка надає йому можливість самовизначитися, розвиває творчі здібності.

·        технологія проектного навчання. Суть цього метода полягає в досягненні дидактичної мети через детальну розробку навчальної проблеми, яка повинна завершитись реальним практичним результатом (проектом).

·        інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, що має за мету створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність.

·        технологія формування критичного мислення. Параметрами критичного мислення є особистісне ставлення до об’єкта, аргументованість висновків, логічність викладу, здатність змінити позицію на основі контраргументу, уміння формувати власну точку зору, уміння розв’язувати проблеми.

Рівні розвитку самостійності

Розподіл вихованців за групами відповідно до рівня їхньої самостійності передбачає одержання точних відомостей про повноту, сферу і стійкість її виявів.

Учитель має право називати самостійним лише того молодшого школяра, поведінка та діяльність якого характеризується повнотою вияву активності, тобто водночас всіма провідними складниками: незалежністю, творчою ініціативою, критичністю. Проте кожен з них, важливий сам по собі, не вичерпує змісту поняття «самостійність». Адже не всякий незалежний школяр може бути людиною творчою, а ініціативний – критичною і самокритичною. Таким чином, не сформованість хоча б одного з названих компонентів робить неможливою високу оцінку важливої якості учня – початківця.

Щоб встановити сферу вияву самостійності учнів, педагогу слід звернути увагу на те, в яких випадках діяльності кожний з них реалізує здатність поводитися незалежно, ініціативно, виявляє критичність. Важливо щоб учень не обмежувався тими діями, для нього нескладні. Щоб сферу вияву самостійності можна було визнати достатньо широкою, учитель повинен констатувати: школяр виявляє незалежність, творчу ініціативу й критичність у найрізноманітніших видах діяльності – цікавих і нецікавих  для нього.

Рівень розвитку самостійності кожного учня визначають на підставі того, наскільки сильно або слабо розвинене у школярів уміння виявляти в діяльності й поведінці незалежність, ініціативу, критичність.

До вищого рівня слід віднести учнів, поведінка і діяльність яких відзначається найвищим ступенем розвитку основних ознак самостійності. Здебільшого ці учні здатні відстояти свою думку, обґрунтувати власне рішення за допомогою кінцевого результату праці, завжди вдаються до раціональних пошукових дій, просять допомоги у дорослого лише у разі крайньої необхідності. Це ініціативні діти, які завжди доводять розпочате діло до кінця, оптимістично сприймають труднощі, спроможні докладати максимум самостійних зусиль для досягнення мети. Ці школярі впевнені у своєму успіху. Вони досить вимогливо ставляться до результатів діяльності – своєї і товаришів. Кількісний склад цієї групи в середньому становить 20 – 30%.

Групу достатнього рівня складають вихованці, вияви незалежності, творчої ініціативи і критичності яких стійкі, ніж у представників попередньої групи. Ці учні можуть виявляти оптимізм, завзяття, ініціативність або, навпаки, бути байдужими, керувати дорослими. На початку роботи вони здебільшого впевнені в успіху, однак, натрапивши на перешкоду, пасують перед нею. В основному це досить творчі учні, значно більш критичні, ніж самокритичні. Вони легко вдаються до допомоги учителя. Таких школярів у класі може бути 30 – 40 %.

У групу середнього рівня входять учні, які в різних умовах і видах діяльності виявляють досить сталу поведінку. Це досить пасивні діти, які прагнуть високих досягнень, звикли задовольнятися необхідним мінімумом, не схильні до ризикових дій. Здебільшого вони недостатньо організовані, легко приймають допомогу, не покладають на себе особливих надій. Самокритичність таких школярів не стимулює високих прагнень. Ця група налічує близько 30 – 40 %.

Групу початкового рівня становлять молодші школярі, в яких вияви незалежності, творчої ініціативи і критичності найбільш низькі за рівнем розвитку. Вони не вміють працювати без допомоги і керівництва дорослих. Невпевнені у собі, задовольняються виконанням вимог учителя. Ці діти звикли до шаблонних рішень, тому прагнуть одержати для орієнтації готовий зразок, завжди дають перевагу добре відомим їм завданням з розписаним ходом виконання. Вони потребують опіки, керівництва. Самостійно неспроможні оцінити зроблене, дати йому критичну, обґрунтовану оцінку. Ця група складає близько 10 % і викликає найбільшу турботу педагогів.

Вимоги до самостійної діяльності школярів

Учитель пропонує школярам навчальні і трудові завдання, які відповідають таким вимогам:

·        щоб завдання містили об’єктивну складність (саме вона «продукує» труднощі, викликає у дитини бажання звернутися до дорослого по допомогу);

·        щоб завдання надавали учневі можливість діяти від зразка – штампа;

·        щоб завдання передбачали необхідність оцінити зроблене (висловити оцінне судження щодо кінцевого результату, орієнтуючись при цьому на реальні якісно – кількісні показники, не чекаючи оцінки учителя).

Пропонуючи учням початкових класів види самостійних робіт, слід пам’ятати такі правила:

·        самостійна робота повинна сприяти розвитку розумової активності учнів, щоб вона спиралася на їхні знання, вміння, навички, життєвий досвід;

·        вона має бути посильною, різноманітною за формою та змістом;

·        щоб робота вносила у процес елемент новизни;

·        самостійна робота повинна заохочувати до різностороннього вивчення предметів;

·        використовувати різні форми порівняння, аналізу, узагальнень, конструювання та переконструювання матеріалу.

Педагогічне керівництво самостійною діяльністю учнів – початківців

Комплекс правил, яких варто додержувати в управлінні самостійною діяльністю молодших школярів:

1.     Ніколи не відмовляти учневі початкових класів у допомозі, особливо тоді, коли вона об’єктивно необхідна, однак завжди дотримуватися оптимальної дози, міри.

2.     Педагогу слід глибоко усвідомити, у чому полягає для учня певна трудність (можливо, він щось забув, не засвоїв важливого положення чи просто нервує, що заважає йому зосередитися та ін.)

3.     Перш ніж втручатись у діяльність школяра, бажано передбачати, наскільки вона йому цікава, відповідає його нахилам і здібностям.

4.     Рівень цієї допомоги має узгоджуватися з віковими та індивідуальними особливостями дітей, рівнем розвитку в них відповідних знань, умінь та навичок.

5.     Допомога передбачає лише можливість нагадати загальні положення, поставити навідні запитання, дати часткові вказівки, провести нескладну асоціацію. З практики слід виключити прямі підказки або показ способу дій. Доцільно відмовитись і від передчасного втручання в роботу учнів – початківців. Треба залишити за ними право на власні помилки – тільки тоді діти зможуть навчитися самостійно їх вправляти.

6.     Молодшим школярам бажано створити всі умови для того, щоб вони мали змогу широко користуватися допоміжною інформацією.

Жарновнікова Лариса Тимофіївна, учитель початкових класів

Селидівська школа № 2 Донецької обл.

За матеріалами: Освіта.ua