Каталог статей

Як навчити дитину бути відповідальною і не скаржитися на обставини

Всі ми зустрічали людей, які люблять скаржитися. На погану роботу, на злого начальника, на страшну зануду-дружину…

У будь-якій своїй біді вони знаходять винних серед оточуючих. Такий погляд на життя типовий для людини, нездатної брати на себе відповідальність.

З позиції скиглія

Відповідальна людина всі ситуації розглядає з позиції: «Це зробив я. І я сам можу це виправити». Робота мене не влаштовує? Значить, я повинен знайти нову. Не знайшов нічого кращого? Значить, нічого скиглити. Це я піддався на вмовляння батьків і вибрав інститут, не подумавши. Але що зроблено, те зроблено. Якщо зараз мені бракує освіти, я можу її отримати. Це я вибрав таку дружину. І я сам вирішую, жити мені з нею далі чи ні.

Людина, яка не вміє брати на себе відповідальність, вважає, що вона/він - тільки жертва обставин. Всі повинні дбати, щоб їй/йому було зручно і комфортно. Начальник повинен входити в його становище, дружина в будь-який момент повинна радісно приймати його друзів. Батьки все життя повинні каятися, що послали його в технічний вуз, а не в економічний.

Хто намочив штанці?

Про відповідальність за свої вчинки ми говоримо дитині з раннього віку. З того моменту, коли висловлюємо сумніви, що штанці намочив котик. «А може, це все ж таки зробив Петя? І ми даремно лаяли котика?»

Пізніше ми починаємо закликати його до відповідальності за зламану іграшку, порваний одяг. Сюжет про те, як важко дається дитині зізнання в тому, що саме він розбив улюблену мамину вазу або з'їв сливи, зустрічається в багатьох дитячих книжках. І невипадково. Це дійсно важко - відповідати за свої вчинки.

Сучасні діти починають вчитися задовго до вступу до школи, але дорослі намагаються будувати це навчання з урахуванням «хочу» дитини. Не хочеш читати сьогодні? Почитаємо завтра. Вчора допоміг мамі прибирати у квартирі - молодець! Сьогодні не хочеш допомагати? Нічого, допоможеш іншим разом. Загалом, умови для дошкільного навчання в більшості випадків вибираються щадні, і це правильно.

Під вантажем «треба»

З приходом до школи все змінюється. Тепер ніяке «не хочу» в розрахунок не береться. Завдання треба виконувати регулярно, необхідно працювати стільки хвилин, скільки триває урок, виконувати вимоги вчителя незалежно від того, подобаються ці вимоги й сам учитель чи ні. І це ще далеко не всі «треба», які обрушуються на першокласника.

За своїми нервово-психічними можливостями здорова дитина вже в стані справлятися з цими вимогами. Однак не всі діти на першому етапі шкільного навчання вважають себе зобов'язаними це робити. «Погравши» якийсь час до школи, частина дітей намагаються вийти з цієї стомлюючої ігри і відстояти своє право робити те, що хочеться, і тоді, коли хочеться. У м'якому варіанті протест виражається в недбалому виконанні шкільних завдань, неуважністю на уроках. У жорсткому варіанті - у істериках вранці, психосоматичних захворюваннях (нудота і болі в животі, невеликий підйом температури, коли треба йти до школи), відмову сідати за виконання домашніх завдань. Від результату цієї боротьби буде залежати багато чого в житті дитини.

Рятівний баланс

Кожен дорослий балансує між «хочу» і «треба» (науковою мовою - індивідуацією і соціалізацією). Людина, яка в більшості випадків віддає перевагу «хочу», значною мірою асоціальна. Вона/він не втримується на роботі, оскільки кожна робота припускає посадові обов'язки, вона/він не втримується в сім'ї, тому що і сімейне життя накладає зобов'язання. Людина, яка, навпаки, завжди робить вибір на користь «треба», не проживає власне життя. Вона/він є предметом нещадної експлуатації начальства, чоловіка/дружини, власних батьків і дітей. У нормі ми знаходимо баланс між бажаннями і зобов'язаннями. Заробив гроші? Можеш витратити їх так, як вважаєш за потрібне. Подбав про інше - можеш розраховувати на відповідну турботу.

Вступивши до школи, дитина вчиться підтримувати баланс між «хочу» і «треба». Але без допомоги дорослих їй не впоратися. Саме дорослі допомагають дитині відчути, що нові обов'язки і гідне їх виконання дають йому також нові права, нові можливості. Багато дорослих починають формувати у малюка відчуття тісного взаємозв'язку між правами і обов'язками задовго до його вступу до школи. Наприклад, просять його не відволікати їх від важливої справи. Нагородою буде похвала, висока оцінка його витримки і у відповідь шанобливе ставлення до його справ з боку дорослих: наприклад, дозвіл дограти «ще п'ять хвилин». Бажано, щоб похвала слідувала відразу за схвалюваною поведінкою (особливо це важливо для маленьких дітей), а от розширення прав дитини може бути відстрочено. Одне ув'язується з іншим коментарем дорослого. Діти, яких виховували таким чином, як правило, легко сприймають перехід до шкільного життя.

Не будьте ідеалістами

Описаний спосіб виховання відповідальності випливає з логіки життя. Він зручний і батькам і дітям. Чому ж він практикується далеко не у всіх сім'ях? Чому так часто в перший клас приходять діти, які не знають ніяких обов'язків і не бажають їх мати? Найчастіше причина корениться в тому, що батьки самі відчувають обов'язок і відповідальність тільки як тягар. У їх власному житті «треба» задавило «хочу». І вони намагаються вберегти своїх дітей від цього «передчасного» тягаря: «Ще напрацюєшся».

Це може трапитися і з тими батьками, які великими зусиллями домоглися того, що вже можуть собі дозволити займатися тим, чим хочуть, і чинити так, як вважають за потрібне . Свої досягнення вони поширюють і на близьких. Такі батьки легко підхоплюють гасло «навчання із задоволенням», тлумачачи його однобічно. Для них вчення із задоволенням (як і робота з задоволенням) - це вчення, засноване на «хочу». Хочу вивчити. Хочу ходити до школи. Таке уявлення нереалістичне. Навіть найулюбленішу справа не завжди хочеться робити. А є й багато нудних, але необхідних справ.

Радість подолання

Задоволення може доставляти не тільки задоволення свого «хочу», а й подолання труднощів, виконання обов'язку. Я зміг. Я можу пишатися собою. Щоб відчути задоволення такого роду, дитині необхідна емоційна підтримка дорослих. Саме дорослі повинні схвалювати прагнення дитини відповідати прийнятим в суспільстві нормам, висловлювати захоплення з приводу його здатності подолати себе. Коли дороблена прикра справа, людина відчуває почуття емоційного підйому. Поганяти м'яч після виконаного домашнього завдання - величезне задоволення. Звертайте увагу малюка на ці позитивні емоції, радійте разом з ним.

Поступово, переживши безліч напружених і часто неприємних ситуацій, дитина починає відчувати задоволення від того, що вона відповідає позитивному еталону. Саме тоді можна говорити, що він став на шлях, який дозволить йому стати відповідальною людиною. Не з примусу, а за вільним вибором.

Особиста думка

Сергій Світлаков:

- У нас все просто. Якщо кажеш, що треба обов'язково щось зробити, а дитина на це забиває, то тут потрібні кардинальні заходи. Покарання, навіть можливе биття ременем, якщо слів не розуміє.

Олександр Цекало:

- Пам'ятаю напучення свого батька. Коли я пішов вчитися в перший клас, він сказав: «Завжди приходь на зустріч раніше, вже будуть винні». Зараз-то я розумію весь глибокий сенс цієї фрази. Час - штука особлива. Коли ти цінуєш свій час і час інших людей, у тебе автоматично виробляється почуття відповідальності: не підвести, не спізнитися, а раптом ти запізнишся і щось життєво важливе пройде мимо. А взагалі, я вважаю, виховувати дитину краще за все своїм прикладом

Ольга Крушельницька, Антоніна Третьякова

http://www.aif.ru/