Каталог статей

Книжкові іменини

Вчитель.

Відгадайте загадку.

Дуже я потрібна всім:

І дорослим , і малим.

Всіх я розуму учу,

А сама завжди мовчу.

Книга

Дорогі всі діти наші!

В нас сьогодні книжки свято!

Разом будем відзначати,

Книгу-друга шанувати.

— Як ви здогадалися, на нашому святі в центрі уваги буде книга. На весняних канікулах проходить Всеук­раїнський тиждень дитячої та юнацької книги. Кожного дня ми проводимо конкурси, операцію «Живи, книго!». А сьогодні відзначаємо «Книжкові іменини».

1-й учень.

Іменини! Іменини! Всі приходьте неодмінно. В час канікул весняних На щорічне свято книг.

2-й учень.

Книжкові іменини — Чудові дні весни, Книжкові іменини Дарують море книг.

3-й учень.

Хто книжки прийшов вітати? Ми — хлоп'ята і дівчата! Книги — кращі друзі всіх, Ми прийшли вітати їх!

4-й учень.

Іменини, іменини

Всі книжки святкують нині!

Ми свою лобов до них

Збережемо цілий рік!

Вчитель. Дорогі діти, хто з вас не любить книжок? Кни­жок, у яких так багато барвистих малюнків, гарних роз­повідей. Розкриєш першу ліпшу сторінку — опинишся у далекій казковій країні. А в тій країні живуть добрі та ку­медні велетні, веселі маленькі чоловічки чи просто твої однолітки.

Ростуть там велетенські ріпки, такі, що цілий гурт їх із землі не вирве. Відважні герої б'ються там за правду з лю­тим ворогом. Але ж не завжди була книга.

1-й учень. Давним-давно на землі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. «Сторінками» найдавніших книжок були камені, стіни печер. Писали на всьому. Далі люди почали писати на мокрій глині, яку потім су­шили й випалювали на вогні. Але ці книги були не­зручними та важкими.

2-й учень. З часом навчилися робити зручні та легкі книги з телячої чи козячої шкіри. Але вони були ду­же дорогими. На виготовлення однієї такої книги потрібні були шкури з цілої череди телят. Люди шу­кали недорогий матеріал, з якого можна було б роби­ти книги, щоб вони були дешевими й простими. І та­ки знайшли.

3-й учень. Це був папірус — болотяна рослина, гус­тих заростей якої було багато вздовж африканських річок. Відтоді з'явилися на землі книги, а точніше сувої з папірусу. Писати на них з папірусу було зручно, але че­рез кілька років папірус пересихав і руйнувався.

4-й учень. В Україні писали на корі берези. Кору діли­ли на тоненькі смужки-пластини і висушували. Вони бу­ли білими. Писали на них грамоти і називали їх берестя­ними грамотами.

5-й учень. Справжній папір, на якому ми з вами пише­мо зараз, люди навчилися робити дві тисячі років тому. Спочатку книги переписували від руки. А це був досить важкий і тривалий процес — адже одну книгу доводило­ся переписувати іноді кілька років. Минуло ще багато ча­су, поки з'явилися друковані книжки.

6-й учень. Першу друковану книжку в Україні було ви­дано 1574 року Іваном Федоровим. Називалася ця книга «Апостол».

Зараз папір виготовляють з деревини, а книги друкують у книжкових видавництвах.

7-й учень.

Книжка — добрий, мудрий друг,

Книжка знає все навкруг:

Про старі й нові країни,

Космос та морські глибини,

Хто нам написав «Кобзар»,

І який де правив цар,

З чого зроблено намисто,

Чим славетне наше місто...

Учениця.

Все про звичаї народу,

Як зібрать врожай з городу,

Вперше хто знімав кіно.

Де, коли з'явилось скло,

Хто відкрив яку країну,

І про неньку — Україну,

Хто прославився в віках,

Де живе тварина, птах.

Вчитель. У вас завжди є запитання. І всі ви намагаєтесь отримати на них відповіді від учителів, друзів, батьків. Але не завжди ви знаходите відповіді.

Усе, чим ви цікавитесь,

Ви знайдете в книжках.

На всі питання — відповіді

На їхніх сторінках.

Отож дружіть з книгою, і ви будете багато знати. А чи знаєте ви, чому старіють книжки?

Учень.

Мама Ірочці в книгарні

Книжечки купила гарні.

В них чого тільки немає,

Іра з втіхи аж співає.

День. минув — і книги плачуть,

Бо постаріли неначе.

Іра їх, як оглядала,

Часто в ротик пальчик клала,

Став папір такий брудний,

Хоч бери його та мий.

Вчитель. А щоб книги довго були гарними, ми повинні їх берегти.

Ви всі повинні книжку

Дуже цінувати,

Що взяв в бібліотеці,

І що купила мама.

Бережіть книги! Щоб вони на вас не ображались, як на Мар'янку.

1-й учень.

Книжка скаржилась Мар'яні:

—   Я у тебе не в пошані.

Звідкіля це на мені

Плями сині та масні?

Подивися, от сторінка:

Намальована хатинка,

Під хатинкою — маля,

І написано: «Це я!».

2-й учень.

А за дві сторінки далі –

Різні звірі небувалі:

Сині, жовті та рябі,

Що й не снилися тобі.

Люди кажуть: — Ой, чия ти?!

Як тебе тепер читати?

Скільки ми читали книг,

А не бачили таких.

Вчитель. Діти, не ображайте книги. Прослухайте і за­пам'ятайте звернення книжки.

Книга.

Я Книга — товариш твій,

Користуватись мною вмій.

Я чиста, гарна і приємна,

То ж, друже, будь зі мною чемний.

Погані звички забувай,

Мене не рви, не ображай.

І пальці, прошу, ти не слинь,

Коли гортаєш сторінки.

Я, друже, твій надійний друг,

Та тільки для чистеньких рук.

Вчитель. Є народна мудрість: «Книга — ключ до знань». І для того, щоб багато знати, треба багато читати, відвіду­вати бібліотеку. Зараз перегляньте сценку «Розмова про бібліотеку».

Пригадайте правила користування книгою, прислів'я про книги.

Дійові особи: Марійка, Ніна і Оленка.

Сценка «Розмова про бібліотеку».

Марійка. Добрий день, друзі! Я йду до бібліотеки. Там багато цікавих книжок та журналів. Я навіть віршик про бібліотеку вивчила. Хочете послухати?

Тут книжки розумні спокійно живуть

У тихій, величній світлиці,

А двері широкі відкрито ведуть

До знань золотої скарбниці.

(З'являється Ніна. Вона щось бурчить).

Марійка. Здрастуй, Ніно.

Ніна (сердито). Здрастуй.

Марійка. Ти чого така сердита?

Ніна. Та ніхто не хоче зі мною дружити. Кажуть, що я — незнайко.

Марійка. Знаєш, я йду до бібліотеки. Давай підемо ра­зом.

Ніна (перепитує). Куди, куди?

Марійка. До бібліотеки.

(З'являється Оля).

Оля. Добрий день! Куди ви йдете?

Марійка. До бібліотеки. Ходімо з нами!

Оля. Із задоволенням. Там багато цікавих книжок і журналів.

Марійка. Ніно! А що ти знаєш про бібліотеку?

Ніна. У бібліотеці... Бібліотека це... бібліотека... (Зніяковіло замовкає).

Оля. Що ти робиш, коли (замислюється), наприклад, ти взяла у бібліотеці книгу, а твоя молодша сестричка вир­вала з неї сторінки? Пообіцяв бібліотекареві принести книжку сьогодні, а ще й не встиг її прочитати?

Марійка. Ну що ж, доведеться попросити допомоги у друзів. Може, хто з вас, діти, відповість на ці запитання, а Ніна послухає?

(Діти відповідають).

Оля. Правильно, ви знаєте, що треба дотримувати сво­го слова — здавати до бібліотеки книжки саме тоді, коли обіцяв.

Марійка. Якщо не встиг здати книгу вчасно, треба ви­бачитись перед бібліотекарем.

Оля. Слід пам'ятати про те, що бібліотека любить ти­шу, тут не можна смітити.

Ніна. Зрозуміла. Я тепер теж стану відвідувати бібліоте­ку. Не буду гуляти цілі дні, а читатиму книжки і все-все знатиму.

Марійка. Заговорилася я тут з вами. Мені вже треба поспішати до бібліотеки.

Оля і Ніна. І ми з тобою. До побачення, друзі!

Вчитель. Любі діти! Ось і закінчилось наше свято. Але свято книги хай входить до кожного дому. Шануйте, бе­режіть, любіть книжки! І тоді весь розум, мудрість і людська доброта переходитимуть до вас через книги. Чи­тайте! Хай не буде у вас жодного дня, щоб ви не прочи­тали бодай однієї сторінки з нової книги! Запам'ятайте:

  «Книга — джерело знань!».

http://budschool.at.ua/