ЛЕГЕНДА ПРО ПШЕНИЦЮ
У ті давні часи, коли перші люди були в раю, ніхто не знав, що таке голод. Душі їх були чисті, мов сніг, і невинні, мов травневі квіти. Усі люди були наче одна родина, де панувала гармонія та любов.
Але сатана, злий дух всесвіту, посіяв гріх у душах людей. Відтоді почалося життя людського роду, повне мук, сліз і неспокою. Важкий тягар придавив раптом їхні серця і водночас уперше вони відчули голод. Адже їх нива не родила, бо в землі не було насіння.
Був на небі один ангел, який дуже любив і жалів людей. Полетів він до Божого престолу.
Господи! – промовив ангел. – Дозволь мені допомогти знеможеним, їх нещастя вогнем палить мою душу!
Іди й допоможи людям, – лагідно всміхнувся Бог.
Мов блакитна квітка, злетів із неба ангел і спустився на землю. Але люди, втративши чистоту душі, втратили і здатність бачити ангелів. Вони могли бачити тільки земні речі.
І ангел засмутився. Золоті блискучі сльозинки полилися з його очей і засіяли землю...
Улітку нива засяяла стиглим, неначе щире золото, зерном. Вдячні люди падали навколішки, тремтячими руками пригортали і цілували хліб, дарований їм небесами...
Тепер нема у світі таких розлогих та родючих степів, як в Україні, де влітку хвилюються безмежні лани, засіяні українським золотом. І споконвіку поважає український народ пшеницю. Любить так, що навіть для свого національного прапора вибрав кольори золотої пшениці та блакитного неба.
| 