Каталог статей

Тема: “Мої роздуми про Миколу Амосова – людину, лікаря, вченого, письменника, філософа”.

Мета: ознайомити учнів з громадським життям, лікарською, філософською та творчою діяльністю М. Амосова, його відкриттями та здобутками;

розвивати вміння учнів робити узагальнюючі висновки на підставі аналізу окремих фактів, розглядати історичні особистості в конкрет­но-історичних умовах;

виховувати в учнів інтерес до життя та праці видатних людей України.

Тип уроку: узагальнення та систематизація знань.

Обладнання: мультимедійна дошка, ПЕОМ, слайди, ілюстративний і дидактичний матеріал, виставка книг М.Амосова.

                                                                              ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

1. Привітання та перевірка готовності учнів до уроку.

2. Представлення присутніх на уроці та запрошених гостей.

3. Інформування учнів про закінчення вивчення теми: “Наш край в 60-80-х роках ХХ століття. Розвиток науки”.

 II. Повідомлення теми, мети та основних завдань уроку.

     Початок демонстрації слайдів

 ПЛАН УРОКУ

1. Етапи життєвого шляху.

2. Різносторонній талант лікаря-хірурга.

3. Галузі та напрями наукових досліджень.

4. Творча діяльність.

5. Філософські роздуми.

 ІII. Актуалізація опорних знань

Запитання:

1. Назвіть визначення, що таке наука?

2. Які наукові знання розвивалися у 60-80-х роках ХХ століття?

3. Найбільші досягнення вчених цього періоду?

4. Які були недоліки та перешкоди на шляху розвитку науки?

 ІV. Розгляд питань уроку.

1. Етапи життєвого шляху.

Розповідь учителя, демонстрація слайдів

«Я бачив небо! Хірургія дала мені такі пристрасті, які не може дати ніщо інше.

Я творець, я виконавець.

Совість – ось мій головний суддя.

А хто може накласти більшу відповідальність?...»

Микола Амосов

 Микола Михайлович Амосов радянський та український лікар, учений в галузі медицини та біокібернетики, громадський діяч, академік Національної академії наук України та Академії медичних наук України, лауреат Ленінської премії, двічі Державної премії УРСР і Державної премії України в галузі науки і техніки. Директор Інституту серцево-судинної хірургії. Доктор медичних наук.

Микола Михайлович народився 6 грудня 1913 року в селі Вільхове Вологодської губернії. Мати Амосова, Єлизавета Кирилівна, все життя працювала акушеркою на медичному пункті в селі Вільхове. Вона була дуже чесною людиною, ніколи не брала подарунків від своїх пацієнток і стала прикладом для майбутнього знаменитого хірурга, який все життя чинив так само. Батько, учасник Першої світової війни, повернувся з німецького полону тільки в 1919 році. Пізніше він покинув родину і створив іншу сім’ю, за що Амосов його так ніколи і не пробачив.

Початкову школу Микола закінчив у рідному селі. З 1926 року він вчився в школі «другого ступеня» (Череповецька середня школа № 1) та в Лісомеханічному технікумі в Череповці. У 1932 році він отримав диплом техніка та близько трьох років працював на 2-й Архангельській електростанції механіком. Багато читав. Вже тоді йому подобається винаходити механізми та прилади, вдосконалювати вже існуючі. Відчуваючи брак своїх технічних знань, в 1934 році Амосов вступив до Всесоюзного заочного індустріального інституту (ВЗІІ) в Москві.

Разом із захопленням технікою Микола Амосов цікавився медициною. У 1935 році він вступив до Архангельського державного медичного інституту, який закінчив із відзнакою в 1939 році. Там він познайомився з видатним фізиком В.Є. Лашкарьовим, який відкрив йому «світ парапсихології». Микола Михайлович хотів вступити до аспірантури на кафедру фізіології, але місце було тільки на кафедрі військово-польової хірургії. Так, практично випадково, за словами самого Амосова, він потрапив у хірургію. Але, з ряду причин, Амосов залишив аспірантуру і поїхав до Череповця, де почав працювати ординатором хірургічного відділення міжрайонної лікарні. Одночасно викладав у фельдшерсько-акушерській школі. У вільний час готувався до захисту диплома у ВЗІІ, проектуючи літак з турбопаровим двигуном. ВЗІІ Амосов закінчив у 1940 році з відзнакою.

У 1941 році Амосова призвали до лав Червоної Армії. Його відразу ж призначили провідним хірургом у Польовий Пересувний госпіталь (ППГ), в якому він працював протягом всієї війни на багатьох фронтах - Західному, Брянському, 1, 2 і 3-му Білоруських фронтах, а також на 1-му Далекосхідному фронті (1945).

В 1952 році переїхав до України в Київ, де прожив 49 років. У березні 1953 року захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі». З 1958 року починає співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця. У 1963 році Амосов уперше у СРСР зробив протез мітрального клапана.

 Роздуми учня, демонстрація слайдів

Я вважаю, що такій людині як Микола Амосов судилося стати символом цілої епохи, епохи, яка визначила подальше майбутнє цілої системи наук, а його ім'я має стояти поруч зі словами «геніальний», «видатний» та «талановитий».

Ознайомлюючись з його хірургічною діяльністю, я була здивована, що людина, яка провела більш ніж 20 тисяч операцій, врятувала сотні тисяч пацієнтів, яка створила і очолила інститут серцево-судинної хірургії, була настільки простою у житті. Саме йому вдалося впритул підійти й одним із перших у Радянському Союзі провести операцію з пересадки серця, йому вдалося на міжнародному рівні ввести вживання протезування клапанів серця. Він говорив про такі, на той час, дивовижні речі, як заморожування тіла, перспективи штучного інтелекту та можливість вічного життя.

У своїй книзі « Думки і серце» М.Амосов писав: «Хірургія приносить мені задоволення, дає відчуття боротьби за успіх. Від пропаганди здоров'я я маю радість, бо знаю, що вона корисна, без сумніву корисна». Ці слова ще раз доводять нам, що медицина була не просто його захопленням, а справою цілого життя.

Знаєте, я захопилася його ставленням до пацієнтів, бо він ставився до хворого, як до рідної людини. Ілля Ємець, що був асистентом Амосова пригадує його фразу, яка запам'яталася йому на все життя: «Якщо ти, Ємець, у будь-яку хвилину думаєш, що найважливіша серед нас персона - це пацієнт, то з тебе щось вийде...» На мою думку, найважливіший вибір в медицині завжди був і залишається: робити чи ні, назначати чи ні? Адже всі ми знаємо, що у хірурга завжди «руки сверблять» провести ризиковану операцію, на що Микола Амосов, в свою чергу, завжди запитував своїх учнів: «Ти б оперував таким методом свого брата, батька чи матір?» Хіба це не говорить про те, що він був Лікарем з великої букви? Так, визначних лікарів було чимало, але чому саме росіянина Миколу Амосова визнали Великим Українцем одразу після Ярослава Мудрого? Чому саме його ім'ям назвали одну з планет? Чому його, безпартійного, що постійно конфліктував із владою, вісімнадцять разів обирали депутатом, нагородили найвищими відзнаками Радянського Союзу?

Відповідь, думаю, однозначна: він щиро служив людям, не лукавив. У нього не було подвійної моралі. Микола Михайлович був першопрохідцем. Шлях обрав складний, відповідальний. До всього треба було доходити власним розумом. Хто хотів і міг так працювати, приходив і ставав поруч. Як на мене, бути першопрохідцем–  надлюдське навантаження. Щоб витримати його, треба дуже-дуже любити свою справу.

Символ епохи, легенда вітчизняної науки, знаний філософ, політик, прозаїк, Микола Михайлович Амосов залишився кумиром для сотень своїх учнів, рятівником для тисяч пацієнтів та ідеалом для прихильників його великої волі й таланту.

Є відомі вчені, є мислителі, а є – Амосов... Його ім'я стало символом найвищих людських якостей і різнобічного таланту. Він завжди йшов до істини власним шляхом, покладаючись на свій розум, оптимізм, обов'язок лікаря і громадянина, любов до людей.

Амосов належить не тільки світу, він належить вам, мені, тобі, кожному, хто присутній у цій залі. Ми повинні вчитися у нього мудрості, розуму, любові до справи, яку ми робимо, порядності, відповідальності за свої вчинки, наполегливості та працьовитості, завдяки якій він став великою людиною.

Я вважаю, що ми зобов'язані пам'ятати імена своїх національних героїв.

 Учитель підводить підсумок першого питання та переходить до розгляду другого питання.

 2. Різносторонній талант лікаря-хірурга.

Розповідь учителя, демонстрація слайдів

 У 1952 році М.М.Амосова, як великого фахівця з грудної хірургії, було запрошено до Київського інституту туберкульозу для керівництва спеціально створеною клінікою торакальної хірургії.

Тут з особливою повнотою розкрився його різносторонній талант хірурга та дослідника, фізіолога та інженера, стала особливо плідною наукова, організаторська, практична, педагогічна та суспільна діяльність.

М.М.Амосов був одним з ініціаторів широкого впровадження у нашій країні хірургії при захворюваннях легенів, вніс багато нового у розвиток цієї проблеми. Його дослідження сприяли підвищенню ефективності лікування хвороб легенів. У 1961 році роботи М.М.Амосова з легеневої хірургії були відмічені Ленінською премією.

Надалі основним напрямом роботи М.М.Амосова стала серцева хірургія. У 1955 році він вперше в Україні почав лікування вад серця хірургічним методом, у 1958 році одним з перших в Радянському Союзі упровадив в практику метод штучного кровообігу. У 1963 році Микола Михайлович першим в Радянському Союзі провів протезування клапана митри, а в 1965 році створив і вперше в світі упровадив в практику антитромботичні протези серцевих клапанів. М.М.Амосовим створено цілий ряд нових методів хірургічного лікування пороків серця, оригінальні моделі апаратів штучного кровообігу. Його роботи з хірургічного лікування хвороб серця були відмічені Державною премією України (1988 р.), Золотими медалями (1967 р., 1982 г.) та Срібною медаллю (1978 г.) ВДНГ СРСР.

У клініці, створеній М.М.Амосовим, проведено близько 7000 резекцій легенів, понад 95000 операцій з приводу хвороби серця, зокрема близько 36000 з штучним кровообігом.

У 1983 році клініка серцевої хірургії, якою керував М.М.Амосов, реорганізована у Київський науково-дослідний інститут серцево-судинної хірургії і є Українським республіканським кардіохірургічним центром. Щорічно в інституті проводиться близько 3000 операцій на серці, зокрема близько 1500 - з штучним кровообігом. Ведеться розробка найважливіших проблем серцевої хірургії. М.М.Амосов був першим директором, а з 1988 р. - почесним директором інституту.

У 1955 році М.М.Амосов створив і очолив першу в СРСР кафедру грудної хірургії для удосконалення лікарів. Потім з неї виділилася кафедра анестезіології. Ці кафедри підготували понад 700 фахівців для України та інших республік.

Разом з хірургією М.М.Амосов велику увагу приділяв сучасним проблемам біологічної, медичної та психологічної кібернетики. З 1959 р. по 1990 р. він очолював відділ біологічної кібернетики Інституту кібернетики НАН України. Під керівництвом М.М.Амосова проведені фундаментальні дослідження систем саморегуляції серця і розробка питань машинної діагностики хвороб серця, розробка та побудова фізіологічної моделі "внутрішнього середовища організму", моделювання на ЕОМ основних психічних функцій та деяких соціально-психологічних механізмів поведінки людини. Нетрадиційність підходу, оригінальні погляди М.М.Амосова отримали широке визнання у нас в країні і за кордоном.

Роздуми учня, демонстрація слайдів

Амосов Микола Михайлович – легенда, хірург, філософ. На його рахунку тисячі врятованих життів. «Я бачив небо! Хірургія дала мені такі пристрасті, які не може дати ніщо інше. Я творець, я виконавець. Совість - ось мій головний суддя. А хто може накласти більшу відповідальність?...» В цих словах викладено одну з головних рис Амосова - Совість. Варто згадати і про простоту хірурга.

У 1960-х, на початку 1970-х Микола Михайлович, захворівши на туберкульоз, лікувався в Старокримському санаторії.

Зі спогадів І. К. Мельникова, який працював у той час лікарем:

Був Амосов дуже простою людиною – без будь-якого апломбу і зарозумілості. Коли я працював лікарем і не знав ще в обличчя Амосова, одного разу, вийшовши з корпусу з медичними журналами, наказав йому, який скромно стояв біля корпусу, віднести ці журнали в адміністрацію санаторію. Амосов мовчки взяв ці журнали і так само мовчки відніс їх за призначенням. Наступного дня на нараді у головлікаря, де був присутній і я, і Амосов, Микола Михайлович, як би між іншим, зауважив: «А мене, професора, тут вже зробили кур'єром...»

Будь-хто на його місці образився б, улаштував сварку, розпалив конфлікт, але не він. Він просто прийняв це як сміховинку життя. Людина була напрочуд веселою, він любив пожартувати, хоча і займався серйозною справою. Микола Михайлович Амосов у своєму житті завжди розраховував на власні сили, на свої знання, на здобутки своїх колег. Все завжди перевіряв, якщо не експериментально, то дослідженнями на власному організмі. До всього ставився і підходив критично, коли приймав рішення відповідної дії. "За своє здоров'я відповідає кожний сам і своє здоров'я кожен здобуває сам, бо тільки людина, яка навантажує себе і яка обмежує себе у багатьох речах, може бути здоровою", цю тезу озвучив Микола Михайлович, і вона не втратила актуальності. Ким він був для кожного з нас, хто добре його знав, поважав, любив? - видатним хірургом, що безмежно розширив горизонти хірургії з легенів і серця, творцем, захисником і пропагандистом нових наукових ідеї людина, яка чітко визначила свою роль в суспільному житті і піднесла до небачених висот свою соціальну відповідальність? Чітку відповідь на ці запитання дає сам Амосов в своїй автобіографії: «Якби можна було почати життя спочатку - я б вибрав те ж саме: хірургію і на додаток - роздум над «вічними питаннями» філософії: істина, разум, людина, суспільство, майбутнє людства. Так пройшло життя. Що в ньому було найголовніше? Напевно - хірургія. Хірургія була моїм стражданням і щастям».

Дійсно вражає перелік його досягнень в хірургії легенів та серця, в медичній науці, біокібернетиці, літературній творчості, пропаганді здорового способу життя. Вражає його працелюбність, громадянська позиція, глибокий і оригінальний талант публіциста і мислителя. Він був доброю, чуйною, чесною людиною, а його яскравий уривок професійної принадності, захоплює сьогодні нові покоління лікарів. Родоначальник національної серцево-судинної хірургії, засновник української школи кардіохірургів, росіянин, якому судилося стати великим українцем. Упродовж 60 років брався за ті операції, які людство вважало міфічними. Оперував безкоштовно. Старість його не злякала, а «навіть розлютила».

На 89-му році продовжував експеримент з омолодження організму через великі фізичні навантаження. У глибокій старості, освоївши комп'ютер, намагався за допомогою Інтернету донести свою філософію до якомога більшої кількості людей. Сам Амосов за свою працю отримав багато нагород, але для нього це було не важливо. Найціннішою нагородою для нього були врятовані життя. "Усіляких нагород у мене вдосталь. На війні одержав чотири ордени, та й потім мав їх ще з десяток. У 1985 році Щербицький особисто нагороджував видатних ветеранів, і мені наказали одягнути всі регалії. Єдиний раз у житті зіпсував піджак, начепивши все. А більше - ні зірки геройської, ні значка лауреата Ленінської премії - не носив. Хіба два-три рази..."

Він – видатний учений, знаменитий лікар, талановитий письменник, громадський діяч... Але найголовніше, Амосов - це людина, яка врятувала життя тисячам людей. Його головною зброєю був скальпель. Операції на стравоході, легенях, і особливо на серці він робив при загрозі швидкої смерті пацієнтів, часто в умовах, коли ніхто інший їх зробити не міг… Він не завжди перемагав смерть, але завжди боровся до останнього. Що я можу сказати, неповторний чоловік, який написав багато праць, врятував мільйони життів, навчався до останніх днів. Показав, що життя треба прожити не дарма, і що за якихось 90 років, можливо добитися слави, поваги, любові людей. Скільки людей він врятував, скільки сердець забилось по-новому. Він був талановитою, яскравою, різнобічною людиною, блискучим хірургом, вченим і громадським діячем. Він ніколи не залишався байдужим до проблем держави, нації і людини. Пам'ять про академіка Амосова назавжди залишиться в серцях його учнів, співробітників, багатьох тисяч пацієнтів, і всіх, кому пощастило зустріти цю чудову людину.

Учитель підводить підсумок другого питання та переходить до розгляду третього питання.

 3. Галузі та напрями наукових досліджень.

Розповідь учителя, демонстрація слайдів

До галузі наукових інтересів М.М.Амосова входили: хірургія, торакальна хірургія, кардіологія, геронтологія, кардіохірургія, судинна хірургія, трансплантологія, біокібернетика.

З часом наукові дослідження М.Амосова, за його власними словами, сформувались в такі напрями:

1. Регулюючі системи організму – від хімії крові, через ендокринну і нервову системи до кори мозку.

2. Механізми розуму і штучний інтелект.

3. Психологія і моделі особистості.

4. Соціологія і моделі суспільства.

5. Глобальні проблеми людства.

За дослідження в області біокібернетики у 1978 р. і 1997 р. його удостоєно Державної премії України.

М.М.Амосов - автор понад 400 наукових робіт, включаючи 19 монографій. Ряд монографій перевидані в США, Японії, Німеччині, Болгарії.

У створеному ним інституті підготовлено 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато хто з яких очолює великі наукові центри. М.М.Амосов був членом президії правління Українського суспільства хірургів і кардіологів Міжнародної асоціації хірургів і кардіологів, Міжнародної асоціації хірургів і Міжнародного товариства серцево-судинних хірургів, Міжнародного товариства медичної кібернетики, Наукової ради з кібернетики України, членом редколегії, редакційних рад низки вітчизняних і зарубіжних журналів.

Роздуми учня, демонстрація слайдів

М.М.Амосов захистив докторську дисертацію з медицини на тему: «Резекції легень при туберкульозі». Багато матеріалу для своєї дисертації від напрацював коли за часів Великої Вітчизняної війни служив провідним хірургом у Польовому Пересувному госпіталі та у післявоєнні роки.

У 1957 році М.Амосов побував на конгресі хірургів в Мексиці, де вперше побачив операції на серці із застосуванням апарату штучного кровообігу. Микола Михайлович дуже захопився цією темою та незабаром розробив власний проект. Апарат був випущений на одному з підприємств Києва і після випробувань була зроблена вдала операція у хлопчика з важким уродженим пороком серця - тетрадою Фалло.

З 1958 року Амосов починає співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця, а вже у 1960 році – очолив відділ біоенергетики Інституту кібернетики Академії наук України, де вивчалися механізми регуляції діяльності організму, механізми розуму і штучний інтелект, психологія та моделі особистості і суспільства.

Займаючись науковими дослідженнями Амосов не припиняв оперувати. У 1962 році М.М. Амосов вперше в СРСР зробив протез мітрального клапана серця, а в 1965 році створив і першим у світі почав використовувати штучні клапани з антитромботичним покриттям. До 1980 року кількість операцій в очолюваній ним клініці було доведено до 2000, з яких 600 були проведені з використанням апарату штучного кровообігу.

М.М.Амосов впровадив новітні методики в кардіохірургії, заснував Національний інститут серцево-судинної хірургії, в якому щорічно робиться понад 5000 операцій, створив цілу школу кардіохірургів в Україні - під його керівництвом було захищено 35 докторських робіт і 85 кандидатських дисертацій. Піонер кібернетичних досліджень в СРСР Амосов розробляв комп'ютерні моделі організму людини, працював над штучним інтелектом та намагався побудувати модель оптимального суспільства.

Учитель підводить підсумок третього питання та переходить до розгляду четвертого питання.

4. Творча діяльність.

Розповідь учителя, демонстрація слайдів, використання виставки творів М.М.Амосова

Микола Михайлович Амосов широко відомий, як письменник. Його повісті "Думки та серце", "Записки з майбутнього", "ППГ-2266", "Книга про щастя та нещастя" неодноразово видавалися у нас в країні та за кордоном.

У 1968 році здійснено екранізацію повісті "Думки та серце". Кіностудією  Ленфильм знято художній фільм "Ступінь ризику".

Значною мірою популярності видатному кардіохірургу надали його літературні і публіцистичні твори.

Микола Амосов з дитинства захоплювався читанням художньої та історичної літератури, яка знаходилася у бібліотеці його батька. У юнацькі роки він став цікавитися поезією і дуже шкодував, що не відчував у себе літературного таланта. Амосов ще у шкільні роки завів собі щоденник і почав писати про усі події, які відбувалися з ним.

Ставши дорослим він писав про навчання в технікумі, а потім в інституті. У роки Великої Вітчизняної війни Амосов продовжував вести щоденник, в якому фіксував шлях пересувного польового госпіталю, в якому працював хірургом; писав про лікування тяжко поранених військових, аналізуючи причини їх смертності. Пізніше завдяки цим записам Амосов підготував до видання книгу «ППГ-2266».

М.М.Амосов згадував, що серйозно «взявся за перо у хвилину душевних негараздів, щоб якось скрасити тяжку смугу невдач у клініці». В один з важких для нього вечорів, коли померла маленька пацієнтка і він тривалий час не міг заснути, до нього прийшла думка написати про цей день детально. Пізніше даний запис увійшов у перший розділ книги «Думки і серце». Про душевний стан автора на той час ми можемо прочитати такі рядки у книзі: «я кричу, тому що у відчаї, я майже, що не плачу ... Я не хочу жити в цьому жахливому світі, в якому ось так вмирають дівчатка». Аналізуючи причини загибелі дівчинки та інших пацієнтів клініки, головний герой книги Михайло Іванович приходить до висновку, що хірурги повинні мати «досконаліші інструменти», вміти «лікувати без помилок» та «оперувати швидше». У той же час автор вважав, що люди повинні знати, що лікар, рятуючи тяжко хворого пацієнта, віддає йому не тільки працю, але й частину своєї души.

За своє життя М.М.Амосов написав біля 13 творів. Це – романи, повісті, есе. Всі вони розповідають про людей, життя, суспільство, філософію роздуми. В той же час, червоною ниткою кожного твору автора проходять досягнення медицина та їх використання на благо людини.

Так, Микола Михайлович розробив власну систему зміцнення здоров’я, так звану «систему обмежень і навантажень». Ця система зробила академіка Амосова відомим не тільки в медичних колах. Його книга «Роздуми про здоров’я» була видана гігантським накладом – 7 мільйонів екземплярів.

Літературна спадщина Миколи Михайловича Амосова надзвичайно цікава і тільки після знайомства з нею можна її достойно оцінити.

Роздуми учня, демонстрація слайдів

Примітна хронологія, що відображає окремі етапи багатогранної творчості М.Амосова. Шістдесяті роки - повість "Думки і серце", перекладена на 30 мов, і "Записки з майбутнього" - захоплююча розповідь, яка читається на одному диханні. Сімдесяті роки - науково-популярні, незвичні за формою і неординарні за змістом книги "Роздуми про здоров'я", "Здоров'я і щастя дитини". Вісімдесяті роки - твір із примітною назвою "Книга про щастя і нещастя", сприйняте читачами із співпереживанням. Наступні роки, найбільш насичені літературною творчістю, ознаменувалися безліччю видань, з яких завоювали найбільшу популярність: "Разум, людина, суспільство, майбутнє" (1994), "Подолання старості" (1996), "Голоси часів" (1998).

За браком часу (зауважу, що літературній діяльності академіка Амосова доцільно присвятити окремий урок) не буду докладно викладати зміст творів Амосова, різноманітність його авторських поглядів та інтерпретацій. Зупинюся переважно з приводу наукової публіцистики, соціологічних і філософських нарисів і есе, мемуарних оповідань.

О.Герцена сказав: "Щоб написати власні спогади... досить бути просто людиною, у якої є, що розповісти, і який хоче розповісти це". У Миколи Михайловича більш ніж у кого-небудь з його колег було, чим поділитися з читачем.

Із спогадів колег М.Амосова: "Навіть у свій день народження винуватець свята не схильний порушувати розпорядок, до речі, ним же самим встановлений. Він присутній на обов'язковій ранковій конференції, де чергові лікарі повідомляють про вчорашні операції і обговорюють майбутні втручання, бере участь в обході хворих. І тільки потім, уже в кабінеті, приймає прибулих привітати його, розмовляє з ними, обмінюється новинами, ділиться враженнями. А в цей раз і вручає свою щойно видану книжку". Мемуарний твір з короткою промовистою назвою "Голоси часів", який являє собою скорочену і заново відредаговану автором версію спогадів, раніше виданих у Києві (1998), а потім у Москві (1999). Книга, яка налічує всього 13 друкованих аркушів, розійшлася дуже швидко і вже стала бібліографічною рідкістю. Як і інші літературні праці, що вийшли з-під пера М.Амосова за останні п'ять десятиліть, книга "Голоси часів" - сповідальна і довірча за своєю тональністю, чесна і пряма за змістом.

"Що стосується щастя, то це залежить від того, чи зуміють люди знайти компроміси розуму та біології". Ці пророчі, повні філософського сенсу слова - з нарису "Кредо" Миколи Михайловича Амосова. По суті цей нарис, як і багато іншого, що вийшло з-під його пера, про час, про "пошуки самого себе". "А може бути, це пошуки самого себе, подорож по власному життю?". Як багато в цих словах амосовських роздумів! Чи завершив свої пошуки незабутній Микола Михайлович? Хочеться вірити, що так.

 Учитель підводить підсумок четвертого питання та переходить до розгляду п’ятого питання.

 5. Філософські роздуми.

Розповідь учителя, демонстрація слайдів

 2013 рік було оголошено Роком Миколи Амосова у галузі медицини. Ювілей відзначався на державному рівні під егідою ЮНЕСКО.

Якось на Хірургічному Конгресі в Москві Амосов виступав з доповіддю про виконаних ним тисячах легеневих операцій. Амосов у Брянську прооперував за 4 роки більше, ніж у всьому Радянському Союзі.

Делегати Конгресу зустріли появу Амосова на трибуні стоячи, довгими, тривалими оплесками. Амосов почав свою промову прямо з самого, на його думку, важливого, рівним, спокійним голосом, сказавши:

«Я оперував кілька тисяч туберкульозних хворих, хворих з абсцесом
легенів. Я був упевнений, що чиню правильно. Що так і тільки так треба лікувати. Але сьогодні, оцінюючи свою діяльність у цій галузі і результати своєї роботи, я можу сказати, що мінімум 75% прооперованих мною хворих я не мав би взагалі оперувати. Треба було лікувати їх консервативно».

Після цих слів Амосова в залі настала мертва тиша. Ніхто ніколи в цьому залі не чув такого визнання, і сам не вимовляв нічого подібного.

А потім весь зал буквально вибухнув, схопився, і стоячи, бурхливо, нескінченно довго аплодував хірургу, здатному так чесно, відкрито і безстрашно поділитися з колегами своїми думками і розповісти про те, що він особисто вважав своїми помилками.

У своїх книгах і статтях Амосов величезний, нескінченний, безмежний. Треба пам'ятати, що все, що він писав, написане ним у радянські і початкові пострадянські роки. Написано в тому середовищі та в тих умовах. І на грунті тієї радянської дійсності, в якій Амосов жив і творив. Та радянська епоха, зрозуміло, відбивається в його творчості, як письменника і журналіста.

Але його висновки, думки, висловлювання виходять далеко за рамки однієї країни, однієї громадської, політичної структури. Вони не просто мудрі, вони незвичайно універсальні. Вони актуальні в будь-якій країні і злободенні, ніби всі вони написані сьогодні. Амосова треба читати все. Кожен рядок. Вдумуватися в кожну думку, кожне висловлювання. Сьогодні в Інтернеті можна знайти майже всі його роботи. На них можна вчитися, як бути здоровим і як зберігати розум до глибокої старості.

Одну зі статей чудовий лікар багатозначно назвав «Бійтеся потрапити в полон до лікарів». У цьому і є Амосов.

Думки і поради Амосова

"Відповідально заявляю: більше 70% ліків призначаються даремно, а лікарі просто засліплені вірою в могутність пігулок. Бійтеся потрапити в полон до лікарів, бо будь-який лікар завжди націлюється на хворобу, але тільки не на здоров'я!".

Лікарі не знають причин захворювання - і відповідно, не знають, як і чим лікувати - але ревно "лікують" людей!!!

Потрібно переглянути ідеологію сучасної медицини. Її кредо: «Людина слабка», «Ні здорових, всі хворі», «Лікувати, і якомога більше ліків». В результаті, в кожній історії хвороби бачиш десятки медикаментів, замість двох-трьох, але точно націлених. Це показник не високого розуму, а низької кваліфікації. Наші лікарі не вірять в природу та не знають профілактики. І вже, звичайно, не володіють психотерапією.

На жаль, звичні стереотипи стійкі. Змінити філософію важко. Це можливо тільки тоді, коли лікар буде зацікавлений в тому, щоб не тільки лікувати, а й виліковувати. Тобто, робота для сімейного лікаря, який зустріне свого пацієнта і завтра, і через рік, і йому він потрібен здоровий, щоб не соромно дивитися в очі.
Кожен лікар повинен знати про могутність здорового режиму життя та вміти про нього розповісти хворому, хоча б на додаток до ліків. Для багатьох це життєво необхідно, і загроза смерті подіє - займеться пацієнт собою. Хоч на якийсь час.

Роздуми учня, демонстрація слайдів

М.М.Амосов залишив свої поради людям.

1. Не сподівайтеся, що лікарі зроблять вас здоровим. Вони можуть врятувати життя, навіть вилікувати хворобу, але лише підведуть до старту, а далі - щоб жити надійно - покладайтеся на себе.

2. Лікарі лікують хвороби, а здоров'я потрібно здобувати самому тренуванням. Тому що здоров'я - це «резервні потужності» органів, всієї нашої фізіології. Вони необхідні, щоб підтримувати нормальні функціональні показники - в спокої і при навантаженнях - фізичних і психічних, а також щоб не захворіти, а захворівши, по можливості - не вмерти.

3. Що таке хвороби, відчуває кожен: прикрий розлад різних функцій, що заважає відчувати щастя і навіть жити. Причини теж відомі: зовнішні «шкідливості» (інфекція, екологія, суспільні потрясіння), власне нерозумна поведінка. Іноді - вроджені дефекти. Стверджую: природа людини міцна. Принаймні, у більшості людей. Правда, дрібні хвороби неминучі, але серйозні найчастіше - від нерозумності способу життя: зниження резервів в результаті детренованости. Зовнішні умови, бідність, стреси - на другому місці.

4. Тренування резервів повинно бути розумним. Це означає поступове, але наполегливе. Наприклад, у вправах, бігу або навіть ходьбі щодня можна додавати від 3 до 5% від досягнутого рівня, в сенсі числа рухів, швидкості та відстані, причому в залежності від віку та надійності вихідного здоров'я. Це ж стосується загартовування, загоряння, і навіть роботи. Якщо сказати про суть тренування - то це режим обмежень і навантажень (РОН, як тепер люблять скорочувати). Це мій коник. Втім, нічого оригінального я не придумав. Три головні пункти:

Перший - їжа з мінімумом жирів, 300 г овочів і фруктів щодня, і щоб вага дорівнювала цифрі: зріст мінус 100 кілограм.

Другий - фізкультура. Тут справа складніша. Вона всім потрібна, а дітям і старим - особливо. Оскільки тепер на роботі майже ніхто фізично не напружується, то, по ідеї, для пристойного здоров'я потрібно б займатися по годині в день кожному. Але немає для цього характеру у нормальної людини. Тому - хоча б 20 - 30 хвилин гімнастики, це приблизно 1000 рухів, краще з гантелями по 2 - 5 кг. Раджу вправлятися перед телевізором, коли «Новини» показують, щоб час заощаджувати. В якості додавання до фізкультури бажано виділяти ділянку для ходьби, по дорозі на роботу і назад, по одному кілометру.

5. Якщо ти молодий - до 60! - і симптомів від органів немає, то не слід при найменшому нездужанні бігти в поліклініку. Як уже говорив, наші лікарі не довіряють природі, націлені на ліки і спокій. Бійтеся потрапити до них у полон! Знайдуть хвороби і переконають: «Відпочивати і лікуватися!» В організмі є потужні захисні сили - імунна система, механізми компенсації. Вони спрацюють, потрібно дати трохи часу. Майте на увазі, що більшість легких хвороб проходять самі, докторські зілля тільки супроводжують природному одужанню. Вам кажуть: «Вилікували!», А ви і вірите: «Хороший доктор!»

6. Цікаве питання. Чому люди так часто хворіють? Думаю, що 90% людей, якби вони дотримувалися правильний спосіб життя, були б здоровими. Але, на жаль, режим вимагає напруження волі. А сили волі у людини мало ...

7. І ще. У світі багато, дуже багато поганих лікарів. Не можу огульно заявити: «всі лікарі погані». Багато хороших, але і поганих - теж. Докази? Запитайте, що вони читають і що вміють. Читають - з практиків - одиниці. Уміють - більш-менш - лікарі хірургічного профілю. Тому що їм без "рукоделья" просто не можна лікувати. Терапевти щиро вважають, що їм нічого не потрібно вміти - ні аналіз зробити, ні на рентгені подивитися. Є, мовляв, для цього вузькі фахівці. А ми, мовляв, загальні лікарі. Ось так.

І під кінець. Є багато помилок в медичній науці. Часто це залежить від неправильної оцінки статистичних даних.

Це лише сама дещиця думок, висновків, порад Амосова. Познайомитися з багатющою спадщиною хірурга, філософа, письменника Миколи Амосова можливо в Інтернеті.

Розповідаючи про медицину, про життя і смерть, нарешті, про самого себе, Амосов відвертий до нещадності, він веде розмову з власною совістю. І це вчить мислити точніше і глибше, змушує замислитися над тим, як жити.

Розповідь учителя, демонстрація слайдів

Цитати з філософських роздумів М.М.Амосова:

… я вибрав би мудрування над вічними питаннями філософії: істина, розум, людина, суспільство, майбутнє людства.

Тільки той отримує стійке щастя, хто знайшов себе в роботі.

Не сподівайтеся, що лікарі зроблять вас здоровими. Вони можуть врятувати життя, навіть вилікувати хворобу. Але вони лише підведуть до старту, а далі, щоб жити надійно, вчіться покладатися на себе.

У житті хотів грати тільки одну роль – чесного працівника. Навіть це вдавалося не завжди.

Якби можна було почати жити спочатку – я вибрав би те ж саме: хірургію… Так, я дозволяв собі говорити більше, ніж інші. Але все одно був страх – за роботу. Проженуть, думаю, від хірургії, що буду робити? Я без хірургії не міг.

“Міф про Амосова”: хірург зі світовим ім’ям, талановитий вчений, винахідник, кібернетик, письменник, спортсмен, громадський діяч. Бачите, скільки ролей мені надавали люди. Дійсність набагато скромніша...

Тільки той отримує стійке щастя, хто знайшов себе в роботі.

 Слово надається запрошеним гостям

 V. Підсумки уроку

Підбиття підсумків уроку, виставлення та коментування оцінок.

 VІ. Домашнє завдання

Підготувати повідомлення (реферат) про життя та діяльність видатних вчених нашого краю, які працювали у період 60-80-х років ХХ століття.

 Презентацію до уроку модна передивитись і скачати за посиланням:   www.docme.ru/Ois5