Каталог статей

Білоха Наталія Михайлівна,
учитель початкових класів
Вишневого навчально-виховного комплексу

«Загальноосвітня школа І ст. – дошкільний навчальний заклад»
Драбівської районної ради
Черкаської області

               НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ УЧНЯ – ПОЛЕ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ

«Немає людини, в якій внаслідок успішної виховної роботи не розкрився б самобутній талант, немає сфери діяльності, в якій людська індивідуальність не досягла б розквіту…»
                                                                                                                                В.О.Сухомлинський
 

Початкова школа в малонаселеному селі, як правило практично єдиний центр виховної роботи як з дітьми, так і з дорослим населенням. У більшості початкових шкіл, шкіл-комплексів працює 3-4 вчителі.
Початкова школа в селі – це ініціатор соціальної роботи з дітьми та їхніми сім’ями, саме школа повинна забезпечити соціально-психологічну допомогу дітям з ослабленим здоров’ям, із малозабезпечених і соціально не благополучних сімей.
У малонаселеному селі початкова школа є носієм культурно-історичних традицій народу, духовних цінностей суспільства. Саме від школи сільська сім’я чекає допомоги у вихованні і навчанні дітей, розвитку їхніх здібностей та інтересів.
Вишневий навчально-виховний комплекс загальноосвітня школа І ступеня – дошкільний навчальний заклад є таким закладом.
Більшість сімей наших школярів та дошкільників не мають великого матеріального статку, тому для них важливе те, що навчально-виховний комплекс надає можливість їхнім дітям отримувати якісне і доступне навчання і виховання.
Вчителі початкової школи є організаторами волонтерського руху «Допоможи ветерану» та «Воїнам АТО», опікуються та доглядають за пам’ятниками.
Особливості організації виховної роботи в нашій початковій школі визначається певними умовами: віддаленістю від великого населеного пункту, а також малою чисельністю учнів і педагогів. Тому форми виховної роботи мають свої особливості. Вчителі залучають до проведення виховної роботи місцевих фахівців (сільського фельдшера, агронома, бухгалтера) а також батьків. Використовуючи індивідуальні та колективні роботи з батьками. Разом з батьками створено проект «Світ творчих захоплень сім’ї», який включає в себе кілька під проектів «Робота з природним матеріалом» «Робота з вторинним матеріалом» «Робота з крупами та макаронними виробами». Учитель пропагує педагогічні знання серед батьків, а також залучає їх до організації та проведення позакласних виховних заходів, нетрадиційних уроків.
Культурологічний підхід у ракурсі вирішення проблем сучасного уроку потребує створення адекватного виховного простору.
Однією з форм виховної роботи має виступати особистісно-розвивальне середовище, як особливо організований соціум, який відрізняється від звичайного середовища інтенсивністю характеристиками спільної діяльності та спілкування, емоційно й інтелектуально й інтелектуально насиченою атмосферою співпраці й творення.
Створення особистісно-розвивального середовища – провідний напрям пошуку нових виховних технологій. Останні групуються на використанні механізмів побудови особистісно-розвивального середовища.
Високозмістовна в соціальному і духовному відношенні, різноманітна у предметному плані спільна діяльність є системоутворювальним фактором особистісно-розвивального середовища. Вихованці беруть участь у групових дискусіях на соціально та особистісно значущі теми, пісенних, танцювальних і пізнавальних конкурсах. особливе місце займає трудова діяльність. Мова йде не лише про фізичну працю. Утверджувати трудову діяльність - це привчати до праці настільки, щоб людина не могла жити без неї.
Якщо ми зможемо виховати в учнів повагу і любов до праці, то тоді зможемо виростити справжніх громадян нашої Батьківщини. Без залучення до практичних справ трудолюбиву людину не виховаєш. Головними умовами формування духовної культури мають стати спільне переживання вихованцями почуття співпричетності до особливої дитячої субкультури, яка поєднує в собі романтику і високу соціальну активність, залучення до високих життєвих цілей і цінностей. Для багатьох вихованців обговорення в широкому колі ровесників питань особистісного самовизначення є першою можливістю усвідомити своє «Я» і свої можливості.
Організаційні норми і структура спільної діяльності вчителями не пропонується, а створюється за участі дітей. Таким чином, підкреслюється можливість і необхідність участі вихованців у нормотворчості. Діти сприймають самих себе і один одного через призму загально-колективної активності, що стимулює моє становлення у них справжньої соціально-дієвої позиції.
При плануванні виховної роботи на уроці учитель дотримується таких складових:
• Діяльнісний підхід, який передбачає організацію різних видів діяльності учнів (пізнавальної, трудової, суспільно-корисної, художньої,спортивно-оздоровчої та ін..)
• Цілеспрямованість. Враховуючи наявний рівень розвитку кожного школяра і колективу в цілому та можливості, їх подальшого розвитку доцільно прогнозувати виховні завдання і програму їх виконання.
• Комплексний підхід. Він передбачає єдність у виховній меті одночасно впливу різних складових виховання; морального, естетичного, патріотичного, трудового, інтелектуального.
• Наступність, систематичність, послідовність у вихованні учнів.
• Узгодження виховної діяльності сім’ї, школи , громадських організацій, позашкільних установ.
• Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.
Дитина не повинна виростати байдужою, нечулою, черствою, вона має зростати у постійному піклуванні про навколишній світ рослин, тварин, людей, доглядати і допомагати їм.
У формуванні духовного обличчя дитини велике значення має те, що вона бачить навколо себе, на стіні у шкільному коридорі, у класі. Тут нічого не повинно бути випадково, обстановка, що оточує дитину повинна її до чогось закликати, чогось учити і виховувати. І ми прагнемо до того, щоб кожний малюнок, кожне слово, яке прочитає дитина пробуджували в неї думки про саму себе, про товаришів.
Як тільки діти починають оволодівати читанням, вони прагнуть прочитати кожен підпис під малюнками, експонатами, назвами рослин в живому куточку. Розбираючи ці підписи, багато дітей вчиться читати.
Однією з причин труднощів, на які натрапляють діти в навчанні, є те, що знання часто залишаються не рухомим вантажем, вони нагромаджуються ніби «про запас» «не йдуть в обіг» не застосовуються в повсякденному житті і перед усім для набування нових знань. [1, с. 488 ]
У практиці навчально-виховної роботи вчителя стало правилом вимагати знань – це значить добиватись правильних відповідей на поставлені питання, або виконання навчальних завдань. Такий погляд штовхає вчителя на односторонню оцінку розумової праці і здібностей учнів; здібним і знаючим вважається той хто вміє зберігати знання в пам’яті, і на першу вимогу вчителя «викладає» їх. [2, с. 654 ]
До чого це веде на практиці? До того, що, знання відриваються від духовного життя школяра, від його інтелектуальних інтересів. Опанування знань перетворюється на нудне заняття , на самоціль.
На мою думку про справжні знання можна говорити лише тоді, коли вони стають фактором духовного життя, захоплюють думку , пробуджують інтереси і прагнення. Починає діяти закономірність – чим більше знань у людини тим легше їй набувати нових. На практиці, на жаль, нерідко буває навпаки; і з кожним роком дитині вчитися стає важче. Яка ж практична порада випливає з цих істин?
Прагнути до того, щоб знання були і кінцевою метою і засобом, інструментом для опанування нових знань. Щоб вони жили в розумовій праці школярів, у духовному житті учнівського колективу, у взаємовідносинах між учнями, в тому бурхливому, постійному, безперервному обміні духовними цінностями, без якого не можна уявити повноцінний інтелектуальний, моральний, емоційний, естетичний розвиток.
У початкових класах з перших кроків навчання найважливішим елементом знань дитини стає слово. Точніше реальний навколишній світ, який виражається, відбивається в душі і слові. Цей світ відкривається все новими і новими невідомими їй до школи гранями. Перші і мабуть найширші кроки на шляху пізнання дитина робить завдяки спостереженням, живому спогляданню, завдяки слову.
Навчання знань неможливо без учителя,учитель є не тільки давачем знань він є і вихователем, взірцем, другом, наставником для своїх вихованців. І коли, приходячи додому, і не погоджуючись з висновками батьків, дитина каже: « А вчителька сказала…!». Саме вчитель виховує бажання вчитись, набувати знання бажання бути хорошими багатьма способами: красою, людяністю, добротою,чуйністю,своїм власним прикладом, та прикладом своїх колег, батьків та сім’ї, правдою, працею на благо суспільства, повчанням і спонуканням,через заохочення і стимулювання, через подолання труднощів. І закінчу підсумовуючи сказане по-філософські розважливим епілогом.

Чому корабель перемагає хвилі,
хоча їх багато, а він один?
Тому, що у корабля є мета, а у хвиль – ні.
Якщо ми маємо мету,то завжди прийдемо, куди хочемо!

Використана література
1. Бех. І. Д. Виховання особистості у 2-х кл. Кн. 1: Особистісно орієнтований підхід: теоретично-технологічні засади. – К.: Либідь 2003.
2. Сухомлинський В. О. С. 91 вибрані твори. В5-тит. Т.1.К., «Рад. Школа», 1976 С (стор.488), -641
3. Сухомлинський В. О. С. 91 вибрані твори. В5-тит. Т.2.К., «Рад. Школа», 1976 С (стор.654), -657
4. Макаренко. Твори. Т.5.К., «Рад. Школа», 1954.
5. Чорна К. І. Виховання громадянина, патріота, гуманіста. – К., 2004.