Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » "Методична скарбничка" | [ Додати статтю ] |
Про Україну і українців Добірка матеріалів, яку можна використати на уроках читання і української мови, природознавства, образотворчого мистецтва, а також під час проведення виховних годин. 24 серпня 1991 року Україна стала незалежною державою, а цей день став не тільки святом усіх українців, але й змінив усталений хід історії. У 2011 році ми будемо відзначати 20-річний ювілей цієї визначної події. Я дитина українська, Вкраїнського роду. Українці – то є назва Славного народу. (Ю. Шкрумеляк). Хочемо запропонувати увазі вчителів добірку матеріалів про Україну і українців, який можна використати на уроках читання і української мови, природознавства, образотворчого мистецтва, а також під час проведення виховних годин. А розпочнемо нашу розмову з теми: „Весна, весна! Радійте, дітки…”. У нашого народу весна асоціюється з образом гарної молодої дівчини, голову якої прикрашає вінок із квітів. Народний образ весни – це образ краси, надії і сили. Дівчина-весна – бажаний і довгожданий гість, оскільки з її приходом пробуджується від довгого зимового сну природа й увесь світ, а від цього стає радісно і тепло на душі. Але чому в стародавніх народних казках з зимою бореться не весна, а літо – гарна молода дівчина? Це пов’язано з тим, наші предки, стародавні слов’яни, ділили рік на дві частини: зиму і літо або на зимове і літнє сонцестояння. З розвитком сусідських стосунків, слов’яни запозичили від німців тричастинний поділ, оскільки у предків теперішніх німців рік ділився на три частини: зиму, весну і літо. І тільки пізніше рік почав у нас ділитися на чотири частини: зиму, весну, літо й осінь. Слово „весна” зустрічається вже в першій слов’янській біблії, де описується земля після всесвітнього потопу. Колись було багато спроб визначити межі весни (її початок і кінець) для тієї чи іншої місцевості. Початок і тривання весни, як відомо, залежить від географічного положення країни, що визначає її кліматичні умови. Залежно від кліматичних умов і періоду року змінюється стан рослинного й тваринного світу – фенологічні ознаки. Існує фенологія наукова і народна. Наукова фенологія у своїх спостереженнях здебільшого спирається на рослини, народна – на тваринний світ. Так, за народною фенологією першою ознакою приходу весни вважався посвист байбака. Удосталь виспавшись за довгу зиму, звірок, відчувши тепло, вилазив з нірки, ставав на задні лапки і, нашорошивши вушка та піднявши вгору писок, голосисто оповіщав про свою з’яву під весняним сонцем. Люди спеціально ходили в степ, щоб не проґавити голос живого провісника тепла. „Просвистів байбак – ховай у затінок сіряк!”, – казали в народі. Другою прикметою приходу весни був приліт вівсянок – найперших перелітних птахів. Календарна весна збігалася з Явдохами, що припадає на 14 березня (1 березня за старим стилем). З Кононового дня (святий Конон – покровитель коней) – 18 березня за новим стилем – починався весняний сонцеворот, день уже переважував ніч. З цієї нагоди влаштовували цікаві дитячі забави – заклички птахів. Напередодні матері та бабусі випікали з тіста для діток фігурки різноманітних птахів – жайворонків та голубків. Уранці ними прикрашали двір і сад, а коли добре пригрівало сонце, юрбами виходили за село, несучи в долонях печиво і декламуючи: Пташок викликаю з теплого краю. Летіть, соловейки, на нашу земельку, Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки! Якщо хтось уперше бачив ластівку, то брав грудочку землі й жбурляв їй услід, приказуючи: „На тобі, ластівко, на гніздо, а людям на добро!” Але біологічний прихід весни вважався на Олексу – 30 березня. Цей день так і називали – Теплий Олексій, на якого „щука-риба хвостом лід розбиває”, і навіть у лісових озерцях починає скресати крига. Особливо шанували Теплого Олексу пасічники, оскільки у цей день потрібно було виставити вулики на пасіки, щоб комахи зробили перший обліт. Якщо у березні весна – це гостя, то у квітні – повноправна господиня, що зодягає землю у зелень і прикрашає першими квітками. Недарма казали в народі: „З’явилися біля оселі півники – весна присіла на призьбі”. 7 квітня – Благовіщення. Це велике свято, таке велике, що не можна працювати. Навіть пташки у цей день не в’ють своїх гнізд. Ранком, коли в церкві правилася служба, люди випускали пташок з неволі. Жителі міст навіть спеціально купували пташок, щоб у цей день було що випускати на волю. Випускали пташок, „щоб співали на волі, прославляли Бога та просили щастя-удачі тому, хто їх випустив”. Прийшовши з церкви, господарі випускали на волю, на сонце всіх тварин, навіть пса й кота, „щоб чули весну і самі про себе дбали”. Переважно на квітень припадає одне з найбільших християнських свят – Великдень, або Паска (паска – обрядове печиво, яке спеціально випікалося до цього дня). У багатьох європейських народів місяць травень називається май. На думку дослідників, назва „май” походить від латинського „мійюс”, тобто від імені давньоримської богині весни Майї. На початку місяця, а саме 6 травня наші предки відзначали день святого Юрія, вважаючи його зберігачем домашніх тварин. У цей день відбувався масовий вигін худоби на пасовиська з різноманітними обрядами. А ще місяць травень славився веснянками та гаївками – весняними обрядовими піснями, що супроводжувалися хороводами. Цей звичай належить до глибокої старовини – початків культурного розвитку людства і тому важко сказати, коли і в якій країні він виник. Прочитайте разом з дітьми Березень – третій місяць календарного року, перший місяць весни. До 16 століття рік в Україні починався березнем. Назва „березень” закріпилась за місяцем у середині 19 століття. Походить від назви промислу – березол (заготівля березового попелу, що використовувався для виготовлення скла). До цього часу місяць називався март. У народі його звали: капельник, протальник, запалі сніги, з гір потоки, соковик, полютий, красовик. · У березні день з ніччю зустрічаються. Квітень - четвертий місяць календарного року, другий місяць весни. Квітень носить свою назву з 16 століття. Його назва зумовлена тим, що в цей час земля починає квітувати: зацвітають рослини, з’являються перші квіти. В ужитку були й інші народні назви: краснець, лукавець, дзюрчальник, водолій та апріль, що латинською мовою означає „сонячний”. · Хто у квітні не сіє, той у вересні не віє. Травень - п’ятий місяць календарного року, третій місяць весни. Травнем останній місяць весни став у ХХ столітті. Назвали його так за активний ріст трав у цей період. До цього він звався май – від імені давньоримської богині весни Майї. У народі його ще називали: пісенник, місяць-громовик, травник. · Сухий березень, теплий квітень, мокрий май – буде хліба врожай. ВЕСНА (В. Бондаренко) У березні, у березні ПЕРВОЦВІТ В Україні його знають здавна і вважають охоронцем життя. Його веселі, похилені набік сонячно-жовті суцвіття на невисокому стеблі називають ключиками, які відмикають браму теплого літа, символізують буяння трав і дерев. Чому ж наші предки так шанували цю скромну рослину? По-перше, висушені листки і квітки первоцвіту має протиспазматичну, болетамувальну, заспокійливу дію, лікує простудні захворювання. По-друге, листя первоцвіту має великий вміст вітаміну С і тому рекомендується як чудова салатна рослина. ВЕРБОВІ КОТИКИ (Євген Шморгун) Якось враз потепліло, потепліло, а річка набрякла і скинула кригу. Ринула вода берегами, городи затоплює, клекоче, плюскотить, у піняві вся. Люди з крутогору дивляться – не надивляться: просторінь така, що дух перехоплює. Тільки де-де по заплаві синіють вершечки вільх. Кроків за кілька від сухої коси визирає з води вербовий кущик. Невеличкий такий, а на ньому – котики. Пухнастенькі, жовтаво-зеленаві. Ніби табунець гусеняток примостився спочити на тонких галузках. І такі вони лагідні та безпомічні! Здається, де вже їм, беззахисним, утриматись на хисткому сідалі серед піняви і клекотіння! Коли це знайшовся сміливець: роззувся, підкачав холоші, цьоп-цьоп по воді – обламав вербичку. Жодного котика не лишив. І чомусь раптом здалося, що довкола стало порожньо-порожньо... - А вам що здалося? Чому? ДОБРЕ ДІЛО (Євген Шморгун) Була весна. Ліс прибрався, мов на оглядини. Мерехтіло в очах від розмаю квітів, приємно паморочилася голова від запахущого молодого листя, від пташиного пересвисту. Як переходили видолинок, Інну щось шарпнуло за ногу. Глянули – а нога в сільці. Було сильце із тонкого дроту. Років п’ять чи більше тому якийсь браконьєр поставив його на заячій стежині, примотавши кінцем до дубка. Хтозна, чи потрапило коли в нього необачне звірятко, а от дубкові вийшла від того велика шкода: дріт глибоко врізався у стовбурець і не давав деревцю рости. Ми трохи поморочилися і розмотали той дріт. От і вся пригода. Здавалось би, давно пора їй забутися. А Інна часом і сьогодні згадує: - Пригадуєш, татку, як дубка визволили? А все тому, що ми тоді не просто провели в лісі хороший весняний день, а зробили хоч маленьке, але добре діло. - Поділіться своїм настроєм, своїми думками щодо цієї історії. - Можливо й у вас були подібні добрі справи. Розкажіть про них. ЗАЦВІЛИ СОСНИ (Євген Шморгун) Небо гуготіло, ревло, клекотало, біснувалося, сліпуче розверзало свої нетрі. А з тих нетрів падала водяна лавина, розплющувалась об асфальт, і вже на місці дороги неслася ціла річка, вся в піняві і ряботинні. Та ось потроху почало вщухати. Віддалилась громовиця, домисько перейшов у дощ, дощ – у дощик, а там на пів-обрію здивовано вигнула брову райдуга. І тут раптом усі помітили на калюжах, на газонах, на асфальті жовту поволоку. Де вона взялася? Одні казали – сірка, інші – що десь у полі вихор підхопив купу міндобрива і розвіяв над містом. А виявилося, що то гроза принесла з лісу сосновий пилок, щоб нагадати заклопотаним людям, що вже травень і зацвіли сосни. - Які картини уявили, читаючи оповідання? Використана література: Воропай О. Звичаї нашого народу. – К.: Оберіг, 1991. Скуратівський В. Обереги пам’яті. – К., 2003. Шморгун Є. І. Ключ-трава. Наук.-худож. кн.: Для серед. шк. віку. – К.: Веселка, 1990. | |
| Переглядів: 2004 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |