Каталог статей

Історико-пізнавальний проект передбачав підготовку учнів на протязі двох місяців. Діти готували матеріал про одного або двох із  запропонованих їм творчою групою (до якої входили вчителі та учні) представників із числа Великих українців (до їх числа входили українці обрані самими дітьми). Представлення відбувалося у вигляді танцю, пісні, розповіді. Літературно-музичної композиції та ін. Представляємо тільки власний сценарій авторів, за яким проходив завершальний етап проекту (актова зала школи). Кожна група учнів, що готувала представлення отримала грамоти та  книги з історії.

«Великі українці»

«Маленькі історії про великі істини»

Щастя - не слава, не гроші

Все це минає.

Щастя - це друзі хороші,

Шана людськая.

Пісня «Україна», танок

Кучерявий В.Б. Кожен має в житті свою мету. Ко­жен прагне щастя.

Кучерява О.І. Шукаємо щастя навкруг себе... Але попри все, людині бракує чогось більшого.

Кучерявий В.Б. Скільки мудрих, правдивих гігантів віри, добра і справедливості зростила наша мати — Україна.

Кучерява О.І. Сьогоднішня зустріч незвичайна і доволі приємна. Ми будемо говорити про славних великих, так, тих людей, що в нашій свідомості є неповторними, Великими українцями. Їх надто багато, щоб поговорити про всіх. І якщо ми не згадаємо сьогодні про багатьох, це не значить, що ми їх забули. Пам’ятаємо, говоримо про них, цінуємо і знаємо. Наші діти отримували завдання: підготувати представлення двох із великих українців. Як вони це зробили, ми і побачимо. Надіємось, що нам з вами буде добре і повчально!

Кучерявий В.Б. Святі слова тримають нас на світі і вчать любові. Українці - нація, яка споконвіку прагне багато знати, а це утверджує нашу віру, що вічно будемо на землі. Всесильна поривом до світла українська душа. Душа, яка прагне кращої долі не тільки для себе, а для кожного. Чи варто говорити про те, що у тих людей, про кого ми будемо вести річ були різні долі. Чи вони залежали від неї, чи начебто вона від них?

Доля

Наснився мені чудернацький базар:

Під небом, у чистому полі,

Для різних людей,

Для щедрих і скнар,

Продавалися різні долі.

Одні були царівен не гірш,

А другі – як бідні Міньйони.

Хто купляв собі долю за гріш.

А хто – і за мільйони.

Дехто щастям своїм платив.

Дехто платив сумлінням.

Дехто-золотом золотим.

А дехто – вельми сумнівним.

Долі-ворожки, тасуючі дні,

До покупців горнулись.

Долі самі набивались мені.

І тільки одна відвернулась.

Я глянула їй в обличчя смутне,

Душею покликала очі.

-  Ти все одно не візьмеш мене, -

Сказала вона неохоче.

-   А може, візьму?

 - Ти собі затям, -

Сказала вона суворо. –

-  За мене треба платити життям,

А я принесу тобі горе.

-   - То хто ж ти така?

Як твоє ім’я?

Чи варта такої плати?

-   - Поезія – рідна сестра моя.

Правда людська – наша мати.

І я її прийняла як закон.

І диво велике сталось:

Минула ніч. І скінчився сон.

А доля мені зосталась.

Я вибрала долю собі сама.

І що зі мною не станеться –

У  мене жодних претензій нема

До долі – моєї обраниці.

Єфименко Л. Велика і красива земля України – неозорі степи і поліські пущі, зелені Карпати і широкополі лани Подніпров’я, вільні причорноморські простори і задумливі береги зачарованої Десни.

Магір А. Який він, наш національний характер? Що в ньому від дідів-прадідів? Давайте послухаємо авторів далекого минулого, які в своїх щоденниках намагалися передати внутрішній світ українця, вхопити його характерну душевну сутність.

«Так уже влаштована наша сільська людина, що для неї справжнє життя починається тільки в рідному селі. Доки вона не вийшла з колії, вона дихає цим виробленим довгими роками сільським духом. Село – це особливий світ, зі своїм внутрішнім життям, віруваннями, поглядами, стосунками, звичками…»

Перше сьогоднішнє представлення – це показати образ селянина.

(Представлення образу селянина)

Кучерява О.І.

Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте з коріння родо­воду.

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже

І вміє минуле шанувать, су­часне, —

Лиш той майбутнє вивершить прекрасне! 

Климова Ю.

У горі можна і в радості

Вчасно їсти, вчасно спати.

Вчасно робити прикрощі.

А може так: на світанку встати

І не думати про чудо,

Рукою сонце дістати,

І подарувати його людям.

Пливе човен у вітрилах,

Тихая година.

Думка лине в небесах:

Що ж таке людина?

Яка функція її в цім великім світі?

Що потрібно зневажать, ну а що – любити?

Що таке людське життя, як його прожити,

Щоб на старості років та й не пожаліти.

Пролетить швиденько час, мій шановний друже,

Швидко висохне вода у старій калюжі.

З часом пізнається світ,

Пізнається доля,

Пізнається і життя: на те – твоя воля.

Будь людиною простою,

Май хорошу вдачу,

Бо людина – це є ти, обійди калюжу.

Якщо є сторонній шлях, піди по сухому,

Тільки скривдити себе не давай нікому.

Полюби усіх навколо – це тобі потрібно.

І своє звання людина ти відстоюй гідно.

Люди всі повинні бачить, що добро ти сієш.

Пролетять роки, як птиці, - з часом зрозумієш.

Кучерявий В.Б. Людське життя... Неповторне і звичне, радісне і сумне, сповнене глибо­ких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин.

Люди, їх мільйони... всі вони зовсім різні і чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом?

Так, життя кожної людини - це стежина, встелена жовтогарячими чорно­бривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними і чорними тонами, як у тій пісні «червоне - то любов, а чорне - то журба»...

Кучерява О.І. Стежина життя... Це по ній кожен має пройти гідно. Але якою вона буде? І хочеться гукнути: «Життя! Ну зупинись хоч трішки! Почекай одну мить! Візьми мене на свої крилечка й понеси ген-ген за небокрай, де люди у вічності живуть». Можливо, колись була така думка і у великого князя київського Ярослава Мудрого. Він був розумною людиною і хотів того ж своєму народові.

Кучерявий В.Б. У літописах повід­омляється, що князь Ярослав Мудрий любив і старанно читав книги. Він зібрав переписувачів і доручив їм зняти копії з багатьох книг, які до того часу були написані, потім наказав перекладати грецькі книги на старо­слов'янську мову. Книги збереглися в побудованому ним Софійському соборі в Києві. Так була заснована перша відома нам бібліотека в Київській Русі. Князь Ярослав усвідомлював, що могутність і давніх, і сучасних йому держав трималася не лише на ралах та мечах, а, насамперед, на знаннях, на високій культурі суспільства.

Повернімося до часів Київської Русі та запрошуємо це зробити разом з нами учнів 6-Б класу.

(Представлення образу Ярослава Мудрого)

Виступ Сапрона Дмитра

Хороша пісня завжди випадкова,

Вона не вмре в обіймах забуття...

Двохсотметрівку пропливла Клочкова

З рекордним часом, ну а я – життя.

Я жив тоді, коли були при ділі

Душа і руки, звісно, й голова,

Коли не знав я, що таке неділя:

Був труд і...Труд, все ліпше – тринь-трава.

Не Ярослав я і тим більш не Мудрий,

Людину славить диво – не ім’я

Було, було... Й мені хтось мозок пудрив:

"... і ми – не ми”, мовляв, "і я не я”.

Бог дав нам очі спереду – не ззаду,

Тож – уперед! У завтрашнє дививсь.

Я не зважав на "мудрі” всі поради,

Хоч не в сорочці, звісно, народивсь.

Я натискав натужно на педалі,

Бо відставати від життя не звик.

Не заробив якоїсь там медалі:

Не той характер, і не той язик!

Я не такий! Хоч мовлю про сумне.

По душах я – по праведних! – не човгав...

Знай наших, кажуть. Знайте і мене!

Кучерявий В.Б. Цього вірша написав чудовий, на мою думку, поет, житель Сиваського, Йосип Васильович Попович, наш з вами земляк, якого ми можемо теж віднести до великих українців.

Мости поспалюють дотла,

 листи, мов листя пале, спалять,

а пам'ять ляже, мов зола, —

І не спалити вже ту пам'ять...

1 неспалиму і живу,

її, мов книгу, розгортаю.

Все пам’ятаю.

Бо живу.

Тому  живу, що пам’ятаю.

Кучерява О.І. Пам'ять дійсно не вмирає. Вона повертає у славне минуле наших пращурів, коли зла доля, поклик вільних вітрів, цікавість, жадоба, образа часто зривали українців з насиджених місць і гнали курними шляхами. Кого тільки не приймало, наприклад, вільне запорозьке братство, які тільки національності не збирало під січовими прапорами!

Це про неї Гоголь писав: «Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді й дужі. Як леви! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну!»

Давайте й ми спробуємо відродити сторінки із славетного життя козацтва.

(Представлення образу козака)

Кучерява О.І. І дотепер схиляються червоні кущі калини в луках на козацьких могилах — жу­риться, сумує Україна. Та знову і знову її безмежжям лунає: "А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну, гей, гей розвеселимо!"

Мартинюк О. Козак живе з бідою, як риба з водою, але водночас з ним завжди поруч привілля і необмежена воля. Запорозьким степом гуляють вільні вітри, час від часу наспівуючи новим степовим мешканцям: «Козацькому роду нема переводу». Ми ж, нащадки славних запорозьких лицарів, додаємо сьогодні: «І не буде».

(Представлення образу Івана Сірка)

Кучерява О. І. Весною пробуджується земля і вибухає барвами, що назавжди хви­люючими снами входять в життя людини. Неможливо навіть перера­хувати всі трави і квіти, що чарівними, казково-візерунчастими кили­мами, скатертинами і ковдрами покривають степи, узлісся, схили гір.

Мартинюк О. Часто, їдучи в дорогу, українець брав із собою у пучечок чебрецю. Його гострий гарячий аромат нагадував про тепло рідної домівки, відновлював сили і зміцнював дух. До речі, наукова назва чебрецю "тим'ян повзучий" у перекладі з грецької означає "сила", "дух".

Кучерява О. І. Давня слава і у євшан-зілля. Хто мав при собі цю траву, ніколи не забував про рідну землю. Згадка про неї наповнювала людину чудо­дійною силою і неабиякою наснагою.  Мабуть часто про неї згадувала наша землячка Настя Лісовська, знаменита Роксолана, українка-султанша.

(Представлення образу Роксолани)

Кучерявий В.Б. Якщо в українському селі ви спитаєте дорогу, то цілком вірогідно, що отримаєте таку відповідь: "Беріть прямо он на ту тополю". "На яку?" — обов'язково перепитаєте ви, бо розгубитесь і не зможете виз­начити дороговказ — перед вашими очима майже над кожним дахом струнчитиме не один десяток тополь. Справа в тому, що на Україні на­віть господарі, не схильні до милування краєвидами, охоче саджають біля своїх осель дикі дерева і кущі, які не дають плодів, а просто квіт­нуть і ворушать листям, просто дарують прохолодну тінь і свіжі запа­хи.