Каталог статей

Школа як Храм гуманності

З перших несміливих кроків дитини в школі ми будуємо місточок між безтурботним життям дошкільняти і його шкільним життям. Діти завжди думають про своє, про дитяче. Це їх маленький світ, в який нам, дорослим, поринути важко, але конче необхідно, інакше ми не зможемо долучити  їх до життя дорослих людей, а відповідно забезпечити їм необхідну соціалізацію, виховати їх в напрямку, бажаному для нас, вихователів. Можна спробувати досягти цього шляхом наказу, погроз, примусу, а можна глибоко поринути в помисли дитини, в зміст його вчинків, використовуючи весь його внутрішній потенціал, апелюючи до доброти, великодушності, почуття гумору, живої цікавості, потреби в творчому оволодінні дійсністю.

«Своє дитяче» стає у такому випадку для учня тим багатством і тією радістю, якою він поспішає якнайшвидше поділитися з учителем. До того ж діти впевнені, що вчителю важливо і цікаво все, що важливо і цікаво для них самих. Вчитель завжди знаходиться в творчому горінні, навіть коли не всі його рішення і дії є вірними. Важливо, щоб не рвалася ниточка довіри між педагогом і дитиною, що робить перші кроки в цьому не завжди легкому, але такому захоплюючому шкільному житті.

Починати роботу з шестилітками слід з осмислення через призму цілісної системи навчання; шукати підхід не просто як до учня, а як до Людини, що росте, має своє багатогранне життя, складні взаємовідносини з оточуючим світом. В залежності від цього показати, що кожна дитина має бути пізнана і вихована, як особистість тільки з урахуванням його дійсного  життя, його радостей і турбот, потреб і прагнень, здібностей і надій.

Видатний педагог Шалва Амонашвілі пропонує кожному педагогові поставити собі за мету утвердження гуманістичних і оптимістичних засад педагогіки шкільного життя:

«Прагнучи пізнати таємницю дитячої душі, педагогічної майстерності, буду бачити в кожній дитині свого вчителя і вихователя».

«Знаходячись у педагогічному цейтноті, часто буду вимушена за лічені секунди вирішувати важливі задачі виховання, що здатні змінити все подальше життя дитини. Це слід робити без поспіху і пам’ятати, що я відповідаю за його долю».

«Суть дитячої дисципліни полягає не в подавленні дитячих пустощів, а в перетворенні їх у корисну цікаву діяльність».

«Ми повинні бачити себе в дітях, щоб допомогти їм стати дорослими; слід приймати його як повторення свого дитинства, щоб вдосконалюватися самому, нарешті жити життям дітей, щоб стати гуманним педагогом».

Актуальними для формування професійної майстерності педагога є десять заповідей вихователя:

1.       Виховання повинно бути тільки гуманістичним. Основний принцип такого виховання – схилити дитину до виховного процесу, зробити її нашим добровільним помічником в своєму ж вихованні.

2.       Спілкування – сутність життя людей. Дарувати дитині радість спілкування з нами: радість спільного пізнання, спільної праці, гри, відпочинку.

3.       Дуже важливо, щоб наше повсякденне життя, наше спілкування відповідало ідеалу, що ми прагнемо вселити в дитину.

4.       Ми зобов’язані розвивати і берегти в дитині віру в нас, в своїх вихователів, віру в своїх товаришів, віру в людей, віру в себе.

5.       Виховний процес має бути пронизаний повагою до особистості кожної дитини, формувати в дітей бажання турботи і піклування про товаришів, близьких, про людей взагалі.

6.       Дитина повинна зростати в любові до себе. Відчувати свою потрібність в суспільстві, де проживає.

7.       Дитина – імпульсивна істота, їй важко зрозуміти нас. Це ми, вихователі, повинні зрозуміти дитину і будувати наші виховні плани з урахуванням поруху дитячої душі.

8.       Виховання – прихований і довготривалий процес. Ми повинні бути передбачливими, послідовними і терплячими.

9.       Нами мають керувати чуйність, доброта, любов, безпосередність, чесність. Це повинно поєднуватися з вимогливістю до себе і дитини, почуттям відповідальності перед підростаючим поколінням і турботою про майбутнє країни.

10.  Ми рішуче маємо відмовитись від вчинків, що суперечать гуманістичному вихованню, принижують особистість дитини: авторитарності, окриків, принижень, насміхань, грубощів, погроз, ультиматумів, примусів.

Готової методики проведення цих «заповідей» на практиці ми не маємо. Ми повинні повсякчас проявляти творчість, пошук шляхів виховання на гуманістичних засадах. Саме в цьому і полягає наша найвища турбота про кожну дитину.

Федоренко Л.М., Степанівська ЗОШ І-ІІ ступенів Драбівського району
Черкаської області

http://oipopp.ed-sp.net/