Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Християнська етика в українській культурі | [ Додати статтю ] |
П'єса "Скабка в чужому оці"
Скабка в чужому оці Дійові особи: Ведучий Анна Іванівна – учителька Учні: Маша, Владик, Вова, Віка, Люся, Артем На авансцені – ведучий. На сцені пустий шкільний клас. Ведучий. Доброго дня, любі друзі! Сьогодні ми зіграємо сценку про тих із нас, хто добре бачить та осуджує недоліки інших, а свої - не помічає зовсім! Зараз ми познайомимося з учнями одного класу. Через деякий час у них почнуться уроки. Першим у клас завжди приходить черговий. Черговий дуже відповідальна особа. Він повинен перевірити, як ретельно підготовлено клас до начала занять: чи на місті крейда, чи чиста дошка, чи в порядку учбові прилади й таке інше. А ще черговому доручено стежити й за зовнішнім видом учнів, їхніх зошитів і підручників: усе повинно бути ретельно акуратним! Сьогодні ж чергує дівчинка Маша. Але вона явно запізнюється ... Та от, нарешті... До класу вбігає задихана Маша . Маша (обурено). Яка ж бабуся в мене копуха! Ледве не спізнилася через неї! Не встигає Маша покласти крейду на місто та витерти дошку, а на порозі класу з’являються учні. Маша кидається до них. Маша. Почекайте, почекайте! Ставайте один за одним , і я по черзі вас перевірю. Учні слухняно стають у рядок. Маша починає ретельний огляд. Маша (до Владика). А, ну, покажи руки, Владик. Так... можна сказати чисті. А що це ти такий кудлатий? Владик. Де це я кудлатий, Машо? Цей вихор не хоче лежати. Маша (наказово). То піди, Владику, додому й повчись як слід причісувати голову, бо так невмійком і залишишся на все життя. Владик, засмучений, іде із класу. Маша (до Вови). А в тебе, Вовочка, дивися, піджак м'ятий і штани не дуже-то відпрасовані. Вова. Де ж вони м'яті, Маша? Я костюм цілий ранок прасував. Краще я не вмію... Маша. Потрібно вміти. (Наказово). І ти йди додому й ще раз гарненько все відпрасуй! Чи теж хочеш бути невмійком? Вова, те ж зажурений, те ж іде. Маша (до Віки). А, які в тебе банти, Віка? І лежать неоднаково, і зав'язані некрасиво. Віка. Маша! Вони в мене такі виходять. А допомогти нема кому! Маша. Ти ба – допомогти немає кому! (Наказово). Самій потрібно вміти! Іди додому й зав'яжи їх, разів двадцять, тоді й навчишся. Іди, іди. Віка, зажурлива, іде. Маша продовжує перевірку. Маша (до Люсі). Так, Люся, з одягом у тебе все в порядку... А ну, покажи, як твої зошити обгорнуті? Маша бере в Люсі портфель і заглядає в нього. Маша. Та-а-к, добре... Почекай, а де підручник по математиці? Люся (заглядає у свій портфель і розгублено). Ой! Дійсно, нема! Забула... Маша (докірливо). Ах, забула! (Наказово).То ж вертайся додому й принеси. Люся йде, за нею із класу біжить й Артем. . Маша (кричить навздогін). Куди ж ти, Артем? Я ще тебе не перевірила! Маша озирається й бачить, що вона осталася в класі сама. Маша (сердито). Нікого. Ну, що ж, якщо вони такі невмійки, нехай удома вчаться охайності та порядку! Маша сідає за парту. Лунає дзвоник, і в клас заходе Анна Іванівна. Анна Іванівна. Добрий день… (помічає одну Машу й розгублено)... Діти... Маша. Доброго ранку, Анно Іванівно! Анна Іванівна. Що сталося? Де всі діти? Маша. Анно Іванівно! Вони всі сьогодні порушили правила чистоти. Анна Іванівна. Як? Усі, усі? Маша. Усі! Один не вміє прасувати, інший – розчісуватися, третя – банти зав'язувати, четверта – ... Анна Іванівна (перебиваючи). Так, так, я зрозуміла, але, де ж вони самі? Маша. Я всіх відправила додому привести себе в порядок. Анна Іванівна (розстроєно). Машенька! Цього не можна було робити! Маша. Так вони такі невмійки, соромно за них. Дивіться, як випрасовано моє плаття, які в мене банти красиві, які зошити... Анна Іванівна. Бачу, бачу, Машенька! Ти в нас зразок охайності. Але на перший раз потрібно було пробачити дітей і повчити їх тут, у класі. Маша. Навіщо? Нехай самі вчаться. Анна Іванівна (зітхаючи). Що ж, прийдеться сьогодні займатися нам удвох. Ходімо до кабінету математики: там нам буде зручніше. Анна Іванівна й Маша йдуть зі сцени. Ведучий. А тепер, друзі, подивиться дуже вважливо на те, що сталося наступного ранку! Ми знов у тому ж класі. До класу повертаються учні, усі крім Маші. Діти розсаджуються по партах. Звучить шкільний дзвінок. У клас заходить Анна Іванівна. Анна Іванівна. Здрастуйте, діти! Учні. Добрий день, Анно Іванівно! Анна Іванівна. Хвала Богові, сьогодні всі на місці. Віка. Не всі, Анна Іванівна, Маші немає. Анна Іванівна. Ніхто не знає, що з нею? Учні. Ні, не знаємо! Люся. Я зайду до неї після уроків, може вона захворіла? Анна Іванівна. Так і зроби, Люсю! А ми почнемо урок. До дошки піде... Двері класу відчиняються й вбігає, задихавшись, Маша. Вигляд Маші унівець розтріпаний: плаття м’яте, удягнено задом наперед, волосся геть не розчесане, на ногах різні туфлі, портфель розкритий і геть порожній. Маша (хекаючи). Анно.... Іванівно..., дозвольте? У класі постає німа сцена... Перша до тями приходить Анна Іванівна. Анна Іванівна (розгублено). Здраствуй, Машенька! Що в тебе за вигляд? Що сталося? Маша (обурено). Сталося! Сталося! Моя бабуся поїхала! Анна Іванівна. Бабуся поїхала? Маша. Так, Так! Взяла й увечері поїхала! Анна Іванівна. Ну та й що, Машенька? Маша. Як, що? Сьогодні нікому було мене розбудити, одягнути й книжки зібрати в школу! (Починає рюмсати.) Ні-ко-му бу-ло! Діти починають переглядатися та, указуючи на Машу, тихенько сміятися. Анна Іванівна. Почекай! При чому тут бабуся? Ти ж ти сама прекрасно все вмієш робити! Маша (продовжує плакати). Н-е в-м-і-ю. Це бабуся в усьому в-и-н-н-а-а... Діти голосно сміються. Анна Іванівна. Не треба сміятися, діти! І ти, Маша, заспокойся. Ми все зараз виправимо. Віка тягне руку, щоб її спитали. Анна Іванівна. Що ти хочеш сказати, Віка? Віка. Анна Іванівна, я сьогодні чергова! То нехай Маша повернеться додому та приведе себе в порядок! (Звертається до інших учнів). Правда ж, друзі? Учні. Так, так, правильно! Люся. Нехай випрасує плаття! Вова. Зав'яже красиво банти! Артем. Візьме всі підручники! Маша. Я сама не зможу-у-у-у... Діти голосно сміються. Анна Іванівна. Тихіше, діти, заспокойтеся! Владик. Виходить, ти, Маша, сама нічого не вмієш робити? Маша. То бабуся в усьому винна! Узяла та й поїхала! Віка. Знаєш, Маша, не бабуся винна, а колода у твоєму оці. Маша (припиняючи плакати). Яка колода? В якому оці? Маша блимають віками та торкається руками своїх очей. Маша . Немає в мене ніяких колод в очах! Люся. Так це ж у переносному значенні, Машенька! У народі так говорять: що ти бачиш скабку в оці інших, а у своєму – навіть колоди не помічаєш? Вова. І я про це знаю. Моя бабуся каже, що Ісус Христос так звертався до людей, хто помічав провини інших, а свої - ні. Анна Іванівна. Так, так, Вова. А далі, діти, Ісус Христос повчав: ”...вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти скабку з ока брата твого.” Артем. Виходить Христос звертався до таких, як наша Маша! Учора вона всіх невмійками обзивала, а саме сама і є найбільша невмійка! Діти. Так! Так! Діти сміються. Анна Іванівна. Досить, діти! Ми пробачимо Маші сьогодні. А завтра вранці нехай хто-небудь зайде до неї й допоможе зібратися до школи. Усі учні. Я! Я! Я зайду! Ми зайдемо! Маша. Ні! Ні, не треба! Нікому не треба завтра заходити. Сьогодні бабуся ввечері вже повернеться й усе… Раптом Маша замовкає, трошки замислюється. Маша. І ... я...(рішучо) я попрошу її навчити мене все робити самій! Слово честі! Анно Іванівно, ви мені вірите? Анна Іванівна. Звісно, Машенька! Головне, ти сама забажала все виправити. А ми, діти, давайте візьмемо собі за правило: перш, ніж робити зауваження іншим, оглянемось на себе, подумаємо: а які ж ми самі? Чи можемо повчати інших? Усім зрозуміло це правило? Учні. Усім, Усім! Анна Іванівна. Машенька, а тобі? Машенька (зітхаючи). Звичайно, зрозуміло: найсуворіше необхідно ставитися до себе, і раніш за все позбавлятися своїх недоліків. Анна Іванівна. Молодець, Машенька! Сподіваюся, діти, тепер ми всі й завжди станемо поводити себе тільки так! Діти. Так! Так, Анна Іванівна! Анна Іванівна. От і добре! Діти й Анна Іванівна приєднуються до ведучого. Ведучий. Що ж, наші любі глядачі! Гадаємо ви зрозуміли: перш належить позбутися своїх недоліків, і тільки потім - судити їх в інших. Маша. Саме так повчав Ісус Христос, коли казав: „...вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти скабку з ока брата твого.” Анна Іванівна. Отже, робимо так завжди та ростемо гідними людьми! Артем. Будьте здорові, друзі! Вова. Й до нових зустрічей у нашому театрі! Усі актори. До побачення! Актори розкланюються.
| |
| Переглядів: 1572 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |