Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Готуємось до батьківських зборів | [ Додати статтю ] |
Світло батьківської любові
Світло батьківської любові Батьки і діти! Діти і батьки! Нерозділиме і довічне коло. (Народна мудрість) Відома істина: сім`я – той острівець, де дитині найкраще. Діти, які відчувають батьківську любов і родинне тепло, зростають відкритішими до світу і добрішими. Діти – найдорожче багатство кожної людини. Заради їх щастя ми готові долати всі труднощі і перешкоди. В них – надія на щасливе майбутнє наших сімей, всього українського роду. Всі ми родом з дитинства… У кожного існують перші спогади про тепло маминих рук, про бабусині казки на ніч, про татові дотепні жарти та сімейні свята, коли родина збиралась за великим столом. Ці спогади супроводжують нас протягом усього життя і залишаються своєрідною реліквією. Психологи стверджують, що характер людини формується в перші п'ять-сім років життя, і від того, якими вони були, багато в чому залежить її подальша доля. Нам, цілком благополучним людям, важко уявити, що відчуває маленька дитина, від якої відмовляються батьки або ж якщо їх позбавляють батьківських прав. І майже безпорадна істота залишається наодинці з жорстоким навколишнім світом, у якому дуже мало любові, турботи та безпеки. Адже все це мала уособлювати родина, якої у крихітки тепер не існує… Важке випробування випало на долю п’ятирічної Віки та чотирирічної Тетянки. Їх батько вбив свою жінку, маму двох доньок. Сестрички осиротіли. Нечитайло Василь Назарович з дружиною Галиною Миколаївною вдочерили дівчаток. Нова родина стала цілющим джерельцем для зцілення дитячих душ. Доброта та вимогливість, щирість у відношеннях з дітьми дали прекрасні плоди. Діти вже дорослі. Вікторія Василівна закінчила педагогічний інститут, Тетяна Василівна здобула економічну освіту. У своїх родинах вони дотримуються сімейних традицій названих батьків. 14 грудня 1993 року в пологовому відділенні неповнолітня мати залишила немовля. Його стали готувати до відправки в дитячий будинок. Доля усміхнулась цій дитині. Вже 14 лютого 1994 року хлопчика всиновили Кравченко Ігор Володимирович з дружиною Наталею Петрівною. Ім’я Сашкові дали прийомні батьки. Дійсно материнська любов, батьківська добра наука завжди панують у цій сім`ї. Сьогодні хлопчина навчається в десятому класі. Це чесна, добра, працьовита, відкрита до людей дитина. Олександр – відмінник навчання. Ще одна дитяча доля. Зовсім молодими пішли з життя батьки семирічної Сушіцької Віки. Дівчинку взяли на виховання рідні дядько з тіткою. Сьогодні Віка навчається в четвертому класі. Вона має люблячу родину. Олену Іванівну називає мамою, а Леоніда Івановича – татом. Із двоюрідною старшою сестрою Анею склалися прекрасні стосунки. Дівчатка люблять і поважають одна одну. Такі сім`ї існують, вони заслуговують на нашу повагу та допомогу. Усі ми знаємо заповідь Христа про любов до ближнього. І в міру своїх слабких сил намагаємося її виконувати, особливо щодо своїх дітей. Тільки кожен з нас найчастіше вкладає в це поняття свій зміст і своє розуміння. Одні розуміють любов до дитини як суворе ставлення, інші – як слухняність, треті – як вседозволеність і потурання. Але всі ми схожі в одному – ми любимо своїх дітей. А що значить любити дітей? Здавалося б, питання не із складних. Люби, як підказує серце. Як потрібно любити дітей, щоб виросли вони корисними членами нашого суспільства – працьовитими, доброзичливими, здатними гармонійно будувати свої взаємними з оточуючими, насамперед, з нами батьками. Все це передумови людського щастя. А хто із нас, батьків, не мріє про щастя своїх дітей? Насамперед не слід забувати, що любов до дітей - це в першу чергу щире співчутливе і доброзичливе ставлення до них. Любов – це могутній фактор виховання, яким потрібно вміло користуватися. Кожний із батьків згоден з тим, що люблячи свою дитину, ми повинні її відповідно до вчинків і дій хвалити або засуджувати, критикувати чи заохочувати, обдаровувати чи вимагати. І все це робити любляче. Якщо ж батьки здатні тільки на щось одне: як наприклад тільки хвалити, або лише лаяти, то їхня любов нерозвинута, однобічна, що по суті недалеко відійшла від простого батьківського інстинкту. Кожні батько і мати люблять свою дитину, але далеко не всі хочуть цю любов показати, побоюючись виростити її заголубленою, "тепличною”, не здатною до прийняття самостійних рішень і дій. Давайте згадаємо, що радять нам психологи та педагоги. Виховання дитини повинно здійснюватися з урахуванням ряду важливих вимог. У психологів, існує поняття тактильного голоду, воно стосується зокрема дітей, яких достатньо годують, але мало пестять. У хвилини, коли батьків переповнює любов, не потрібно стримувати свій порив, а навпаки, варто приголубити свою маленьку дитину чи навіть уже молодшого підлітка або й старшого. У багатьох сім’ях, де побоювання розбестити дітей витіснило батьківську ласку, підкреслено стримані взаємини. У своєму прагненні виховувати правильно батьки ігнорують почуття дитини. Дитяча самітність, незадоволений потяг до спілкування з тими, «хто тебе розуміє», - явище, у нашому житті досить поширене. А діти дуже вразливі, тонко відчувають, глибше переживають будь-яку дрібницю, більше замислюються про навколишній світ, по-іншому бачать його, а отже, і частіше страждають від нерозуміння, несправедливості, від того, що світ не такий, у якому їм хотілося б жити. А ми дорослі, все-таки дуже часто байдужі у ставленні до своїх дітей. Отже, шлях до серця дитини не повною мірою відкритий для нас. Визнаймо цей факт, і поки є час, спробуймо виправити наші прорахунки і завоювати серця своїх дітей. Для цього треба цілком віддати себе дітям, зробитися не тільки їх наставниками та вихователями, а й найближчими друзями, поріднитися з їх інтересами і запитами. Дитина йде у світ зі здатністю пізнавати його емоційно. Дитина така сприйнятлива до почуттів матері! Дивовижне видовище: немовля, яке вперше принесли до матері (якщо, звичайно, мати щиро хоче його бачити), притискається до тіла матері – і його щастя очевидне для всіх. Від народження діти надзвичайно чутливі до емоцій. Оскільки їхні знання про світ надто малі, їхнє спілкування зі світом відбувається на відчутті. Це є вирішальним фактом. Перші враження дитини про світ народжуються з її відчуттів. Дитина постійно ставить запитання до батьків: «Ти мене любиш?» Вона ставить це запитання частіше своєю поведінкою, а не словами. У відповідь на нього має величезне значення у житті дитини. «Ти мене любиш?». Якщо ми любимо дитину безумовно, вона відчуває, що наша відповідь «так». Якщо ми любимо її із застереженнями, вона не почувається в безпеці і непокоїться. Відповідь, яку ми даємо дитині на це найважливіше запитання «Чи любиш ти мене?» – формує її розуміння життя і є головним завданням батьків. Звичайно, наші діти повинні навчитись поважати своїх батьків. «Шануй батька свого і матір твою, щоб продовжились дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі» (Біблія. Вихід 20: 12) Шанування батьків — один з найсвятіших обов’язків дітей. Батько й матір — найрідніші і найближчі кожному з нас люди. З них починається родина, що є святинею людського духу, хранительницею благородних почуттів: любові, вірності, синівської та дочірньої вдячності. Недаремно образи батьків опоетизовані у віршах, оспівані у музичних творах, прославлені у казках, легендах, прислів’ях та приказках. Діти повинні знати і пам’ятати прислів’я про батьків, адже це мудрість народна. 1. Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько. 2. У сокола і діти соколята. 3. Добрі діти батькам — вінець, а злі діти — батькам кінець. 4. Яка сім’я, такий і я. 5. За науку цілуй батька й матір в руку. 6. Який дуб — такий тин, який батько — такий син. 7. Який кущ — така калина, яка мати — така й дитина. 8. Мати однією рукою б’є, а другою гладить. Батьки і діти, діти і батьки… Все це об’єднується назвою — рід, а рід до роду з’єднується у повноводну річку — наш народ. Буде міцна родина — буде славна Україна. Пам’ятаймо заповіді для батьків - Не чекайте, що ваша дитина буде такою, як ви. - Не чекайте від дитини плати за все, що ви для неї зробили. - Ви дали їй життя, як вона може віддячити вам? Вона дасть життя іншому. - Не зганяйте на дитині свої образи, щоб на старість не їсти гіркий хліб. - Не ставтеся до проблем дитини зверхньо. Дитині важко не менше, ніж вам, оскільки в неї немає життєвого досвіду. - Не принижуйте дитину! - Не картайте себе, якщо не можете зробити чогось для своєї дитини. Картайте – якщо можете, але не робите. - Умійте любити чужу дитину. Ніколи не робіть їй того, чого не хотіли б, що робили вашій. - Любіть свою дитину всякою – не талановитою, невезучою. Виконала: Антонюк Наталія Іванівна, вчитель початкових класів вищої категорії СЗШ №3 І-ІІІ ступенів ім..Ляшенка м. Жашків | |
| Переглядів: 2649 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |