Ввічливість – норма життя доброї людини

Урок етики

Мета:

1. Розкрити зміст поняття "ввічливість”.

2. Разом з учнями дослідити формування істинності твердження, вчити обґрунтовувати свою думку.

3. Викликати необхідність усвідомлення змісту по­няття, важливості його розуміння і використання на­бутих знань у повсякденних ситуаціях.

4. Сприяти вихованню ввічливості через усвідом­лення необхідності докласти власні зусилля до ста­новлення свого характеру.

Обладнання: табло із зашифрованим словом "Ввіч­ливість”; реквізит до фрагменту інсценізації (фломас­тери, маленька дитяча футболка, учнівський портфель, елементи декорації дитячої кімнати); картки-завдання для роботи в групах і в парах; слова-картки "ключики ввічливості”; "мікрофони” для гри "Інтерв'ю”; атри­бути для роботи груп "Юні науковці”, "Мовознавці”, "Знавці етикету”.

ХІД УРОКУ

 Організація класу. Привітання.

Усі вітаються: "Добрий день”. Вчити етику прийшла пора, Сідайте тихо, дітвора.

 Повідомлення завдань уроку. Мотивація навчання.

— Нас оточує безліч звуків. За допомогою зву­ків ми спілкуємося між собою. Людина, складаючи певні звуки, утворює слова. А слово до слова — зло­житься мова.

— Як людина використовує слова?

— Порівняймо це з ножем. Що добре можна зро­бити ножем?

— А що погане?

— Скажіть, усе це робить ніж чи людина, що ко­ристується ножем?

Так само і слова. Вони лише інструмент, яким пра­вильно або неправильно користується людина.

— Яким може бути слово? (Добрим, злим, словом можна образити, розгнівити, принизити, окрилити тощо.)

— Ось як висловив свою думку з цього приводу В.О.Сухомлинський.

Читають текст (див. додаток).

 Робота в групах.

— Сьогодні ми поговоримо з вами про рису харак­теру, яка має бути притаманна кожній людині. Що це за риса? Назва її захована у цьому табло. За умови правильної відповіді на запитання відкриватиметься одна літера цього слова.

Але перш ніж відповідати на запитання, пере­глянемо у нашому "театрі” сценку, яка підкаже за­гадку.

Інсценізація фрагменту із журналу "Стежина”, № 3, 1999р., додаток (випереджувальне завдання).

—    Дякую за допомогу нашим друзям. Сідайте на місця. Всі уважно переглянули сценку, а тепер дай­те відповіді на запитання і ми дізнаємося тему уроку, записану на табло.

 Робота в парах.

1. Якими словами привітався Артем з мамою? Як ще можна привітатись?

2. Як Артем звернувся за допомогою до мами?

3. Яка подія мала відбутися в класі? Про що на­гадала мама?

4. Чому Артем вирішив подарувати фломастери?

5. Як би ви вчинили на місці Артема?

6. Чи можна Артема назвати щирим? Чому?

7. Чому Тетянка прийшла в гості до Артема?

8. Чому Артем назвав Тетянку чемною дівчинкою?

9. Які слова, що свідчать про чемність, сказала Тетянка?

10. Чому Тетянка подарувала Артему футболку?

11. Як би ви вчинили на місці Тетянки? Відкривається слово: ввічливість.

— Яке слово відкрилося?

— Чи можна назвати Артема і Тетянку ввічли­вими?

Проблемне питання.

— Чому? Адже вони використовували слова ввіч­ливості?

Вивчення нового матеріалу.

— Звернімося до тлумачного словника. Послухай­мо визначення ввічливої людини.

"Юні науковці” читають частинами визначення із короткого тлумачного словника української мови (К., 1998р., с. 27).

Ввічлива людина: дотримується хороших манер;

виявляє вихованість, люб'язність, уважність у пово­дженні з іншими людьми; чемна.

Учитель відкриває визначення, записане до уроку на дошці, учні записують його в зошити.

— Розглянемо детальніше визначення ввічливої людини. Людина, яка дотримується хороших манер. Що це за манери?

Відповіді дітей.

Мовознавці уточнюють значення слів "гарні манери”:

висока внутрішня культура людини, яка віддзеркалю­ється у її поведінці; уміння поводитися так, щоб бути приємним для навколишніх.

— Що означає бути вихованим?

— Яку людину називають люб'язною? Від якого слова утворилося слово люб'язний? (Любов.)

— Пригадайте відповідь Ісуса Христа на запитання законника "Учителю, яка заповідь найголовніша в за­коні?” (Люби свого ближнього, як самого себе.)

— Як виявити уважність до людей?

— Назвіть риси чемної людини. Мудрий Соломон радив: "Відповідай чемно. Навіть якщо хтось дуже гні­вається на тебе, спробуй відповісти лагідно. І ти по­бачиш — станеться диво”.

— Яке ж диво може статися?

— Поміркуйте, чи може­те ви назвати себе ввічливою людиною?

Запитання без відповіді.

Закріплення знань.

 Робота в групах.

Діти отримують картки із завданнями.

— Якою має бути ваша поведінка з позиції ввічли­вої людини в таких ситуаціях (див. додаток)?

Знавці етикету (3 учні) вислуховують уважно відпо­віді кожної групи і роблять висновки.

Висновок учителя.

— Мені дуже приємно, що в цих ситуаціях ви поводили­ся так, як належить ввічливим дітям, а наші знавці етикету правильно оцінили ваші від­повіді.

— Я бачу, що ваше рі­шення чинити так чи інакше відповідає "золотому правилу”, висловленому мамою Артема.

Запис на таблиці: "То ж усе, чого тільки бажаєте, щоб чинити вам люди, те саме чиніть їм і ви”.

Записують у зошити.

— Це правило є однією із заповідей Ісуса Христа. Воно записане в Євангелії від Матвія 7:12.

— Що, на вашу думку, можуть означати ці слова? Учитель теж висловлює свою думку.

— Я вважаю, що коли люди будуть добре стави­тися один до одного, то й жити стане краще. Ісус Христос також вчив, що ми повинні благословляти людей, навіть тих, які нам не подобаються. Благо­словення — "благе слово”, тобто добре слово. Цими словами можуть бути відомі кожному з нас слова ввічливості.

Картки зі словами "добрий день”, "доброго здоров 'я”, "вибачте”, "будь ласка”, "до побачення” виставляє на дошці.

Ці слова можна назвати ключиками ввічливості (картка).

Читають записи на звороті карток.

1. Коли ми кажемо "Добрий день!”, то самі маємо зробити цей день добрим для людей навколо нас (у школі, вдома, скрізь).

2. Коли ми кажемо "Доброго здоров'я”, то повинні піклуватися про здоров'я людей, які поруч з нами (не сваритися, не битись у школі тощо).

3. "Вибачте” — це не просто вибачення за те, що зробив. Це й рішення, що такого більше не робити­меш.

4. "Будь ласка” — це прохання до співрозмовника бути ласкавим до тебе, як і ти до нього.

5. "До побачення” — ти бажаєш нової зустрічі з цією людиною.

—    Таких слів — ключиків ввічливості можна на­вести багато. Варто завжди говорити їх один одному і пам'ятати, яку обіцянку даєш, вимовляючи їх.

 Підсумок уроку у формі гри "Інтерв'ю”.

 1. Що, на вашу думку, було сьогодні для нас го­ловним?

2. Які 6 прикметники ви дібрали до слова "урок”, маючи на увазі саме сьогоднішній урок?

3. Якби ви вивчали цю тему знову, що можна було б змінити?

ДОДАТОК

Інсценізація фрагменту із журналу "Стежина”

На "класній сцені” створено декорацію дитячої кімнати: м'які іграшки, стілець, столик, портфель, фломастери.                ^^

Дійові особи: мама, її син Артем, Тетянка.

Мама. Артемчику, ти вже встав?

Артем. Доброго ранку, мамо! Так, я вже встав.

Мама. Збирайся, вже треба до школи йти.

Артем. Мамо, чомусь портфель не застібається. До­поможи, будь ласка.

Мама (застібаючи). Чекай-но. Сьогодні ж день на­родження Дмитрика. Твої однокласники будуть його вітати. Ти б теж щось приємне приготував для нього.

Артем. Мамо! У нашому класі щодня в кого-небудь день народження. На всіх подарунків не вистачить.

Мама. Але ж друга потрібно привітати.

Артем (зітхає). Потрібно звичайно. Добре, я йому подарую... Я йому подарую... А ось... фломастери!

Мама. Фломастери? Але ж ти сам скаржився, що вони вже не пишуть. Незручно ж!

Артем. Ой, мамо, незручно?! Якщо поплювати на них, намочити добряче, писатимуть, як нові!

Мама. Артеме! Вигадай щось інше. Ти і Тетянці подарував поламану ручку. Так не можна.

Дзвінок у двері.

Мама. Хтось прийшов!

Відчиняє двері.

Тетянка. Добрий день!

Мама з Артемком. Добрий день, Тетянко!

Тетянка. Я тебе, Артеме, хотіла привітати зі спор­тивним святом, яке сьогодні буде в школі. Ось тобі подарунок.

Дає подарунок Артему.

Артем. Дякую, Тетянко!

Тетянко. Вибачте, але мені треба вже йти. До по­бачення!

Артем. Цікаво, що вона подарувала? Яка чемна дівчинка!

Розгортає подарунок і прикладає до себе футболку.

Артем. Це мені?

Мама. Ой, яка гарна!

Артем. Ніби й нічого, але — замала...

Мама. Нормальна футболка! Ти її намочи добряче, натягни. Нехай на тобі висохне, стане якраз.

Артем. Ти що, мамо, знущаєшся з мене?

Мама. Я з тебе не знущаюся. Ти, так само як і Те-тянка, не дотримуєшся "золотого правила”.

Артем. А що це за правило?

Мама. То ж усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви.

Слово

Мудре, добре слово дає радість, нерозумне і зле, не­обдумане і нетактовне приносить біду. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти три­вогу, безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засму­тити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і зародити зневіру, надихнути на працю і ску­вати сили душі. Але невдале, просто кажучи, нерозумне слово може образити і приголомшити людину.

В. О. Сухомлинський

Запитання для обговорення в групах.

1. З якими словами треба бути обережним?

2. Що треба зробити спочатку: подумати чи ска­зати?

2. Чи не було таких випадків у вашому житті?

3. Які можете пригадати прислів'я на цю тему?

4. Які риси характеру притаманні людині, що вжи­ває у своєму мовленні лише добрі слова?

Завдання-ситуації для обговорення в групах.

1. Усі прийшли до школи. До початку уроку ще 10 хвилин. Підбігає ваш однокласник і запитує: "До­машнє завдання з математики зробив? Дай списати, бо я не зрозумів, як його робити”. Ваші дії. 2. Дуже часто трапляються непорозуміння через дрібниці. Наприклад, хтось скинув з парти ваші руч­ку чи підручник, наступив на ногу чи штовхнув біля дверей тощо. Як вийти з таких ситуацій?

3. Уявіть собі: до вас на вулиці підійшла незна­йома людина і запропонувала погуляти з нею. Як ви діятимете?

4. Як ви гадаєте, чому так кажуть: "Ніщо не да­ється людині так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість”.

Чи знаєте ви, кому належать ці слова?

Чи завжди потрібна ввічливість?

Удома — дитині.

У школі — учню.

У гостях — гостю.

У бібліотеці — читачу.

У театрі — глядачу.

У музеї — відвідувачу.

У лікарні — пацієнту.

На концерті — слухачу.

У їдальні — споживачу. .

У магазині — покупцю.

На футбольному полі — гравцю.

У транспорті — пасажиру.

На вулиці — пішоходу.

У храмі — християнину.