Каталог статей

З чого починається Батьківщина

Мета заходу. Виховання любові до Вітчизни.

Клас або сцена оформлені у вигляді світлиці. На сцені — портрет Т.Г. Шевченка, збільшені фотокартки батьків, дідуся і бабусі, прикрашені вишитими рушниками. Беруть участь: ведуча (бібліотекар або вчитель), учні, їхні рідні, ветерани війни. На столі — альбом (журнал) «Батьківщина». Хтось із учнів перегортає і називає його сторінки. Спочатку — привітання.

Ведуча. Шановні гості! Дорогі діти! Ми раді вітати вас у нашій світлиці.

Учні.       1-й.   Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов'ю і миром.

2-й.  Для людей відкрита наша хата біла,

Тільки б жодна кривда в неї не забігла.

3-й.  Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,

Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі.

(Подають хліб-сіль на вишитому рушнику ветерану).

Ведуча. Сьогодні ми з вами у нашій світлиці поведемо розмову про найдорожче серцю кожної людини — Батьківщину. Зробимо це у вигляді усного журналу. Він присвячений роковинам незалежності України.

Сторінка1. Що таке Батьківщина.

Ведуча. «Кожна нація і народ створили десятки тисяч слів. Одні з них звучать вагомо і живуть довго. Інші з часом стираються, темніють, як мідяки, і щезають з пам'яті людської. Але є слова, які можуть зникнути лише тоді, коли зникне сам народ, що створив їх. До таких належить прекрасне і просте слово — Батьківщина. Воно вічне, як вічний народ», — ці слова належать поетові Василю Симоненку. Ми часто чуємо словосполучення «рідна

земля», «рідний край». Що означають вони? Чому вони для нас найдорожчі? Послухаємо вірші.

Учні.    1-й.     Що таке Батьківщина?

Під віконцем калина,

Тиха казка бабусі,

Ніжна пісня матусі,

Дужі руки у тата,

Під тополями хата,

Під вербою криниця,

В чистім полі пшениця,

Серед лугу лелека

І діброва далека,

І веселка над лісом,

І стрімкий обеліск...

2-й.     Україно, земле рідна,

Земле сонячна і хлібна,

Ти навік у нас одна,

Ти, як мати, найрідніша,

Ти з дитинства наймиліша,

Ти і взимку найтепліша —

Наша отча сторона.

3-й.     Одна Батьківщина, і двох не буває.

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

Чи можна забути ту пісню, що мати

Співала малому, коли засинав?

Чи можна забути ту стежку до хати,

Що босим колись протоптав?

4-й.     У рідному краї і серце співає,

Лелеки здалека нам весни несуть,

У рідному краї і небо безкрає,

І ріки — потоки, мов струни, течуть,

Тут кожна травинка і кожна билинка Вигойдують мрії на теплих вітрах.

Під вікнами мальви, в саду материнка, Оспівані щедро в піснях.

5-й.     Тут мамина пісня лунає і нині,

Її підхопили поля і гаї,

Її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов'ї.

І я припадаю до неї устами,

І серцем вбираю, мов спраглий води.

Без рідної мови, без пісні, без мами

Збідніє, збідніє земля назавжди.

6-й.     Одна Батьківщина, і більш не буває.

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

(За потреби можна використати вірші Д. Павличка «Де найкраще місце на землі»; М. Чернявського «Рідний край» («Зелена неділя», с.138); Ганни Черінь «Рідна хата» («Ластівка», с. 92) та ін.).

(Звучить пісня «Чом, чом, чом, земле моя...»).

Ведуча. Отже, діти, Батьківщина — це наш рідний край, наша Україна. Це земля, на якій народилися ми, наші батьки, дідусі й бабусі, де поховані наші предки. Тому вона для нас — свята. Батьківщина — це найдорожче, найсвітліше, найрідніше, найкраще місце на землі, все те, що ми найбільше любимо і шануємо своїм серцем.

Сторінка 2. З чого починається Батьківщина.

Ведуча. Україну часто називають Матір'ю. Батьківщина, як і мама, — одна, найрідніша. Вони для людини — як два крила у птаха, що дані для польоту. Батьківщина для нас починається з мами.

Матері... З першої миті життя схиляються над нами їхні обличчя. У тривозі й любові, в замилуванні й надії вдивляються матері у своїх дітей, сподіваючись і прагнучи щастя для них. Мама народжує не лише тіло дитини, народжує й душу. Разом з маминою колисаночкою в неї вливається ніжність і доброта. Дитина не розуміє маминих слів, але як весняна земля ловить рясний дощ, так і вона ловить лагідність з маминого голосу і стає ніжною, як квіточка, що простягає свої пелюсточки до сонечка.

(Хтось із матерів чи дівчаток співає колискову).

Ведуча. Батьківщина починається також із дужих батьківських рук, готових завжди підтримати, з мудрого батькового слова. Мати і батько — найдорожчі для нас люди. «Шануй батька твого і матір твою, щоб добре було тобі і довголітнім ти був на землі», — вчить Біблія.

Батьки... Все життя вони піклуються про нас, навіть тоді, коли ми вже дорослі, бажають нам добра і щастя, сподіваються, що ми будемо жити гідно серед людей і творити добро. Слово «Батьківщина» бере початок від слова «батьки». Подаруємо їм, нашим найріднішим, гарну пісню.

(Виконується українська народна пісня).

Ведуча. Рідна земля — це казковий світ дитинства і юності, це невичерпне джерело, що все життя живить душу людини добром і світлом, куди б потім не завели її шляхи долі. І в тому дитинстві — рідна хата, наша берегиня. Біла хата у вишневому садку... Біла барва в Україні — символ чистоти, морального здоров'я, душевної краси.

(Виконується пісня «Хата моя, біла хата»).

Ведуча. У кожній українській родині найголовнішими були ідеали добра і справедливості. Родина до родини — складається народ України. Українська хата — це колиска нашого народу, де творилася його журлива й оптимістична доля. Тому й уявляється українська хата величезною, де долівка — земля, стіни — гори і ліси, а стеля — небо з зірками.

У цій хаті люди народжувались, вік вікували і помирали, щоб поступитися місцем прийдешнім поколінням. У ній корінь нашого роду, все довічне, як життя, святе, як мамина пісня. Той корінь — то наші предки, наша історія, наше минуле, без якого немає майбутнього. Як у пісні:

З роду в рід кладе життя мости,

Без коріння саду не цвісти,

Без стремління човен не пливе,

Без коріння сохне все живе...

Тож торкнемось серцем нашої історії.

Сторінка 3. Мій край — моя історія жива.

Читець.   Є щось святе в словах мій рідний Край.

Для мене — це матусі пісня ніжна,

І рідний сад, від квіту білосніжний,

І той калиновий у тихім лузі гай.

Його історія... В ній стільки гіркоти!

І тим рідніш мені ти, краю рідний,

Що вже назад поламані мости,

І день встає, як райдуга, погідний.

Ведуча. З гіркотою згадуємо минуле України. Історія кожного народу має героїчні й трагічні, щасливі й нещасливі сторінки. На долю нашого народу випало більше трагічних. Русь-Україна — наша предковічна прадідівська земля. Вона відома всьому світові своїми багатими землями, хлібом-сіллю, піснею, добрими людьми. Так склалось, що споконвіку наші природні багатства були ласим шматком для сусідів. Вижити, вистояти в боротьбі проти їхніх зазіхань — було найголовніше для українців.

Пригадаймо навали татарських орд, турецьких яничар, польських феодалів, які хотіли поневолити український народ. Російський царизм забороняв писати і друкувати українською мовою, мати власну історію.

Історії ж бо пишуть на столі,

Ми ж пишем кров'ю на своїй землі.

Ми пишем плугом, шаблею, мечем,

Піснями і невільницьким плачем.

(Ліна Костенко).

Україна була весь час у ярмі. Багатства — розграбовані, люди — поневолені.

(Учень читає уривок з оповідання Степана Васильченка «У бур'янах», від слів «Україна — країна смутку і краси...»).

Ми боронились... Нашу правду і кривду, наш дух незнищенності залишали нащадкам у піснях, легендах і думах, які розносили по світу кобзарі. Хто складав ці пісні, нам невідомо, але серед найславетніших авторів вічно горітиме ім'я легендарної співачки часів Хмельниччини Марусі Чурай, якій належить понад 200 пісень. (Пісня «Засвіт встали козаченьки»).

Сторінка 4. «Я так люблю мою Україну убогу...»

Ведуча. Україна жила і боролась. Не можна було знищити патріотичних почуттів кращого з її синів — Тараса Григоровича Шевченка. Він заповідав нам:

Свою Україну любіть,

Любіть її во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Великий Кобзар закликав до боротьби проти поневолювачів, вірив у щасливе майбутнє свого народу.

Леся Українка... Її любов до України була така неосяжна, що Леся нареклася її ім'ям. Вона мріяла про кращу долю Матері-Вітчизни.

(Вірш «До тебе, Україно, наша бездольная мати»).

Один із найдостойніших синів України Іван Франко теж присвятив їй свою творчість, життя. Він закликає всі сили, всі здібності віддати боротьбі за краще майбутнє своєї Батьківщини.

«Все найкраще, найвище, що знав,

Я у тебе вкладаю», —

проголошує він устами одного із своїх героїв.

Від Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка естафету боротьби за незалежність перейняли наступні покоління, яким теж заборонялося любити свою землю, рідний край, рідну мову. Багато патріотів України поплатилось за це своїм здоров'ям і навіть життям. їх оголошували ворогами народу.

Великої наруги від властей зазнав поет Володимир Сосюра за вірш «Любіть Україну», яку любив ніжною синівською любов'ю. Він заповідав нам: (Вірш «Любіть Україну!»).

А скільки справжніх синів і дочок України замордовано в таборах, загинуло в тюрмах! Серед них — мужній поет Василь Стус, який боровся за ідеали добра і справедливості, за національну гідність українського народу. Він відбув 15 років таборів і помер у неволі. Поплатився своїм здоров'ям і життям поет Василь Симоненко за свою синівську любов до Матері-Вітчизни, яку називав «дивом», «молитвою». Його вірш «Лебеді материнства», покладений на музику, став нашою улюбленою піснею.

(Виконується ця пісня).

Сторінка 5. «А я не скорилася, із сльози відродилася...»

Ведуча. Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина мала славні періоди історії, справді легендарних героїв, мужньо пережила найважчі випробування і не скорилася. Довгим і тернистим був шлях до омріяної волі. І ось збулось! 24 серпня 1991 року Україну проголошено незалежною демократичною державою. Відроджуються і мова, і культура, і традиції.

(Пісня «Україночка», муз. Г. Татарченка, сл. А. Демиденка).

Читець. (Вірш Д. Павличка — «Встала мати Україна»).

Встала мати Україна —

Сонце засвітило,

Пробудилася народна

Незнищенна сила.

Сотні літ нас розпинали,

Та не побороли,

Бо не вмерла Україна

І не вмре ніколи.

Слава тобі, Україно,

Невмируща слава,

Да святиться твоя воля

І твоя держава.

Слава тобі, Україно,

Від роду до роду,

Як накажеш — ми поляжем

За твою свободу.

(Пісня Тараса Петриненка «Україно!»).

Сторінка 6. «Люби свій край, всю душу солов'їну і серця жар їй віддай»

Ведуча. «Важко знайти ніжні й сердечні слова, які б не були вже сказані про Вітчизну. Велика, священна і прекрасна любов до Батьківщини жила, живе і житиме в усіх чесних і щирих серцях. Але було б примітивно й убого вважати, що ця любов є лише вдячністю за добро, за ласку, за щедрість землі, на якій ти живеш!

Наша любов до рідної Вітчизни — творча любов. Патріот не той, хто вміє виголошувати пишні фрази, а той, хто своєю копіткою щоденною працею множить багатства рідної землі, прикрашає, перебудовує свою Батьківщину». Ці слова належать поетові Василеві Симоненку. Вони актуальні і зараз, коли в таких надзвичайно складних умовах іде розбудова нашої держави. Але ми віримо, що обрали правильний шлях. Багато справжніх патріотів України готові віддати їй свої люблячі серця, розум і працьовиті руки. Ми збудуємо нашу державу, Україна посяде гідне місце серед розвинених держав світу.

А тепер послухаємо гостя, який захищав нашу Батьківщину від ворогів.

Ветеран. (Спочатку коротко розповідає про свій бойовий шлях, а потім звертається до учнів).

Ви, діти, наймолодші сини і дочки нашої Вітчизни. Майбутнє України у ваших руках. Від вас залежить, яким воно буде. Задумайтесь, чи гідні ви сини своїх батьків, чи шануєте ви їх, чи допомагаєте у праці, чи не засмучуєте своєю поведінкою та успішністю, чи бережете минуле, чи любите рідну землю, чи готові стати на її захист? Я бажаю вам стати відданими синами своєї Вітчизни. (Учні дарують квіти ветерану).

Ведуча.     Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте корінням родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле,

                                   Хто вміє шанувать сучасне, —

Лиш той майбутнє

Вивершить прекрасне.

Читець.        Що таке Батьківщина?

За віконцем калина,

Тиха казка бабусі,

Ніжна пісня матусі,

Дужі руки у тата,

Під тополями хата,

Під вербою криниця,

В чистім полі пшениця,

Серед лугу лелека

І діброва далека,

І веселка над лісом,

І стрімкий обеліск...

Ким в житті ти не станеш —

Шахтарем, хліборобом,

Зореплавцем хоробрим,

Будівничим, солдатом —

Слід завжди пам'ятати:

Коли любиш ти все це

І приймаєш у серце,

Як готовий щомиті

Від біди боронити

Кожну в лузі билину,

Кожну в гаї пташину,

Значить це — Батьківщина

Має доброго сина.

(П. Бондарчук)

Читець. (Вірш «Солодка земля» В.Коломійця).

Босоніж стежка побіжить                    Є в світі зваби немалі,

Левадою в городи...                                     Цікава стежка кожна...

Як любо тут, як славно жить —                  Але до рідної землі

Серед цієї вроди.                                Збайдужитись не можна

Кохаю край наш дорогий,                           Люби, шануй, піднось до зір

Що зветься Україна.                                     Її пісні і мову,

Вітчизні хочу я своїй                          Нема солодшої, повір,

Зрости достойним сином.                            За неї, пречудову.

(Пісня «Як же нам жити на рідній землі», муз. Г. Татарченка,             сл. Тишка. Приспів співають усі разом).

Як же нам жити на рідній землі,

Щоб зникли навіки невігласи злі,

Щоб наша квітуча і щедра земля

Справді для людства раєм була.

Приспів:

За синєє небо, за жовте колосся

Боротися треба, щоб краще жилося.

За синєє небо, за жовте колосся

Боротися треба, щоб щастя було.

То як же нам жити на рідній землі,

Щоб люди довіку щасливі були,

Щоб мова народу в повазі була,

Від роду до роду між нами жила.

Приспів.

Ведуча. Ми прощаємося з вами. Дякуємо за добре слово і гарну пісню. Хай щастить вам усім!