Ой і важко вступити у... перший клас

Розповідають, що при прийомі до першого класу однієї з московських шкіл малятам дають таку задачу: «Корова — 2, вівця — 2, свиня — 3, собака — 3, кішка — 3, качка — 3, зозуля — 4, півень — 8. Віслюк — ?» Якщо дитина дає правильну відповідь, то її зараховують у фізматклас. Принаймні так пишуть на одному з інтернет-сайтів, де обговорюються проблеми початкової школи. Погодьтеся, далеко не кожен дорослий зуміє розгадати цю загадку (відповідь шукайте у кінці статті), тим більше за досить обмежений час. Не знаю, чи пропонують щось подібне в українських спецшколах, проте вимоги, з якими зустрічаються першокласники та їхні батьки, часто не лише багато в чому перевершують те, що діти вивчали в садку, але й суперечать наказам Міністерства освіти і науки.

За що першокласник б’є вчителя?

…Школа, у яку ми вирішили віддати сина, стоїть практично у подвір’ї нашого будинку, і тому ніхто навіть не припускав, що зі вступом можуть виникнути якісь проблеми. Той факт, що на фасадній табличці зазначено «спеціалізована», анітрохи не бентежив: ну що такого особливого можна вимагати від дошкільника? І хоча він знав букви, умів вирішувати нескладні задачки, описувати картинки, об’єднувати предмети за спільною ознакою, словом, мав навички й уміння в межах старшої групи дитячого садка, результати тестування (психолого-педагогічної комісії) приголомшили. Мені пояснили: так, дитина розвинена в межах норми, але до навчання в цій спецшколі не готова. Причому однією з головних причин фігурували невміння читати (я була переконана, що цьому, саме, і повинна навчити школа!), і вирішувати математичні завдання.

Як і будь-яка мама, я подумала, що до моєї дитини поставилися необ’єктивно, і вирішила спробувати щастя в іншій школі. На превеликий подив, і в другій, і ще у двох інших школах мого «абітурієнта» відсівали з тих самих причин. Як пояснив завуч однієї з центральних шкіл столиці, уся справа в тому, що багато дітей ідуть до школи, уже вміючи читати й розв’язувати задачі, а деякі й говорити англійською мовою, а тому гарні школи просто змушені відбирати дітей з урахуванням цих критеріїв — інакше неможливо буде правильно організувати навчальний процес.

Зрозуміло, можна було віддати дитину в звичайну, не спеціалізовану школу, де немає настільки високих вимог, але в нашому районі таких шкіл дуже мало і до них далеко й незручно добиратися. Були й інші варіанти. Наприклад, лишити ще на рік у дитячому садку або ж узагалі потримати рік удома, а на заняття водити в підготовчий клас спецшколи. Однак син уже урочисто закінчив садок, одержав грамоту і вважав себе дорослим — справжнім школярем! Як його знову вести до п’ятирічок? А щоб тримати вдома і водити на заняття, комусь потрібно звільнятися з роботи. Тому довелося шукати для дитини репетитора й починати активно навчатися — благо, попереду було ціле літо.

Уже через два тижні він читав по складах і вільно розв’язував усі ті задачки з математики, які ставили його в безвихідь при вступі — з’ясувалося, що він просто не знав такої постановки запитання (скажімо, не «скільки буде п’ять мінус три», а «наскільки п’ять більше трьох»). І хоча деякі проблеми, властиві шестирічкам (про них трохи нижче), ліквідувати не вдалося, уже через місяць дитина була зарахована у перший клас.

На жаль, далеко не для всіх батьків і їхніх шестирічок усе вирішується позитивно: нерідко процес вступу в школу супроводжується оббиванням порогів не лише директора школи, але й начальника районного управління освіти, міського чи обласного, скандалами, скаргами. Причому найбільшу кількість претензій викликає саме процедура тестування, яка, на думку батьків, далеко не завжди об’єктивна.

«Коли моя донька закінчувала дитячий садок, — каже Валентина ОНИЩЕНКО, мама першокласниці, — їй видали психолого-педагогічну карту, де оцінювали готовність дитини до школи. За даними педагогів і психологів садочка, вона цілком готова навчатися, достатньо розвинена для свого віку, має необхідні навички і знання, не має дефектів мовлення. У школі ж, за результатами так званого обстеження, нам заявили, що в неї знижені когнітивні здібності, вона не вміє говорити без допомоги дорослих, не вимовляє деякі букви і взагалі їй краще ще рік посидіти в дитячому садку. Хто правий? У райвно, куди ми звернулися з проханням розібратися в конфлікті, замість того, щоб захистити мою дитину, сліпо перейшли на бік школи (ніхто навіть не поцікавився результатами відвідування дитячого садка) і запропонували зарахувати доньку в інший навчальний заклад».

Обурення батьків цілком зрозуміле: кожний вважає свою дитину унікальною і гідною навчатися в найкращому навчальному закладі. Проте далеко не всі діти готові йти в школу з шести років, а тим більше вчитися в спеціалізованій школі. Саме з цією метою там проводять відбір малят.

— Батьки повинні розуміти, що школу вони вибирають не для себе, а для дитини, — каже завуч молодших класів столичної Скандинавської гімназії Надія КОЛОМІЄЦЬ. — Багато хто думає, що якщо дитина за їхніми уявленнями непогано підготовлена, то її можна віддавати в будь-яку школу, навіть спеціалізовану. Але крім уміння читати-рахувати в школі потрібна здатність дитини без особливих зусиль навчитися міркувати, аналізувати, виділяти головне, правильно ставити запитання й уміти відповідати на них. Окрім того, дитина повинна вміти працювати у великому колективі (часто малята на індивідуальних заняттях показують хороші результати, а в класі — відстають), керувати своїми емоціями — уміти змусити себе працювати тоді, коли дуже хочеться погратися. Причому в спецшколах усі ці уміння необхідно виявляти на досить високому рівні. Не останню роль відіграють і знання. У багатьох спецшколах відбирають дітей добре підготовлених, тому темп уроків там швидший, орієнтований на сильних учнів — учителі намагаються якнайбільше дати їм на заняттях, і дитина слабка одразу починає відставати. Через це в неї не тільки може зникнути інтерес до навчання, а й виробитися комплекс невдахи. До того ж це ще й дуже велике психічне навантаження: дитина, котру дотепер завжди хвалили й називали молодцем, раптом виявляється гіршою за однокласників. Щоб наздогнати їх, потрібно докладати величезні фізичні й психічні зусилля — далеко не всі з ними можуть упоратися. Ось наочний приклад. Рік тому на настійну вимогу батьків ми прийняли в школу дитину — відверто слабку, яка до навчання не була готова. Необхідність адаптуватися до нових умов, та ще й давати при цьому певний результат — не гірший, ніж у однокласників, вилилася у неї в агресію. Спочатку вона била дітей, потім, не знаючи, як ще висловити свій внутрішній протест, підняла руку на вихователя групи продовженого дня. Але навіть якщо перевантаження не виявляються настільки відкрито й агресивно, вони можуть накопичуватися, і позначитися вже у старших класах, коли діти просто відмовляються вчитися — вони ніби «перевчилися» у молодших класах.

Знати, а не викидати за борт!

Зрозуміло, що в принципі ніхто не проти конкурсного відбору — як інакше створити спеціалізовану школу? Питання в іншому: правила прийому і відбору дітей повинні бути прозорі й зрозумілі батькам і майбутнім першокласникам, однакові для всіх спеціалізованих шкіл, ліцеїв і гімназій країни.

— Раніше всі першокласники мали приблизно однаковий рівень знань, — вважає співробітник лабораторії психодіагностики Інституту психології ім. Г.Костюка Лариса КОНДРАТЕНКО, — тому що всі закінчували дитячий садок, котрий і відповідав за підготовку. Зараз у школу приходять діти, які читають, рахують, говорять англійською мовою, і одночасно може прийти дитина, котра ще не цілком навчена зв’язно говорити. Для того, щоб якось навчати цих дітей, необхідно знати, кого саме отримає школа. Але знати, а не викидати за борт!

Виникає парадоксальна ситуація. З одного боку, перевіряти рівень знань при вступі потрібно, інакше неможливо правильно побудувати процес навчання, підготовку вчителя. З іншого боку, цього робити не можна. Коли психолог і вчитель стоять перед такою дилемою, вони нерідко починають придумувати щось своє. До чогось приглядаються, вивчають, але далеко не те, що потрібно було б.

Чи повинна дитина читати, йдучи в школу? Такої вимоги немає. Чи повинна вона рахувати? Такої вимоги також немає. Але це саме те, що найбільше цікавить учителів. Психолог же виявляється у підпорядкуванні вчителя, тому що він залежний від директора школи. Він є кимось, хто має обслуговувати інтереси не дитини, а тієї школи, у якій він працює. Тому, коли він починає розробляти запитання, необхідні для перевірки готовності дитини до школи, він свідомо чи мимоволі підкоряє вибір запитань основному завданню школи.

Якщо вона зацікавлена в обдарованих дітях, то проводить глибокий аналіз здібностей всіх дітей, які приходять і, можливо, не вміють читати, рахувати, не училися на курсах підготовки до першого класу. Але якщо школі все одно або вона вже набрала максимум своїх дітей, і всіх інших їй потрібно просто «відсіяти», зрозуміло, що ніякого поглибленого аналізу не проводитимуть. А з допомогою підбору тестів можна довести усе, що завгодно. Хаотично підібрані, довільно зібрані тести, які не відповідають віку дитини, можуть будь-кого, навіть генія, описати як неспроможного вчитися у загальноосвітній школі.

Наше Міністерство освіти і науки, певною мірою сховавши голову в пісок, так і не розробило стандартних тестів для усіх дітей. Ці тести повинні були б бути офіційними, закритими для інших користувачів — учителів, батьків та інших, — і видаватися тільки шкільним психологам. Найголовніший показник готовності до школи — не знання, уміння і навички — вони прийдуть згодом, а розвиток інтелекту. Наскільки в дитини розвинена пам’ять, чи уміє вона робити логічні висновки, аналізувати показане, описувати побачене. Наскільки в неї розвинені дрібна моторика руки (тобто, як точно він може передати зображення фігури), просторове мислення — якщо воно порушене, то можуть виникнути проблеми з оволодінням рахунком, читанням і так далі. Для спеціалізованих шкіл із поглибленим вивченням іноземної мови також дуже важливий фонематичний слух.

— Те, що сучасна школа ставить перед батьками і дітьми завдання: уміти читати, писати і рахувати, — це неправильно, — вважає завідуюча лабораторією дошкільного виховання Інституту психології ім. Г.Костюка Світлана ЛАДИВІР. — Читати дитина навчиться за одним разом, якщо вона грамотно підготовлена до засвоєння техніки читання. А от чи готова вона за своїм розвитком до того, аби їй давати технологію навчання читанню, чи не готова, визначається тим, наскільки розвинена її пізнавальна сфера, наскільки вона допитлива, уміє будувати фрази, висловлювати свою думку, будувати розповідь. Шестирічна дитина повинна вміти скласти розповідь із п’яти-шести речень, пов’язаних між собою одним сюжетом.

Вона повинна вміти об’єднувати предмети по групах, виокремлювати зайве — тобто вміти аналізувати, синтезувати, узагальнювати і класифікувати. Наприклад, подивитися на картинку і сказати, як називається група предметів, що серед них зайве і чому. Шестирічне маля має вміти підпорядковуватися вимогам ззовні: приймати інструкцію дорослого, у даному випадку вчителя, з першого разу («Намалюйте 10 кружків у ряд, заштрихуйте 1, 3 і 9»). Дитина в цьому віці повинна почути інструкцію, запам’ятати і виконати від початку до кінця не перепитуючи. Тобто працювати за інструкцією і за зразком, коли пропонується, приміром, роздивитися уважно геометричний візерунок і відтворити розташування фігур, відстань між ними і кількість. Це набагато важливіше, ніж швидке читання.

— Багато дитячих садків із цим завданням не справляються, і батьки змушені або самі готувати дітей, або шукати фахівців. Як правило, підготовка до школи триває близько року (принаймні школи, при яких є підготовчі класи, набирають їх на початку навчального року). Отже виходить, що багато дітей починають братися за шкільну премудрість у п’ять, а деякі й у чотири роки (тестування проводиться вже у квітні, і до цього моменту дитина повинна вміти показати свої знання, хоча шість років йому може виповнитися, скажімо, у серпні). Наскільки розумно починати так рано навчати дитину?

— Психологи часто говорять: дайте дітям пожити в дитинстві. Є закономірності віку, через які перестрибнути не можна: людина не може у своєму розвитку перейти на новий етап, якщо вона не пережила, не прожила повноцінно етап попередній. Щоб дошкільня перетворилося на школяра, у нього повинні розвинутися певні психічні функції, тренувати котрі заздалегідь неможливо, позаяк у дошкільнят вони відсутні.

Хоча, звичайно, питання в тому, як займаються з дітьми. Якщо все відбувається в невимушеній ігровій формі, через специфічні дитячі види діяльності — малювання, ліплення, роботу з піском, глиною, водою, заняття співом і танцями, а не за класно-урочною системою, то нічого страшного немає. Водити ж чотирирічну дитину три рази на тиждень, щоб тренували її ручку до письма, проводити уроки з логіки, економіки й історії — як пропонують батькам деякі приватні школи — це порушення закономірностей розвитку дітей до шестирічного віку.

— Якщо натренувати не можна, а до школи потрібні здібності не сформувалися, то що робити батькам?

— Нехай ще рік поживе дошкільнятком, але не в тій самій старшій групі (це буде серйозна травма для дитини — усі пішли в школу, а його відбракували). Така дитина повинна займатися вже за індивідуальною програмою і бажано в іншої виховательки. Або вона може ходити на підготовчі заняття у якусь школу, де готують малят до першого класу. Таких підготовчих груп зараз багато, причому працюють вони виключно за програмою дитячого садка, навчаючи дітей з допомогою ігор, казок тощо. Узагалі ж, необхідно постійно уважно стежити за розвитком дитини, знаходиться вона у віковій нормі чи ні, і ще на п’ятому році життя задуматися: чи не залишити її ще на один рік у середній групі. От притримати дитину у середній групі значно менш травматично. Зараз у класах навчаються діти, між якими різниця в два роки, і вони цього абсолютно не відчувають. Те, що йому сім років, а не шість, не образливо, а от те, що всі діти читають, а він ні — перенести тяжко. Хоча, звичайно, ми дуже рано відмовилися від підготовчої групи, рано прийняли закон про перехід на середню освіту із шести років для всіх дітей. Скажімо, у Росії і зараз немає обов’язкової середньої освіти із шести років.

Тестування під час прийому до школи незаконне!

У самому Міністерстві освіти і науки, де, власне, розроблялася концепція 12-річної школи, обов’язкову середню освіту із шести років проблемою не вважають. Річ у тім, що формально підготовчу групу садків просто перенесли в школу. На перший погляд, це цілком розумно: ніж навчатися писати і рахувати так, як цього вимагають у садку, а потім переучуватися, краще одразу вчитися «по-шкільному».

Відповідно до затвердженого документа МОН, програма навчання, форма проведення уроків у першому класі багато в чому нагадують садкову — рекомендується набирати в класи не більше 30 осіб, не задавати домашніх завдань, не ставити оцінки, не вимагати ведення щоденників, давати дітям можливість погратися і навіть поспати у спеціально обладнаній кімнаті відпочинку. У першокласників має бути не лише менш тривалий урок (35 хвилин), але й додаткові канікули — скажімо, наприкінці лютого–початку березня, а сам навчальний рік закінчуватися не пізніше першого червня. Насправді більшість цих вимог порушується.

— Прийом дітей у перші класи загальноосвітніх навчальних закладів здійснюється на безконкурсній основі відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України № 204 від 07.04.2005 р., — каже головний спеціаліст департаменту загальної середньої і дошкільної освіти МОН України Лідія ЩЕРБАКОВА. — Проведення випробувань, тестувань, співбесід із метою перевірки знань дитини є неприпустимим.

Відповідно до Інструкції про порядок конкурсного прийому дітей (учнів, вихованців) у гімназії, ліцеї, колегіуми, спеціалізовані школи (школи-інтернати), затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України № 389 від 19.06.2003 р., конкурсні випробування проводяться лише під час прийому учнів у перші класи гімназії (5 клас основної школи), на перші курси ліцею (10 клас старшої школи) і на перші курси колегіуму (10 клас старшої школи). Конкурсний прийом до 1 класу відбувається лише у випадку, коли дитина вступає у спеціалізовану школу (школу-інтернат) із поглибленим вивченням предметів.

Прийом дитини може проводитися у формі співбесіди, яка триває не більше 30 хвилин, при батьках або особах, які їх заміняють. Співбесіда може містити спеціальні діагностичні задачі для перевірки рівня загального розвитку дитини, її функціональної готовності до систематичного навчання і спроможності до вивчення навчальних предметів відповідно спеціалізації закладу. При цьому не дозволяється перевіряти уміння читати, писати, рахувати, тобто тих предметних знань, умінь і навичок, які є змістом освіти у першому класі загальноосвітніх шкіл. (Тобто практично всі спецшколи країни під час приймальної кампанії порушують закон! — Т.Г.)

— Як бути батькам, котрі вважають, що їхніх дітей «відсіяли» незаконно?

— Потрібно звернутися в районне або міське управління освіти — там зуміють знайти вихід зі становища. Формально місцева влада зобов’язана зробити усе, щоб діти не лише мали можливість навчатися, але ще й у підхожих для них умовах. Скажімо, першокласник не повинен добиратися до школи близько години кількома видами транспорту — йому повинні надати місце в школі поруч із будинком. Якщо ця школа спеціалізована, а дитини не беруть до неї за низкою показників, або вона сама не хоче поглиблено вивчати математику чи екзотичні мови, то місцева влада повинна відкрити в такій школі звичайні загальноосвітні класи.

Так, приміром, зробили в смт Сергіївка Білгород-Дністровського району Одеської області. У місцевій школі відкрили два перших класи, які повинні були займатися за програмою розвиваючого навчання «Росток». Здавалося б, батьки повинні лише радіти. Але проблема була в тому, що для занять у такому класі потрібно було придбати дитині комплект підручників на 100 грн., а ще форма, портфель, зошити... У людей просто не було таких грошей. Сама школа вирішити проблему не змогла, і батькам довелося звернутися із заявою в Міністерство освіти і науки. Після рекомендацій фахівців МОН місцева влада відкрила в школі ще один перший клас — звичайний.

Проте далеко не завжди проблема вирішується настільки конструктивно.

— Ми живемо поруч із фізико-математичною школою, — нарікає мама ще одного першокласника Ірина КРИВОРУЧКО. — Син не пройшов відбір у цю школу, але нам і не потрібно робити з нього математика! Ми просто хочемо, щоб він навчався у гарній школі. Про ту, яку нам запропонували в районному управлінні освіти, ходить погана слава, і я боюся віддавати туди свою дитину. Чому для того, щоб навчатися у нормальних вчителів і в гарному оточенні, він повинен мати математичні здібності? Численні скарги в районне управління освіти, а потім і в міське призвели лише до того, що дитину взяли в спецшколу, але пригрозили: йому буде там неймовірно тяжко, а за неуспішність вони мають право дітей відраховувати. Я тепер сама боюся йти в цю школу — що казати про дитину!

* * *

Парадокс: чим більше спеціалізованих шкіл, тим менше у звичайної дитини шансів отримати якісну освіту! Погодьтеся, далеко не у всіх батьків є можливості наймати репетиторів або самостійно готувати малят до співбесіди. За статистикою, усього 49% дітей у країні відвідують дитячі садки, при цьому в містах таких дітей 65%, а в сільській місцевості — усього 22%. Без єдиних вимог до вступників у перший клас здібні, але не «вимуштрувані» спеціально діти опиняються за бортом спеціалізованих шкіл, гімназій і ліцеїв. І навіть у тому випадку, якщо тестування в них проводиться за «особливими» тестами, домогтися справедливості неможливо — адже офіційних тестових завдань не існує.

Може, Міністерству освіти і науки вже варто перестати робити вигляд, що конкурсного відбору в перші класи не існує, і за аналогією з офіційним стандартом державної середньої освіти прийняти державний стандарт дошкільної? Тоді і батьки, і вихователі, і вчителі чітко знатимуть, що від маляти можна вимагати, а чому повинні навчити тільки вчителі у школі.

А тепер відповідь на задачку. Навпроти віслюка має стояти цифра «2», оскільки в цьому випадку рахували не ріжки, копитця чи лапки, а «звуки мовлення»: корова каже «му» — два звуки, вівця — «бе», свиня — «рох», собака — «гав», кішка — «няв», качка — «кря», зозуля — «ку-ку», півень — «ку-ка-рі-ку», а віслюк — «іа».

Найважче у першому класі — це письмо. Важке чому? Тому що дитині не можна пояснити, для чого їй потрібно виписувати ці гачечки і лінієчки, та ще й суворо в рядок, або цифрочки в клітинку. Плюс для дитини це ще й дуже важка фізична праця. Справа в тому, що механізм письма, уся система проведення імпульсів від мозку до руки у шестирічок ще не сформований, через це в маляти може виникати спазм руки. Тому, за технікою підготовки руки до письма писати дитина на самому початку має не більше двох хвилин. Здається, чого варто написати ще одну букву? Іноді батьки кажуть: «Будеш писати доти, поки не напишеш так, як треба!» А у дитини кожна наступна буква дедалі гірша. Подивіться, як улаштовані зошити для підготовки до школи: писати дитині пропонують не більш одного двох рядків підряд. І не повинно бути ніяких чернеток-чистовиків. Тому що для такого маляти це відверте знущання, непосильна праця. Тому тільки-но букви починають виходити гірше, потрібно зробити перерву. Тренувати ж руку можна й з допомогою інших видів діяльності: наприклад, ліпленням, малюванням, причому пропонувати малювати або ліпити дрібні малюнки і фігурки.

Автор: Тетяна Галковська

http://www.dt.ua/