Каталог статей

Ох, знов уроки!

         Скільки пролито сліз із-за них дітьми, скільки нервів потріпано дорослими!

«Засадити сина за уроки неможливо. Весь час у нас скандали, ниття. А коли нарешті змусиш сісти за письмовий стіл - починає відволікатися, ловить ґав, обманює, говорить, що нічого не задано. Замучилася я з ним!» - нарікає мати.

«Ну да! До школи вступав - вчителі говорили: «Здатний хлопчик». А зараз лише задачник з математики відкриє - і відразу лице тупе, очі скляні. Елементарних речей не розуміє!» - повторює батько.

І, звичайно, батьки ламають голову: «Що робити? Як виховати у дитини відчуття відповідальності?»

У чому ж справа?

Більшість батьків вважають, що в основі відмови малюка готувати уроки лежить звичайна лінь. Але частенько те ж саме «ледаче» дитя годинами щось майструє або читає, охоче миє посуд, пилососить квартиру, ліпить пиріжки... Виходить, справа не в природній ліні. А в чому ж?

У панічному страху невдачі. Страх настільки сильний, що він заважає дитині зосередитися, робить його поведінку хаотичною. Причому маля, на відміну від дорослого, далеко не завжди усвідомлює те, що з ним відбувається. І від цього не знає що робити ще більше.

А інші діти, навпаки, від страху загальмовуються, частково або повністю відключаючись від того, що відбувається. Вигляд у них при цьому відчужений, майже безтурботний. Насправді, дитя глибоко травмоване шкільними невдачами, і якщо вчасно цю травму не усунути, може розвинутися так званий «шкільний невроз». А він чреватий і нервовими зривами, і різними психосоматичними захворюваннями. Тому слід запастися терпінням і допомагати синові або дочці готувати уроки. Навіть якщо, на вашу думку, вони цілком здатні робити їх самостійно.

Про об'єктивні труднощі, які дитина випробовує при навчанні. Якщо ваш син постійно ухиляється, наприклад, від занять з математики, не кваптеся навішувати на нього ярлик патологічного ледаря. Можливо, йому не дається логічне мислення. В цьому випадку після того, як труднощі залишилися позаду, школяр зазвичай перестає ухилятися від уроків.

Іноді виникає бажання привернути до себе увагу дорослих: дитина виражає його таким чином, - не сідає за уроки. Таким дітям не вистачає батьківського тепла. Вони відчувають себе самотніми і розуміють, що шкільна неуспішність - це мало не єдиний спосіб викликати занепокоєння дорослих.

«Коли все нормально, мама мене не помічає. У неї дуже багато справ», - чесно признався хлопчик, мати якого скаржилася на те, що син не сідає вдень за уроки, а чекає її приходу з роботи і потім цілий вечір «зволікає», не даючи їй ні хвилини спокою.

Погрози і покарання в даному випадку теж малоефективні. Адже по суті виходить, що дитину карають за його жадання любові. Тому перш за все потрібно оточити сина або дочку теплом і турботою. Навіть якщо вам здається, що вони отримують все це з лишком.

Коли дитина робить уроки, присуньтеся до нього ближче, погладьте по голівці, по спинці, пошепчіть на вухо що-небудь ласкаве і підбадьорююче. Часто дітям потрібна не стільки реальна допомога, скільки відкрите вираження батьківських відчуттів. Тому головне не гарячитися і не вважати втраченим той час, який ви проведете, сидячи поряд з дітьми за письмовим столом.

Балувана дитина. Тут головне дотримуватись принципу «вранці гроші, увечері стільці». Наприклад, хоче син запросити приятеля - будь ласка, але раніше хай виконає домашні завдання. І жодних авансів!

- Припустимо, ваш син не погодився сісти за уроки, ви у відповідь не дозволили йому грати на комп'ютері. Що він робить далі?

Відповіді стандартні: грає в іграшки, дивиться телевізор, йде погуляти... Тобто фактично дитина все одно розважається, наплювавши на батьківські вимоги, і батьки це допускають. В результаті вони свого добитися не можуть, і у всіх (насамперед у самого малюка!) складається помилкове враження, ніби то він абсолютно непереможний.

Профілактика "пофігізму"

Щоб зі вступом дитини в перший клас все ваше життя не перетворилося на безкінечну позиційну війну, уважно дотримуватися наступної тактики:

- Постарайтеся навіювати дитині, що уроки - це його справа, бо вчиться він не для мами з татом і не для бабусі з дідусем. Батькам зазвичай здається, що якщо дітям по сто разів не нагадувати про уроки, вони про все на світі забудуть. Але насправді це не так. Учні початкових класів ще дуже трепетно відносяться до всього, що пов'язане зі школою. І признатися перед всіма в класі, що ти не вивчив урок, їм набагато страшніше, ніж, скажімо, восьмикласникам, які часом навіть бравують своїм наплювацьким відношенням до навчання. Отже нехай відчують наслідки власної безвідповідальності. Нехай пару разів сходять в школу з незробленою вправою з української мови або з нерозв’язаним завданням з математики. Це набагато корисніше, ніж вам півдня тіпати собі нерви, благаючи чадо сісти за уроки і тим самим створюючи у нього враження, ніби він робить це лише заради вас.

- В питанні приготування уроків жорстко дотримуйтеся принципу «єдиної альтернативи». Так, домашні завдання - це справа дитини, і вона вольна вибирати, готувати їх чи ні. Проте за двійку, отриману в результаті невивчених уроків, слід позбавляти її якихось важливих життєвих благ. Тоді вибір на користь неробства опиниться невигідним, проте прямого примусу («Я кому сказала, марш за уроки»!) удасться уникнути.

У дієвості цього принципу я переконалася не лише на чужому, але і на власному досвіді. У класі п'ятому-шостому мій старший син раптом «засачкував». Замість того, щоб узяти приготування домашніх завдань під суворий контроль, я поставила синові тяжку умову: за трійку з математики або з української він на тиждень позбавляється можливості піти в комп'ютерний клуб. Тоді вони тільки-тільки з'явилися, і потрапити туди було заповітною мрією кожного хлопчиська. Трійки тут же зникли, і при цьому в процес приготування уроків я начебто не втручалася.