Домашня дитина йде вчитися
Початок навчання в школі - один з найбільш складних і відповідальних моментів в житті малюка. Гармонійно вписатися в дитячий колектив в 6-7 років набагато складніше, ніж в 3-4 роки. У дитячому саду вся увага батьків, вихователів і самих дітей сконцентрована саме на взаєминах з колективом. А в шкільні роки увага перемикається на навчання. Тому крім традиційних проблем, які знайомі батькам практично всіх першоклашок, у домашніх дітей виникає ряд специфічних труднощів
Трудність перша: комунікативна
Основна проблема домашніх дітей - відсутність досвіду спілкування з собі подібними. У дитини, яка не відвідувала детські сад, як правило, практично відсутня комунікативна готовність до школи. «Вписатися» в дитяче суспільство, діяти спільно з іншими, поступатися, підкорятися, тобто якості, що забезпечують безболісну адаптацію дитини до нового колективу. Менталітет домашнього чаду сильно відрізняється від менталітету малюка, який хоч би рік відвідував дитячий сад. Домашня дитина, як правило, займає егоцентричну позицію. Він упевнений, що інші діти винні його слухатися і лагодитися. Він вважає себе єдиним і неповторним, віссю, навколо якої обертається всесвіт.
І дуже дивується, коли колектив не визнає за ним беззастережне право на лідерство. В результаті його самооцінка різко міняється і, як правило, далеко не в кращу сторону.
Завдання батьків в цій ситуації - пояснити дитині елементарні норми і правила, яким необхідно слідувати при взаємодії з тими, що оточують. Не заохочуйте прояв дитячого егоїзму. Малюк повинен розуміти, що він не єдиний на світі і що у навколишніх людей можуть бути власні бажання і потреби. Почастіше грайте з сином або дочкою в ролеві ігри. Так, в ігровій формі можна розглянути самі різні моделі спілкування і пояснити їх дитині. Навчившись таким чином погоджувати свої дії з кимось ще, малюк переносить цю модель поведінки на відносини з однолітками. Учите дитину не тільки брати, але і давати.
Трудність друга: мотиваційна
У дітей, які відвідували дитячий сад, правильно сформований мотив - вони йдуть в школу вчитися. Вони вже награлися в саду і хочуть знань. Домашні діти, позбавлені тісного спілкування з ровесниками, часто йдуть в школу спілкуватися. У першому класі вони віддають багато часу і емоцій на вибудовування взаємин з однокласниками. Для них важлива думка інших дітей, важливо знайти своє місце в колективі, важливо знайти нових друзів. При цьому навчання відсовується на другий план. Дитина, яка не пройшла певні стадії взаємодії з соціумом, сприймає школу як увлекательную нову гру. Саме так четирех-пятілетній крихта відноситься до дитячого саду.
І в результаті, зіткнувшись з першими труднощами навчання, першокласник психологічно не готовий їх долати. Адже гру у разі зникнення інтересу завжди можна перервати і знайти собі заняття до душі. З навчанням все не так.
Завдання батьків - зорієнтувати дитину саме на процес навчання. Важливо, щоб школа привертала маленького учня своєю головною діяльністю - навчанням. Розповідайте дитині, які предмети він вивчатиме в школі, як проходить урок, як треба відповідати, як цікаво дізнаватися щодня багато нового.
Трудність третя: страх перед вчителем
Багато домашніх дітей, на відміну від малюків, що відвідували дошкільні установи, випробовують панічний страх перед вчителем. Вони часто «відключаються» на уроці і «йдуть в себе». Така дитина тихо сидить, але неначе відсутній, не чує питання, не виконує завдання вчителя. Це не пов’язано з тим, що йому нецікавий або він захоплений чимось іншим. Як правило, відхід в себе, в свій внутрішній світ викликаний страхом перед реальністю. В даному випадку перед вчителем. Модель взаємин вчитель - учень сильно відрізняється від моделі дитина - батьки.
Діти, які пройшли через дитячий сад і навчилися вибудовувати спілкування дорослими по моделі вихователь - дитина, легко переходять на шкільний варіант взаємин. Вони не бояться вчителя і адекватно сприймають строгість, критику.
Завдання батьків - пояснити дитині дії вчителя: чому він лає когось, чому сердиться, критикує. Розповісти малюкові, що це ніяк не пов’язано з ним особисто - критикують не його, як особа, а, наприклад, неправильно виконане завдання. І ще одне. Дитина повинна поважати вчителя, а не боятися його. Батьки повинні пояснити маленькому учневі просте правило - вчитель завжди має рацію. Всі виникаючі питання дорослим варто вирішувати тільки наодинці з педагогом і у жодному випадку не критикувати його у присутності дитини. До речі, для того, щоб вчорашній дошкільник міг безболісно включитися в процес навчання, йому необхідний досвід спілкування із сторонніми дорослими.
Малюк не повинен «падати в непритомність» від одного тільки погляду випадкового перехожого або зауваження сусіда по під’їзду.
Трудність четверта: життя за розкладом
Найбільшим стресом почала навчання в школі є дотримання строгого режиму дня. Діти, що відвідували дитячий сад, звикли жити за розкладом. Домашні крихти, навіть в тому випадку, якщо батьки прагнули дотримувати певний режим дня, мали набагато більшу міру свободи. В результаті різкий перехід такої дитини на достатньо жорсткий шкільний режим стає сильним стресом. Дитячий організм чинить опір новому розпорядку, малюк стає повільним. Ваш випадок? Не квапите дочку або сина, чим більше ви прискорюватимете процес, тим повільніше все відбуватиметься. Повільність - це природна захисна реакція організму.
Заводите будильник трохи раніше, наперед попереджайте дитину, коли він повинен закінчити свої справи (через 20 хвилин ми виходимо). У жодному випадку не лайте чадо за запізнення (ми повинні були вийти 10 хвилин тому). Від постійного поспіху дитина швидше перевтомлюється і гірше засвоює нову інформацію. Щоб перехід на шкільний режим пройшов менш травматічно - за декілька місяців до 1 вересня почніть перекладати малюка на новий, схожий, розпорядок дня. Навчите дитину самостійно стежити за часом (через 30 хвилин будуть мультики - поклич мене). Це піде йому на користь.
Трудність п’ята: завищені очікування
Більшість батьків, які не віддавали дитини в дитячий сад і займалися з ним удома, упевнена, що їх чадо значно розумніше за однокласників. Вони чекають від нього миттєвого і запаморочливого успіху. А до неминучих на початку навчання труднощів відносяться негативно. Середньостатистичні успіхи дитини вони сприймають, як невдачі. Вони недооцінюють досягнення малюка. Він відчуває, що мама і тато засмучені (навіть якщо вони це приховують). В результаті у маленького учня пропадає бажання досягти успіху, знижується упевненість в собі і формується низька самооцінка.
Дитина гірше засвоює новий матеріал, з’являються погані відмітки, які знову викликають незадоволеність батьків, і розірвати цей замкнутий круг стає все складнішим.
Часто родичі, намагаючись подолати шкільні труднощі, добитися кращих (із їхньої точки зору) результатів, збільшують навантаження дитині. Влаштовують щоденні додаткові заняття, примушують по кілька разів переписувати вправи, довго сидять з дитиною над домашнім завданням. Це приводить до тієї, що ще великій пробуксувала процесу навчання. Перш ніж ухвалювати дитині «вирок», поговорите з вчителем - може це тільки вам здається, що малюк нічого не встигає. Постарайтеся адекватно оцінювати можливості чаду і не завищувати планку.
Трудність шоста: порівняння з однокласниками
Все пізнається в порівнянні. Потрапляючи в суспільство ровесників, дитина починає порівнювати себе з однокласниками. Через цю фазу проходять всі діти. Якщо відвідував дитячий сад, то до першого класу він вже пройшов через цей етап і не намагається у всьому дорівнювати на тих, що оточують. Домашня дитина, навпаки, дуже залежна від думки однокласників. Йому важливо бути таким, як все, а не виділятися на загальному фоні. В результаті малюк, замість того щоб розвивати і демонструвати свої знання, прагне злитися з класом, стати непомітним і не виділятися на загальному фоні. Додаткові уміння дитина сприймає не як власну гідність, а як недолік і старається їх нікому не демонструвати.
Щоб не посилювати ситуацію, у жодному випадку не порівнюйте результати досягнень сина або дочки з нормами (вимогами шкільної програми) і досягненнями інших учнів. Порівнювати дитину можна тільки з ним самим і хвалити тільки за поліпшення його власних результатів (вчора ти зробив дві помилки, а сьогодні тільки одну).
Завдання батьків - пояснити чаду, що всі діти разниє, з різними здібностями і талантами (Коля швидко вважає, Маша красиво малює, а ти добре читаєш).
Різниця в адаптації
Адаптація до школи у домашніх і у «садовськіх» дітей, природно, протікає по-різному. Малюки, що відвідували дитячий сад, як правило, в період адаптації можуть бути дуже галасливими, галасливими, вони носяться по коридорах, відволікаються на уроках, часто сперечаються з вчителями. У таких дітей може різко покращати апетит, вони постійно хочуть їсти. Домашні діти, навпаки, дуже скуті, боязкі, прагнуть триматися непомітно, при щонайменшій невдачі, зауваженнях плачуть. У них може порушитися сон, пропасти апетит, вони стають капризні і починають виявляти цікавість до іграшок і книг для зовсім крихт. Домашні діти частіше і довго хворіють, причому ці хвороби носять психосоматичний характер.
Такі малюки знаходяться в групі ризику з погляду виникнення шкільного неврозу. Зазвичай період адаптації до школи складає від 1 до 2 місяців. Якщо через цей час ситуація не нормалізувалася, щоб не запускати проблему, проконсультуйтеся у психолога і невропатолога.
|
