Каталог статей

Чому дитина не хоче вчитися?

         Дошкільники рідко бувають ледачими - частіше батьки страждають від їх невгамовної активності. Але в школі починаються проблеми, велику частину яких батьки схильні описувати ємким словом "лінь".

Коли хороший дошкільник стає поганим школярем, батьки звинувачують перш за все школу, рідше - дитину, майже ніколи - самих себе. Насправді все якраз навпаки: велика частина проблем так чи інакше спровокована батьками. Небажання вчитися може бути викликане різними причинами. Одні діти втрачають інтерес до навчання вже до другого класу, інші - в четвертому-п’ятому, треті, - в підлітковому віці. Якщо ж дитина не хоче вчитися із самого початку, причина, як правило, в його психологічній неготовності до школи.

Кому не терпиться?

Школа не прагне набирати в перший клас "неготових" дітей, адже їй же з ними мучитися! Малюк теж не рветься завчасно розлучитися зі своєю свободою. Це завжди ініціатива батьків. Фахівці знають, що якості, необхідні для початку шкільного навчання, формуються у більшості дітей до семи років. Бувають, звичайно, п'ятирічки, цілком готові до школи, інші ж дозрівають лише до восьми. Але, як правило, саме в сім років у дитини формується мотивація для переходу від гри до навчання.

Можна по-різному оцінювати готовність дитини до школи. Підхід батьків часто формальний. Букви знає, до десяти рахувати вміє, може прочитати напам'ять вірш - готовий. Такий підхід виник не на порожньому місці. Система конкурсного прийому в хороші, престижні школи спонукає і батьків, і підготовчі групи "натаскувати" дітей до "приймальних іспитів". А хороша дитяча пам'ять дозволяє їм вивчити все що потрібно. При цьому батьки упевнені: головне – пристроїти дитину, а там вже якось все утруситься. Небажання маленького школяра вчитися для них грім серед ясного неба. І незрозуміло, як його заставити. Неготовність до школи якраз і полягає в недоліку мотивації. Тобто розуму йому вистачає. Він в принципі може засвоїти те, що проходять в класі. Але не хоче. Йому нудно сидіти на уроці, нудно готувати домашні завдання.

Часто батьки недооцінюють серйозність положення. Коли шестирічне малятко приходить додому і рішуче заявляє, що в школі йому не сподобалося і ходити туди воно не буде, їм це здається забавним курйозом, який варто переказати рідним і знайомим. Деякі бачать в цьому прояв незалежного характеру. Тим часом це класичний випадок відсутності учбової мотивації. Дитина ще не дограла своє. Вона знаходиться на іншому, не менш важливому етапі розвитку, і потрібно дозволити їй пройти цю частину  частина шляху до кінця.

Пора

Якщо малюкові сім, восьмий, а він до цих пір не готовий до такого серйозного переходу, абсолютно необхідно проконсультуватися з психологом. Дитині із затримкою розвитку потрібні спеціальні програми, особливий підхід. Навчання на спільних підставах їй нічого не дасть, окрім комплексу неповноцінності.

Зовсім інший випадок, коли розвиток в нормі, але не сформована учбова мотивація. Маля як би застрягло в "ігровому" періоді. В цьому випадку за допомогою фахівця можна спробувати перекласти його на інші рейки. Інтерес до навчання у такої дитини можна збудити лише за допомогою гри. Завдання фахівця полягає в тому, щоб поступово замінити ігрову мотивацію на більш дорослішу (для цього розроблені спеціальні методики). Як правило, якщо проблема виявлена в квітні-травні, до вересня дитину можна вивести на рівень нормального свідомого першокласника. В ідеалі всі діти, яким з осені треба приступати до навчання, повинні б ще навесні проходити стандартне тестування на шкільну готовність. Розроблені системи тестів, які дозволяють не лише визначити ступінь зрілості дитини, але і виявити його слабкі місця. І попередити батьків заздалегідь, які саме труднощі можуть чекати їх дитину в школі. А труднощі у різних дітей можуть бути абсолютно різні.

"Здатний, але ледачий"

Дітей цього типу особливо багато у великих містах. Вони націлені на пізнання, на здобуття нової інформації - і отримують від цього задоволення. Схоже, це природжена властивість, хоча, як правило, ті, що оточують досить багато роблять для його розвитку.         

Таке маля вирушає в школу, сподіваючись знайти там невичерпне джерело нової інформації. І часто буває розчароване. З'ясовується, що школа досить нудне місце, де доводиться робити багато нецікавих і неприємних  речей. Вчитися красиво писати. Повторювати і закріплювати пройдений матеріал. Терпляче слухати відповіді інших дітей. А він не любить і не хоче все це робити, оскільки тут немає новизни, немає задоволення.

Часто ці діти, не дивлячись на хороші розумові здібності, вчаться посередньо і навіть можуть потрапити в розряд невстигаючих. При цьому спрагу нового вони задовольняють в інших місцях - читання, комп'ютер, гуртки...

Соціально орієнтований

Це дитя зовсім іншого складу. Якщо першого цікавить вміст навчання і мало цікавлять оцінки, то це дитя орієнтоване на похвалу, на схвалення. Він може з рівним успіхом займатися самими різними речами, оскільки суть для нього не в предметі, а в тому, щоб все зробити правильно, виправдати очікування дорослих. Він вирушає в школу саме тому, щоб бути хорошим школярем. Незалежно від рівня інтелекту, він непогано справляється з програмою, все виконує і нічого не пропускає.

Такого роду мотивація абсолютно необхідна на початку навчання - і саме її зазвичай не вистачає шестирічкам. Діти, націлені на нову інформацію, і в шість років, і в сім демонструють приблизно однаковий ступінь готовності до школи. Соціально орієнтовані діти дозрівають до семи років.

У молодших класах це цілком благополучна категорія - і батькам нема на що скаржитися. Але настає час, коли схвалення вчителів і батьків втрачає пріоритетність. На перший план виходить схвалення однолітків. У них же можуть бути в ціні зовсім інші досягнення, інші якості. І ось вже дитину як підмінили. Вона не робить уроків, вчиться як-небудь, десь пропадає або базікає годинами по телефону. Загалом, ледаря ганяє. При цьому вона може проявляти велику старанність в тих сферах, які цінуються в його крузі.

Обох описаних типів дітей не можна назвати ледачими. Вони можуть працювати багато і із задоволенням, але при цьому не робити те, що ми від них вимагаємо. Але є діти, до яких визначення "ледачі" притаманне найбільшою мірою. Це діти, яким нічого не потрібно. Їх зараз стало більше.

Діти, яким нічого не потрібно

Це маленькі Обломови, їх всіх влаштовує, аби їх не чіпали. Природжена ця властивість або придбана, сказати важко. Швидше за все те і інше, тобто природжені передумови закріплюються вихованням.

Рушійною силою розвитку дитини є потреба в нових враженнях. Щоб розвиток йшов нормально, необхідно три основні умови: любов і увагу матері або людини, яка її замінює, деякий природний запас енергії у самої дитини і, нарешті, середа, яка забезпечує цій дитині достатню кількість вражень. Діти, які не отримують необхідної уваги і тепла, не отримують нових вражень, зростають пасивними, позбавленими інтересу і ініціативи. Це звичайна проблема приютських дітей.

Але і в благополучних сім'ях може виникнути схожа проблема, якщо дитину дуже опікають, обмежують її ініціативу. При цьому маля з сильною волею бунтує, а поступливіший звикається, стає пасивним, вчиться отримувати задоволення від своєї безпеки, спокою і комфорту. Він вибирає заняття, що не вимагають напруження, не пов'язані з ризиком. Це дуже зручне маля, яке може цілком влаштовувати дорослих. Особливо якщо самі дорослі того ж складу. Або якщо дитина єдина, довгождана, така, що важко дісталася. Тоді тепличне виховання може здаватися матері єдино можливим.

Якщо додатково таке маля всім забезпечене, все отримує раніше, ніж встигає захотіти, то воно не здатне не лише добиватися чогось, але навіть випробовувати сильні бажання. І все б нічого, але приходить час вчитися - і з'ясовується, що у дитини не лише немає жодної мотивації, але і незрозуміло, як її сформувати. Лише і залишається, що робити з ним уроки з першого класу і до закінчення школи. Або наймати людей, які будуть це робити. Але користі від цього небагато. Необхідність напружуватися викликала у нього стійке небажання. Ні життя, ні друг, ні жінка не змогли це здолати.

Чи знаєте ви свого дитяти?

Абсолютно ясно, що питання, як боротися з лінню або що робити з ледачим дитям, не має сенсу. Все залежить від того, яке маля. Як правило, батьки в змозі самі визначити, до якого типу відносяться їхні діти.

Охоче робить те, що йому велять, але сам не проявляє ініціативи, не ставить собі цілей - це один випадок. Тут батькам слід докласти всіх зусиль, щоб розвинути у дитяти інші форми мотивації, поки є час, поки їх слово, їх думка, оцінка ще важливі для нього. Навряд чи він стане коли-небудь таким, як Пожирач Інформації, але може цілком виявляти стійку зацікавленість в якійсь певній області, якщо його вчасно зорієнтувати. Це можуть бути спорт, комп'ютер, спів, танці, ремесла... У будь-якому випадку на той час, як ви перестанете бути для нього авторитетом, він буде оточений дітьми і взагалі людьми, що цінують уміння і досягнення у вибраній області, - і орієнтуватиметься на їхню думку. А значить, у нього буде стимул діяти, зростати.

Активний, допитливий, але не старанний, байдужий до оцінок, не доводить справ до кінця. Цьому дитяті явно не вистачає мотивації досягнення... У нього не так вже багато шансів стати старанним. По-перше, він отримує задоволення від процесу, а не від результату. По-друге, він слабо реагує на похвалу або осуд. Проте з ним можна працювати, використовуючи якраз особливості його натури. Простий приклад: вчитель оголошує, що на екскурсію в канікули поїдуть лише ті, хто добре закінчить чверть. Оскільки екскурсія цікава, то дитя, мабуть, може заради цього попрацювати.

Діти, орієнтовані на результат. Вони отримують задоволення від виконання задуманого. І тому стараються доводити справу до кінця. Здавалося б, прекрасна властивість. Ось вони де - відмінники, лідери, великі учені. Проте сама по собі мотивація досягнення ще нічого не визначає. Все залежить від того, які цілі ставляться, які результати досягаються. Один запускає ракету в космос, інший грабує банк. І діти цього складу можуть бути як з позитивними установками, так і з негативними. Спільне у них лише наполегливе прагнення до результату. Така дитина може абсолютно нехтувати навчанням, якщо воно не входить в сферу її інтересів, не надихає на якісь досягнення. З іншого боку, навіть не володіючи видатними здібностями, малюк може багато чого досягти, якщо його правильно націлити.

Як не треба боротися з лінню

Абсолютно точно не треба боротися з лінню за допомогою ременя, позбавлення прогулянок і інших карних заходів. "Пиляти" дитину теж безглуздо. Інакше її небажання робити уроки може перерости у неприязнь до школи і праці взагалі, а також до вас особисто. Що ж до "пряника", то із цього приводу існують різні думки. Та і пряники можуть бути різними. Дорослі теж, до речі, працюють не безкоштовно. Якщо жодні інші стимули не діють, матеріальний теж може згодитися. Ще краще, якщо ви навчите дитину саму створювати собі стимули і призначати винагороду - це їй допоможе в житті. Для деяких дітей немає кращої винагороди, чим "зробив - і вільний". Теж варіант. Ми з вами щодня до нього удаємося, коли робимо нудні або неприємні справи. Варто сказати про найпоширеніший метод роботи з ледачими учнями, а саме про спільне приготування домашніх завдань. Інші батьки сидять з дітьми за уроками мало не до десятого класу. Мало того, склалася думка, що хороші батьки саме так і повинні поступати. А ті, хто з дітьми не сидить, -  люди безтурботні і безвідповідальні. Це украй шкідлива ідея. Готувати з дітьми уроки можна лише перший час, щоб навчити їх прийомам організації праці. Надалі роль батьків зводиться до перевірки і допомоги в разі якоїсь скрути. Якщо першокласник ще не дозрів, неорганізований, не в змозі собою керувати, ви можете сидіти поруч, займаючись якоюсь своєю роботою і наглядаючи за ним. Дорослий повинен розуміти, що його мета звести опіку до мінімуму. До кінця першого шкільного року навчання всі діти повинні вміти готувати уроки самостійно.