Каталог статей

Декілька порад для виховання всебічно розвинутого громадянина суспільства

   Дуже часто у розмові сучасні діти по відношенню до батьків використовують слова: "родичи", "родаки".         

 Котре   з них первісніше, притаманніше, одухотвореніше?       

Я вважаю, що "родичі". Воно має "кровне" споріднення із  словами "родина", "рідність", "рід", "народження", "спородила", "родовід". Було якесь мовне зубожіння,    переслідування  тоді, коли слово "батьки" витиснуло слово "родичі". У класичному санскриті слово "бата" чи "бату"  означає "юнак", "юний брагман" в "Магабгараті" воно     значить "дорослий муж". Наші далекі предки (оріяни)  духовних провідників звали "БАТЯ", "батіші врата" (зіркий, бачачий спостерігач, провідник). У "Рик Ведах"  "бат" означає "правдивість"; "б" переходить в "т", і тому "бата", "пата" і "тата" (тато) тотожні за   значенням.

     Дядьки, тітки і їхні діти рідняки. Тато і Мати РОДИЧІ. Є  мати і є тато (батя, батько) і вони и"? І два  чоловіки, які мають дітей, звуться "батьками"? "До школиві прийти батьки, а матері будуть вдома?" питає   учителя учень. Хто може сказати, що дитина не думає   розумно? Не має слів беззастережно подібних значенням,   походженням, мелодійною особливістю. Кожне слово  обрамовує свій окремий світ емоцій, краси, культури,  світ народження і одухотворення. 

    Наші діти розумніші, ніж про це ви думаєте

"Клопіт" в тому, що вони ще не вміють докладно висловити   свої розуміння і почування; їм не вистачає відповідних  слів, і тому вони часто вживають жести і міміку. Їхній  розум швидше розвивається, як їхня мова. Вони жадливі   нових слів. Не турбуйтеся, що діти не розуміють вашої   дорослої словесної культури. Вони кожне слово  відкладають у пам'яті, як необхідний скарб на день завтрішній; вони звикають з музикою, з духовними чарами  слова, з його значеннями, і всі ці знання засвоюють  підсвідомо.           

 Подиву гідно збудований мозок людини! 

   Учіть дітей мовної майстерності

Цю шляхетну науку перетворюйте в творчу приємність. Уміння правильно висловити думку достоїнство аристократів духа. Дитина каже: "Мамо! Іди. Дай. Не хочу". Її запас слів багатший, але вона не вміє ним  користуватися. Думка повинна мати свою архитектоніку,  вабну красу, зрілу завершеність,

емоційну силу переконливості. Учіть дітей будувати речення таке, яке  має виразні цілеспрямованість і емоційну вихованість.   Учіть дітей любуватися красою мислення. "Мамо, іди до  мене", "Прошу дати мені хліба", "Спасибі, не хочу пити  чаю". Призвичайте дитину (це дуже важливо), щоб вона  вміла сама прислухатися до музики свого слова, вміла    радіти красиво збудованим реченням, вміла відчути і виправити його хиби. Родичі будують мілко думні, неврівноважені і згрубілі речення тоді, коли вони сваряться.          

 Серця їхні збуджені, і тому діти насторожено   прислухаються до сварки, дарма, що вдають, що нічого не  чують. Вони знати хочуть, хто має слушність тато чи   мама; вони хочуть бути справедливими суддями.    Умудряйтеся сваритися так, щоб діти вас не чули і не   судили. Там, де сварка, розум скутий; там, де сварка, родичам тяжко виховувати дітей. 

   Мова рідна – душа народу

  Тайни, які єднають інтуїцію дитини з її родичами, з її предками, з духом і природою її народу. Дитина, рідна  мова якої принижена, занесена на список другорядних мов,калічиться комплексом меншої вартости, незважаючи на те, що в чужомовній школі її успіхи дуже добрі. Успіх в науці і почуття гідности два  протилежні поняття. Іноді діти розказують, що віни старанно вчяться тому, щоб в собі придушити принизливе усвідомлення, що інші діти кращі, ніж вони, бо мова їхньої мами і мова школи різна.              

  Дитина, яка пригнічена чужим оточенням, хоче вирватися з   приниження, і тому цурається рідної мови, і разом з нею, рідної матері, рідного народу. Вона хоче підняти  цінність свого "я", зрікаючись рідного прізвища,  зрікаючись думок про Вітчизну родичів своїх. Кожна  дитина (така вже природа дитини) має про себе високу думку, любить чути похвалу. Коли їй кажуть, що її рідна   мова у школі невизнана, її рідною мовою не говорять
  визначні люди світу, вона стає пригнічена, в її душі  раниться те, що для дитини найпритаманніше: вона не може   гордитися рідним словом. Їй хочеться, їй дуже хочеться  чимсь похвалитися, їй хочеться довершити подвиг гідний  уваги; вона не може погодитися з думкою, що в неї    відібране те, що мають інші діти. 

 Дитина    покоряється справедливості тому, що в неї розвинене почуття  любові до справедливості. Українця творять українцем не лише його антропологічні   притаманності, а й його духовна (і обов'язково  самобутня) субстанція. Коли ми, українці, втратимо рідну  мову, ми самі себе загубимо в джунглях чужих мов.

 Коли   українці, які живуть в різномовних країнах світу,  утратять рідну мову, вони втратять здібність пізнавати  самі себе.

Українець з Бразилії не розумітиме українця з Канади, українець з Франції не розумітиме українця з  Сибіру. Там, де сини народу самі себе не розуміють, між   ними виникає роз'єднання, підозріння, взаємне недовір'я;   вони духовно і тілесно, як окремішня сила, приречені на   тиху загибель.
   Родичі, які мозолисто працюють, щоб дітям передати хату, гроші, скарби, але не думають їм передати вільну  самобутню мудрість життя (бо й самі не знають, як все це  зробити?) повинні пам'ятати, що їхні діти не їхні. Хата  повалиться, сад постаріє, гроші розтратяться, і діти  опиняться на світовому розпутті без рідного "я". Вони,   ставши досвідченими людьми, збагнуть духовну  обмеженість  родичів своїх, і соромитимуться признатися  до свого   походження.  Душа не любить порожнечі. Їм збридиться прив'язаність до речей, їм схочеться чимсь угамувати   голод душі, і вони підуть у прийми до чужих святинь правди і сили, і там професійні душехвати заворожать  їхні душі дивами і засолодять чарами своїх оманливих  гіпнотизуючих понять. 

     Вижити в сучасному світі

 Родичі учать дітей не слухати чужинців сліпокірно, а розуміти їхні мудрощі, турботи, красоти, завоювання. Необхідно жити так , щоб ваші діти були вашими не лише  тілесно, а й духовно. Збагачуйте допитливий світ дітей наукою рідної духовості, збагачуйте своєрідним  багатством вільного ума і окриленої душі, і тоді діти  будуть вашими. Вони будуть вами гордитися; не буде   сутички між дітьми і родичами тому, що буде одне           духовнотворення, буде спільна напруга розумового і тілесного самоутвердження і цілеспрямування. Впливи  ворожих духовних сил на формування світогляду дитини  вашої ви легко відчуєте по її ставленню до вашого  рідного духовного "я", і, відчувши це, не сваріть дитину, а скорегуйте її так, щоб вона вилікувалася,  лікаря не бачивши.  Надмірна розкіш шкідливо впливає на формування достойної   вдачі.