Каталог статей
Головна » Статті » Вчитель батькам » Сімейне виховання | [ Додати статтю ] |
Декілька порад для виховання всебічно розвинутого громадянина суспільства Дорогі слова «родичі» і «батьки»
Дуже часто у розмові сучасні діти по відношенню до батьків використовують слова: "родичи", "родаки". Котре з них первісніше, притаманніше, одухотвореніше? Я вважаю, що "родичі". Воно має "кровне" споріднення із словами "родина", "рідність", "рід", "народження", "спородила", "родовід". Було якесь мовне зубожіння, переслідування тоді, коли слово "батьки" витиснуло слово "родичі". У класичному санскриті слово "бата" чи "бату" означає "юнак", "юний брагман" в "Магабгараті" воно значить "дорослий муж". Наші далекі предки (оріяни) духовних провідників звали "БАТЯ", "батіші врата" (зіркий, бачачий спостерігач, провідник). У "Рик Ведах" "бат" означає "правдивість"; "б" переходить в "т", і тому "бата", "пата" і "тата" (тато) тотожні за значенням. Дядьки, тітки і їхні діти рідняки. Тато і Мати РОДИЧІ. Є мати і є тато (батя, батько) і вони и"? І два чоловіки, які мають дітей, звуться "батьками"? "До школиві прийти батьки, а матері будуть вдома?" питає учителя учень. Хто може сказати, що дитина не думає розумно? Не має слів беззастережно подібних значенням, походженням, мелодійною особливістю. Кожне слово обрамовує свій окремий світ емоцій, краси, культури, світ народження і одухотворення.
Подиву гідно збудований мозок людини!
Цю шляхетну науку перетворюйте в творчу приємність. Уміння правильно висловити думку достоїнство аристократів духа. Дитина каже: "Мамо! Іди. Дай. Не хочу". Її запас слів багатший, але вона не вміє ним користуватися. Думка повинна мати свою архитектоніку, вабну красу, зрілу завершеність, емоційну силу переконливості. Учіть дітей будувати речення таке, яке має виразні цілеспрямованість і емоційну вихованість. Учіть дітей любуватися красою мислення. "Мамо, іди до мене", "Прошу дати мені хліба", "Спасибі, не хочу пити чаю". Призвичайте дитину (це дуже важливо), щоб вона вміла сама прислухатися до музики свого слова, вміла радіти красиво збудованим реченням, вміла відчути і виправити його хиби. Родичі будують мілко думні, неврівноважені і згрубілі речення тоді, коли вони сваряться. Серця їхні збуджені, і тому діти насторожено прислухаються до сварки, дарма, що вдають, що нічого не чують. Вони знати хочуть, хто має слушність тато чи мама; вони хочуть бути справедливими суддями. Умудряйтеся сваритися так, щоб діти вас не чули і не судили. Там, де сварка, розум скутий; там, де сварка, родичам тяжко виховувати дітей.
Дитина, яка пригнічена чужим оточенням, хоче вирватися з приниження, і тому цурається рідної мови, і разом з нею, рідної матері, рідного народу. Вона хоче підняти цінність свого "я", зрікаючись рідного прізвища, зрікаючись думок про Вітчизну родичів своїх. Кожна дитина (така вже природа дитини) має про себе високу думку, любить чути похвалу. Коли їй кажуть, що її рідна мова у школі невизнана, її рідною мовою не говорять Дитина покоряється справедливості тому, що в неї розвинене почуття любові до справедливості. Українця творять українцем не лише його антропологічні притаманності, а й його духовна (і обов'язково самобутня) субстанція. Коли ми, українці, втратимо рідну мову, ми самі себе загубимо в джунглях чужих мов. Коли українці, які живуть в різномовних країнах світу, утратять рідну мову, вони втратять здібність пізнавати самі себе. Українець з Бразилії не розумітиме українця з Канади, українець з Франції не розумітиме українця з Сибіру. Там, де сини народу самі себе не розуміють, між ними виникає роз'єднання, підозріння, взаємне недовір'я; вони духовно і тілесно, як окремішня сила, приречені на тиху загибель.
Людина родиться не щоб брати все готове, ні, їй призначена пристрасна боротьба за життя, за творче змужніння і духовне втвердження. Там, де розкіш розріднює боротьбу, людина хляне. Ви ощасливите дітей, коли дасте їм нагоду вміло відчути, що таке розкіш, подерта сорочка, холод, голод, біда, спека, втома, невдачі, перемога. Кожна дитина хоче відчути невідчуте, щоб збагатитися новими емоціями, щоб придбати багатогогранність хвилювань. Дитина ніщо в світі так не любить, як подорожування з родичами, з друзями. Вона жадібна на нові враження. Все, що вона бачить під час подорожі, розвиває її уяву, збагачує її почування, поширює і ошляхетнює світ її натхнення, культуру її спостереження і мислення. Вона, подорожуючи, радо переносить невигоди, їй смакує черствий хліб, і вона в цьому бачить прояви мужності; вона перед ровесниками хвалиться, що на дощі змокла так, що сухого рубця не було, що в полі бачила вовка, чула шум моря, казку таємничого лісу.
| |
Переглядів: 1637 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0 | |