Каталог статей

Головна » Статті » Поради психолога » Поради батькам [ Додати статтю ]

Чому діти не читають?

Чому діти не читають?

 

Країна, що колись вважалась країною, яка найбільше читала в світі,  сьогодні зіткнулася з серйозною проблемою: сучасні діти не тягнуться до книги, не люблять читати, не сприймають спілкування з художньою літературою як життєву необхідність. Все частіше на це скаржаться батьки і вчителі. Звичайно, деякі вважають, що в століття телевізорів і комп'ютерів читання не таке вже й необхідне. Мов, з шедеврами світового мистецтва можна познайомитися в інший спосіб, а час нині дуже дорогий, щоб витрачати його на сидіння з книгою в руках. Але така точка зору не лише помилкова, але й небезпечна.

Досвід і практика всієї світової цивілізації показує, що без читання немає людини, немає особистості. Саме книга стала тим незамінним інструментом, який допомагає сформувати етичні принципи, моральні засади і культурні цінності, опанувати інформацію, накопичену століттями, розвинути фантазію, навчити думати, аналізувати, оцінювати власні та чужі вчинки. Саме книга є об'єктом естетичної насолоди, перетворює неминучий в житті годинник нудьги і неробства на захоплюючу можливість перенестися в інші світи, в інші часи.

У чому ж причина того, що наші діти і внуки позбавляють себе цього задоволення? Чому про існування «Трьох мушкетерів» вони взнають з фільму або з мультфільму. А про багато чого іншого, що заставляло нас в їх віці забувати про все, вони не знають взагалі і ніколи не зможуть переказати своїм дітям хитромудрі сюжети Жуля Верна, Майн Ріда, Джека Лондона та ін. Спробуємо розібатися в причинах дитячого неприйняття книги.

          Одна з найголовніших причин, як ні сумно це звучить – причина родинна або педагогічна.

Немолода мама інтелігентного вигляду скаржиться на те, що її одинадцятилітній син не любить читати: «За книгу не усадиш! Лише якщо випороти пообіцяю, пару сторінок прочитає як-небудь» – говорить вона. А на питання як часто син бачить батьків з книгою в руках, відповідає: «Ну, мені-то коли читати? Я на двох роботах, прання, обід треба приготувати, уроки у нього перевірити...»

За відсутності моделі, що читає, тобто близької людини, захопленої читанням, дитина практично ніколи не бере книгу сама. Вона повинна відчувати, що життя його батьків немислиме без книг – тоді і до її життя вони увійдуть. І якщо увечері, зазвичай перед сном, мама сяде на півгодини хай хоч і з любовним романом в руках, її синок поступово теж звикнеться бавити себе чим-небудь книжним на сон прийдешній.

Обговорюючи з дитям його шкільні справи, завжди можна знайти якусь паралель в літературі. «Слухай, це прямо як у Василя Сухомлинського»,«По-моєму, твій однокласник повівся не достойно, як який-небудь…». Постійно звертаючись до книжкових прикладів, ми стимулюємо процес читання. Дитя звикається шукати відповіді на свої питання у великих письменників, на сторінках книг, а вже вони-то поганому не навчать, не обдурять, не піддадуться миттєвому настрою.

Ніколи не читатиме те дитя, в сім'ї якого книг немає взагалі. А зараз, не дивлячись на достаток друкарської продукції, таких сімей дуже багато. Практика користування суспільними бібліотеками вирушає в минуле, але все частіше за вчителя чують як головну причину непідготовленого завдання з літератури слова: «Я цю книгу не знайшов». Книги, що передаються з покоління в покоління, барвисто  оформлені фоліанти, повні зібрання творів – велика рідкість сьогодення. Як і книга в якості «найкращого подарунка». Батько, який сам не радіє книзі, ніколи не навчить цієї радості дитину.

В одній молодій сім'ї недавно народилося друге дитя. Старший Діма вчиться в шостому класі. Проблеми з читанням настільки серйозні, що хлопчик почав відставати з математики – раніше мама читала йому умови завдань, а тепер їй ніколи. Дімі найняли репетитора, щоб він навчив його читати не по складах. Удома в секретері стоять десятка два книг. Серед них велику частину займають детективи в м'яких палітурках, декілька довідників, книги з дарчими написами, мабуть, даровані батькам Діми. Мама скептично ознайомилася із списком книг, які репетитор запропонувала купити для Діми або хоч би узяти в бібліотеці. Де знаходиться найближча бібліотека, мама не знає, а на покупку немає зайвих грошей – багато витрат у зв'язку з народженням малятка. Мама упевнена, що існує якійсь інший шлях залучення її дитини до читання. Навряд чи...

На жаль, у наш час майже зникла традиція родинного вечірнього читання. Чи не зіграли тут фатальну роль телевізор і зайнятість батьків, що працюють по 20 годин на добу? Напевно, є і об'єктивні причини, що пояснюють це явище. Але все таки головний чинник, як завжди – людський. Колись ми привчали своїх малят користуватися ложкою, ходити на горщик, чистити зуби. І знаходили для цього і час, і сили, і терпіння. Привчати дитину до книги теж слідує з малоліття. Яскрава красива книжка повинна займати своє, найпочесніше, місце серед його іграшок. А час, проведений за читанням з мамою або бабусею – найщасливішим часом дитинства. Але батьки не повинні пропустити той момент, коли книга з їх рук перекочує в руки дитини, тобто коли він почне не лише вухами, але і очима стежити за пригодами героїв. Цей перехід відбувається у віці 7–8 років, а якщо він затягнувся, то і 15-літньому мама читає вголос «Війну і мир», бо слухати і запам'ятовувати набагато легше, ніж читати самому. Залучити дитину до самостійного читання художньої літератури не менш важливо, ніж навчити її дотримуватись правил особистої гігієни.

          А інколи буває і так: батьки – книголюби із стажем, удома – книги, книги і книги. А дитина читати не хоче і ні на які домовленості не піддається: не цікаві йому ні Вінні-Пухи з Бармалеями, ні Хоббіти з Муммі-троллями. Значить, причину треба шукати глибше – в нейропсихології.

Як правило, такі діти погано пишуть, плутають букви, насилу складають речення, не можуть вибрати вірне закінчення в словосполуці. Несформованість образу букви (коли між «б» і «д», наприклад, особливої різниці не видно) призводить до того, що процес читання стає просто неможливим, від дитини вислизає сенс читаного, бо вона не в змозі з'ясувати значення кожного конкретного слова. Якщо механічне складання складів якось освоєне такою бідолахою, то зрозуміти суть прочитаного вона все рівно не в змозі.

Молодий тато, менеджер в рекламному агентстві, дуже гордиться восьмилітньою дочкою Машею: відкладаючи у бік казки і пригоди, дівчинка з цікавістю читає лише словники і довідники. У неї багатий словарний запас, в розмові вона може поміркувати і про те, що таке декадентство, і про те, що таке логарифми і дедукція. Але Маша ніяк не може прокоментувати події, описані в «Королівстві Кривих Дзеркал», їй важко пояснити, як дівчинка Суок з «Трьох товстяків» могла зайняти місце ляльки спадкоємця Тутті. Татко лише посміхається, не розуміючи, що інтерес Маші до довідкової літератури пояснюється зовсім не високим рівнем її інтелекту, а не сформованістю логіко-граматичних стосунків (дівчинка, до речі, упевнена, що брат батька і батько брата – це одна і та ж особа), внаслідок чого сенс художнього тексту від Маші вислизає. У словниках же все просто і ясно, образність опису в науковій мові відсутня, а це полегшує для Маші розуміння.

Читання – найскладніший процес, в якому задіяні обидві півкулі головного мозку, тому, якщо одна із зон «пробуксовує», весь процес втрачає сенс. Читання з насолоди перетворюється на страшне покарання. Дитя напружено складає букви в слова, але не розуміє суті і сенсу. Тому і переказ тексту не удається або в нім з'являються якісь нові герої і повороти сюжету, тобто образ або відсутній зовсім, або спотворюється. Якщо дитя мало грало в ранньому дитинстві, якщо паличка для нього ніколи не перетворювалася на лопатку або в конячку – значить, його фантазія не розвинена достатньою мірою. А яке задоволення від читання можна отримати, уявляючи себе на місці Руслана, що летить на бороді Чорномора, на місці Ассоль, що чекає свого капітана Грея, на місці дівчинки Еллі, що йде по дорозі, вимощеній жовтою цеглиною? Хороша уява – необхідна умова успішного і зацікавленого читання. Причому читання і фантазування – речі, не просто зв'язані одна з одною, а взаємовпливаючі. Уява прекрасно розвивається за допомогою малювання, а малювання під читання – один із способів залучення дитини до книги. Як допомогти дитині, яка і хотіла б, та не може читати нормально через нейропсихологічні причини, вам відповість спеціаліст-нейропсихолог, якщо ви не полінуєтеся сходити до нього на консультацію. Але і в цьому випадку без книги вам не обійтися. Чим красивіше зовні і цікавіше за змістом буде ця книга, тим більше у вас шансів на успіх.

          Серед причин, відбиваючих інтерес до читання, є і такі, які можна назвати шкільними. Не дивлячись на те, що предмет література існує в шкільному розкладі, любов до книги від цього не збільшується, а інколи і пропадає зовсім.

Семен пішов в школу, уміючи добре читати і писати. У нього були свої улюблені книги і свої улюблені герої. Але поступово його пристрасть до книжок почала згасати, і вже в п'ятому класі без підганянь батьків він до книжкової шафи не наближався. Найтиповішою оцінкою з літератури стала для нього п’ятірка (за 12-бальною системою), а список для літнього читання він просто розірвав, щоб не витрачати на нього дорогоцінний час канікул. Мама мало не із сльозами на очах розповідає, що він зненавидів письменників, якими колись захоплювався.

Негативне відношення до читання породжене елементарною зобов’язаловкою. Одна і та ж справа може бути коханою, якщо вона робиться без примусу, і може перетворитися на ненависне заняття, коли її виконання вимагають. Обов'язковість відштовхує, ось чому «Капітанська донька», прочитана в 9 років за порадою бабусі, сприймається як геніальне одкровення, а в 12 років на уроках літератури викликає лише смертельне позіхання. Мудрі французи не включили в шкільні програми романи свого знаменитого співвітчизника Олександра Дюма. Можливо, тому «Трьох мушкетерів» «Графа Монте-Крісто» «Королеву Марго» і в дитинстві, і в старості всі читають із задоволенням? Чи не виключити і нам з програм чудові твори Н.В. Гоголя, щоб повернути йому любов наших юних читачів? Можливо, тоді вони зуміють оцінити всю красу його чарівних сюжетів і соковитість мови. То хіба популярність віршів Сергія Єсеніна знизилася, коли він був виключений з числа радянських класиків в 30-і роки? І чи не сприяє скаженому успіху в середі підлітків роман «Майстер і Маргарита» те, що довгий час його не те що в програмі, а і в радянській літературі як би не було? Проте в наші підручники літератури буквально засунуто все, що лише можна. А оскільки об'єми зовсім не маленькі, обов'язкові і просторові списки для літнього читання. Найчастіше вчитель лише вимагає, щоб літнє завдання було виконане, але рідко коли підходить творчо до його формулювання. Дітей, та і батьків «вбиває» сама кількість творів.

Звичайно, читання не повинно припинятися в канікули, якщо лише воно не сприймається виключно як елемент навчання. Тоді де ж знайти компроміс? Одна викладачка не полінувалася скласти для кожного п'ятикласника свій особистий список книг. У кожному було всього 5–6 найменувань, але строго з врахуванням рівня розвитку і інтересів кожного учня. І це було вже не зобов’язаловкою, а просто дружньою порадою улюбленої вчительки. Ну і як цій раді було не прослідувати?

Пастернак сказав колись, що нелюбов до Маяковського пояснюється тим, що після смерті його стали «насаджати, як картоплю при Катерині». Так само намагаються змусити полюбити й інших письменників.

Невдала шкільна програма, яка не враховує вікових і психологічних особливостей дітей і підлітків – ще одна причина нелюбові до читання. Погодитись зі шкільною програмою нелегко, і тут величезну роль грають особистість, професіоналізм і захопленість вчителя.

Перед батьківськими зборами мами, як завжди, ділилися враженнями про вчителів. Мама Михайла була дуже задоволена викладачкою літератури: «Я сама стільки нових імен взнала. Разом з Ведмедиком захлинаючись читала!» Раніше Мишко вчився в іншій школі, жодного інтересу до читання не проявляв, а тепер література стала його улюбленим предметом, а оцінки покращали і з фізики, і з математики. Раніше, говорила мама, він дуже важко сходився з хлопцями, а тепер став душею компанії. А недавно вона знайшла в столі листок з недописаними віршами. Перед підлітком мир розкрився повніше і яскравіше. Мама упевнена, що все це сталося завдяки вчительці і тій любові до книги, яку вона вмудрилася передати учням.

Що ж можна зробити, щоб книга стала добрим другом, помічником, порадником для кожного учня?

          Навіть у найменшого школяра книга повинна асоціюватися з найприємнішими речами – маминими руками, її теплом, її посмішкою. Якщо малюк відчує, що книга – це задоволення, то, подорослішавши, він сам потягнеться до неї.

          Збирайте домашню бібліотеку. Хай вона буде і не дуже великою, але не випадковою. Адже це просто здорово, коли книга має свою історію. Інколи стимулом для читання може стати ваша розповідь про те, за яких обставин книга була придбана, як вона потрапила у ваш будинок, у кого побувала до того, як зайняла своє місце на вашій полиці.

          Не розмінюйтеся на дрібних грошах – збирайте ті книги, які пройшли перевірку часом, увійшли до золотого фонду. І пам'ятайте: коли у вас з'являться внуки, історія цих книг лише подовжиться, а їх цінність підвищиться.

          Не нехтуйте читанням вголос. Використовуйте цей прийом хоч би в терапевтичних цілях, наприклад, коли ваше маля захворіло. Прагніть до того, щоб ваше читання переросло в самостійне читання дитини. Спочатку можна читати по черзі, хоч би і через строчку, але поступово віддавати ініціативу маляті, не забуваючи хвалити його за виразність і артистизм. Попросіть читати для себе або для бабусі. А може, ваша кішка або папуга виявляться великими любителями слухати казки? На перших порах дитя теж повинно читати лише вголос, це виробить навик і допоможе вам встановити, як він розуміє прочитане.

          Якщо ви відчуєте, що прочитане вами невірно розуміється або не зрозуміло зовсім, потренуйте маля на прислів'ях і приказках. Хай пояснить їх сенс. Почитайте йому байки, але без моралі – корисно буде йому самому сформулювати її. Коли ви читаєте, просіть дитину малювати. Це збудить його уяву, навчить слухати уважніше, бути посидючим. Лише не забувайте весь час хвалити!

          Якщо учень початкової школи читає зовсім погано, використовуйте касети із записами. Зараз у продажу можна знайти практично будь-який класичний твір, прочитаний професійним актором або читцем. Спочатку дитя лише слухатиме, але потім підкажіть йому стежити за читаним по книзі. Ви самі не помітите, як швидкість читання і розуміння зростуть, а дитя поступово втягнеться в процес і полюбить те, що стало легким і зрозумілим. Нам відомий випадок, коли сліпа мама саме таким чином привчила до читання свого зрячого сина.

          Щоб шкільна література не викликала нудьгу, передуйте програмі. Ви завжди можете заздалегідь розповісти щось цікаве і незвичайне про авторів, чиї твори ще лише вивчатимуться, познайомити з веселими і захоплюючими сторінками їх непрограмних книг, сходити на спектаклі за цими творами. Тоді сприйняття обов'язкових творів буде позитивним.

Думка про те, що література – підручник життя, не нова, але, не дивлячись на банальність, це твердження вірно. Чим більше читає ваше дитя, тим краще воно орієнтуватиметься в житті і знатиметься на людях. Залучаючи дитину до книги, ви тим самим допомагаєте йому бути успішним в житті.

                                                                   www.children-psy.ru

 

 

Категорія: Поради батькам | Додав: [ADM]Irina (21.09.2008)
Переглядів: 3363 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Никнейм Кащенко Ірина Петрівна (ADM[Irina]) зарегистрирован!