Скільки часу необхідно приділяти спілкуванню з дитиною?
"Скільки часу приділяєте дитині?" - це питання ви напевно зустрічали в анкетах для батьків. "Необхідно більше бути з дітьми", - пишуть в багаточисельних педагогічних статтях і говорять в публічних лекціях. Проте, якщо запитати дитяти, скільки часу в неділю він провів з мамою або татом, він навряд чи буде точний. Зате він детально розповість, що саме він робив з батьками і чи було йому це приємно: "Ми ходили в місяць-парк, а потім зайшли в кафе, їли морозиво. Мені так сподобалося літати з татом в літаку..." Дитяті важлива не кількість проведеного з ним часу, а як воно проведене. Інколи десять хвилин, проведені в сердечній бесіді (у психологічному сенсі слова), для дитяти означають значно більше, чим цілий день, проведений з вами разом, але коли ви, стримуючи позіхання, були просто присутні в його іграх.
Частку часу дошкільник і молодший школяр проводять, граючи самі з собою, з друзями, в дитячому саду або школі, займаючись малюванням, конструюванням, читанням і так далі Але крім всього цього йому необхідно спілкуватися з вами.
Дитя до трьох років дуже відчуває вашу присутність в тому просторі, де перебуває він сам. Інколи видається, що дитяті все одно, чим зайнятий батько, аби він був поруч. У цей період життя дорослий, знаходячись поряд з дитям, створює у нього необхідне відчуття безпеки.
Звернемося до експериментальних досліджень відомого американського ученого Г. Ф. Харлоу з нашими найближчими родичами - мавпами. Коли перед дитинчатами макаки ставили ведмежати, що механічно рухається і б'є в барабан, то вони в жаху втікали і ховалися де-небудь в куточку кімнати. Проте якщо поблизу знаходилася мати, то вони швидко її знаходили, притискалися до неї і відразу втихомирювалися, зачинали розглядувати невідомий, навідний жах предмет, потім потихеньку наближалися до нього, торкалися, вивчали його.
Дитинчата пересилювали себе, тому що відчували себе безпечніше із-за присутності матери. У такій же ситуації мавпочки без матери надовго завмирали в куточку, відмовляючись від дослідження невідомого. Цей експеримент я згадую кожного разу, коли бачу подібні сценки: мати з трилітнім дитям приходить в гості до подруги. Видається, що жодна сила не здатна відірвати дитяти від плаття матери - так міцно він в нього вчепився. Проте проходить деякий час, і маля починає "вильоти" з "авіаносця-матери", постійно повертаючись назад. Ще небагато - і маля зовсім вільно відчуває себе в новій обстановці, інколи доводиться навіть усмиряти його.
Дитяті більш старшого віку необхідна не просто близька присутність дорослого, а щире спілкування з батьком як особи з особою. Він хоче переживати відчуття спільності з ними, приналежності до сім'ї, прагне до того, щоб його поважали, зважали на нього, з його думкою. І тут особливо поважно, як саме проводити з сином або дочкою час. Не скільки часу ви пробули з дитям, а що і як робили разом, має вирішальне значення.
Пояснимо це прикладом, який кожен з вас може бачити досить часто.
Мати і дитя вранці йдуть в дитячий сад. Матір щось говорить, дитя відповідає, сам запитує про щось. Лише десять хвилин, а в обох враження добре проведеного часу, відчуття спільності, яке так хочеться повторити. Інша пара - мати тягне за руку маляти, що неохоче йде. Обидва йдуть мовчки. Мати в думках вже на роботі, маля - в такому непривабливому дитячому саду. Вони не спілкуються, вони просто поруч.
"Життя настільки напружене, що у мене не вистачає часу займатися з дитям", - часто говорять батьки. Дозволите не повірити. По суті, якогось спеціального часу для цього не треба. Досить і тих проміжків часу, коли ви удома, суботи і воскресіння. При цьому зовсім не обов'язково, щоб кожну вільну хвилину ви чимось займалися з дитям, грали, розповідали. Не треба мучитися думкою, що ви приділяєте йому недостатньо часу.
У кожної людини періодично виникає достаток, коли годинами, днями він не хоче ні з ким говорити, спілкуватися, відчуває втома, роздратування і хоче залишитися наодинці з самим собою. І ви в цьому відношенні не виключення. Краще такий годинник пережити з самим собою, чим змушувати себе до "необхідного спілкування" з дитям. Якщо ви в такому достатку вийшли погуляти з дитям, йому навряд чи удасться навіть щиросердечними розповідями привернути до себе увагу - ви весь в собі. Що путтю від такого "спілкування"? Навіщо тоді витрачати час? Це безрозсудно і неекономно з вашого боку Грайте, гуляйте з дитям тоді, коли ви дійсно налагоджені спілкуватися з ним. Час, проведений з сином або дочкою лише по батьківському боргу, мало приносить радощі обом.
Інколи батькам буває важко зміркувати, про що говорити з дитям, чим зайнятися з ним. Якщо ви приділите йому увагу щиро, то можете не хвилюватися, він сам за вас вирішить цю проблему. Чого-чого, а вигадки, оригінальність в цій справі дітям не позичати. Не заважайте їм, і ви швидко опинитеся втягнутими в різноманітні заходи.
Почнемо з розмови як з найзвичайнішої форми спілкування дорослих. Діти взагалі дуже цікавляться своїми батьками, їм хочеться взнати, що ви робите, коли не буваєте з ними, про що говорите з іншими, де працюєте і з якими труднощами стикаєтеся. Якщо слухатимете і відповідатимете, вас просто занурять в море питань про те, як влаштований автомобіль, звідки з'являються діти, чому взимку холодно, а влітку жарко. Вам, напевно, теж стане цікаво, що робить дитя в садку, в школі, з ким він дружить, що його хвилює, що він думає про життя. Упевнений, що ви взнаєте багато нового один про одного, відчуєте, що стали ближчими один одному. Більше розмов діти кохають справи. Ви зібралися чимось зайнятися разом з дитям. Чим і як? Можливі декілька варіантів.
1. Ви пропонуєте дитині підключитися до вибраного вами заняття. Наприклад, берете його з собою на рибалку, в похід, в майстерню, запрошуєте приєднатися до прибирання квартири, приготуванню їжі і тому подібне Беручи участь у ваших справах, дитя пізнає мир і заняття дорослих. Якщо ви зуміли порозумітися з дитям, погоджувати дії, навіть найважча робота стане для нього великим задоволенням. Головне - не задавити дитяти своїм авторитетом, досвідом, "мудрістю", залишити йому місце для ініціативи, творчості, можливості помилятися. Останнє особливо важливе, оскільки докори, якщо він щось робить не так, як треба, відразу віднімають у дитяти бажання займатися спільно з вами. Звичайно, важко стриматися від наставництва. Проте вам немає чого хвилюватися із-за недосконалості свого дитяти. По-перше, він зростає і розвивається, вчиться на своїх помилках сам. По-друге, якщо він був би бездоганним, він не був би вашою дитиною (ви, напевно, не вважаєте себе за досконалість?).
2. Ви разом з дитиною вирішуєте, що робити, спільно придумуєте цікаве заняття. Тут головне, щоб вибір був в рівній мірі переважний для обох, інакше один з вас відчуватиме, що робить щось ради іншого, хоча мав намір і сам особисто отримати задоволення від вибраного заняття. Прийняття рішення має бути демократичне від початку до кінця. Це непроста справа! Діти, та і ви теж, повинні навчитися знаходити спільне рішення без збитку кому-небудь. Варіанти спільних справ можуть бути найрізноманітніші: від прогулянки на човні до розігрування спектаклю в домашньому ляльковому театрі. Для багатьох сімей вибір спільного заняття стає дійсним одкровенням, орієнтиром, як спілкуватися, як проводити час разом. Вважаю, що, скажімо, щотижневий радий сім'ї з питання, що робити в неділю, покращує життя сім'ї взагалі.
3. Ви підключаєтеся до дитячої діяльності. Наприклад, приймаєте роль ігрового партнера дитяти. У цьому випадку ви підпорядковані йому і логіці самої гри. На якийсь час ви не керівник, авторитет, батько, а рівноправний учасник гри.
Якщо перші два варіанти ми досить часто зустрічали в сімейному житті, то про третій цього не скажемо. До недавнього часу дитяча гра взагалі вважалася за нісенітницю, на неї мало обертали уваги як батьки, так і педагоги: "Це дитяча забава, хай вони нею і займаються". Лише в середині XX століття психологи почали вивчати гру і розглядувати її як важливий чинник психічного розвитку дитяти. Тепер ми знаємо, що гра в житті дітей має настільки ж велике значення, як в дорослому житті - спілкування, творча робота. Гра - це дитячий спосіб осмислення навколишнього його світу, включення в світ дорослих і має всі права на пошану. Грати з дитям - це не означає стати маленьким, бавитися. Окрім задоволення від спільної гри ви ясно зрозумієте, чим займаються ваші син або дочка, що їх хвилює.
Отже, уявимо, що ви вирішили спробувати. Отримали роль шофера, везете дітей - ляльок дочки - в дитячий сад або в зоопарк, потім йдете в гості, подорожуєте по річці. "Зсередини" дитяча гра видається значно серйознішою, глибше. У ній розгортаються справжні життєві драми, вирішуються проблеми. Вона, побачите, має глибокий сенс, про який ми часто і не підозрюваний. Тому спільна гра - це один з кращих способів взнати, що хвилює дитяти, як він сприймає навколишніх людей, у тому числі і вас.
Спробуйте хоч би так. Пограйте в сім'ю. Візьміть собі роль дитяти, а дитя хай буде батьком або матір’ю. Хоча фантазія дитяти надзвичайно багата, то, в що він зазвичай грає, мало виходить за рамки досвіду, отриманого в сім'ї. Прислухайтеся, що він (вона) говорить, будучи батьком, як поводиться з "дитям" - ласкаво, сердито, грубо або настирливо, - і ви побачите себе в дзеркалі свого спадкоємця. Упевнений, багато що вас здивує і змусить задуматися. Окрім цієї особистої вигоди в грі, у вас є прекрасна можливість показати дитяті, що ви самі відчуваєте, спілкуючись з ним, яке його поведінка вас розбурхує. Ви навіть можете декілька коригувати поведінку дитяти під час подібної гри. Наприклад, щось в його поведінці вас виводить з терпіння. Скажімо, вранці, коли потрібно квапитися, хоча ви заздалегідь домовилися, як діятимете, дитя нехтує цим і зачинає по різних приводах вередувати. Увечері зіграйте його поведінку як можна образніше, хай він сам в ролі батька або матери спробує впоратися з цією ситуацією Може бути, дитя в грі, в спокійному достатку інакше гляне на свою поведінку і зрозуміє, чому батьки не дуже ввічливо обходяться з ним при таких обставинах.
Проте надмірно захоплюватися подібними "прикладами" психологічної корекції не слідує - дитяті ви можете стати непривабливим партнером. Насамперед гра - це обопільне задоволення. І не забувайте, що в грі лідер і авторитет - дитя, а ви - боязкий учень. Не переступайте кордонів своїх повноважень.
Всі три варіанти спілкування з дитям мають свої позитивні сторони. Кожен з них бажаний або навіть необхідний для повноцінного спілкування. Коли ви включаєте дитяти в свою діяльність, він залучається до світу дорослих, відчуває свою значущість, навчається дотримуватися певних норм поведінки не тому, що ви так велите, а тому, що такі вимоги самої діяльності. У іншому варіанті, коли ви спільно вирішуєте, що робити, дитя навчається демократичному спілкуванню: способам, як вибрати те, що всім, а не йому одному подобається. Він вчиться спілкуватися на рівних. У третьому випадку, коли ви включаєтеся в дитячу діяльність, ви самі вчитеся розуміти дитяти, а дитя від спільних ігор, де він грає першу скрипку, отримує відчуття власної значущості, підвищується його самооцінка і виникає відчуття партнерства з батьками.
І головне. У всіх випадках, якщо малюк отримує задоволення від спільного спілкування, він відчуває, що ви його кохаєте, і сам починає переживати до вас тепліші почуття.
|
