Без тата
Вважається, що хлопчик, який росте тільки з мамою, приречений стати „маминим синком”. Чи так це?
Самотня мама завжди ліпить із сина зручного для себе чоловіка. Хто виховує захисника, хто підкаблучника, хто партнера - кому що потрібно. Якщо мамі хочеться, щоб син завжди її потребував, вона це одержить і буде щаслива. Але чи стане щасливим син? На жаль, ні.
СЦЕНАРІЙ НАПИСАНИЙ
Програма, як у майбутньому повинно скластися життя сина, навіються близькими із самого раннього дитинства. Психологи таке навіювання називають посланнями. Це мимоволі кинуті фрази, що закріплюються в пам’яті на рівні підсвідомості й визначають подальшу поведінку дитини. Але коли мама виховує дитину одна, послання йдуть тільки від неї. Жінка з підвищеним рівнем тривожності, що боїться самотності, може говорити синові: «Зараз я про тебе піклуюся, а коли ти виростеш, будеш про мене піклуватися...», «Я знаю, ти ніколи мене не залишиш..», «Навіть коли одружишся, ти мене не забудеш...». І в результаті одержить вічного холостяка, що живе з мамою до старості. І навіть після її смерті він не зможе одружитися, тому що не буде уявляти своє життя поруч з кимось іншим.
Інша доля у хлопчика, якому мама говорила: «Ти виростеш, у тебе буде своя родина - дружина, діти... Якщо зможу, буду вам допомагати...». Такими посланнями мама готує синові інший сценарій життя, де йому приділяється роль самостійної зрілої людини, яка не буде ховатися за маму до сивого волосся.
ЧОЛОВІЧЕ ВИХОВАННЯ
Американські психологи радять мамі, що одна виховує сина, платити невеликі гроші симпатичним хлопцям-студентам, щоб ті у вихідні грали з їхнім хлопчиком у бейсбол, каталися на велосипеді, гуляли в парку і так прилучали його до чоловічих інтересів, розваг і стилю життя.
В Україні про такі послуги (бейбіситерство) ще не знають. Але саму ідею - залучити хлопчика до чоловічого товариства перейняти варто.
Постарайтеся, щоб син проводив якийсь час із вашими друзями і родичами чоловічої статі. Відпускайте його з ними на риболовлю, у похід, нехай дивиться, як вони ремонтують автомобілі або допомагає їм лагодити огорожу на дачній ділянці.
Чоловіча манера розмови, неяскраво виражений прояв почуттів, характерні слівця, жести - усе це перейняти легко, нехай навіть у героїв кінофільмів. Складніше навчитися поводитися як чоловік, тому мама несвідомо підштовхує сина до жіночої моделі поведінки.
Наприклад, їй важко усвідомити, що хлопчикові треба пройти через смугу бійок. Звичайно, у дорослому товаристві конфлікти прийнято вирішувати мирним шляхом, але підлітку це необхідно, щоб навчитися відстоювати себе фізично, інакше ровесники будуть вважати його слабаком і в дитини складеться низька самооцінка.
РОЗУМНІ КРОКИ
Як мамі будувати свої стосунки із сином, щоб він не виріс слабким чоловіком, який боїться брати на себе відповідальність?
Простежити за собою, чи не програмує вона дитину на вічну залежність від своєї думки. Що вона говорить дитині і як: з повагою, з докором або з глузуванням, підтримуючи і заохочуючи або принижуючи й звинувачуючи.
З найперших днів вселяти в нього впевненість, що він зможе, що в нього вийде (і самостійно зашнурувати черевики, і вирішити задачку по математиці, і одержати розряд з лижів...).
Дати йому можливість усе робити самому, інакше він нічого не захоче починати: йому зручніше, коли все за нього робить мама.
Не тільки обговорювати з ним свої проблеми, але й говорити про його хлоп’ячі справи - стосунки із друзями, комп’ютерні ігри-стрілялки, моделі гоночних автомобілів...
Віддати в спортивну секцію, де тренер - чоловік. Навіть мамині бойфренди тут можуть допомогти: придивляючись до них, хлопчик може приміряти на себе риси характеру то одного, то іншого...
Хеппі-енд
Але як би розумно мама не поводилася, хлопчик, що росте без твердої чоловічої руки, виросте більш емоційним, більш жіночим, ніж його ровесник, що має тата. Чим же обернеться така чуйність «маминого» сина?
Соціологи роблять цікавий прогноз: виявляється, жінки сьогодні схильні вибирати в чоловіки не гіпермужніх представників сильної статі, а більш м’яких, чуттєвих (читай – вихованих мамами) - з ними легше знайти спільну мову. Можливо, саме такі родини будуть більш гармонійні й щасливі.
Андрій Горюнов, психолог
№ 17, 4 травня, 2007, "МВ"
|
