Милі брехуни
Дворічне маля, розмалювавши фломастерами шпалери, безневинно дивлячись в очі, каже: «Це не я». Першокласник, граючись з іншими дітьми на майданчику, самозабутньо хвастається: «У мого тата десять мотоциклів, десять машин і ще вертоліт!»… Діти обманюють? І як реагувати на безглузді фантазії малих брехунів? Розповідає кандидат психологічних наук Олександра Малявкіна.
ВІТЕР ДУЄ, ТОМУ ЩО ДЕРЕВА ГОЙДАЮТЬСЯ
Років до трьох діти не вміють обманювати взагалі. У них не настільки розвинене логічне мислення, щоб придумати схему обману, і не така багата фантазія, щоб прикрасити цю схему мальовничими деталями. Діти що бачать, те й говорять: «М’ячик впав - ваза розбилася».
Але чому ж тоді вони іноді заперечують очевидне або стверджують те, що не відповідає дійсності? У психологів є кілька пояснень.
Іноді малята плутають причину й наслідок. Вони й справді можуть вирішити, що м’ячик впав, тому що ваза розбилася. Вони легко відволікаються й швидко забувають ситуацію. Досить задивитися на мультик по телевізору й уже все забуто: що там було до того, як впала ваза, звідки взялися малюнки на шпалерах.
Ще одна причина неправди - страх. Малята легко зізнаються в проступках, поки їх не починають карати. Якщо маля мовчить на грізне запитання батька: «Це ти зробив?», виходить, досвід покарання в нього вже є. Це мовчання - по суті, перша в житті неправда, адже придумати історію на своє виправдання маля ще не може.
Що в такому випадку робити батькам?
Насамперед взяти до відома: коли маля говорить не те, що було насправді, воно не хоче обвести вас навколо пальця, принизити або обдурити.
Немає сенсу допитуватися, що ж відбулося й чому маля сказало те, що сказало. У нього може просто не вистачає слів для пояснень.
Не варто приписувати дитині погані думки. Коли ми говоримо: «Ах ти брехунець! Якщо ти зараз мене так обманюєш, що ж буде далі...», ми ніби програмуємо його на обман надалі.
Не можна лаяти й карати, якщо дитина зізналася в провині. Тоді одна із причин обману - страх - відпаде. Найменшим, не дозволяючи щось, треба завжди пропонувати вибір: «На шпалерах малювати не можна, зате ось тут, на аркуші паперу - можна».
СПАДКОЄМЦІ МЮНХГАУЗЕНА
Неправда дошкільнят - скоріше фантазії, ніж навмисний обман. Вони вже здатні представити те, чого насправді не було, але ще не усвідомлюють, що кажучи неправду, порушують моральну норму.
Дитина може казати неправду, щоб звернути на себе увагу дорослих. Ми зайняті, мало часу проводимо з дітьми, зате моментально реагуємо на їхні погані вчинки. Дитина, яка сказала неправду, стане об’єктом уваги батьків на ввесь вечір. Ви припускаєте, що вона тільки цього й хотіла - щоб її нарешті помітили?
Іноді дошкільня приписує собі щось хороше, щоб його похвалили. Так роблять діти, які відчувають, що не виправдовують сподівань батьків.
Казати неправду починає дитина, чиї батьки висувають до неї різні вимоги. Мама не дозволяє одне, бабуся - інше, а тато дозволяє все. Як тут не заплутатися?
Якщо дошкільня прибріхує одноліткам, виходить, що хоче створити собі ореол успішності. «У нас у домі є і це, і те, а я вже й на літаку літав, і на підводному човні плавав...». Така неправда говорить про невпевненість у собі.
Остання причина неправди - все той же страх покарання. Не стільки ляпанця мами, скільки суворого: «Піди й подумай про свою поведінку». Дитина переживає почуття відторгнення: а раптом мама більше ніколи не покличе? А раптом більше не любить?
Що робити?
Частіше хваліть своє маля, запевняйте в любові. Після трьох років дітям просто необхідно, щоб дорослі зауважували й оцінювали всі їхні досягнення.
Домовтеся в родині про однакові вимоги. Дитина повинна чітко знати, що можна й чого не можна.
Щоб маля не хизувалося перед іншими дітьми, навчіть його гратися з однолітками. Покажіть, як треба знайомитись, розучіть кілька ігор, візьміть на прогулянку іграшки для групових забав.
Якщо бачите, що маля боїться зізнатися в провині й тому каже неправду, не викривайте його, а заспокойте й пошкодуйте. Дитина і сама не рада, що все зробила не так. За що ж карати?
ЗАРУЧНИКИ ШКІЛЬНИХ УСПІХІВ
Приблизно з 8-9 років діти починають розуміти, що казати неправду погано не тому, що неправда не подобається дорослим, а тому, що на брехуна не можна покластися, йому не довіряють, з ним не хочуть дружити. І проте є причини, які змушують йти на обман.
Вони всі так само хочуть визнання однолітків і бояться покарання батьків. Причому, як показали дослідження, діти з неблагополучних родин кажуть неправду частіше. У ці роки все життя дитини крутиться навколо успіхів у навчанні. Вони настільки важливі, що діти готові йти на підробку й обман з оцінками, аби тільки не виявитися в очах навколишніх невдахами. А нащадкам неблагополучних родин об’єктивно важче змагатися з однолітками в навчанні, от вони й підтримують своє реноме неправдою. Але якщо їх помістити в іншу ситуацію, де шкільні успіхи не будуть важливі, не факт, що вони будуть так само казати неправду.
З’являється й нова причина неправди - наслідування батьків. Якщо мама каже по телефону, що тата немає вдома, хоча насправді він тут, або вчить сина: «Давай скажемо бабусі, що ми забули...» - дитина мотає такі моделі поведінки на вус.
Що робити із брехунами в цьому віці?
Щоб дитина впевнено почувалася з однолітками, їй потрібна зона успішності, в якій вона б перевершувала друзів. Що у вашої дитини виходить найкраще? Може, вчити її музики або віддати в повне розпорядження комп’ютер, або записати в студію танцю?
Не беріть на себе роль контролера й оцінювача навчальних досягнень. Залиште її вчителеві. Ви ж однаково своє чадо любите, які б оцінки воно зі школи не приносило. От і кажіть йому це частіше.
Стежте за собою. Адже діти переймають від нас не тільки добре.
ЗАХИСНИКИ Й ХЛЕСТАКОВИ
Підліток уже здатен вгадати, що трапиться, якщо його неправда викриється. Він свідомо робить вибір: я знаю, що можу втратити повагу й довіру інших, але... Які причини змушують його ризикувати репутацією?
Він захищає свій внутрішній світ від нетактовного втручання дорослих. Подорослішавши, діти не хочуть, щоб ми бачили їхні щиросердечні переживання, випитували заповітні таємниці.
Якщо ми не допомогли їм у дитинстві створити зону успішності, вони будуть продовжувати годувати байками своїх друзів. Хвастощі в такого підлітка можуть перетворитися в особливість характеру.
У цьому віці гостро сприймається подвійна мораль. Дорослий стає об’єктом уважного спостереження й оцінки, і якщо ми вважаємо себе вправі в якихось ситуаціях кривити душею, а від підлітка вимагаємо правдивості, він кипить від обурення. І з легкою совістю обманює нас.
Що робити з підлітком, який забрехався?
Насамперед поважати його внутрішній світ. Так, це ваша дитина, але вже доросла настільки, щоб мати свої таємниці. Не треба без дозволу чіпати її речі, без стуку входити в її кімнату.
Ще не пізно допомогти дитині знайти себе в чомусь, тоді вона не буде в групі ровесників прагнути до мнимої слави.
Схема «що дозволено Юпітеру, те не дозволено бику» більше не пройде. Настав час спілкуватися на рівних.
http://medvisnyk.org.ua/
|
