Каталог статей

Дитячі кишенькові гроші: три основні помилки виховання

Чи потрібні дітям гроші? Безумовно. C тих самих пір, коли вони залишають слінг, коляску, дитяче ліжечко і починають, хочемо ми того чи ні, соціалізуватися - дітям потрібен обмінний еквівалент. Поки обіцяний комунізм не настав, власність - єдина прийнятна форма соціального устрою для людини. Тобто, грошові знаки потрібні всім, щоб обмінювати їх на товари та послуги, вироблені кимось, а також на ті товари, що вже комусь належать. Це питань не викликає.
Але скільки потрібно дітям грошей і з якого віку? Як вести себе нам, дорослим, не балуючи дитину, не принижуючи її і не шантажуючи? Яку формулу використовувати в продовження тези «від кожного по здібностям»: чи за працею давати гроші нашим нащадкам, чи за все зростаючими потребами? Відразу обмовлюся: автор не психолог і не займався тривалий час прицільним вивченням питання, але в нього дочка-підліток і маса знайомих-приятелів з різних соціальних верств з дітьми найрізноманітніших вікових груп. Тому цей матеріал, хоч і претендує на деякі узагальнення, але ґрунтується на особистому досвіді.
Отже, поки ми ходимо з дитиною за ручку, гроші їй не потрібні. Коли ж ми вперше відпускаємо маленьку долоньку на першій в житті лінійці - у дитини в кишенях вже має щось дзвеніти чи шуршати. На булочку, на ручку, на наклейки. Не більше. «А як бути з витратами на ...», запитаєте ви. Питань, до речі, може бути не так вже й багато. Тому замість відповідей, давайте розглянемо найелементарніші помилки в цій складній та водночас елементарній формулі: «гроші - діти - гроші».

Помилка перша: гроші за оцінки

З початком «самостійного плавання» (в школу, на секції і так далі) до грошей на булочку і ручку додається сума, необхідна для оплати проїзду. Від щедрот своїх ви вільні робити дитині подарунки просто так і за відмінне закінчення чверті або року. Але ніколи не перетворюйте оцінки та досягнення у товар, який підлягає оплаті грішми. Це спочатку скривлює у свідомості дитини картину світу і він, як властиво будь-кому, хто цей світ тільки пізнає, починає наївно вважати, що так і має бути. І буде завжди і скрізь.
Незважаючи на популярність висловлювання «Навчання - це твоя робота!», навчання - це лише кропітка підготовка до майбутнього. Це довгостроковий вклад, відсотки з якого матеріально втіляться дуже нескоро. Якщо постаратися, таку позицію зовсім не складно донести до дітей.
Звісно, жати пару десяток за відмінну оцінку простіше, ніж вести довгі розмови. Але тоді приготуйтеся до того, що дитина «підсяде» на матеріальне заохочення, і навчання втратить для неї самоцінність. Ви можете ставити у вихованні жирну крапку. Ви вирощуєте шантажиста, який і кроку не зробить, не будучи впевненим у тому, що з ним розрахуються. Уявляєте, у що перетвориться ваше життя, якщо раптом ви лишитесь відносного фінансового благополуччя на деякий час або назавжди? Я вже не кажу про те, яким розчарованим буде «немовля», що покинуло отчий дім, дізнавшись, що за вміння «танцювати й фотографувати» йому не покладений відразу оклад топ-менеджера з щоденними бонусами за вчасно пристойно зроблену рутинну роботу.

Помилка друга: гроші за роботу по дому

- Як ти змусити її прибирати у своїй кімнаті? - Запитала моя подруга, побачивши ідеальний для підлітка порядок, - платиш?
Навпаки. Зі вступом в небезпечний вік «teens» моя завжди акуратна дочка перестала прибирати постіль, складати речі та педантично розставляти книги і зошити. Брудні шкарпетки могли опинитися на письмовому столі, а золоті сережки - на килимі, посипані стружкою від заточених олівців. Умовляння не допомагали. Знаєте, що виявилося ефективнішим за розмови? Як завжди - дія. Протягом тижня я сумлінно виконувала обов'язки покоївки, а потім зажадала оплати.
Як можна раніше дайте підлітку стільки самостійності, скільки він може з'їсти. Радьтеся з ним з приводу кожної дрібниці.
Посміявшись, дочка видала мені гроші - як раз недавно був її тринадцятий день народження. Я взяла, не забувши подякувати. Чи треба говорити, що гроші на оплату своїх послуг у неї закінчилися швидко? Я перестала прибирати у неї в кімнаті. Проте як-то раз до неї зайшов тато. Все, що було не на місцях, негайно виявилося у дворі. Туди ж полетіла немите взуття. А золоті сережки та милі серцю фенічки з шумом зникли в надрах пилососа. Весь вечір вона була зайнята - прибирала, мила, виковирювала з пильного мішка «коштовності». З тих пір в кімнаті майже завжди ідеальний порядок, а якщо нас довго немає вдома, все одно і посуд вимитий, і собаки нагодовані, і навіть вечеря приготована. Нехай невміло, але вчасно.
Так що якщо ви все ще платите за те, щоб дитина повитирала пил, не забудьте вимагати плату за свої аналогічні дії. Дуже тверезі.

Помилка третя: куртка, "як у Насті"

Будь-які «хочу таке ж, як у Васі», ви повинні негайно припиняти. Спочатку - за допомогою доверітельної, раз'яснюючої «політику партії» і ваші фінансові можливості бесідою. Не допомагає - вплив авторитарний: «Ні – значить «ні»». Я розумію, люди, ми всі слабонервні і слабовольні, і якщо якась Дуся Іванова розсікає простором середньої школи в брендовій норковій курточці, нам прикро, що наше дитя - плоть від плоті та кров від крові - змушене ходити в продукції добросовісних китайців, зшитій з «хутра Чебурашки». І ми з сил виб’ємося і ще в три роботи впряжемося, лиш би у нашого Пєтєнькі був такий самий комунікатор, як у Сашенькі Пєтрова. І це виявиться анітрохи не меншою помилкою, ніж гроші за оцінки та домашню роботу. Хочеш? Нема питань. Зароби. Зараз для підлітків це цілком реально: було б бажання, і не було б ліні. Що він вміє? Ах, нічого? Скажіть собі велике спасибі за те, що платили йому за оцінки та поливання квітів на віконці.
Те ж стосується походів у клуби і тому подібного - людина, яка досягла віку незалежного відвідування «танців під келих», повинна сам заробляти на «букет, тістечко і проводити».
Звісно, не буває правил без винятків, і якщо дитина з ранніх років мріяла потрапити на концерт Мадонни, не їла булочки, справно гребла гній на стайні, мила скло в супермаркеті і сумлінно розносила листівки з рекламою сусідньої піцерії по вихідним, то решту суми ви просто зобов'язані їй надати. Діти повинні відчувати впевненість і захист, що виникає з нашої любові. Вони з самого початку повинні знати, що не будуть голодні й не замерзнуть в холодну погоду. Але вони мають чітко усвідомити, що якщо родина не може поставити їм сіру ікру белуги на сніданок та купити п'яту пару чобіт від кутюр для відвідування шкільної дискотеки, то і цей факт треба прийняти, як належне і не влаштовувати істерик і не розмахувати кухонним ножем в районі власних зап’ясток на очах у пригнічених совістю батьків. У випадку з ножем, до речі, і дорослим, і не дуже - до психіатра. Неізбалована дитина зі здоровою психікою виростає тільки там, де з самого початку у відносинах панують довіра, чесність і відкритість. Там, де її розуміють і з нею розмовляють, як тільки вона навчиться розуміти й говорити. Довірливо, чесно і відкрито. Не мямлючи, але й не ховаючись за ремінь. Діти – вони ж трохи собаки. І як будь-які собаки - піддаються «дресируванню». І якщо з ними щось не так - винні ми і тільки ми. Тому що давали їм у свій час безкоштовний сир, не підозрюючи, що в один далеко не прекрасний день, потрапимо в мишоловку власної безвідповідальності та слабохарактерності. І що ще гірше: захлопнеться цей капкан не на нашій лапі.

P.S. Я все так чудово написала. А тут ось одна, чотирнадцятилітня, попросила у мене недостаючу тисячу на о-о-дуже гарні ковбойські чоботи. Дам. По-перше, це її робоча уніформа і частину вона скопила сама, тому що дешеві швидко рвуться. По-друге, вона б не попросила, знай, що я не можу дозволити собі дати цю тисячу. По-третє, якщо у неї виросте нога, я спокійно буду носити їх ще пару-трійку років - зараз у нас як раз один розмір. До якого ми, тьху-тьху-тьху, доросли без яких би то не було непорозумінь, в тому числі, фінансових питань. Чого і вам від усієї душі бажаємо.