Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Новини | [ Додати статтю ] |
Імідж педагога «Хай станеться світло!» (Біблія) «Боже милий! Як хочеться жити,і любити Твою правду, і весь світ обняти!» (Т.Г. Шевченко) «Душа культури – це культура душі» (Гофміллер) Підвищення духовного розвитку вчителя – шлях до духовності учня Учитель має бути живим взірцем доброзичливості, безмежно любити свою справу, ставитись до дітей по – батьківському. Я. А. Коменський У школі все починається з учителя. І хоча результати навчання та виховання учнів залежать від трьох чинників: хто навчає, кого навчають, як навчають, - важко сказати, що найважливіше. Безумовно, величезною у справі виховання є роль учителя, його особистості. Тисячі професій народжуються і вмирають. Але живуть до цього часу найдавніші з них – хлібороба, будівельника, лікаря, вчителя. Та й серед цих вічних професій учительська посідає особливе місце: вона – початок усіх професій. Змінюються умови й засоби виховання, та незмінним залишається головне призначення учителя – навчити людину бути Л ю д и н о ю. На професію педагога можна подивитись з різних позицій: з глобальних – яку роль відіграє в суспільстві ця професія, з позиції учня –якими є його обов’язки, як він розуміє їх. Чого чекає суспільство від учителя? Не лише інтелектуальною діяльністю і виробництвом живе людина. Велику роль відіграє духовна царина, яку живить мистецтво через відображення дійсності в художніх образах. Наука і мистецтво впливають на виробництво, удосконалюючи його. Проте для цього потрібні люди, які б ввібрали у себе досвід, набутий попередніми поколіннями, і готові були б далі розвивати далі і виробництво, і науку, і мистецтво. Педагогічна діяльність як форма вияву активного ставлення до навколишньої дійсності сконцентрована в галузі залучення молодого покоління до накопичення суспільного досвіду (в освіті). Педагог має справу з конкретними людьми: дітьми свого класу, школи, іншого закладу, проте його завдання не лише особистісно, а й суспільно зумовлене – підготовка підростаючого покоління до активної участі в житті суспільства. Саме тут, в освіті, у згорнутому вигляді діти проходять попередній шлях людства і засвоюють ті результати, яких воно досягло впродовж тисячоліть. Брак цілеспрямованої гуманістичної освіти може призвести як до інтелектуальної, так і до моральної деградації нових поколінь. На вчителя покладено соціальну відповідальність за наслідки його праці. Його роль як організатора освіти, виховання не може бути перебільшеною: за рівень розвитку нового покоління він відповідає перед державою. Особливо значущою є місія учителя у наш час, коли виразно позначився небезпечний для долі цивілізації розрив між технічною підготовкою людини і рівнем її соціальної свідомості, її моральності .Саме цей розрив є однією з причин ядерної загрози, що нависла над світом, екологічної, продовольчої та інших глобальних проблем. Усе це потребує підвищення культури народу, а отже, гуманізаціі освіти. І тому для школи і вчителя сьогодні надзвичайно важливим є соціальне замовлення – виховати поборників виживання людства, збереження планети, що стала нашою спільною домівкою. Закликом до усвідомлення своєї відповідальності перед суспільством пролунали слова мудрого педагога, академіка, директора Сахнівської школи О.А. Захаренка: «Вчителю, не допускай , щоб за тебе думали!» Адже вчитель – це людина, скерована в майбутнє, він формує у молодих людей активне і відповідальне прагнення оновлення світу, в якому вони живуть. Професійна педагогічна діяльність потребує спеціальної освіти і здійснюється в спеціальних навчально – виховних та освітніх закладах. Складниками професіоналізму в будь – якій сфері є компетентність та озброєність системою вмінь. У педагогічній діяльності для професіонала замало лише цих двох компонентів. Потрібні певні особистісні якості, адже сам педагог є інструментом впливу на учня. Цей інструмент – його душа - має бути чутливим до іншої людини, гуманним у своїх помислах. Про головну ознаку вчительського хисту І. Франко писав: Який же дар дістали ті, Що так дітей учити вміють? Мені здається в скарбі тім Любові найбільш дісталось їм. З ним перегукується і В.Сухомлинський: « Що було найголовніше в моєму житті? Без вагань відповідаю: любов до дітей». Нинішнє покоління жителів планети має виконати особливу місію – достойно перейти з епохи раціоналізму до епохи духовності з приматом духовного над матеріальним, подолати кризу духу як найстрашнішу кризу людини й людства, бо духовно – моральна проказа породжує великі страждання й душевні муки, негативно відбивається на житті суспільства, природи, призводить до панування егоїзму в політиці, нестримного прагнення до влади й збагачення. «Людина розумна» на початку тисячоліття виявилася нездатною подолати усілякі кризи життя, а тому загострився інтерес до людини духовної, «ноосферної», за В.І. Вернадським, яка по новому ставиться до цих проблем, усвідомлюючи необхідність абсолютних цінностей та ідеалів з метою уникнення глобальної катастрофи, поступово приходить до усвідомлення першопричин чи першооснови усього, переживаючи революційний стрибок у свідомості, розглядаючи виявлені в явищах сутності не самі по собі, а як виявлення Пра – Сутності. Як вважають більшість вітчизняних та зарубіжних дослідників, без культури духовності людство загине. Що таке духовність? Це – спосіб розбудови особистості, це, образно кажучи, зустріч із самим собою – своєю душею, внутрішнім «Я». Це – вихід до ціннісних інстанцій формування, конструювання особистості та її менталітету. Це – провідний фактор смислової гармонізації, поєднання образу світу з моральними законами. Це – буття, осяяне духом: «Читачу! Поглянь, усміхнись: я твій, я не вмер, я живий!» (М.Т.Рильський). В Україні все гостріше відчувається активізація уваги до проблем духовності молодих педагогів, які закладають і свою цеглину в розбудову держави на засадах істини, добра, краси. У докторській дисертації О.М. Олексюк на тему: «Формування духовного потенціалу студентської молоді в процесі професійної підготовки» сформульована струнка концепція духовного потенціалу особистості нової України. Духовність автор правомірно відзначає як сутнісну якість людини, яка втілює в собі активне прагнення знайти найвищий смисл свого існування, співвіднести своє життя з абсолютними цінностями і, тим самим, прилучитися до духовного універсуму загальнолюдської культури. Реалізується духовність особистості, за М.М. Бахтіним, через вчинок, в якому людина виступає відповідальним суб’єктом процесу життєтворчості. Про роль вчинку в духовному житті людини роздумував щн славетний римський імператор, полководець, мислитель Марк Аврелій: «Щасливим є той, хто підготував собі благодатну долю. Благодатна доля – це благодатні схильності душі, благодатні справи… В одному шукай радості й заспокоєння: в тому, щоб від однієї загальнокорисної справи переходити до другої, пам’ятаючи про Бога.» Отже, з повним правом можна говорити про таке інтегративне поняття, як духовний потенціал особистості, розуміючи його як здатність інтегрувати дії, спрямовані на внесення гармонійної впорядкованості в оточуючий світ. Вищою метою духовної педагогіки (педагогіки духовності) слід вважати сприяння максимально ефективному духовному розвиткові особистості. Це, в свою чергу, формуватиме духовну культуру суспільства, яка має об’єктивний вияв через форми суспільної свідомості: науку, мистецтво, мораль, релігію. Людина в ідеалі має бути включена в таку органічну систему освіти, яка б системно активізувала її інтелектуальні, моральні, духовні, естетичні потенціали в ім’я істини, добра, краси. Криза освіти неминуче призводить до кризи суспільства, його де градаційних процесів, найстрашнішим з яких є духовна криза «людини розумної». Концепція гуманізації освіти включає прагнення до виховання молодої генерації демократичної України на основі вищих духовних цінностей на рівні: людина – природа – суспільство – космос. (Лутай В.С.Філософія сучасної освіти. – К.,1999) Серцем освітнього процесу є спілкування учителя з учнем, тобто Всесвітній закон «Учитель - Учень», який тлумачиться як «Навчаючи, вчимося» - це передача духовного досвіду того народу, до якого ми належимо. Без любові учителя до своїх учнів не народжується зворотна любов і довіра. Із любові до дітей виростає педагогічний оптимізм учителя – віра у можливості дитини, уміння бачити і ньому краще і спиратися на це краще у вихованні, а також віра у власні можливості і успіх своєї праці. Більшу частину своєї педагогіки учитель будує на Вірі та Надії. Діти – це маленький Всесвіт, ставитись до якого треба дуже бережливо, і з максимальною повагою, пам’ятаючи про те, що дитяча психіка занадто ранима, і травми, залишені в дитинстві, інколи заліковуються протягом всього життя. Вплив особистості вчителя на своїх учнів нічим не можна замінити. Серцю крилатого учителя, який вчить літати своїх учнів, співзвучна думка М.Пришвіна: «Та людина, яку ти любиш в мені, звісно, краща за мене, я не такий. Але ти люби, і я буду намагатися бути кращим за самого себе.» Учитель гуманної педагогіки – завжди Учень, який постійно пізнає себе. Пізнати себе не просто, проте, це треба робити. І головне робити у себе позитивну Я – концепцію. Учитель з позитивною Я – концепцією демонструє готовність до безумовного внутрішнього сприйняття Дитини. Особливо важливим у спілкуванні учитель – учень є принцип «взаємодія - співробітництво». Позитивна самореалізація дає школяру внутрішнє відчуття успіху, задоволення, і саме з цього моменту, можливо, розкриваються його крила для польоту. І в такому випадку з’являється впевненість , що така дитина, завдяки співробітництву з уважним і мудрим учителем, буде активно мислити, творити і само реалізовуватися в майбутньому. Стародавня мудрість говорить: «Дитина – це не посудина, яку треба наповнити, а світильник, який потрібно запалити.» А запалити може лише той, хто сам не жевріє, а горить! Л І Т Е Р А Т У Р А 1. Гаряча С.А. Найгуманніша місія – Учитель.- Педагогічний вісник. №2, 2008 2. Зязун І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії. – К., 1997. 3. Єланська А., Секрети твого успіху. Етикет і мистецтво спілкування. – К.. Махаон – Україна, 2006. 4 Зеличенко А. Психология духовности. – М, 1996. 5. Педагогічна майстерність: Підручник. За ред.. І.А. Зязуна. – К., 2004. 6. Рибальченко І. Супутник класного керівника. 1 – 4 класи. – Х., Основа. 2007. 7. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. Вибр. твори. Т. 2. – К, 1977. Лисенко Н. Г., Уманська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів № 3 | |
| Переглядів: 4897 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |