Казка для першокласників
Діти приходять в перший клас, для них настає нова пора в житті. І адаптація дітей залежить від того, як пройшов підготовчий етап до школи. Можна виділити дітей, яких мучили посиленою підготовкою. Дуже рано такі діти познайомилися з системою "уроків". І що ж? Розібравшись у вимогах вчителя, вони починають відчувати, що їм дуже легко і навіть нудно. Діти шукають додаткових розваг, багатьом з них хочеться постійної уваги з боку вчителя і однолітків. Зауваження педагога, сміх нових товаришів деколи закріплюють негативні форми поведінки на уроці. Вчитель бореться за лад в класі, а учень - за лідерство, за соціальне визнання. Засоби такої боротьби різні, а результати невтішні. Програють обидві сторони, оскільки немає взаєморозуміння, довіри і пошани один до одного. А у школяра пізнавальна мотивація може надовго згаснути, створюючи додаткові проблеми в навчанні. Спробуємо допомогти таким дітям. Першокласникам ми пропонуємо наступну корекційну казку. (Після прослухування даної казки вчитель може запропонувати класу гру "Шапка-невидимка". Такі ігри корисні для першокласників. І результати позитивніші, ніж після постійних окриків, погроз, записів в щоденнику.)
Шапка-невидимка
(з серії казок "Лісова школа")
У Лісовій школі з'явився новий учень. Це Мишеня.
Мишеня було дуже здібною дитиною. Про це йому постійно говорили мама з татом, і дідусь з бабусею завжди захоплювалися ним. Пропищить Мишеня пронизливо, а дідусь тріумфує: "Ти просто соловей у нас!" Перекинеться Мишеня через хвостик, а бабуся радіє: "Ой, акробат!" Батьки говорили, що він точно буде відмінником, адже він все вже знає. І Мишеняті насправді почало видаватися, що він винятковий. Залишилося лише діждатися того дня, коли буде можливість це довести всім жителям Лісу.
У Лісовій школі його чомусь прийняли без захватів і захоплення. Вчитель Їжак на уроках запитував всіх учнів. Якщо Мишеня викрикувало відповідь, перебиваючи інших, вчитель був у розпачі і все одно чекав відповіді іншого учня. Мишеня, звичайно, теж відповідало, але йому видавалося, що недостатньо часто. Якщо відповідь Мишеняти була вірною, то він гордо вертів головою на всі боки, щоб насолодитися увагою однокласників. Але очікування не виправдовувалися: учні і вчитель не помічали геніальності Мишеняти.
Тоді Мишеня вирішило всіх здивувати своїм "солов'їним" писком. І це йому удалося! Вчитель строго поглянув на Мишенятко, а учні голосно розсміялися. "Ось, нарешті, - подумало Мишеня, - всі помітили мене!" Він, забувши про урок, почав роздумувати, чим би ще всіх уразити. Особливо Мишеняті сподобалося, коли розсміялася Білочка над його стрибком через хвостик під час уроку. Лише вчитель не посміхався. Їжак підійшов і тихо запитав пустуна: "Чому ти нам заважаєш?" Але замість відповіді почув пронизливий писк Мишеняти. Малята-звірята сміялися, і Мишеня було щасливе.
Коли після уроків за Мишеням прийшли батьки, вчитель Їжак побачив в їх очах захоплення своїм сином і замислився: "Що ж робити? Як допомогти Мишеняті стати справжнім учнем Лісової школи? Адже зараз він поступає як маленьке дитя, а не як учень! Як навчити його бути терплячим і виконувати шкільні правила? Як навчити його допомагати, а не заважати своїм товаришам? Як навчити його радіти успіхам своїх нових друзів?"
Наступного дня вчитель Їжак почав урок з історії про шапку-невидимку, яка зберігається в найсекретнішому місці в кабінеті у директора школи. Шапка ця - невидима, і інших вона теж робить невидимими. Їжак сказав, що готовий надіти її на голову будь-якому учневі, який заважає всім вчитися. Мишеня захотілось, щоб наділи йому, в ній він ще більше здивує всіх.
Вчитель із сумом підійшов до парти Мишеняти і доторкнувся до його голови. Здавалося, що нічого особливого не сталося, лише малята-звірята перестали звертати увагу на кривляння Мишеняти. Мишеня прагнуло пустувати щодуху, але потім йому це набридло (адже ніхто вже не сміявся, не звертав на нього уваги). Через деякий час він почав прислухатися до завдань вчителя. Намагався їх виконати і захотів вийти з відповіддю до дошки. Але його ніхто не помітив. Мишеня образилося: "Ну і хай, вони всі ще пошкодують!"
Нарешті продзвенів дзвінок, почалася перерва! Коли учні пішли грати в коридор, вчитель знов доторкнувся до голови Мишеняти і "зняв" шапку. "Правда, сумно бути одному?" - тихо запитав Їжак і додав: "Порадуй дітей на перерві, пограй, відпочинь разом з ними, а коли продзвенить дзвінок, шапка-невидимка знов повернеться до тебе. Так буде до тих пір, поки ти не навчишся допомагати друзям в навчанні, а не заважати їм".
Мишеня сиділо мовчки і до дітей грати не пішло. Він думав...
Так пройшла перерва, непомітно пройшов урок, на якому діти пізнавали щось нове і цікаве. Перед уроком математики Мишеня знов залишилося в класі. Він раптом помітив Білочку, яка ніяк не могла вирішити домашню задачку.
"Що, прострибала вдома, а тепер намагаєшся задачку вирішити?" - спитало Мишеня.
"Ні, я вчора весь вечір вирішувала, але нічого не виходить!" - відповіла Білочка.
Мишеня підійшло до Білочки і поглянуло у її розв’язання. "Хочеш, я допоможу тобі?"
Білочка мовчки кивнула. Вони разом впоралися із задачкою, і Мишеня знов почуло дзвінкий сміх Білочки і побачило вдячний блиск в її очах! Ніколи Мишеня не відчувало себе таким потрібним! Йому було дуже приємно!
На уроці математики Зайченя відповідало біля дошки, а допомагати йому вчитель Їжак запросив Мишенятко. І знов Мишеня відчуло себе потрібним і побачив вдячність в очах Зайченяти! Адже він не відповідав за товариша, не перебивав його, а лише допомагав йому.
Після того, як вчитель подякував Зайченяті і Мишеняті за хороші відповіді, Мишеня раптом пригадало про "шапку-невидимку". "Що ж з нею трапилося, чому і куди вона зникла?" - здивувалося Мишеня. А вчитель Їжак і малята-звірята добродушно посміхалися...
|
